ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2023 рокусправа № 380/716/23
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) (далі - відповідач-1), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить:
- визнати протиправними дії відповідача по відмові у призначенні пенсії відповідно до заяви позивача від 24.08,2022;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області від 31.08.2022 № 135050009999, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 у трудовий стаж період роботи: з 01.10.1985 по 31.03.1987, з 01.06.1988 по 31.05.1990 під час відбування кримінального покарання у вигляді виправних робіт; з 04.04.1995 по 01.11.2001, які не зараховані з причини відсутності на печатці підприємства код підприємства згідно з ЄДРПОУ; з квітня 1995 року по грудень 1999 року, які не зараховані до страхового стажу у зв'язку з не проведенням відповідачем перевірки обґрунтованості та достовірності поданих відомостей;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити пенсію ОСОБА_1 , відповідно до його заяви від 24.08.2022.
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що 24.08.2022 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком з огляду на те, що за наданими позивачем документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.10.1985 по 31.03.1987, з 01.06.1988 по 31.05.1990, оскільки в цей період позивач відбував покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі. Також до страхового стажу не зарахований період з 04.04.1995 по 01.11.2001, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою в якій відсутній код підприємства згідно з ЄДРПОУ та в підставах внесення запису наявне виправлення дати наказу на звільнення. Крім цього, до страхового стажу не враховано період роботи з квітня 1995 року по грудень 2001 року, згідно з архівною довідкою від 10.08.2022 №239, виданої на підставі відомостей про заробітну плату та довідки про заробітну плату від 10.08.2022 №240, оскільки зарахування може бути розглянуте після отримання результатів перевірки обґрунтованості та достовірності поданих відомостей. За результатами розгляду документів встановлено страховий стаж 25 років 08 місяців 23 дні. Із прийнятим рішенням позивач не згідний, вважає його таким що прийняте з порушенням законодавства України. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 16.01.2023 суддя залишив позовну заяву без руху.
Ухвалою судді від 08.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
Від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що за доданими документами не зараховано періоди з 01.10.1985 по 31.03.1987, з 01.06.1988 по 31.05.1990 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 від 18.11.1979, оскільки в дані періоди позивач відбував покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі, з 04.04.1995 по 01.11.2001, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, в якій відсутній код підприємства згідно з ЄДРПОУ (постанова Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118) та в підставах внесення запису наявне виправлення дати наказу на звільнення, протягом травня - жовтня 2004 року, квітня 2006 року - вересня 2007 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні будь-які дані про нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків. Крім цього в рішенні від 31.08.2022 №13505009999 головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зазначено, що питання зарахування до страхового стаду періоду роботи протягом квітня 1995 року - грудня 1999 року, згідно з архівною довідкою від 10.08.2022 №239, виданою на підставі відомостей про заробітну плату від 10.08.2022 №240 може бути розглянуто після отримання результатів перевірки обґрунтованості та достовірності поданих відомостей. З врахуванням викладеного відповідач-1 вказує, що наявний страховий стаж позивача 25 років 08 місяців 23 дні є недостатнім для призначення пенсії. Тому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області було правомірно відмовлено позивачу в призначенні пенсії.
Ухвалою суду від 22.05.2023 залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54020, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1; ЄДРПОУ 13844159) (далі - відповідач-2) до участі у справі як другого відповідача.
Від відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що 24.08.2022 Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівський області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування». Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, за принципом екстериторіальності, 31.08.2022 ухвалило рішення № 135050009999 про відмову Позивачу в призначенні пенсії за віком у відповідності з ст. 26 Закону 1058. Згідно з ст. 26 Закону 1058 починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Пунктом 1 Порядку 637 установлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. Відповідно до п. 2.22 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що була затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 до трудових книжок осіб, які відбули виправні роботи без позбавлення волі, власник або уповноважений ним орган підприємства за місцем роботи вносить запис про те, що час роботи у цей період не зараховується до загального та безперервного стажу (розділ "Відомості про роботу" трудової книжки, графа 3). Таким чином, так як позивач відбував покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі, що підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_2 від 18.11.1979, то й періоди роботи з 01.10.1985 по 31.03.1987, з 01.06.1988 по 31.05.1990 не зараховано до страхового стажу.
Пунктом 2.4 Інструкції 58 затверджено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Отже, оскільки наявне виправлення в наказі про звільнення та запис про звільнення засвідчено печаткою, в якій відсутній код підприємства ЄДРПОУ, то період роботи з 04.04.1995 по 01.11.2001 до страхового стажу не зараховано. Страховий стаж позивача, на момент винесення рішення, складає 25 років 08 місяців 23 дні.
Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону 1058 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Просить в задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта.
Позивач 24.08.2022 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийнято рішення № 135050009999 від 31.08.2022, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування підстави відмови у рішенні зазначено, що за наданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи:
- з 01.10.1985 по 31.03.1987, з 01.06.1988 по 31.05.1990 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 від 18.11.1979, оскільки в дані періоди позивач відбував покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі;
- з 04.04.1995 по 01.11.2001, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, в якій відсутній код підприємства згідно з ЄДРПОУ (постанова Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118). Одночасно, в підставах внесення запису наявне виправлення дати наказу на звільнення;
- протягом травня - жовтня 2004 року, квітня 2006 року - вересня 2007 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні будь-які дані про нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків.
- з квітня 1995 року - грудня 1999 року, згідно з архівною довідкою від 10.08.2022 №239, виданою на підставі відомостей про заробітну плату від 10.08.2022 №240 може бути розглянуто після отримання результатів перевірки обґрунтованості та достовірності поданих відомостей.
Страховий стаж позивача становить 25 років 08 місяців 23 дні.
Дата з якої позивач матиме право на пенсійну виплату 03.05.2025.
Не погоджуючись з рішеннями відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Вирішуючи даний спір суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Судом встановлено, що на момент звернення позивач досяг 60-річного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Відтак позивачу необхідно 29 років страхового стажу.
Спірними періодами у цій справі є зарахування до страхового стажу позивача періодів з 01.10.1985 по 31.03.1987, з 01.06.1988 по 31.05.1990, з 04.04.1995 по 01.11.2001.
Щодо періоду з 01.10.1985 по 31.03.1987, з 01.06.1988 по 31.05.1990 під час відбування покарання у вигляді виправних робіт, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами частини 1 статті 94 Виправно-трудового кодексу України від 23 грудня 1970 року в редакції, чинній на час відбування покарання позивачем, виправні роботи без позбавлення волі відбуваються у відповідності з вироком суду за місцем роботи засудженого або в інших місцях, що їх визначають органи, які виконують цей вид покарання, але в районі проживання засудженого, з врахуванням його працездатності і, по можливості, спеціальності.
Положення частини 1 статті 102 Виправно-трудового кодексу України в редакції, чинній на час відбування позивачем покарання, передбачали, що із заробітку засуджених до виправних робіт без позбавлення волі провадяться відрахування в доход держави протягом строку відбування покарання в розмірах, встановлених вироком суду. Відрахування провадяться за місцем роботи засудженого з усієї суми заробітку, без виключення з цих сум податків та інших платежів, а також незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами.
Відповідно до статті 103 Виправно-трудового кодексу України, в зазначеній редакції, час відбування виправних робіт без позбавлення волі до загального і безперервного трудового стажу засудженого не зараховується, про що робиться запис у його трудовій книжці. При умові сумлінної роботи і зразкової поведінки в період відбування виправних робіт без позбавлення волі цей час може бути включений в загальний трудовий стаж особи, яка відбула покарання, на підставі рішення суду в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством України.
Згідно з положеннями статті 414-1 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року (чинної на час відбування позивачем покарання у виді виправних робіт) питання про включення до загального трудового стажу часу роботи в колонії-поселенні і відбування виправних робіт без позбавлення волі у випадках, передбачених відповідно статтями 33 і 103 Виправно-трудового кодексу України, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем проживання особи, яка відбула покарання.
Норми статей 102-103 вказаного Кодексу законодавцем були віднесені до глави 18 Умови відбування виправних робіт без позбавлення волі, отже передбачали складові кримінальної відповідальності позивача за вчинений злочин.
Суд зазначає, що негативні наслідки у вигляді неврахування до трудового стажу часу відбування покарання для позивача тривали в часі, дія яких не вичерпалася фактом відбуття такого покарання. Отже, правовідносини щодо виконання покарання в цій частині мають триваючий характер.
Положення Виправно-трудового кодексу України від 23 грудня 1970 року втратили чинність у зв'язку з набранням чинності Кримінально-виконавчим кодексом України від 11 липня 2003 року № 1129-IV - з 1 січня 2004 року (п.п.1-2 Прикінцевих положень нового кодексу).
Згідно з частиною 3 статті 42 Кримінально-виконавчого кодексу України (чинного на даний час), час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують чи відміняють відповідальність особи.
Тобто, вимоги нової норми, передбаченої частиною третьою статті 42 Кримінально-виконавчого кодексу України, пом'якшили міру відповідальності осіб, засуджених до відбування покарань такого виду, порівняно із статтею 103 Виправно-трудового кодексу України, а саме: в частині визнання за такими особами права на зарахування часу відбування покарання у вигляді виправних робіт до загального трудового стажу, яке було обмежено нормою, що мала чинність на час відбування позивачем покарання і вимагала для цього лише певного рішення суду.
Відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Враховуючи викладені положення норм законодавства, суд дійшов висновку, що міра відповідальності позивача у вигляді не зарахування періоду його перебування на виправних роботах до загального трудового стажу без відповідного рішення суду була пом'якшена введенням норми статті 42 Кримінально-виконавчого кодексу України, в силу якої позивач на законодавчому рівні отримав право на зарахування такого стажу без вказаного рішення суду.
Тому, враховуючи положення статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на час розгляду заяви позивача про призначення пенсії у відповідача були відсутні правові підстави для неврахування зазначеного періоду до загального стажу роботи позивача.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі № 211/1432/17 (2-а/211/103/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
З огляду на те, що на час вирішення питання про обчислення страхового стажу позивача частина третя статті 42 КВК прямо передбачає можливість включення до загального стажу роботи періоду відбування покарання у виді виправних робіт, то періоди роботи позивача - з 01.10.1985 по 31.03.1987 та з 01.06.1988 по 31.05.1990 мають бути зараховані до його страхового стажу.
Щодо періоду роботи позивача з 04.04.1995 по 01.11.2001 на посаді водія, суд зазначає таке.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку№637).
Аналізуючи нормативно-правові акти України, які регулюють умови пенсійного забезпечення, суд наголошує, що норми Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону №1788-XII, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (стаття 62 Закону №1788-XII).
При цьому суд звертає увагу на те, що положеннями Закону №1058 визначено, що підставою для призначення пенсії визначено виключно наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд враховує також те, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є, на переконання суду, виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області в оскаржуваному рішенні не зазначив підстави відмови у призначенні пенсії.
Пунктом 2.2 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", затвердженої Наказом Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162, що діяв до 29 липня 1993 року (надалі - Інструкція № 162) заповнення трудової книжки уперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.
Згідно пункту 2.3 Інструкції № 162 усі записи в трудовий книжці про приймання на роботу, перекладі на іншу постійну роботу або звільненні, а також про нагородження й заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 2.10 Інструкції № 162 врегульовано, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по-батькові (повністю, без скорочень чи зміни імені та по-батькові на ініціали) та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження.
У відповідності до пункту 2.11 Інструкції № 162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник власним підписом завіряє правильність внесення відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, та після цього проставляється печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.
Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (п. 8.1. Інструкції № 162).
Так, відповідно до пункту 18 Постанови Міністрів СРСР від 06 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" відповідальність за організацію робіт щодо ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, закладу, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, закладу, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки, не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, які дають йому право на призначення/перерахунок пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 (реєстраційний номер у РСР 72366973).
Крім того суд зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а та від 25.04.2019 у справі № 593/283/17.
Матеріали справи не містять доказів того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки, такі як відсутність кодлу підприємства згідно з ЄДРПОУ та наявність виправлення дати наказу на звільнення, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи позивача до стажу роботи, що враховується при призначенні пенсії.
Відтак період з 04.04.1995 по 01.11.2001 підлягає зарахуванню до страхового стажу.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, які стосуються визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії № 135050009999 від 31.08.2022, а тому відповідні вимоги підлягають задоволенню.
Що до вимог позивача про зобов'язання відповідача призначити йому пенсію за віком, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Як слідує із матеріалів справи, підтверджений відповідачем страховий стаж позивача становить 25 років 08 місяців 23 дні.
Таким чином, зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи 01.10.1985 по 31.03.1987, з 01.06.1988 по 31.05.1990, з04.04.1995 по 01.11.2001 (більше 7 років), свідчитиме про наявність у нього більш ніж 29 років страхового стажу, що є достатнім для призначення йому пенсії за віком.
В той же час, визначаючись щодо дати з якої позивачу слід призначити пенсію, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Судом встановлено, що позивач 24.08.2022 звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком.
З огляду на викладене, а також з метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію починаючи з 24.08.2022 (дня звернення із відповідною заявою).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю.
Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідачів за рахунок бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії № 135050009999 від 31.08.2022.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79000, Львівська область, м.Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 01.10.1985 по 31.03.1987, з 01.06.1988 по 31.05.1990, з 04.04.1995 по 01.11.2001.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79000, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) призначити та виплачувати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком, на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 24.08.2022.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 496 (чотириста дев'яносто шість) грн 20 коп.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54020, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1; ЄДРПОУ 13844159) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 496 (чотириста дев'яносто шість) грн 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан