КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2023 року м.Київ № 320/13060/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просив суд визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо непоновлення ОСОБА_1 на посаді відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2021 у справі № 640/655/20 та стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2021 у справі № 640/655/20 за період з 25.03.2021 по 15.11.2022 у розмірі 562 061, 76 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок тривалого невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.07.2020 у справі №640/655/20 щодо поновлення позивача на посаді з 24.12.2019, відповідачем протиправно затримано негайне виконання рішення суду, у зв'язку з чим у позивача виникло право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення, а саме за період з 25.03.2021 по 15.11.2022.
Ухвалою суду від 26.04.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав про необґрунтованість та відсутність підстав для задоволення позову. Зазначив, що системний аналіз ст. 236 КЗпП України, ст. ст. 44, 371-373 КАС України дає підстави вважати, що винесення ухвали про виплату незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі можливе за умови добросовісного користування таким працівником наданими законом правами, зокрема щодо вчинення ним необхідних дій, спрямованих на примусове виконання належним органом судового рішення про поновлення на посаді. Звернуто увагу, що до позивачем до листопада 2022 року не подавалося жодної заяви про поновлення на посаді. Крім того, зазначив, що позивач був працевлаштований з оплатою праці в ДБР, однак посада позивача є несумісною з посадою в ДБР в силу положень Закону.
Позивач подав відповідь на відзив відповідача, в якому спростував висновки, викладені у відзиві. Зазначив, що у випадку поновлення його на роботі, він не позбавлений права подати заяву про звільнення в ДБР.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказом Генерального Прокурора України від 13.12.2018 року №1278ц ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими ТУ ДБР, розташованого у м. Києві управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими ТУ ДБР Департаменту організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних ДБР, наглядом за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання обвинувачення у відповідних провадженнях ГПУ.
21 грудня 2019 року Генеральним прокурором було видано наказ №2155ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими ТУ ДБР, розташованого у м. Києві управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими ТУ ДБР Департаменту організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних ДБР, наглядом за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання обвинувачення у відповідних провадженнях ГПУ з 24.12.2019.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2155ц, згідно якого ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими ТУ ДБР, розташованого у м. Києві управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими Територіального управління ДБР Департаменту організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних ДБР, наглядом за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 24 грудня 2019 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими Територіального управління ДБР, розташованого у м. Києві управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими Територіального управління ДБР Департаменту організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних ДБР, наглядом за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України або рівнозначній посаді в органах прокуратури України або на рівнозначній посаді в Офісі Генерального прокурора та в органах прокуратури з 25 грудня 2019 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 грудня 2019 року по 24 березня 2021 року в сумі 474239,61 грн. В іншій частині позову - відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2023 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Першої кадрової комісії від 13 грудня 2019 року про неуспішне проходження прокурором атестації - скасовано.
У цій частині прийнято нову постанову, якою вказані позовні вимоги - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Першої кадрової комісії від 13 грудня 2019 року про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації. В іншій частині - рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2021 року - залишено без змін.
Позивач, вказуючи про невиконання судового рішення про поновлення його на роботі, звернувся до суду із даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді публічної служби з 25.03.2021 по 15.11.2022.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Власник або уповноважений ним орган відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно із частиною 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно із статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Отже, законодавством передбачено обов'язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника у разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.
Негайне виконання судового рішення полягає у тому, що таке рішення підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, а негайно з моменту його прийняття.
Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Наведена правова позиція підтверджується також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.12.2019 у справі №817/1308/16, від 17.06.2020 у справі №521/1892/18, від 21.04.2021 у справі №461/1303/19.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 31.07.2019 у справі №813/593/17, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16, від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 26.11.2020 у справі №500/2501/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18.
З огляду на зазначене, після прийняття Окружним адміністративним судом міста Києва рішення від 24.03.2021 у справі №640/655/20 у відповідача, як роботодавця, виник обов'язок добровільно і негайно виконати це рішення в частині поновлення позивача на посаді та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідач зазначає, що невиконання вказаного рішення зумовлене тим, що позивач не подавав до Офісу Генерального прокурора заяви про виконання рішення чи інших виконавчих документів, однак суд вважає, що судове рішення про поновлення на посаді підлягає негайному виконанню, яке жодним чином не може залежати від будь-яких обставин, крім непереборних.
Враховуючи встановлені чинним законодавством гарантії обов'язковості виконання судових рішень, затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Верховний Суд у постанові від 08.11.2022 у справі №460/15639/21 вказав, що "Твердження скаржників про те, що процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, а тому для цього необхідна заява від особи, яка бажає бути поновленою на посаді, або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі колегія суддів визнає помилковими та зазначає, що усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем."
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 05.02.2022 у справі №280/4402/21.
Посилання Офісу Генерального прокурора на неможливість негайного поновлення позивача на посаді прокурора, з огляду на наявність у трудових відносин в ДБР, суд відхиляє та зазначає, що позивач не обмежений у строках подання заяви про звільнення у органах ДБР, а отже, міг реалізувати таке право в будь-який день, зокрема, у день видання Офісом Генерального прокурора на виконання рішення суду наказу про його поновлення на посаді.
Крім того, аналізуючи наведені норми права у контексті ст. 235 КЗпП України та ст. 370-372 КАС України, суд зазначає, що негайне виконання рішення суду про поновлення особи на посаді у відносинах публічної служби не ставиться у залежність від будь-яких обставин, у тому числі від перебування особи на іншій службі або заняття нею адвокатською діяльністю. Питання щодо несумісності має вирішуватися після виконання рішення суду про поновлення особи на посаді і це питання не є предметом розгляду у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.05.2022 у справі №280/4402/21».
Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Доводи відповідача про те, що у разі добровільного невиконання рішення суду про поновлення на посаді таке судове рішення виконується примусово в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», суд також не бере до уваги, оскільки згідно із статтею 236 КЗпП України, виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в такій затримці.
Враховуючи викладене, суд вважає доводи позивача обґрунтованими, що відповідач не довів належними та допустимими доказами неможливість виконання рішення про поновлення позивача на посаді, а тому позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2021.
Судом встановлено, що рішення суду від 24.03.2021 було виконано Офісом Генерального прокурора лише 16.11.2022, тобто затримка виконання рішення суду становить 419 робочих днів (2021 рік - 194 дні, 2022- 225 днів).
Визначаючи суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, яку належить стягнути з відповідача, суд зазначає таке.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
За приписами 5 Порядку №100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку №100).
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку №100).
Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку №100, середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Як встановлено судом на підставі матеріалів справи, що знайшло своє відображення у рішенні Окружного адміністративного міста Києва від 24.03.2021 у справі №640/655/20, відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 03.06.2020 №21-813зп, середньоденна заробітна плата позивача, яка обчислена виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передували звільненню, складала 1351,11 грн.
Вказана обставина не підлягає доказуванню у даній справі відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами пункту 10 Порядку №100 (у редакції до 12.12.2020), обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.
Судом встановлено, що затримка виконання рішення Окружного адміністративного міста Києва від 24.03.2021 у справі №640/655/20 в частині поновлення позивача на посаді за період з 25.03.2021 по 15.11.2022 становить 419 днів.
Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у сумі 566 115,09 грн. ( 1351,11 грн. * 419 = 566 115,09 грн.).
При цьому, суд вважає помилковими доводи відповідача щодо врахування періоду роботи позивача в ДБР при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки відповідно до чинної на момент виникнення спірних правовідносин редакції КЗпП України виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться за весь час вимушеного прогулу без зменшення його розміру за певних обставин.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.
Одночасно суд зважає на положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
У сукупності викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не обґрунтував обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат наразі у суду відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15 ) про визнання протиправними дій та стягнення коштів задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо непоновлення ОСОБА_1 на посаді відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2021 у справі № 640/655/20.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2021 у справі № 640/655/20 за період з 25.03.2021 по 15.11.2022 у розмірі 566 115 (п'ятсот шістдесят шість тисяч сто п'ятнадцять) грн. 09 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.