КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2023 року № 640/13350/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши матеріали в адміністративній справі за ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України м. Києві, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17 лютого 2022 року щодо повернення позивачу сплачених коштів в загальній сумі 27703 гривні 72 копійки у вигляді збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 27703 гривні 72 копійки сплаченого ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно не сформовано подання про повернення позивачеві сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 27703,72 грн. Позивач не погоджується з таким висновками відповідача тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2022 відкрито провадження у адміністративній справі.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/13350/22 до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 25.04.2023 адміністративну справу прийнято до провадження судді Панченко Н.Д.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався. Про відкриття провадження у справі був повідомлений шляхом направлення ухвали за електронним цифровим підписом головуючого судді в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку від 26.04.2023.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.01.2019 між Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі - продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за яким позивач набув право власності на зазначене нерухоме майно, даний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саваріною О.О. та зареєстрований в реєстрі за № 139.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, позивач є власником житлового будинку загальною площею 391,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
При укладенні договору згідно вимог п. 15-3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.98 р. №1740 "Про затвердження порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій" позивачем сплачено 1% пенсійного збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна на рахунок казначейської служби, про що свідчить платіжне доручення №603317 від 24.01.2019.
07.02.2022 позивач звернувся до Пенсійного фонду з заявою про повернення сплаченого збору на державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості, оскільки нерухоме майно придбано ним вперше.
Листом від 17.02.2022 року №2600-0603-8/29503 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві у задоволенні заяви відмовило, оскільки органи Пенсійного фонду України не володіють офіційною інформацією стосовно вчинених правочинів, спрямованих на набуття права власності на нерухоме майно фізичними або юридичними особами.
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 №400/97-ВР, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Таким чином, із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки - громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Станом як на час придбання позивачем нерухомості 24.01.2019 так і станом на час розгляду справи в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 01.01.2013, а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно наказу Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", не містять всієї інформації щодо наявності у власності об'єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну "придбавають житло вперше", що міститься у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №819/1249/17.
Надаючи оцінку діям відповідача, в даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно п. 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Вказана позиція також відображена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 (справа № 819/1498/17), 31.01.2018 (справа №819/1667/17) та 20.03.2018 (справа №819/1249/17).
Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 24.01.2019 позивачем придбано житловий будинок вперше.
За таких обставин саме відповідач зобов'язаний довести, що позивач придбав житло згідно договору від 24.01.2019 не вперше.
За відсутності відповідних доказів позивач має право на повернення суми сплаченого збору як помилково сплаченого за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж.
За таких обставин відмова відповідача повернути позивачу сплачену суму збору на державне пенсійне страхування не може бути визнана обґрунтованою.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Одночасно суд зазначає, що згідно чинного законодавства збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується на рахунки органів Державної казначейської служби України, тому і повертатися ці кошти мають в порядку, визначеному для повернення бюджетних коштів.
Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.13 №787, і він визначає випадки, за яких органи Державної казначейської служби України зобов'язані виконувати операції з повернення помилково або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів).
Згідно п. 5 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Згідно з Порядком казначейського обслуговування доходів та інших надходжень Державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.01.2013 № 43, органи Державного казначейства України в процесі казначейського обслуговування державного бюджету за доходами та іншими надходженнями формують розрахункові документи і здійснюють повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету та здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету на підставі виконавчого документа у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно, для стягнення позивачем помилково сплачених коштів відповідач має звернутися з відповідним поданням до органів Державної казначейської служби України.
З огляду на вказане, для відновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача сформувати та подати до управління Державної казначейської служби України Київській області подання про повернення сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна у розмірі 27703,72 грн., згідно з платіжним дорученням №603317 від 24.01.2019.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які вона посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тож, сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 992,40 грн. підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 73 - 77, 90, 94, 241, 245, 246, 250, 259-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо подачі до Управління Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна у розмірі 27703,72 грн. (двадцять сім тисяч сімсот три грн. 72 коп.), згідно з платіжним дорученням №603317 від 24.01.2019.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ: 42098368, адреса: вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04215) судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві грн. 40 коп.)
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
рішення виготовлене у повному обсязі та підписане 16.10.2023
Суддя Панченко Н.Д.