КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про роз'яснення судового рішення
13 жовтня 2023 року 320/5001/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про роз'яснення судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 у справі №320/5001/23 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 під час її перерахунку з 88% до 70% від відповідних сум грошового забезпечення з 01.12.2019.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо застосування обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром при проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.12.2019 згідно з довідкою Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2021 №22/6-3702.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 згідно з довідкою Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2021 №22/6-3702, виходячи з 88% від відповідних сум грошового забезпечення та без обмеження максимального розміру пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2023 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 повернуто апелянту.
05.10.2023 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про роз'яснення рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 у справі №320/5001/23, в якій позивач просить суд:
1) Роз'яснити, як має виконуватись Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві рішення суду по перерахунку та виплаті пенсії позивачу з 01.12.2019 у повному розмірі 88% без обмеження максимальним розміром з усіма надбавками.
Так, в обґрунтування поданої заяви позивач зазначає, що на виконання вищевказаного рішення, яке набрало законної сили 31.07.2023, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснило перерахунок пенсії на підставі довідки Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2021 №22/6-3702, виходячи з 88% від відповідних сум грошового забезпечення та без обмеження максимального розміру пенсії.
Проте, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві у вересні 2023 року виплатило позивачу пенсію у розмірі 29892,96 грн., хоча підсумок пенсії з надбавками становить 35661,25 грн.
Вказує, що зазначені обставини підтверджуються даними з пенсійної справи, які є в електронному кабінеті.
В результаті автоматизованого розподілу вказана заява була передана для розгляду судді Балаклицькому А.І.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може розглянути питання роз'яснення судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи та державного виконавця.
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути подану заяву в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи та заяву позивача про роз'яснення рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 у справі №320/5001/23, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз'яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали.
Тобто, роз'яснення рішення є одним із способів усунення його недоліків, які в подальшому можуть викликати певні ускладнення при його виконанні, або взагалі перешкодити виконанню судового рішення.
Підставою для подання заяви про роз'яснення судового рішення є його незрозумілість.
Отже, якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, а також (або) для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.
При цьому суд, роз'яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення. Тобто процесуальна процедура роз'яснення судового акта виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення.
Так, згідно з п. 19 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" за правовою природою роз'яснення судового рішення є продовженням його ухвалення, а ухвала про роз'яснення є його складовою, тому клопотання про роз'яснення судового рішення розглядається у тому ж провадженні, в якому було ухвалене судове рішення, про роз'яснення якого ставиться питання.
В ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.
При цьому, необхідність роз'яснення судового рішення зумовлена його нечіткістю за змістом, у випадку, якщо воно є незрозумілим як для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, що повинні здійснювати його виконання.
Згідно з п. 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зрозумілість судового рішення полягає в логічному, чіткому, переконливому викладенні змісту рішення. Чіткість викладення передбачає, зокрема, що: терміни, вжиті у судовому рішенні, відповідають тому змісту, який вони мають за законодавством України; такі терміни чітко співвідносяться з поняттями, які вони позначають; текст правової норми, застосованої судом, відтворюється без перефразовування і при цьому зрозуміло, де наводиться правова норма, а де суд дає своє тлумачення її змісту. Судове рішення не повинно містити положень, які б суперечили або виключали одне одного, ускладнювали чи унеможливлювали його виконання.
Суд зазначає, що підставою для роз'яснення судового рішення як засобу усунення недоліків ухваленого судового акта є його неясність, невизначеність. Фактично роз'ясненням рішення є зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового акта, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше. При цьому суд, роз'яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення. Тому процесуальна процедура роз'яснення судового акта виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення, навіть у разі подальшого виявлення судом правових помилок, допущених під час його ухвалення.
Водночас, ясність судового рішення полягає у логічному, чіткому, переконливому і зрозумілому викладенні змісту рішення. Недотримання цих вимог може ускладнити або взагалі унеможливити виконання постанови чи ухвали суду. Вимога логічності, зокрема, передбачає, що текст рішення має відображати причинно-наслідкові зв'язки у межах речення чи всього документу. Зокрема, мотивувальна частина рішення має відповідати його резолютивній частині.
Як вбачається зі змісту заяви позивача, підставою для звернення позивача до суду із заявою про роз'яснення судового рішення стало те, що під час виконання судового рішення у справі №320/5001/23 виникли розбіжності в розумінні того, чи зобов'язаний відповідач при обчисленні розміру пенсії обмежувати її максимальним розміром.
Оскільки на думку позивача необхідність роз'яснення судового рішення зумовлена його нечіткістю для осіб, що повинні здійснювати його виконання (відповідача), він просить надати роз'яснення з цього питання.
Відповідно до преамбули Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-ХІІ) цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 №3668-VІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон №3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень рішення КСУ №7-рп/2016, у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі №522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі №591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі №522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі №522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі №522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі №343/870/17.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262 та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262.
При цьому положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону №2262.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12 жовтня 2022 року № 7-р(ІІ)/2022 у справі № 3-102/2021(231/21, 415/21) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Цим Рішенням визначено, що приписи статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
З огляду на вищевказане, суд у цій справі дійшов висновку, що обмеження Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262, є протиправним.
Як було зазначено вище, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 у справі №320/5001/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 згідно з довідкою Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2021 №22/6-3702, виходячи з 88% від відповідних сум грошового забезпечення та без обмеження максимального розміру пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
При цьому кінцевої дати періоду щодо механізму такого перерахунку пенсії позивачу без обмеження максимального розміру судом не зазначено.
Це означає, що з 01.12.2019 і в подальші періоди перерахунок пенсії позивачу на підставі цього рішення суду здійснюється без обмеження максимального розміру пенсії.
У разі зміни розміру пенсії позивача в подальшому Головне управління ПФУ в м. Києві не може обмежувати виплату пенсії максимальним розміром. Підставами для уведення такого обмеження щодо позивача можуть бути лише відповідні зміни законодавства, які прямо передбачають встановлення такого обмеження і ці зміни визнані конституційними, або відповідне рішення суду щодо встановлення такого обмеження.
Наведене тлумачення відповідає рішенню суду та вищевказаним правовим позиціям Верховного Суду та Конституційного Суду України.
Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема: від 25 липня 2022 року у справі №580/3451/21; від 20 липня 2022 року у справі №340/2476/21; від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21; від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18; від 18 травня 2022 року у справі №380/12337/20.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивач має право на виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром.
Відтак, при здійсненні відповідних нарахувань та виплати пенсії позивачу на виконання рішення суду у даній справі повинно здійснюватись без обмеження її максимальним розміром.
З урахуванням наведеного суд вважає, що заява позивача про роз'яснення судового рішення підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 243, 248, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
1. Заяву ОСОБА_1 про роз'яснення рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 у справі №320/5001/23 - задовольнити.
2. Роз'яснити, що при виконанні рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 у справі №320/5001/23 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зобов'язане здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.12.2019 на підставі довідки Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2021 №22/6-3702, виходячи з 88% від відповідних сум грошового забезпечення та без обмеження максимального розміру пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум, в тому числі і в інші періоди.
3. Роз'яснити, що з 01.12.2019 і в подальші періоди перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі цього рішення суду здійснюється без обмеження максимального розміру. У разі зміни розміру пенсії позивача в подальшому Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не може обмежувати виплату пенсії максимальним розміром.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.
Суддя Балаклицький А. І.