ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про відмову у відкритті провадження
"16" жовтня 2023 р. справа № 300/6959/23
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Панікар І.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Івано-Франківської квартирно-експлутаційної частини (району), Міністерства оборони України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Івано-Франківської квартирно-експлутаційної частини (району), Міністерства оборони України з вимогами про:
- визнати протиправним та скасувати рішення органу приватизації Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) оформлене протоколом від 29.03.2023 №47 про відмову у приватизації житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Івано-Франківську квартирно-експлуатаційну частину (району), як орган приватизації, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» оформити приватизацію ОСОБА_1 , ОСОБА_2 житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
За приписами пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суддя після одержання позовної заяви також з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Таким чином, вирішуючи питання щодо відкриття провадження у даній справі, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 3 КАС України, порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Наведене узгоджується й з положеннями статті 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно із частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб'єкт владних повноважень - суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
За змістом позовної заяви позивачі просять суд: визнати протиправним та скасувати рішення органу приватизації Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) оформлене протоколом від 29.03.2023 №47 про відмову у приватизації житлового приміщення та зобов'язати Івано-Франківську квартирно-експлуатаційну частину (району), як орган приватизації, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» оформити приватизацію ОСОБА_1 , ОСОБА_2 житлового приміщення.
Отже, спірні правовідносини стосуються приватизації нерухомого майна та визнання за позивачами права на приватизацію цього майна, зокрема, квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В даному аспекті суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У відповідності до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Житлові спори особливий різновид спорів, що стосуються житлових прав та інтересів громадян і організацій.
У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло: приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла,користування житловим приміщенням у будинку державного чи приватного житлового фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 918/843/17.
У правовідносинах, що склалися між позивачам та відповідачем, останні вбачають порушення своїх прав як особи, яка має намір набути у власність шляхом приватизації об'єкт нерухомості, та тим самим реалізувати свої житлові права.
У відповідності до ч. 1 ст. 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
Отже, Цивільний кодекс України відносить приватизацію до підстав набуття права власності.
Житловий кодекс України відносить право на приватизацію до житлових прав громадян (стаття 9 цього Кодексу).
Таким чином, у спірних правовідносинах чітко вбачається наявність у позивача приватного (майнового) інтересу, а переданий на вирішення суду спір обумовлений порушенням приватного майнового права конкретного суб'єкта (позивача).
Відтак, спори про визнання права на приватизацію майна підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки, у такому випадку, особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного (житлового) права, а відтак такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов'язаний із вирішенням питання щодо права користування житлом. Такі спори є житловими (цивільними) спорами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №815/6956/15.
Суд звертає увагу, що в межах даного позову відповідач виступає не як суб'єкт публічно-правових відносин, а як розпорядник майна.
Враховуючи викладене й зважаючи на те, що спірні правовідносини стосуються приватизації нерухомого майна та визнання за позивачем права на приватизацію цього майна, зокрема, квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , суд дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає до розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Водночас, суд зазначає, що за змістом позовної заяви, позивачі, звертаючись до Івано-Франківського окружного адміністративного суду, висновуються, зокрема, виходячи з висновків викладених у постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі №944/6184/19.
У даному аспекті, ознайомившись зі змістом вказаної постанови Верховного Суду, слід зазначити, про її не релевантність до спірних правовідносин, з огляду на таке.
Так, за змістом вищевказаної постанови Верховного Суду, зокрема, вбачається, що «…З матеріалів справи виходить, що спір між сторонами виник щодо відмови ОСОБА_1 , яка проходить військову службу, у передачі у приватну власність шляхом приватизації квартири АДРЕСА_1 , яка перебуває у державній власності Міністерства оборони України.Отже, у спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями у силу її особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження нею публічної служби, різновидом якої є військова служба».
Тобто, у постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі №944/6184/19 досліджувалися обставини в яких учасник спору проходить військову службу в момент судового розгляду, а тому такі спори, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців, згідно з вищевказаних висновків Верховного Суду належать до юрисдикції адміністративних судів.
З огляду на викладене, вищевказаний спір у розрізі постанови Верховного Суду від 07.06.2023 за №944/6184/19 є публічно-правовим, внаслідок чого і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв'язку з проходженням військової служби та перебував на даній військовій службі з 26 листопада 2008 року та на час вирішення спору, який зазначений у вищезгаданій постанові Верховного Суду.
При цьому, суд звертає увагу на те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (пункти 1, 4 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.
В даному випадку, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б вказували, що позивачі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували на військовій службі та, як наслідок, є особами до яких застосовується реалізація соціальної гарантії забезпечення житловим приміщенням під час проходження військової служби.
Тобто обов'язкова передумова - проходження особою публічної служби та реалізація у зв'язку з таким проходженням певних соціальних гарантій, у виниклих спірних правовідносинах відсутня, відтак висновки Верховного суду викладені як у його постанові від 07.06.2023 у справі за №944/6184/19 так і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 не можуть бути взяти судом до у ваги.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що вказана позовна заява жодним чином не може бути вирішена в порядку адміністративного судочинства та належить до юрисдикції цивільного судочинства.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини поняття "суд, встановлений законом" передбачає розуміння суду, як юрисдикційного органу, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом. ЄСПЛ у рішеннях наголосив, що поняття "суд, встановлений законом", стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування "суду", але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді ("Coeme та інші проти Бельгії" №3249296, рішення від 22 червня 2000 року; "Gurov проти Молдови" №3645502, рішення від 11 липня 2006 року; "Олександр Волков проти України" №21722/11, рішення від 9 січня 2013 року; "DMD Group A.S. проти Словаччини" №1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року; "Сокуренко і Стригун проти України" №№29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року).
За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства між собою - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб'єктний склад та характер спірних матеріальних правовідносин. Таким критерієм може бути також і пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства загальним місцевим судом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі.
При цьому, слід роз'яснити позивачеві, що даний спір є житловим спором та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у загальному місцевому суді за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Водночас, на переконання суду, відмова у відкритті провадження в даній адміністративній справі, саме Івано-Франківським окружним адміністративним судом не є обмеженням права на доступ до суду, а лише заходом, що унеможливить подальше скасування майбутнього судового рішення по справі, оскільки відповідно до частини 1 статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 170, 241-243, 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
УХВАЛИВ:
Відмовити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом до Івано-Франківської квартирно-експлутаційної частини (району), Міністерства оборони України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали, разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами, невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання суддею.
Суддя /підпис/ Панікар І.В.