КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2023 року м.Київ № 320/12172/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» до Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «СІЛЬПО-ФУД» з позовом до Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, в якому просить суд визнати протиправними і скасувати рішення Київської митниці про коригування заявленої митної вартості товару від 02.08.2022 №UA100350/2022/000026/1.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при митному оформленні товару, який ввозився на територію України, він визначив його митну вартість за основним методом за ціною договору (контракту), заявив цей показник у декларації митної вартості по кожній з двох поставок. До кожної декларації митної вартості додав документи на підтвердження заявленої митної вартості, згідно з переліком, визначеним Митним кодексом України. Однак, на думку позивача, митний орган безпідставно не погодився із заявленою декларантом митною вартістю товару, визначеною за ціною договору (контракту), та незаконно прийняв оскаржувані рішення про коригування митної вартості товару із застосуванням методу 2-г (резервний). Позивач не погодився із рішеннями митного органу, але з метою випуску задекларованого товару у вільний обіг подав до митного органу нові митні декларації, в яких скоригував митну вартість товару з урахуванням рішення митного органу, сплатив митні платежі і перерахував на депозитний рахунок державного казначейства різницю між сумою митних платежів (гарантійне зобов'язання), обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною декларантом і сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною митним органом.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову з тих підстав, що при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів встановлено, що додані позивачем до митних декларацій документи містять розбіжності, не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари позивача, та містять розбіжності, які стосуються числових значень митної вартості.
Також, разом з відзивом на позовну заяву відповідачем подано до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Однак, суд відмовляє у задоволенні такого клопотання відповідача, оскільки відповідно до поштової накладної №0407142028797 позивач направив позовну заяву до суду 01.02.2023, тобто у межах, встановленого ст.122 КАС України, строку звернення до суду.
12.10.2023 позивач надав додаткові пояснення, в яких вказав на відсутність розбіжностей у поданих до оформлення документах. Також додатково зазначив, що митні декларації від 10.05.2022 № UA209140/2022/38305, не могли використовуватися митним органом в якості джерела інформації при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару за поданою позивачем декларацією від 01.08.2022 №UA100350/2022/607770, оскільки, серед іншого, автоматизована система аналізу та управління ризиками не містить усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу і тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
12.10.2023 до суду надійшло клопотання представника позивача про відшкодування витрат на правову допомогу.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «СІЛЬПО-ФУД» (ідентифікаційний код 40720198, місцезнаходження: 02090, місто Київ, вулиця Бутлерова, будинок 1) зареєстроване як юридична особа 05.08.2016, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14.11.2022.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІЛЬПО-ФУД» (Покупець) та Global Sales AS (Постачальник) укладено контракт на поставку товару №2019 від 01.07.2019, згідно пункту 3.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити поставлений товар. Ціна, кількість та асортимент товару зазначається в інвойсах.
Пунктом 4.1. зазначеного контракту визначено, що обране сторонами місце поставки вказується в інвойсі.
Так, в інвойсі №944872 від 21.07.2022 визначено умови поставки - FCA Klaipeda, Литва.
Відповідно до п. 4.3. та 4.4. Контракту, ціна товару погоджується cторонами і вказується в інвойсах на кожну окрему партію товару. Ціна включає в себе вартість продукції, тари, упаковки та/або термоусадочної упаковки, маркування, завантаження, витрат з доставки товару в місце поставки.
Продавець зобов'язаний здійснити митне оформлення товару для експорту за власний рахунок (п.4.2. контракту).
З матеріалів справи вбачається, що перевезення товару здійснювалося за договором про надання транспортно-експедиторських послуг від 13.05.2022 №ЛОГ/МТ-394.
Отримавши придбаний за контрактом товар, а саме рибу свіжоморожену морську мойву, уповноважена особа позивача подала до Київської митниці електронну митну декларацію від 01.08.2022 №UA100350/2022/607770.
Як встановлено судом, за митною декларацією від 01.08.2022 №UA100350/2022/607770 (оскаржуване рішення від 02.08.2022 №UA100350/2022/000026/1) позивач визначив митну вартість товару №1 за основним (першим) методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Зокрема, визначена позивачем митна вартість становила 742754,45грн. (1,034 доларів США за 1 кг.).
На підтвердження митної вартості товару позивач надав відповідачу пакет документів, передбачений ст.335 та ч.2 ст.53 Митного кодексу України, про що вказано у графі 44 поданої електронної митної декларації та картці відмови.
Перелік наданих документів наведений у графі 44 митної декларації із зазначенням кодів документів, затверджених наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження відомчих класифікаторів інформації з питань державної митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій» від 20.09.2012 № 1011.
Так, до митної декларації від 01.08.2022 №UA100350/2022/607770 на підтвердження заявленої митної вартості було додано, серед іншого, наступні документи:
- (0003) сертифікат якості б/н від 14.12.2021;
- (0380) інвойс від 21.12.2021 № 10003867;
- (0730) міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) від 28.07.2022 б/н;
- (0861) сертифікат про походження товару від 20.07.2022 №AR499330880;
- (3004) рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору про транспортно-експедиційні послуги від 01.08.2022 №0108;
- (0862) декларація про походження товару від 28.07.2022 №947568;
- (3530) страховий поліс від 01.08.2022 №49819;
- (m4103) доповнення до зовнішньоекономічного контракту від 01.08.2020 №1;
- (m4104) зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу від 01.07.2019 №2019;
- (m4200) договір страхування від 15.05.2019 №101049808;
- (5509) інформація про позитивні результати державних видів контролю від 31.07.2022 №8818796;
- (m9000) заява про відстрочення сплати митних платежів від 01.07.2022.
Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідачем направлено на адресу декларанта повідомлення засобами електронної пошти про необхідність надання додаткових документів.
ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» листом вих. №02082022 від 02.08.2022 надало додатково митному органу наступні документи:
- (3014) прайс-лист від 01.12.2021 б/н;
- (4301) договір (контракт) про перевезення від 13.05.2022 №ЛОГ/МТ-394;
- (3016) висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією, від 02.08.2022 №Ц-635;
- (9000) заявка на перевезення від 28.07.2022 №50601;
- (9000) комерційна пропозиція від 01.12.2021 б/н;
-(9610) копія митної декларації країни відправлення від 28.07.2022 № 22LTLC0100EK191EC2 від 28.07.2022;
- (9000) цінова інформація з меморандуму про вартість імпортованої рибної продукції від 18.07.2022;
- (9000) пакувальний лист Б/н від 21.12.2021;
- (9000) лист виробника товару Б/н від 01.01.2021;
- (9000) лист уточнення Б/н від 25.07.2022;
- (4104) контракт № 2019 від 01.07.2019;
Також декларант позивача повідомив відповідача про те, що їм вже було, серед іншого, надано документи на підтвердження витрат на транспортування та страхування товару, а саме: інвойс, страховий поліс та рахунок на оплату послуг з транспортування товару. А також позивачем надано пояснення щодо неможливості надання документів, що стосуються оплати товару, послуг з транспортування та виписки з бухгалтерської документації, оскільки відповідно до умов відповідних контрактів (договорів) термін оплати за товар та надані послуги ще не настав.
За результатами перевірки митної декларації від 01.08.2022 №UA100350/2022/607770 і додатково поданих документів Київська митниця винесла картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №UA100350/2022/000069 і прийняла рішення про коригування заявленої митної вартості товарів від 02.08.2022 №UA100350/2022/000026/1.
Так, у вказаному рішенні митний орган не погодився із заявленою митною вартістю товарів та визначив її за резервним методом визначення митної вартості товарів на рівні 1,9 доларів США за 1 кг.
Сума переплати митних зборів після коригування митної вартості становить 124367,89 грн.
Київською митницею у графі 33 «Обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» зазначено наступне: «встановлено, що вони [документи] не містять достовірних та об'єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, тому відповідно до ч.2 ст. 58 МК України з поданих документів неможливо… Однак у строк, встановлений ч.3 ст. 53, п.2 ч.2 ст. 255 МК України, витребуваних документів не було надано в повному обсязі, а саме: не надано акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; Рахунок на оплату транспортних послуг з відомостями (номер інвойсу, або назва товару або вага) що не дає можливість ідентифікувати вантаж ,який перевозився. Відомості щодо вартості послуг за експедіцію товару.».
Відтак, на думку відповідача, надані позивачем до оформлення документи не містили достовірних та об'єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості.
В якості джерела інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості, зазначено митну декларацію від 10.05.2022 № UA209140/2022/38305, згідно якої рівень митної вартості товару становить 1,90 дол. США/кг.
Позивач, не погоджуючись із прийнятими відповідачем рішенням про коригування митної вартості товару від 02.08.2022 №UA100350/2022/000026/1, звернувся до суду із цим позовом про визнання рішення протиправним та його скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відносини, що пов'язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Згідно із статтею 248 Митного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі МК) митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).
Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (частина пята статті 58 МК).
Відповідно до статті 57 МК, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 54 МК, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Статтею 58 МК передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 53 МК, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У силу положень частини п'ятої статті 53 МК, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).
Відповідно до частини 3 статті 58 МК у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу
Згідно з частинами 1-3 статті 64 МК у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі:
1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;
2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;
3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;
4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;
5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;
6) мінімальної митної вартості;
7) довільної чи фіктивної вартості.
Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Частиною 2 статті 55 МК передбачено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування;
5) інформацію про:
а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:
у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів;
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті;
б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).
Згідно із пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України, на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто умовою, з якою закон пов'язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.
Відтак рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Відмовляючи позивачеві визнати митну вартість, зазначену ним у митній декларації від 01.08.2022 №UA100350/2022/60777, відповідач виходив з того, що декларантом не було подано до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до зазначених в частині другій-четвертій ст. 53 Митного кодексу України умов, а подані документи містили розбіжності.
Водночас, суд дійшов висновку, що позивачем до митного оформлення було подано всі необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості товару та обраного методу її визначення за ціною договору (контракту), як цього вимагає ст. 53 Митного кодексу України, з огляду на наступне.
Як слідує з матеріалів справи, товар за контрактом від 01.07.2019 №2019, укладеним між ТОВ «Сільпо-Фуд» з Global Sales AS, поставлявся на умовах FCA LT Klaipeda, Нідерланди, про що зазначено в інвойсі та поданій до оформлення митній декларації від 01.08.2022 №UA100350/2022/60777.
Умови поставки FCA, Incoterms®, 2010 означають, що продавець доставить товар, який пройшов митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до названого місця поставки - LT Klaipeda, Литва. З цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинен нести покупець.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем до заявленої митної вартості, окрім інвойсної вартості товару, було включено також витрати на транспортування товарів до місця їх ввезення на митну територію України, а також витрати на страхування.
Так, судом встановлено, що позивачем під митну декларацію від 01.08.2022 №UA100350/2022/60777 надано до оформлення зовнішньоекономічний контракт №2019 від 01.07.2019, інвойс № 10003867 від 21.12.2021, комерційну пропозицію від 01.12.2021 б/н, прайс-лист від 01.12.2021 б/н, на підтвердження транспортних витрат - договір від 13.05.2022 №ЛОГ/МТ-394, рахунок про надання транспортно-експедиційних послуг від 01.08.2022 №0108, CMR, заявка на перевезення від 28.07.2022 № 50601.
На підтвердження витрат на страхування до оформлення надавалися Генеральний договір добровільного страхування вантажів №101049808 від 15.05.2019, сертифікат №49819 від 01.08.2022.
В якості підтвердження надання зазначених документів до оформлення є відомості гр. 44 митної декларації від 01.08.2022 №UA100350/2022/60777.
Суд, надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваного рішення, вважає за необхідне насамперед надати оцінку зазначеним в оскаржуваному рішенні підставам, якими відповідач керувався при прийнятті рішення про коригування митної вартості. До того ж, у відзиві на позовну заяву нових підстав прийняття оскаржуваного рішення відповідачем вказано не було.
Щодо підстав, якими митний орган обґрунтовував прийняття оскаржуваного рішення від 02.08.2022 №UA100350/2022/000026/1.
Обґрунтовуючи прийняте рішення, митний орган зазначив про те, що позивачем не надано до оформлення Акта виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору про надання транспортно-експедиційних послуг, а також виписок з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів на території України.
Суд не погоджується з твердженням митного органу про те, що ненадання позивачем Акта виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору про надання транспортно-експедиційних послуг може бути підставою для коригування визначеної позивачем митної вартості.
Відповідно до ч. 1 ст. 334 МКУ органи доходів і зборів вимагають від осіб, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України тільки ті документи та відомості, які необхідні для здійснення митного контролю та встановлені цим Кодексом.
Отже, митні органи не мають права вимагати від декларантів для підтвердження митної вартості документи, які не передбачені ст. 53 МКУ, крім випадку надання таких документів за власним бажанням декларанта.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 53 МКУ документами, які підтверджують митну вартість, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Відповідно до пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 335 МКУ при перевезенні автомобільним транспортом транспортним (перевізним) документом є міжнародна товаротранспортна накладна (тобто - CMR).
Відповідно до ст. 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення від 19.05.1956 (Конвенція CMR), ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», ст. 6 Закону України «Про транзит вантажів», п. 1 ч. 2 ст. 191 МКУ перевезення вантажів автомобільним транспортом супроводжується міжнародною автомобільною накладною (CMR).
CMR була надана до МД по поставці, що оскаржується, про що свідчить її наявність у графі 44 МД (під кодом 2730), та у картці відмови у митному оформленні до МД.
Щодо документів, які підтверджують вартість перевезення, то до таких документів відповідно до Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.06.2012 р. за № 984/21296 (далі - Правила заповнення ДМВ), можуть належати будь-які документи, що містять реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів.
Судом встановлено, що для підтвердження транспортних витрат ТОВ «Сільпо-Фуд» подавало митному органу: договір від 13.05.2022 №ЛОГ/МТ-394, рахунок про надання транспортно-експедиційних послуг від 01.08.2022 №0108, CMR, заявку на перевезення від 28.07.2022 № 50601 (є в матеріалах справи).
Тобто, для підтвердження транспортних витрат було надано транспортний перевізний документ (міжнародну автомобільну накладну CMR) та документи, що підтверджують вартість перевезення (рахунок-фактуру).
У наданому ТОВ «Сільпо-Фуд» рахунку на перевезення зазначені: реквізити сторін, сума та валюта платежу, реквізити договору перевезення, маршрут, номер автотранспортного засобу та напівпричепу, яким здійснювалося перевезення і який зазначений у CMR (графа 25 у CMR).
Отже, ідентифікацію зазначених документів до конкретної поставки оцінюваних товарів можливо здійснити за реквізитами договору перевезення та номерами автотранспортного засобу та напівпричепу.
Суд вкотре наголошує про право митного органу вимагати виключно ті документи та відомості, які необхідні для здійснення митного контролю та встановлені Митним кодексом України.
Щодо ненадання до оформлення банківських та платіжних документів, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури.
П. 4 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України передбачає виключно необхідність подання банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, якщо рахунок сплачено.
Відповідно до ч. 5 ст. 53 МКУ забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, які зазначені в цій статті.
Відповідно до п. 4.1.3 Договору про надання транспортно-експедиторських послуг № ЛОГ/МТ-394 від 13.05.2022р., оплата за послуги здійснюється протягом 30-ти (тридцяти) календарних днів з дати доставки вантажу. Вантаж на момент митного оформлення отримувачу не доставлено.
Відтак, на момент митного оформлення, транспортно-експедиторські послуги ще не були оплачені, що виключає можливість подачі платіжних документів на підтвердження здійснення оплати.
Відтак, на думку суду, надані позивачем до оформлення основні документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності заявлені відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), не давали митному органу підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.
З аналізу ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України вбачається, що право митного органу на висунення письмової вимоги щодо надання додаткових документів виникає лише у вичерпному переліку випадків, зокрема, в разі, коли документи містять розбіжності, містять ознаки підробки, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів; не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
З огляду на те, що під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження розбіжності, зазначені відповідачем в оскаржуваному рішенні, у Київської митниці були відсутні підстави для висунення вимоги про надання позивачем додаткових документів в порядку ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України.
Отже, у даній справі суд встановив, що під час митного оформлення задекларованого товару позивач подав митному органу усі документи, що необхідні для визначення митної вартості та її підтверджують, у наданих декларантом документах суд не виявив розбіжності, документи містять повну інформацію про митну вартість та її складові частини.
Твердження митного органу про те, що у наданих декларантом документах виявлено розбіжності чи неточності, декларант надав не всі документи для підтвердження заявленої митної вартості товару, виявились безпідставними, а вимоги про надання додаткових документів - незаконними.
У даній справі суд також не встановив існування яких-небудь обмежень для визначення митної вартості задекларованого товару за ціною договору, з наведених у статті 58 Митного кодексу України.
Щодо джерела інформації, яка слугувала підставою для коригування митної вартості імпортованого товару, суд зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать та встановлено судом, що за основу для коригування митної вартості товару за резервним методом митним органом взято митну вартість товару, оформленого за митною декларацією від 10.05.2022 № UA209140/2022/38305, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
В разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598).
Між тим, як вбачається з графи 33 оскаржуваних рішень, у них зазначено лише реквізити (дата, номер) вказаних митних декларацій, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК.
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номеру та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 19 червня 2018 року в справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18).
Зазначені обставини виключають використання митної декларації, зазначеної митним органом в оскаржуваному рішенні, в якості джерела інформації при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості, заявленої позивачем.
З огляду на встановлені судом під час розгляду справи обставини, висновки відповідача щодо відсутності документального підтвердження заявленої позивачем митної вартості імпортованого товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості на підставі використаних в якості джерела інформації декларацій є протиправним.
Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.
З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору.
Отже, у відповідача під час прийняття вказаного рішення не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним методом та прийняв оспорюване рішення про коригування митної вартості товарів.
Відтак, позовні вимоги мають бути задоволені в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2684,00 грн., що підтверджується наявним у справі платіжним дорученням від 25.01.2023 №8125162.
Відтак, оскільки позовні вимоги позивачеві задоволено, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2684,00 грн.
Також позивачем було заявлено клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн., про що 29.09.2023 подано відповідне клопотання.
Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, на підтвердження цих обставин, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, представником позивача надано суду копії наступних документів: договору №111 про надання правової допомоги від 02.01.2023, акта надання послуг від 26.09.2023 №21531860, Звіту про відпрацьований час до Акта від 26.09.2023 №21531860, а також платіжної інструкції від 27.09.2023 №8685642.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України регулюються витрати на професійну правничу допомогу. Так, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Як вбачається зі змісту договору про надання правової допомоги від 02.01.2023 №111, укладеного між ТОВ «Сільпо-Фуд» та Адвокатським об'єднанням «Джентіум» (надалі - Договір), сторонами погоджено перелік юридичних послуг, які надаватимуться в рамках зазначеного договору.
Згідно з п. 4.1. Договору, вартість послуг визначається залежно від обсягу послуг з урахуванням вартості години надання послуг спеціалістами Виконавця, залученими до надання послуг.
Зокрема, вартість однієї години надання послуг визначена в п. 4.2. Договору та становить 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 коп.) в т.ч. ПДВ для партнера АО «Джентіум».
Загальна вартість послуг є сумою вартості всіх послуг, наданих на виконання цього Договору, вказаних в Актах наданих послуг (п. 4.3. Договору).
Предметом оскарження в даній справі є рішення Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про коригування заявленої митної вартості товару від 02.08.2022 №UA100350/2022/000026/1.
З матеріалів справи слідує, що виконавцем (представником позивача) було надано ТОВ «Сільпо-Фуд» правову допомогу у вигляді: аналізу доказів та правової позиції у справі, підготовки адміністративного позову тривалістю 8 годин на суму 16000,00 грн, підготовки додаткових пояснень та клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу тривалістю 2 години вартістю 4000,00 грн., з урахуванням ПДВ. Всього надано послуг на суму 20 000, 00 грн. з ПДВ.
Послуги надані в повному обсязі, що підтверджується наявною в матеріалах справи копіями Акта надання послуг від 26.09.2023 №21531860 та Звіту про відпрацьований час до зазначеного Акта.
ТОВ «Сільпо-Фуд» спластило на рахунок АО «Джентіум» вартість послуг з надання правової допомоги у сумі 20000,00 грн, про що свідчить наявна у справі платіжна інструкція від 27.09.2023 №8685642, оформлена в електронному вигляді.
Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В свою чергу, представником відповідача не були надані заперечення щодо співмірності та адекватності заявленого позивачем розміру витрат на правову допомогу, а саме щодо кількості затрачених годин на складання та виготовлення позовної заяви та клопотань у справі.
Оцінюючи подані документи, якими адвокат обґрунтовує реальність надання послуг, суд приходить до висновку, що час, зазначений в наданому розрахунку понесених витрат на правову допомогу та акті виконаних робіт, на аналіз доказів та правової позиції, підготовку позовної заяви та відповіді на відзив у справі є співмірним із часом, який може бути витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
За таких обставин, враховуючи відсутність заперечень відповідача, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на правничу допомогу є співмірними та обґрунтованими у сумі 20 000,00 грн. з ПДВ.
Відтак, на підставі ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, понесені позивачем витрати на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів №UA100350/2022/000026/1 від 02.08.2022.
Стягнути судовий збір у розмірі 2684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 коп.) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" (ідентифікаційний код 40720198, місцезнаходження: 02090, м. Київ, вулиця Бутлерова, будинок 1) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (ідентифікаційний код 43997555, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 8-А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.