ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
УХВАЛА
щодо заяви про відвід судді
"12" жовтня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/1864/23
Господарський суд Харківської області у складі:
головуючого судді Жигалкіна І.П. судді Прохорова С.А. , судді Шарко Л.В.
розглянувши заяву (вх. №27825 від 12.10.2023) представника Товариства мисливців та рибалок "Лісівник" адвоката Дмитра Ганги про відвід колегії суддів
по матеріалам справи
за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків
до Товариства мисливців та рибалок "Лісівник", смт. Пересічне, Харківська обл.
про визнання недійсним рішення
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Господарського суду Харківської області знаходиться справа №922/1864/23 за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 (надалі - Позивач), який визначив у якості Відповідача - Товариство мисливців та рибалок "Лісівник", з вимогою (з урахуванням уточнень):
- визнати недійсним рішення загальних зборів Товариства мисливців та рибалок "Лісівник" (код ЄДРПОУ 25462836), оформлене протоколом № 3 від 01 жовтня 2022 року;
- скасувати запис про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу від 05.10.2022 за № 1004471070013000366, який вчинено державним реєстратором Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) Шаповаловим В.В., щодо зміни відомостей про членів керівних органів громадського формування; зміни кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміни відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера); зміни керівника або відомостей про керівника юридичної особи; зміни місцезнаходження юридичної особи; зміни найменування юридичної особи (повного та/або скороченого); зміни фізичних осіб або зміни відомостей про фізичних осіб - платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо; зміни до установчих документів, які не пов'язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
- відновити становище, що існувало до порушення права позивача, шляхом відновлення у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як керівника Товариства мисливців і рибалок "Лісівник" (код ЄДРПОУ 25462836) та особу, яка має право без довіреності вчиняти дії від імені Товариства мисливців і рибалок "Лісівник" (код ЄДРПОУ 25462836).
Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2023 для розгляду зазначеної справи визначено склад колегії суддів: Жигалкін І.П. - головуючий суддя, судді - Прохоров С.А., Шарко Л.В.
Так, колегія суддів постановила ухвалу від 15.09.2023 про призначення справи №922/1864/23 до розгляду у підготовчому засіданні на "12" жовтня 2023 р. о 12:30.
Представник Товариства мисливців та рибалок "Лісівник" адвокат Дмитро Ганга 12 жовтня 2023 року подав до суду заяву (вх. №27825) про відвід колегії суддів.
Аналогічна заява вже подавалася до суду адвокатом Ганга Д.Г. 10 серпня 2023 року за вхідним №21259 щодо відводу колегії суддів у складі: головуючий суддя Жигалкін І.П., судді Ємельянова О.О. та Прохоров С.А., де просив суд передати справу №922/1864/23 на повторний розподіл, така заява не відрізняється від заяви поданої 12.10.2023.
Оскільки склад суду змінився на підставі самовідводу судді Ємільянової О.О. про що було складено процесуальний документ - ухвала від 11.08.2023, а матеріали справи №922/1864/23 передано для здійснення автоматизованого розподілу та визначення іншого складу із заміною відведеного судді (суддів) для розгляду справи, відповідно до ст. 32 ГПК України, заява вважається частково задоволеною з підстав призначення автоматизованого розподілу.
Свою заяву, представник Товариства мисливців та рибалок "Лісівник" обґрунтовує, тим що було відмовлено у проведенні засідання в режимі відеоконференції, а отже порушує право представника Відповідача на участь у судовому засіданні, а незабезпечення можливості стороні реалізувати надані їй законом процесуальні права, а отже на його посилання це є порушенням принципів процесуальної справедливості. Також, представник посилається на те, що при цьому, ухвала про відмову у режимі відеоконференції базується на довільному тлумаченні норм чинного законодавства та якомусь «пристосуванні» (як про те, зазначає сам суд) норм права, що є недопустимим. Представник зазначає, що все це створює враження, що Суд вже стоїть на боці Позивача, та просто напросто не бажає щоб Відповідач брав участь у справі. Крім того, Суд допустив дисонанс своїх позицій, що є неприпустимим. Вважаємо, що у даному випадку, визнаючи явку учасників справи - обов'язковою, без будь-якого на те обґрунтування, судом створюються штучні перешкоди щодо участі представника Відповідача у судових засіданнях, зокрема, в режимі відеоконференції, оскільки, як вбачається з минулих клопотань представника Відповідача про відеоконференцію, Суду достеменно було відомо, що представник Відповідача - адвокат Ганга Д.Г. виїхав із м. Харків, не може з'являтися до суду у м. Харків та у зв'язку з цим наполягав на забезпеченні права на участь в засіданні в режимі відеоконференції, так як керівник Товариства не є спеціалістом в області права і не зможе забезпечити належне представництво.
Крім того, представник Відповідача посилається на інші обставини, які на його думку слугували для подання заяви про відвід, що полягають у наступному.
Представник Відповідача вказуючи, що Позивач - ОСОБА_1 є батьком суддів Господарського суду Харківської області Погорелової (дівоче прізвище - Трофімова) Олени Вадимівни та Трофімова Ігоря Вадимовича , які працюють у одному трудовому колективі суду, разом із суддями, які розглядають дану справу, а отже у зв'язку із виконанням своїх суддівських обов'язків, судді Жигалкін І.П., Шарко Л.В., Прохоров С.А. постійно контактують з приводу різноманітних службових питань із суддями Погорєловою О.В. та Трофімовим І.В., внаслідок чого між ними сформувалися певні відносини, у тому числі і позаслужбові.
Наявність службових та позаслужбових відносин суддів, що розглядають цю справу, з суддями/дітьми Позивача, які потенційно можуть впливати на суддю колегу, з метою отримання їх батьком-позивачем бажаного результату у справі №922/1864/23 може викликати обґрунтовані сумніви у неупередженості судді при розгляд справи, як у Відповідача, так і у будь-якого стороннього спостерігача.
У представника Відповідача складається враження, що судді Жигалкін І.П. та Прохоров С.А. мають власний інтерес у цій справі, і навмисно залишаються, для того аби добитися потрібного для Позивача результату, на прохання його дітей, суддів цього суду, оскільки судді не заявили самовідвід від розгляду даної справи.
Також у заяві про відвід представник заявника Ганги Дмитра викладено суто особисту необґрунтовану думку, припущення та міркування, де бере на себе прогнозування вирішення справи та делегує на себе певні повноваження щодо тлумачення та спонукання суду до винесення рішення на користь певної сторони.
Отже фактичною підставою для відводу на думку представника Товариства мисливців та рибалок "Лісівник" адвокат Дмитра Ганги в поданій заяві від 12.10.2023 визначає саме, як незгоду з позицією суду, надання своїх особистих висловлювань, характеристик в сторону суду (суддям), які дискредитують судові органи України та їх посадових осіб.
Оцінюючи аргументи заявника, які фактично зводяться до незгоди представника Відповідача до порядку визначення судді для розгляду справи.
Так, суд зазначає, що ч.ч. 1, 2, 3 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) встановлено, що визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в ч. 2 ст. 6 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ. Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов'язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою суддя-доповідач. Персональний склад постійних колегій суддів визначається зборами суддів відповідного суду.
Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до господарського суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в день надходження документів.
Визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою у порядку, визначеному цим Кодексом (автоматизований розподіл справ).
Відповідно до Прикінцевих положень Положення про автоматизовану систему документообігу суду автоматизований розподіл судових справ в судах загальної юрисдикції до їх підключення до модулю автоматизованого розподілу та інших підсистем здійснюється за правилами автоматизованого розподілу, зазначеними в редакції цього Положення від 15.09.2016 року з урахуванням положень процесуального закону та з використанням програмного забезпечення, розробленого Адміністратором.
Пунктом 3 розділу VIII «Автоматизований розподіл судових справ між суддями» Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010 урегульовано автоматизований розподіл судових справ між суддями відповідно до якого первісний розподіл судових справ здійснюється модулем автоматизованого розподілу в хронологічному порядку їх надходження до суду (реєстрації). Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється модулем автоматизованого розподілу шляхом:
1) первісного розподілу справи;
2) додаткового визначення суддів;
3) передачі судової справи на розгляд палати, об'єднаної або Великої Палати Верховного Суду;
4) заміни судді в колегії або основного судді;
5) повторного розподілу справи;
6) передачі судової справи раніше визначеному судді, колегії суддів, палаті або об'єднаній палаті.
Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб.
Згідно із ч. 4 та 8 ст. 15 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційною (автоматизованою) системою у порядку, визначеному процесуальним законом. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб. Несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи та в розподіл справ між суддями має наслідком відповідальність, встановлену законом.
За змістом ч. 16 ст. 32 ГПК України результати автоматизованого розподілу (повторного розподілу) справи оформлюються протоколом.
Тобто законодавець передбачив, як автоматизований розподіл справи так й повторний розподіл справи та формування головуючого судді (суддя-доповідач) або складу суду (за наявності) для розгляду справ, так само як і заміну судді, який з поважних причин не може брати участі у розгляді справи (перебування судді у відпустці, на лікарняному, у відрядженні чи закінчення терміну повноважень), чи підстави проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи - некоректно задані відомості, що впливають на авторозподіл (категорія справи, табель тощо), із залученням інших суддів цього суду, виключно автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності.
Отже, із наведеного вище вбачається, що судді не мають будь-яких нормативно встановлених механізмів формування складу суду для розгляду конкретної справи, що спрямовано на забезпечення реалізації учасниками справи права на судовий захист незалежним та безстороннім судом, встановленим законом, як складової права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідні дії щодо розподілу справ здійснюють інші уповноважені на то законом особи в порядок та спосіб їм передбачений.
Суддя, виходячи з повноважень, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» володіє лише інформацією щодо судових справ, які перебувають у його провадженні або розглянуті по суті.
Водночас слід вказати, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» звільняє суддю від надання будь-яких пояснень щодо судових справ чи надання будь-якої іншої інформації розпорядником якої не є суддя.
Враховуючи викладене автоматизований розподіл (повторний автоматизований розподіл) вказаної справи в результаті якого було визначено суддю Жигалкіна І.П. проведено із забезпечення об'єктивного та неупередженого розподілу судових справ між суддями з додержанням принципів випадковості та в хронологічному порядку надходження судових справ, з урахуванням завантаженості кожного судді, відповідно до Положення «Про автоматизовану систему документообігу суду».
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.
Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб. (ст. 8 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів")
Таким чином, доводи представника Товариства мисливців та рибалок "Лісівник" адвоката Дмитра Ганги, ґрунтуються на порушенні з боку суддів порядку їх визначення для розгляду справи, а також небажання самоусунутися від виконання своїх професійних обов'язків, посилаючись на надумані та не відповідаючі дійсності обставини, тим самим проявляючи неповагу до суддів викладаючи свої образливі міркування щодо отримання суддями власного інтересу у цій справі, "... і навмисно залишаються, для того аби добитися потрібного для Позивача результату, на прохання його дітей, суддів цього суду".
Суд вважає за доцільне нагади сторонам по справі, що відвід - це процесуальний інститут, який містить умови, за яких особа не може брати участі у конкретній справі.
Відвід судді в господарському процесі як правова категорія - це висловлена в письмовій формі недовіра господарському суду на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді або колегії суддів у конкретній справі внаслідок виявлення будь-якої особистої прихильності чи упередженості, що заявлена учасником розгляду конкретної справи.
Право подавати заяву про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.
Частиною 4 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як зазначає Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (рішення ЄСПЛ у справі «Хаушильд проти Данії»).
Стаття 6 Конвенції вимагає суд у межах своїх повноважень бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб'єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії»).
Наявність безсторонності для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції визначається за допомогою суб'єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об'єктивного критерію, тобто з'ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (рішення ЄСПЛ у справі «Хаушильд проти Данії»).
За усталеною практикою ЄСПЛ наявність безсторонності згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. За суб'єктивним критерієм беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (п. 49 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України»).
Особиста безсторонність суду, як суб'єктивний критерій, презюмується, поки не надано доказів протилежного (п. 50 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006).
Згідно з об'єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (пункти 29, 31 рішення Європейського суду з прав людини «Газета «Україна-центр» проти України» від 15.07.2010).
Також, щодо підстав відводів судді встановлено у ст. 35 ГПК України, де у ч. 1 визначено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:
1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;
3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;
5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Частиною 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених ст. 36 цього Кодексу (недопустимість повторної участі судді в розгляді справи).
До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя (ч. 3 ст. 35 ГПК України).
ГПК України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ'єктивність судді, однак зазначається, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді.
Таким чином, щодо суб'єктивної складової безсторонності суду заявнику необхідно подати докази фактичної наявності упередженості судді для відводу його від справи, оскільки презумпція особистої неупередженості судді діє доти, доки не з'являться докази на користь протилежного. І тільки якщо з'являються об'єктивні сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, або його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.
Як зазначено в заяві про відвід, за інформацією адвоката Ганги Д.Г., що "Зважаючи на те, що діти Позивача - ОСОБА_1. працюють суддями у Господарському суді Харківської області, вважаємо, що жоден суддя цього суду не може об'єктивно та неупереджено розглядати справу № 922/1864/23, не піддаючись впливу суддів Погорелової О.В. та Трофімова І.В., із якими вони перебувають у одному трудовому колективі та мають службові та позаслужбові зв'язки, а тому відповідно до вимог ст. 31 ГПК України, заявник паралельно звернувся до Голови суду із проханням про винесення розпорядження про передачу даної справи на розгляд господарського суду, найбільш територіально наближеного до цього суду", свідчить за його думкою про упередженість судді (суддів) щодо однієї із сторін, зокрема, щодо учасника справи - Позивача ФО ОСОБА_1 .
Велика Палата Верховного Суду постанові від 30.01.2019 за справою №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню її правову позицію.
Якість судового процесу залежить не лише від роботи судової сис теми, але й від поведінки учасників процесу та їх представників.
Поширеними, як і у нашій справі, є подання учасниками процесу завідомо безпідставних відводів.
Верховний Суд вважає відвід «завідомо безпідставним», якщо у заяві про відвід відсутні будь-які докази, які свідчили б про необ'єктивність чи упередженість судді щодо заявника, тобто підстави для відводу ґрунтуються на власних припущеннях заявника, або якщо підставою для відводу є непогодження сторони з процесуальними рішеннями судді.
Додатковою підставою для визнання відводу зловживанням процесуальними правами є порушення строків для його заявлення.
Наприклад, в ухвалі від 18.12.2018 р. у справі № 910/2968/18 Верховний Суд визнав відвід завідомо безпідставним, а його заявлення - зловживанням процесуальними правами, оскільки вказаний відвід по суті «є висловленням незгоди з процесуальним рішенням Верховного Суду після того, як суд мотивував таке рішення».
В ухвалі від 29.05.2018 р. у справі № 910/14716/17 Верховний Суд визнав відвід завідомо безпідставним, а його заявлення - зло вживанням процесуальними правами, оскільки як обґрунтування відводу судді в поданій заяві було вказано лише те, що «після аналізу діяльності судді Верховного Суду у скаржника ви никли сумніви в неупередженості та компетентності головуючого в цій справі судді». До того ж у судовому засіданні на запитання суду щодо обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді, а також щодо часу, коли про такі обставини стало відомо учаснику у справі, представник останнього жодних обставин не зазначила та не послалася на докази, вказавши, що про сумніви щодо неупередженості й компетентності судді скаржнику стало відомо та повідомлено довірителем представнику в день судового засідання.
Суд вбачає змістовно схожими підставі відводу суддів Жигалкіна І.П. та Прохорова С.А. викладені заявником адвокатом Ганга Д.Г. у відповідній заяві.
З цього приводу суд зазначає наступні критичні тези відносно змісту заяви та її заявника та пояснює свою позицію.
Заявник у заяві про відвід зазначає, що відмовляючи у відеоконференції, суд знає про відсутність представника за межами міста Харкова навмисно викликає у судове засідання тим самим наражаючи саме представника Відповідача на небезепеку.
Суд зазначає, що дійсно Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (із змінами) у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан.
Суд погоджується с викладеними у заяві обставинами, що місто Харків знаходиться під обстрілами ворожими військами, а отже не допускає випадків загрози життю, здоров'ю та безпеці всіх учасників справи, відвідувачів суду, їх працівників. Проте суд наголошує, що на жаль, така небезпека наявна не тільки в місті Харкові та і в інших містах України.
Проте суд не зобов'язанний слідкувати за життям учасників справи або їх представників, встановлювати фактичне місцезнаходження представників. Крім того, представником не надано жодного обґрунтованого доказу неможливості бути присутнім у приміщенні суду, з підстав постійного знаходження представника в місцях захисту (сховищах, захисних спорудах цивільного захисту, найпростіших укриттях та інше) чи інших підстав, які впливають на неможливість бути присутнім представника у суді.
Стосовно викладеного адвокатом Ганга Д.Г., де у свої заяві зазначив "... цікавим є той факт, що за період повторних автоматизованих розподілів справи між суддями (27.06.2023 - 20.07.2023) лише один суддя Жигалкін І.П. не заявив самовідвід та залишився головувати у справі, що створює обґрунтований сумнів у його неупередженості", суд вважає за доцільне зазначити, що самоусунення від виконання своїх професійних обов'язків приводить такими своїми діями та відображає поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.
У Висновку № 3 (2002) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що судді у своїй діяльності повинні керуватися принципами професійної поведінки (пункт 49).
Стосовно правил поведінки судді КРЄС вважає, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях;
судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті;
вони повинні виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості;
судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування всіх питань, що не стосуються суті справи;
вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності (пункт 50 Висновку КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи № 3 (2002)).
Отже суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не вважає за доцільне вживати дії, спрямовані на ухилення від виконання обов'язків судді України, що свідчить про його самоусунення від виконання своїх професійних обов'язків судді.
Крім того, суд навіть не знає як відрефлексувати на такі «ґрунтовні звинувачення» з боку професійного адвоката Д.Г.Ганги, а тому є лише декілька зустрічних питань:
1. Де і з яких джерел чи документів зазначено про наявний інтерес з Позивачем, чи виконання прохань його дітей?
2. Де і яким чином підтверджено чи зазначено про те, що Позивач ФО ОСОБА_1 , через своїх дітей суддями Господарського суду Харківської області Погорелової О. В. та Трофімова І.В. має вплив на суддів Господарського суду Харківської області, а також на наявну колегію у складі суддів Жигалкіна І.П., Прохорова С.А. та Шарко Л.В.?
3. Якими документальними доказами підтверджуються обставини відносно Позивача ФО ОСОБА_1 та судді Жигалкіна І.П. викладені у перших двох запитаннях?
4. Якими документальними доказами з боку судді повинні підтверджуватись спростовні факти які голослівно проголошує адвокат Д.Г. Ганга?
До речі, суд зазначає, що він також не знаходиться у будь-яких відносинах з адвокатом Д.Г.Ганга, які б давали останньому можливість оцінювати будь-які особисті відносини судді з іншими особами або надавали йому можливість збирати інформацію про особисте життя судді Жигалкіна І.П. та членів колегії.
Мабуть сам заявник цієї заяви про відвід судді не буде в змозі на ці питання адекватно відповісти, хоча вимагає цього від суду.
Оскільки, до заяви про відвід судді адвокатом (заявником) не надано жодного доказу, в порушення ст. 74 ГПК України вказані заяви адвоката не знаходять свого відображення та доведеності як фактично, так і юридично, на які представник посилається як на підставу своїх вимог.
Стосовно відмови у відеоконференції, суд неодноразово зазначав, що це не обов'язок суду, а його право.
Крім того, суд вважає за доцільне викласти наступну практику, де Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11.11.1996 № 17862/91, § 31-32, «Вєренцов проти України», від 11.04.2013 № 20372/11, § 65, «Del Rнo Prada проти Іспанії» від 21.10.2013 № 42750/09, § 93).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лейла Шахін проти Туреччини» від 10.11.2005 зазначається, що згідно з практикою закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди. Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі «Воловік проти України» від 06.12.2007).
Практика ЄСПЛ свідчить про те, що конкретний варіант тлумачення права, використаний судом, має шанс набути певної стабільності, обов'язковості. Це випливає із принципів однакового поводження і правопевності (правової визначеності), які є проявами принципу верховенства права.
В теорії права, що загально відомо з перших курсів навчання у профільному вищому навчальному закладі, серед інших способів (методів) тлумачення норм права окремо виділяють зокрема такі: 1) філологічне (граматичне, текстове, мовне) тлумачення та 2) системне тлумачення.
1) Філологічне (граматичне, текстове, мовне) тлумачення - це з'ясування змісту норми права через граматичний аналіз її словесного формулювання з використанням законів філології; ґрунтується на даних граматики, лексики і припускає аналіз слів, пропозицій, словесних формулювань юридичних норм. Передусім установлюють значення кожного слова і виразу, вжитих у нормативному розпорядженні. Потім переходять до аналізу граматичної форми іменників і прикметників, способів дієслів, виду дієприкметників і т.д. Далі усвідомлюють граматичну структуру пропозицій. Окремі слова і вирази, розділові знаки недопустимо трактувати як зайві. В результаті граматичного тлумачення виявляється буквальний зміст норми права, на підставі якого далеко не завжди можна зробити достовірний висновок;
2) Системне тлумачення - це з'ясування значення норми через встановлення її системних зв'язків з іншими нормами. Сутність його полягає в тому, що норма зіставляється з іншими нормами, встановлюються її місце і значення в даному нормативному акті, галузі права, всій правовій системі. Всі норми потребують системного тлумачення, особливо норми відсилочні і бланкетні, які побудовані так, що можуть розглядатися лише у сукупності з нормами, до яких зроблено відсилання;
Так, за ч. 2 ст. 170 ГПК України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
Перший спосіб тлумачення цієї норми дає підстави суду стверджувати про поділ законодавцем заяв з процесуальних питань (пар. 2 розд. 3 ГПК України) на:
1. Заяви до яких додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження);
2. Скарги додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
3. Клопотання додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
4. Заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень до яких додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
Стосовно другого способу тлумачення, то суд зазначає, що ГПК України прямо передбачає застосування аналогії права та аналогії закону .
Частина 10. ст. 11 ГПК України закріплює правило подолання прогалин в процесуальному законі яким визначено - якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).
Системність тлумачення ч. 2 ст. 170 ГПК України здійснюються в межах синергії зі ст. 172 та 174 ГПК України та через призму відсутності особливої вказівки з боку законодавця правових наслідків та процесуальних дій суду у випадку іншого тлумачення ч. 2 ст. 170 ГПК України ніж тлумачення застосоване судом.
Про всяк випадок, суд нагадує заявникові про те, що відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі «Серявін та інші проти України» (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Суд зауважує, стосовно твердження адвоката Ганги Д.Г. у заяві (вх. № 27825 від 12.10.2023) про відвід колегії суддів, щодо проявлення з боку суду необ'єктивності та неупередженості до Відповідача шляхом відмови у задоволені заяв щодо призначення відеоконференцій.
Більше того, з п. 1 ст. 6 Конвенції не випливає, що мотиви, представлені судовим органом мають висвітлювати, зокрема, всі аргументи, які одна з сторін може вважати основними для своїх доводів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»). Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Крім того, суд обов'язково вважає за необхідне нагадати заявникові про те, що у разі незгоди з процесуальним рішенням суду першої інстанції сторона має права подати апеляційну скаргу на відповідну ухвалу або рішення суду в порядку передбаченому ГПК України.
Зокрема відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала про повернення заяви позивачеві (заявникові), зокрема щодо вступу у справу в якості третьої особи.
Не реалізація права на апеляційне оскарження такої ухвали з боку заявника не породжує права або процесуальних підстав для відводу судді внаслідок незгоди з його процесуальним рішенням (ч. 4 ст. 35 ГПК України).
Доводи представника відповідача щодо необхідності відводу судді саме з підстав незгоди з його правовою позицією прямо порушують один з найважливіших принципів судочинства - nemo iudex in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі), який виключає для учасника процесу можливість обирати суддю на власний розсуд, зокрема, шляхом заявлення відводів тим суддям, відома правова позиція яких позивача не влаштовує (ухвала ВП ВС від 02 березня 2021 року по справі № 910/17048/17, провадження № 12-85гс20).
Суд зазначає, що запровадження законодавцем інституту відводу судді, унормованого в положеннях ст. 35-40 ГПК України, мало на меті в першу чергу уникнення будь-яких ризиків можливості порушення основних засад (принципів) господарського судочинства, якими є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, та забезпечення гарантії дотримання декларованих Конституцією України та Конвенцією прав на судовий захист при зверненні особи до суду з метою їх реалізації.
Неодмінним конституційним правом людини та громадянина є право на судовий захист, закріплене у ст. 55 Конституції України.
У ст. 17 Конвенції зловживання правом визначається як діяльність або дії, спрямовані на скасування прав та свобод, визнаних у Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
У низці випадків ЄСПЛ зазначав у своїх рішеннях, що подання до суду клопотань про відкладення судових засідань на тривалий термін через хворобу сторони, неодноразова зміна заявлених вимог тощо не свідчать про зловживання правами.
Однак реалізація суб'єктивного права на судовий захист має інший негативний аспект. Зокрема, мова йде про несумлінне використання процесуальних прав, у тому числі права на судовий захист.
Зловживання процесуальними правами є можливим, якщо внаслідок реалізації права створюється перешкода у вирішенні завдань судочинства, зокрема господарського.
Механізм зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа, яка прагне до досягнення певних правових наслідків, здійснює процесуальні дії (бездіяльність), зовні «схожі» на юридичні факти, з якими закон пов'язує настання певних наслідків. Незважаючи на те, що такі дії мають повністю штучний характер, тобто не підкріплюються фактами об'єктивної дійсності, певні правові наслідки, які вигідні особі, все ж таки можуть існувати.
Останнім часом в господарському судочинстві зловживання процесуальними правами стало занадто популярним та розповсюдженим з різною метою: затягування процесу, привернення до себе уваги, усунення певних ризиків до прийняття судом остаточного рішення тощо.
На думку КАС ВС (рішення від 13.03.2019 р. у справі №814/218/14), під зловживанням процесуальними правами слід розуміти форму умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних з наслідками, до яких вони можуть призвести; використанні наданих прав всупереч їхньому призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження; перешкоджанні діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ; необґрунтованому перевантаженні роботи суду. Зловживання процесуальними правами сторонами через вплив на склад суду у справі до та після відкриття провадження шляхом направлення до суду численних необґрунтованих клопотань про відводи суддів або колегії суддів, що значно затягує процес розгляду справи в суді.
Стосовно справи яка розглядається, то суд зазначає, що ним поза сумнівом дотримані критерії встановлені ЄСПЛ щодо неупередженості та легітимності суду.
Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Мікалефф проти Мальти», існування неупередженості повинно бути визначене, зокрема, за об'єктивним тестом, відповідно до якого встановлюється, чи забезпечив суд відповідні гарантії для виключення легітимних сумнівів стосовно неупередженості суду.
«Суд» розглядається як такий, що завжди має бути заснований на законних підставах, оскільки у протилежному випадку він не володітиме легітимністю, що є необхідною ознакою для розгляду справ у демократичному суспільстві (справа «Лавентс проти Латвії»).
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. Мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
Посилання на упередженість суду через обставини викладені у заяві про відвід, на його думку, не на підставі закону не можна вважати об'єктивно обґрунтованими, оскільки такі доводи ґрунтуються на припущеннях, суб'єктивній оцінці заявником обставин справи.
Зазначені тези знаходять своє підтвердження у практиці Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 р. у справі № 800/264/17.
Отже, обставини, наведені представником Відповідача Ганги Д.Г. на обґрунтування заяви про відвід судді, не знайшли свого підтвердження.
Суд зазначає, що твердження на яких будується правова вимога у даному спорі є нічим іншим як вигадками адвоката Відповідача які не підтверджені поданими доказами та є очевидно безпідставними.
Неспроможні доводи представника Відповідача - адвоката вказують на неналежну підготовку до справи та недотримання вимог Правил адвокатської етики.
Відповідно до ст. 18 Правил адвокатської етики, затверджених Національною асоціацією адвокатів України, адвокат інформує клієнта щодо ведення дорученої йому справи, у тому числі щодо правової позиції у справі.
До підписання договору про надання професійної правничої (правової) допомоги у справі адвокат повинен з'ясувати всі відомі клієнту обставини, які можуть позначитися на визначенні наявності правової позиції у справі та її змісті, та запитати і вивчити всі відповідні документи, які є в розпорядженні клієнта. Якщо після виконання цих вимог адвокат переконається у наявності фактичних і правових підстав для виконання певного доручення, він повинен неупереджено й об'єктивно викласти їх клієнту і повідомити в загальних рисах, який час і обсяг роботи вимагатиметься для виконання цього доручення та які правові наслідки досягнення результату, якого бажає клієнт.
Якщо за наявності фактичних і правових підстав для виконання доручення свідомо для адвоката існує поширена несприятлива (з точки зору гіпотетичного результату, бажаного для клієнта) практика застосування відповідних норм права, адвокат зобов'язаний повідомити про це клієнта.
У випадку, коли адвокат дійде висновку про відсутність фактичних та правових підстав для виконання доручення, він зобов'язаний повідомити про це клієнта та узгодити з ним зміну змісту доручення, що відповідав би тому гіпотетичному результату, який може бути досягнутий згідно з чинним законодавством, або відмовитись від прийняття доручення.
Адвокат повинен неупереджено й об'єктивно повідомити клієнту наявність відомих йому фактичних і правових підстав, які можуть позитивно або негативно впливати на ймовірне виконання певного доручення, і поінформувати в загальних рисах, який час і обсяг роботи вимагатиметься для виконання цього доручення та які правові наслідки досягнення результату, що бажає клієнт.
Статтею 19 ПАЕ визначено, що Адвокату забороняється приймати доручення, якщо результат, якого бажає клієнт, або засоби його досягнення, на яких клієнт наполягає, є протиправними або якщо доручення клієнта виходить за межі професійних прав і обов'язків адвоката. У випадках, якщо зазначені обставини не є очевидними, адвокат має надати відповідні роз'яснення клієнту. Якщо за таких обставин не вдається узгодити з клієнтом зміну змісту доручення, адвокат зобов'язаний відмовитись від укладення договору з клієнтом.
Адвокат не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або цим Правилам.
Адвокату заборонено робити завідомо неправдиві заяви стосовно суті доручення, фактичних обставин, що мають до нього відношення, їх правової оцінки, прав і обов'язків адвоката, клієнта, а також обсягу своїх повноважень щодо представництва інтересів клієнта.
«Роль адвокатів у системі правосуддя тягне за собою ряд обов'язків і обмежень, особливо у зв'язку з їх професійною діяльністю, яка повинна бути прямою, чесною і гідною», - встановлено у Рішеннях Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, Касадо Кока проти Іспанії, 24 лютого 1994 року, § 46, Серія А № 285-А; Штойр проти Нідерландів, № 39657/98, § 38, ЄСПЛ 2003-XI; Фераарт проти Нідерландів, № 10807/04, § 51, 30 листопада 2006 року, і Моріс, наведена вище, § 133). «Професія адвоката є однією з професій, представники якої повинні дотримуватися вищих і більш суворих стандартів поведінки. Не лише загальні стандарти поведінки, але також спеціальні вимоги, встановлені законами, які регулюють діяльність колегії, та правила професійної етики, застосовуються до практики адвоката. Необхідність вимог, встановлених правилами професійної етики, є об'єктивною: лише особі з високою моральною репутацією можливо довіряти брати участь у процесі здійснення правосуддя. Дозвіл будь-якій особі брати участь у цьому процесі незалежно від його або її поведінки дискредитує ідею здійснення правосуддя», - визначено ЄСПЛ у Рішенні по справі Lekaviиienл v. Lithuania, 27 червня 2017 року, № 48427/09, ECHR 2017.
Відповідно до статті 32 Конституції України: «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про осіб без їх згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права, вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації».
Недопустимість порушення права на приватне життя зазначене також в ст. 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 8 Конвенції п. 1 ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Так, ст. 6 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.
Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Під втручанням розуміється вплив у будь-якій формі на суддю з метою перешкодити виконанню ним своїх службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення. До конкретних форм впливу можна віднести: прохання, вказівку, погрозу, підкуп, критику судді в засобах масової інформації до вирішення конкретної справи у зв'язку з и розглядом, проведення пікетів, мітингів тощо.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність суддів» від 13 червня 2007 року № 8 при здійсненні правосуддя судді повинні утверджувати гарантовану Конституцією та законами України незалежність та самостійність судів, підвищувати авторитет судової влади, забезпечувати обов'язковість судових рішень шляхом справедливого, неупередженого і своєчасного розгляду та вирішення судових справ, дотримання присяги судді, належного правового реагування на факти тиску на них, втручання в судову діяльність та інші протиправні посягання на правосуддя.
Втручанням у діяльність судових органів слід розуміти вплив на суддю у будь-якій формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи у зв'язку з її розглядом тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій або ухвалення певного судового рішення. При цьому не має значення, за допомогою яких засобів, на якій стадії процесу та в діяльність суду якої інстанції здійснюється втручання.
Враховуючи приписи ч.ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, де визначено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Внаслідок вищевикладених тез, суд дійшов до твердження, що з боку адвоката Ганги Д.Г. заявлений відвід є безпідставним та необґрунтованим і може бути кваліфікований з боку суду як зловживання процесуальними правами.
Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Водночас суд звертає увагу заявника, що частиною другою статті 42 ГПК України на учасників справи покладено обов'язок сприяння своєчасному, всебічному, повному, об'єктивному встановленню всіх обставин справи.
Відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Принцип добросовісності - це загально правовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).
За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 43 ГПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Наведеними правовими нормами передбачено право суду на будь-якій стадії судового процесу визнати дії скаржника зловживанням процесуальними правами.
ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» зробив висновок про те, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
У справі «Сілін проти України» ЄСПЛ з огляду на затримки, що мали місце під час провадження у суді першої інстанції, та обставини справи в цілому, вважав, що тривалість цієї справи була надмірною та порушувала вимогу «розумного строку», а отже, мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції. Разом з тим ЄСПЛ наголосив також на тому, що відповідно до українського законодавства суди мали повноваження застосувати до сторін, які сприяють безпідставному затягуванню провадження, адміністративні та кримінальні санкції.
Хоча державні органи влади не можуть бути відповідальними за поведінку відповідача, дії однієї із сторін, що спрямовані на відтермінування, не звільняють органи влади від їх обов'язку забезпечувати розгляд провадження упродовж розумного строку (рішення ЄСПЛ у справі «Мінчєва проти Болгарії»).
Таким чином, дії представника Товариства мисливців та рибалок "Лісівник" адвоката Дмитра Ганги щодо заявлення відводу з підстав, які за своєю природою є некваліфікованими та порушують ст. 43 ПАЕ, щодо дотримання адвокатом принципу законності у відносинах з судом та іншими учасниками судового провадження, про що у цій справі ставлять під сумнів кваліфікацію такого адвоката та його бажання розглядати справу впродовж розумного строку, оскільки дії останнього фактично спрямовані на свідоме невиправдане затягування судового процесу та перешкоджання іншим учасникам процесу використовувати наявні засоби правового захисту, роблячи свідомо неправдиві заяви, посилатися в суді на завідомо неправдиві або завідомо викривлені фактичні обставини, або обставини, що завідомо не стосуються предмета спору; або посилання на завідомо викривленні обставини які йому відомі; порушення порядку у судовому засіданні, припускаючись до завідомо неправдивих або завідомо викривлених фактичних обставин та висловлювань, що принижують честь і гідність суду, а відтак, про що наголошено вище, на думку суду, є зловживанням з боку згаданого адвоката наданими процесуальними правами.
Такі дії представника Відповідача не мають на меті прагнення до реального захисту своїх прав, а натомість порушують права інших учасників справи, а також створюють ситуацію коли суд зобов'язаний вирішувати питання щодо прийняття відповідних процесуальних дій, що може потягнути за собою затягування розгляду справи.
Суд категорично впевнений в тому, що Ганга Д.Г. , як професійний адвокат не міг не знати та був не обізнаний про зміст норм процесуального закону, зміст рішень ЄСПЛ які були викладені судом вище, а лише сконцентрував свою увагу на нормах ГПК України про відвід судді.
Вказані дії перешкоджають здійсненню правосуддя та є засобом тиску на колегію суддів, створенням перешкод у незалежності та неупередженості при здійсненні правосуддя з метою прийняття певного рішення у справі що розглядається або зміни існуючого складу суду.
За таких обставин подана представником Товариства мисливців та рибалок "Лісівник" адвокатом Дмитром Ганги заява (вх. №27825 від 12 жовтня 2023 року) про відвід колегії суддів у даній справі визнається зловживанням процесуальними правами, а відтак суд дійшов висновку про залишення цієї заяви без розгляду на підставі частини третьої статті 43 ГПК України та ч. 2 ст. 118 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 35, 38, 43, 118, 233-235, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
Заяву (вх. №27825 від 12.10.2023) представника Товариства мисливців та рибалок "Лісівник" адвоката Дмитра Ганги про відвід колегії суддів - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254-259 ГПК України.
Повний текст ухвали складено 16.10.2023 року.
Головуючий суддя Суддя Суддя Жигалкін І.П. Прохоров С.А. Шарко Л.В.