Рішення від 04.10.2023 по справі 922/2323/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2023м. ХарківСправа № 922/2323/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Луганської обласної прокуратури (93405, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Б. Ліщини, 27; код ЄДРПОУ: 02909921) в інтересах держави, в особі 1) Луганської обласної державної адміністрації - обласна військова адміністрація (93405, Луганська обл., м.Сєвєродонецьк, просп. Центральний, 59; код ЄДРПОУ: 00022450) 2) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (01135, м. Київ, пр. Берестейський, 14; код ЄДРПОУ:37472062) 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Акціонерне товариство «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул.Єжи Гедройця, 5)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" (61007, м. Харків, вул. Свистуна, 3-А; код ЄДРПОУ: 30035671)

про стягнення заборгованості

за участю представників:

прокуратури - Хряка О.О., службове посвідчення №072721;

позивача 1 - не з'явився;

позивача 2 - не з'явився;

відповідача - Яценка А.О., ордер АХ №1021284 від 23.11.2020;

третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

02.06.2023 заступник керівника Луганської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Луганської обласної державної адміністрації - обласна військова адміністрація та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп", в якій просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" до Державного бюджету України внаслідок порушення грошового зобов'язання за договором на постачання продовольчих товарів інфляційні витрати у розмірі 255 478,77 грн.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" до Державного бюджету України внаслідок порушення грошового зобов'язання за договором на постачання продовольчих товарів3% річних у розмірі 24 740,51 грн.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" судові витрати.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором на постачання продовольчих товарів в частині поставки товару в строк, встановлений договором.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.06.2023 прийнято позовну заяву заступника керівника Луганської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Луганської обласної державної адміністрації - обласна військова адміністрація та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2323/23. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 05.07.2023.

15.06.2023 через канцелярію суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" надійшла заява (вх.№15425 від 15.06.2023) про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву, в якій останній просить суд продовжити на 30 днів строк на подання відзиву на позовну заяву до 27.07.2023.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.06.2023 заяву (вх.№15425 від 15.06.2023) представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву у справі №922/2323/23 задоволено частково. Продовжено процесуальний строк для надання відповідачем відзиву на позовну заяву, встановлений ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.06.2023, до 03.07.2023.

26.06.2023 на електронну скриньку суду від представника Луганської обласної державної адміністрації - обласна військова адміністрація надійшли пояснення (вх.№16463 від 26.06.2023). В поясненнях представник позивача-1 зазначила, що позивач-1 позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

28.06.2023 через канцелярію суду від представника Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України надійшли пояснення (вх.№16650 від 28.06.2023), в яких представник позивача-2 просив позов задовольнити повністю та розгляд справи здійснювати за його відсутності.

29.06.2023 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№16836 від 29.06.2023). У відзиві представник відповідача зазначив, що права зазначених у позові позивачів нічим не порушені, оскільки вони не мають відношення ні до здійснення сплати товару, ні до стягнення штрафних санкцій за прострочку платежів. Згідно наданого прокурором друкованого тексту договору в розділі 6. «штрафні санкції» пеня, неустойка має сплачуватись на рахунок платника (АТ «Укрзалізниця»), який не є позивачем у справі. Відповідач не одержував грошові кошти від жодного з заявлених позивачів і умовами наданої роздруківки договору будь-якої сплати на їх користь якихось платежів не передбачалась взагалі. Про що зазначається і в листі Луганської ОВА від 27.04.2022р. №1114.

На думку представника відповідача, помилковими є посилання прокурора на Постанову КМУ №528 від 03.05.2022р., тому що ця постанова була прийнята після того, як згідно листа Луганської ОВА від 27 04 2022р. №1114 вже відбулось одностороннє розірвання договору. Доказів перерахування коштів з казначейського рахунку чи з рахунку Мінінфраструктури немає. Прокурор намагається стягнути з відповідача подвійні штрафні санкції, що не передбачено законодавством. Згідно з наданим прокурором розрахунком стягується подвійна облікова ставка НБУ за період з 07.04 2022 і за цей же період прокурором нараховується 3% річних. Водночас, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України 3% річних стягуються лише в тому випадку, якщо інший розмір відсотків не передбачений умовами договору. Таким чином, позовна вимога прокурора щодо стягнення 3% річних у сумі 24 740,51 грн. є повністю безпідставною. А якщо взяти до уваги факт не укладення договору, текст якого наданий прокурором о матеріалів справи - то тоді немає і підстав для стягнення подвійної облікової ставки НБУ. Умовами наданої роздруківки договору не передбачались штрафні санкції, нарахування яких здійснено прокурором. Посилання за змістом позову на п.6.4. є безпідставним, оскільки це формулювання не встановлює саме відповідальність у формі штрафу щодо конкретного порушення. Невірним і неправомірним взагалі є розрахунок пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за несвоєчасність зобов'язання. Згідно наданого розрахунку період нарахування вказаний з 07.04.22 по 02.06.22 - 57 днів і з 03.06.2022 по 01,08.2022 - 60 днів, всього 117 днів. Водночас, зі сторони Луганської ОВА 27.04.2022 було подано заяву про відмову від отримання товару і розірвання в односторонньому порядку договору. Тобто договірні зобов'язання між сторонами припинились 28.04.2022. В зв'язку з чим, нарахування пені за період з 28.04.2022 є безпідставним, тому з загального періоду нарахування пені потрібно викреслити 96 днів зі 117. Нарахування 7% річних є безпідставним, оскільки вказаний штраф не передбачений умовами договору.

Як стверджує представник відповідача, прокурором не доведено факт використання AT «Укрзалізниця» саме бюджетних грошових коштів, оскільки відповідно до п.2 постанови КМУ №193 від 03.03 2022 використовуватись можуть як перераховані з бюджету кошти, так і власні кошти AT «Укрзалізниця».

Протокольною ухвалою від 05.07.2023 відкладено підготовче засідання на 02.08.2023.

07.07.2023 на електронну скриньку суду від заступника керівника Луганської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив (вх.№17736 від 07.07.2023).

Аналогічну відповідь на відзив було подано заступником керівника Луганської обласної прокуратури 10.07.2023 через канцелярію суду (вх.№17821 від 10.07.2023). Разом з відповіддю на відзив прокурором надано копію Договору на постачання продовольчих товарів (а.с.7-13 т.2).

У відповіді на відзив прокурор зазначив, що долученими до позову доказами доведено, що кошти попередньої оплати (авансу) є субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам і виділялися безпосередньо з резервного фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 3101710, КЕКВ 2620 з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану. Помилковими також є доводи відповідача про неможливість нарахування штрафних санкцій за порушення зобов'язань за договором на постачання продовольчих товарів, а також виплат, передбачених ст. 625 ЦК України, у зв'язку із розірванням вказаного договору.

Також прокурор зазначив, що обставини, наведені у відзиві щодо поважних причин невиконання ТОВ «Олімп» зобов'язань з поставки продовольчих товарів, не стосуються спору у справі та не входять в предмет доказування, оскільки позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій заявлені у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з повернення попередньої оплати за договором.

31.07.2023 через канцелярію суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№20099 від 10.07.2023).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.08.2023 залучено до участі у справі №922/2323/23 Акціонерне товариство «Українська залізниця» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивачів. Зобов'язано Луганську обласну прокуратуру направити на адресу залученої третьої особи копії позовної заяви разом з додатками. Докази направлення надати до суду. Третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Акціонерному товариству «Українська залізниця» встановлено строк 7 днів з дня вручення цієї ухвали для подання своїх пояснень щодо позову відповідно до статті 168 Господарського процесуального кодексу України.

Протокольною ухвалою від 02.08.2023 відкладено підготовче засідання на 30.08.2023.

23.08.2023 на електрону скриньку суду від заступника керівника обласної прокуратури надійшло повідомлення (вх.№22490 від 23.08.2023) про виконання ухвали суду від 02.08.2023.

В підготовчому засіданні 30.08.2023 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.09.2023.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 оголошено перерву у судовому засіданні до 04.10.2023.

04.10.2023 через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення штрафних санкцій (вх.№26924 від 04.10.2023) та клопотання про дослідження доказів у справі (вх.№26925 від 04.10.2023).

Присутній в судовому засіданні 04.10.2023 прокурор позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представники позивачів в судове засідання 04.10.2023 не з'явились. Про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Присутній в судовому засіданні 04.10.2023 представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив суд в його задоволенні відмовити в повному обсязі. у разі відхилення доводів відповідача щодо повної відмови в задоволенні позову, просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.

Акціонерне товариство «Українська залізниця» явку свого представника в судове засідання 04.10.2023 не забезпечило, про причини неявки не повідомило. Про дату, час та місце судового засідання було повідомлене належним чином.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу та інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

З огляду на зазначене, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 04.10.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши у судових дебатах промову присутніх учасників справи, суд встановив наступне.

З метою задоволення нагальних потреб функціонування держави на період дії воєнного стану Луганською обласною військовою адміністрацією здійснено закупівлю продовольчих товарів у постачальника, включеного до Переліку підприємств для забезпечення нагальних потреб функціонування держави, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 05.03.2022 №148.

На офіційному веб-сайті АТ «Укрзалізниця» за посиланням: https://uz.gov.ua/about/procurement/ опубліковано проект договору на постачання продовольчих товарів, форму та умови якого затверджено рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 12.03.2022 (витяг з протоколу № Ц-54/29 Ком. т).

Відповідно до п. 11.2 проекту цього договору він може бути укладений лише шляхом приєднання замовника та постачальника до всіх умов договору в цілому. Доказом повного та беззаперечного прийняття замовником і усіх умов цього Договору (акцептом) є факт направлення замовником на адресу постачальника заявки, визначеної пунктом 1.1 цього Договору. Доказом повного та, беззаперечного прийняття постачальником всіх умов цього Договору (акцептом) є факт направлення постачальником на адресу замовника письмового повідомлення про прийняття заявки замовника (рахунку на попередню оплату), визначеної пунктом 1.1 цього Договору.

За приписами ч.1 ст.634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як свідчать матеріали справи, 23.03.2022 Луганська обласна військова адміністрація звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" із заявкою на отримання продовольчих товарів (ДК 021:2015:1560000-7 крупа ячмінна у кількості 26 500 кг, ДК 021:2015:1560000-7 рис у кількості 5 300 кг, ДК 021:2015:15850000-1 макаронні вироби у кількості 53 000 кг, ДК 021:2015:1510000-9 консерви м'ясні у кількості 15 900 кг) (на 10 календарних днів) (надалі - Заявка) (а.с.42 т.1).

24.03.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Олімп" виставило Луганській обласній військовій адміністрації рахунок №7/22/3 на оплату товару (ДК 021:2015:1560000-7 крупа ячмінна у кількості 26 500 кг, ДК 021:2015:1560000-7 рис у кількості 5 300 кг, ДК 021:2015:15850000-1 макаронні вироби у кількості 53 000 кг, ДК 021:2015:1510000-9 консерви м'ясні у кількості 15 901,2 кг) на суму 8 575 768,73 грн., з них аванс 30% в сумі 2 572 730,62 грн. та остаточна оплата 70% у сумі 6 003 030,11 грн. (разом з ПДВ). Рахунок було видано на підставі договору на постачання продовольчих товарів (в редакції, оприлюдненій на сайті АТ "Укрзалізниця" та посиланням - https://uz.gov.ua/about/procurement/), затверджений рішенням правління від 12.03.2022 витяг з протоколу № Ц-54/29 Ком. т за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620) (а.с.43 т.1).

Відтак, між Луганською обласною військовою адміністрацією (замовником), АТ «Укрзалізниця» (платником) та ТОВ «Олімп» (постачальником) було укладено договір шляхом приєднання сторін до договору на постачання продовольчих товарів (ДК 021:2015:1560000-7 крупа ячмінна у кількості 26 500 кг, ДК 021:2015:1560000-7 рис у кількості 5 300 кг, ДК 021:2015:15850000-1 макаронні вироби у кількості 53 000 кг, ДК 021:2015:1510000-9 консерви м'ясні у кількості 15 901,2 кг), який оприлюднено на веб-сайті АТ «Укрзалізниця» в редакції, затвердженій рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 12.03.2022, за бюджетною програмою 3101710, КЕКВ 2620 (надалі - Договір) (а.с.31-41 т.1).

Зазначена копія Договору на постачання продовольчих товарів є належним доказом у даній справі у розумінні ст.76 ГПК України.

Суд не бере до уваги як належний доказ копію Договору на постачання продовольчих товарів (а.с.7-13 т.2), яку подано прокурором разом з відповіддю на відзив, оскільки текст такого договору відрізняється від копії Договору, який подано разом з позовною заявою.

Згідно з п.1.1 Договору постачальник зобов'язується поставити замовнику продовольчі товари, перелік, кількість, ціни та умови поставки яких зазначаються замовником у заявках. Замовник зобов'язується прийняти вказаний товар, а платник - своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього договору.

Відповідно до п. 10.1 Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту здійснення постачальником його акцепту і діє до 31.12.2022 включно, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Обсяги поставки товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків та потреб замовника (п.1.2.Договору).

У заявці обов'язково зазначається назва предмету закупівлі із зазначенням коду ДК 021:2015 (Єдиний закупівельний словник) згідно з показником четвертої цифри (п.1.3.Договору).

Загальна ціна (вартість) Договору визначається виходячи із загапьної вартості поставленого товару, на підставі підписаних сторонами (постачальником та замовником) первинних бухгалтерських документів (п.2.1.Договору).

Згідно з п.2.2. Договору оплата товару платником здійснюється з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №185 «Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» (зі змінами), на таких умовах:

1.2.1. Попередня оплата у розмірі 30 (тридцять) % вартості товару проводиться протягом З (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього Договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника.

1.2.2. Остаточний розрахунок за поставлений товар проводиться платником протягом З (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього Договору, оформленого належним чином та погодженого Замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника.

Погодження остаточного розрахунку Міністерством аграрній політики та продовольства України здійснюється на підставі акта прийому-передачі товару та/або накладної (товаро транспортної або залізничної), підписаних постачальником та замовником.

Поставка товару за цим Договором здійснюється постачальником партіями протягом строку дії Договору на умовах, визначених у заявках відповідно до пункту 1.1 цього Договору, на підставі письмових заявок замовника. Заявки подаються за допомогою інтерактивного способу зв'язку (електронна пошта) та/або загальним поштовим зв'язком (поштове відправлення), та/або іншими засобами передачі електронних повідомлень, документів і вважаються дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до приймання товару (п.5.1.Договору).

Постачальник зобов'язаний розглянути заявку замовника у строк не більше 24 (двадцяти чотирьох) годин з моменту її отримання та надати письмове повідомлення про прийняття заявки повністю або частково (в якій частині) шляхом направлення постачальником сканованої копії рахунку у порядку, визначеному п.2.2 цього Договору, після чого заявка вважається узгодженою. Повідомлення постачальника про прийняття заявки замовника (сканована копія рахунку на попередню оплату) направляється на ту електронну адресу замовника, з якої надійшла заявка, визначена пунктом 1.1 цього Договору або за допомогою інших засобів передачі електронних повідомлень, що визначені заявкою. Якщо постачальник не має можливості виконати поставку на умовах, викладених у заявці, постачальник повинен письмово відмовити в заявці (із зазначенням причин такої відмови) та направити таку відмову замовнику за допомогою інтерактивного способу зв'язку (електронна пошта) та/або загальним поштовим зв'язком (поштове відправлення) та/або іншими засобами передачі електронних повідомлень у строк, що не перевищує 24 (двадцять чотири) години з моменту отримання відповідної заявки. У разі, якщо постачальник протягом 24 (двадцяти чотирьох) годин з моменту отримання відповідної заявки замовника не вчинив або вчинив із запізненням дії визначені у цьому пункті вище, то така заявка замовника вважається не прийнятою постачальником та не узгодженою сторонами (п.5.3.Договору).

Товар повинен бути поставлений замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено сторонами додатково (п.5.4.Договору).

Датою поставки товару є дата приймання замовником партії товару та підписання замовником відповідних документів. Один примірник документів, що підтверджує поставку товару негайно передасться замовником платнику у визначеному цим Договором порядку (п.5.5.Договору).

Поставка товару здійснюється постачальником за власний рахунок автомобільним транспортом, який мас санітарний паспорт, водій якого повинен мати санітарну книжку відповідно до вимог законодавства України, зокрема Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», або залізничним транспортом відповідно до вимог законодавства України (п.5.6.Договору).

Перехід права власності на товар відбувається в момент прийняття представником замовника партії товару. Доказом прийняття партії товару є акт прийому-передачі та/або накладна (товаро-транспортна або залізнична) та/або інші документи первинної звітності, що оформлені належним чином (відповідно до вимог законодавства України та умов цього Договору) та підписані уповноваженими особами (п.5.7.Договору).

У разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому Договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки (п.6.1.Договору).

Замовник має право розірвати Договір достроково у разі порушення постачальником договірних зобов'язань (у разі поставки неякісного товару, недотримання термінів постачання, ненадання сертифікатів якості товару (продукції), при відсутності санітарного паспорту на транспорт, санітарної книжки водія тощо) з обов'язковим письмовим повідомленням про це постачальника за 5 (п'ять) календарних днів до запланованої дати розірвання та проводить остаточні розрахунки за фактично поставлений товар протягом 10 (десяти) робочих днів з дня розірвання Договору (п.6.3.Договору).

У разі невиконання зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства України та цього Договору, за винятком випадків, коли виконання таких стає неможливим в силу обставин форс-мажору, зміни законодавства та ін (п.6.4.Договору).

Постачальник зобов'язаний у разі не здійснення ним поставки товару з будь-яких причин повернути отриманий ним відповідно до умов цього Договору авансовий платіж не пізніше, ніж протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту, коли мала бути здійснена поставка (п.6.8.Договору).

Пунктом 8.1. Договору сторони погодили, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання цього Договору та виникли поза волею сторін.

Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту їх виникнення, повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням протягом 20 (двадцяти) календарних днів підтверджуючих документів (п.8.2.Договору).

Належним доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ, виданий Торгово-промисловою палатою України або її регіональними представництвами (п.8.3.Договору).

Згідно з п.10.1. Договору, Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту здійснення постачальником його акцепту і діє до 31 грудня 2022 року включно, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до п.11.1 Договору сторони підтверджують, що вони усвідомлюють усі ризики пов'язані з виконанням умов цього Договору, який укладається в умовах дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами).

28.03.2023 АТ «Укрзалізниця» згідно платіжного доручення №347 від 28.03.20022 здійснено попередню оплату в розмірі 2 572 730,62 грн. за договором на постачання продовольчих товарів на підставі виставленого рахунку постачальника (а.с. 44 т.1).

З урахуванням сплати 28.03.2022 авансового платежу поставка товару за Договором мала бути здійснена до 30.03.2022 (включно), а у разі виникнення обставин, передбачених п.6.8. Договору, авансовий платіж мав бути повернутий протягом п'яти банківських днів від цієї дати, тобто до 06.04.2022 (включно).

Як стверджує прокурор, ТОВ «Олімп» вищезазначені зобов'язання за договором не виконало, поставку обумовленого товару не здійснило та своєчасно не повернуло авансовий платіж.

У зв'язку з порушенням постачальником договірних зобов'язань, Луганська обласна військова адміністрація листом №1114 від 27.04.2022 повідомила відповідача про дострокове розірвання договору на постачання продовольчих товарів, а також вимагала повернення авансового платежу та сплати штрафних санкцій (а.с.45 т.1)

Листом №157 від 03.08.2022 відповідач повідомив Луганську обласну військову адміністрацію про те, що свої зобов'язання за Договором на постачання продовольчих товарів Товариство з обмеженою відповідальністю "Олімп" не мало можливості виконати внаслідок форс-мажорних обставин, а саме неможливістю поставки продукції у зону бойових дій. Жоден перевізник не погоджувався доставляти товар в зону бойових дій, наражаючи життя водіїв на небезпеку. В телефонному режимі замовник про це був повідомлений. В якості причини несвоєчасного повернення авансового платежу постачальником вказано про спрямування всіх отриманих за Договором коштів на придбання продуктів харчування на виконання інших договорів, укладених з Київською, Херсонською, Донецькою, Запорізькою, Сумською обласними та м. Києва військовими адміністраціями (а.с.46 т.1).

Авансовий платіж ТОВ «Олімп» повернуло лише 02.08.2022, що підтверджується платіжним дорученням №2589 від 02.08.2022 (п.47 т.1).

На думку прокурора, враховуючи, що відповідач усупереч умовам укладеного Договору постачання продовольчих товарів для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану не здійснив, отриманий аванс, який згідно з Порядком №528 є субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, у сумі 2 572 730,62 грн. своєчасно не повернув, очевидним є порушення майнових інтересів держави в бюджетній сфері. Непостачання продовольчих товарів протягом тривалого часу призвело до втрати інтересу покупцем щодо їх подальшого отримання від постачальника.

Оскільки ТОВ «Олімп» прострочило виконання грошового зобов'язання та не повернуло 2 572 730,62 грн. отриманої попередньої оплати (авансу) до 06.04.2022 (включно), відповідач з 07.04.2022 фактично протиправно користувався чужими коштами, а відтак, прокурор просить стягнути з відповідача інфляційні витрати, 3% річних, пеню та штраф за порушення грошового зобов'язання за договором на постачання продовольчих товарів.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України “Про прокуратуру” визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 1 статті 24 Закону України “Про прокуратуру” визначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством (ч.7 ст.24 Закону України “Про прокуратуру”).

Відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суд.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим.

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об'єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов'язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб'єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

В даному випадку, як зазначив прокурор у позовній заяві, невиконання постачальником своїх договірних зобов'язань з постачання продовольчих товарів, а також неповернення перерахованих йому коштів у вигляді попередньої оплати (авансу) унеможливило їх витрачання на інші цілі, пов'язані з виконанням державою своїх функцій, зокрема, на укріплення обороноздатності в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, що беззаперечно порушує державні інтереси у спірних правовідносинах.

Таким чином, звернення прокурора із вказаним позовом спрямоване на захист і відновлення зазначених державних інтересів, оскільки стягнення відповідних коштів із постачальника до державного бюджету України сприятиме своєчасному фінансуванню нагальних потреб держави в умовах воєнного стану, а отже і укріпленню держави в умовах збройної відсічі агресору.

Статтею 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" визначено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні. Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі (частини перша та друга статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні").

Відповідно до ст.4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.

Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

В умовах воєнного стану на виконання ст.4 вказаного Закону відповідно до Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» утворено Луганську обласну військову адміністрацію.

Обласні військові адміністрації є тимчасовими державними органами, які утворюються на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дій Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.

Згідно п.1 постанови № 185 військові адміністрації є замовниками за тристоронніми договорами щодо здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету для задоволення нагальних потреб функціонування держави (на придбання необхідних продовольчих та медичних товарів).

Пунктами 3, 5 постанови №328, зокрема, Луганську обласну військову адміністрацію визначено одержувачем продовольчих товарів тривалого та нетривалого зберігання, закупівля яких здійснюється відповідно до вимог постанови №185.

Разом з цим, згідно з умовами укладених договорів на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання Луганська обласна військова адміністрація с їх стороною (замовником), до прав та повноважень якої належить прийняття товару, перевірка відповідності його асортименту, кількості, якості прийнятого товару, а також строків його прийняття, ініціювання вирішення спорів за договором у судовому порядку (п.п. 1.1, 6.5, 9.3 Договору).

Таким чином, Луганська обласна військова адміністрація є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.

Крім того, суб'єктом владних повноважень, наділеним компетенцією захищати інтереси держави у спірних правовідносинах, є Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, яке є співпозивачем у справі з огляду на наступне.

Як зазначалося вище, відповідно до п.2 постанови №193 з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави з резервного фонду Державного бюджету України виділено Міністерству інфраструктури України 6,6 млрд грн. (як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам) для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, а саме на придбання необхідних продовольчих, а також пакувальних товарів для їх фасування, пального, будівельних матеріалів для проведення першочергових аварійно-ремонтних робіт на об'єктах, які пошкоджені внаслідок бойових дій, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання, оплату послуг із зберігання та/або переробки зерна.

Порядком №528 головним розпорядником субвенції визначено Міністерство інфраструктури України.

Пунктами 3-5 Порядку №528, у свою чергу, передбачено, що використання субвенції здійснюється з дотриманням умов тристоронніх договорів, замовниками за якими є обласні, Київська міська військові адміністрації, а платником за грошовими зобов'язаннями замовників за договорами - АТ «Укрзалізниця». Субвенція надається шляхом її перерахування Міністерством інфраструктури України на рахунок АТ «Укрзалізниця», відкритий в державному банку. Кошти, використані АТ «Укрзалізниця» для здійснення оплати за договорами, є субвенцією, що передана з державного бюджету до місцевих бюджетів у сумі такого платежу.

Відповідно до п.9 Порядку №528 розпорядники субвенції за місцевими бюджетами подають щомісяця до 10 числа Міністерству інфраструктури України звіт про н використання. У свою чергу Міністерство інфраструктури України як головний розпорядник субвенції щомісяця до 25 числа подає Міністерству фінансів України інформацію про використання субвенції, здійснюючи контрольні повноваження щодо її використання, а отже, є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.

Таким чином, відповідно до вимог бюджетного законодавства Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України як головним розпорядником коштів державного бюджету забезпечено виконання функцій в частині встановлення Кабінетом Міністрів України порядку надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, перерахування коштів субвенції на рахунок АТ «Укрзалізниця», відкритий в державному банку, та здійснено заходи щодо відображення в бухгалтерському обліку операцій у частині отриманих місцевими бюджетами доходів. Крім того. Міністерство відповідно до вимог Порядку №528 забезпечувало отримання звітів від розпорядників субвенції за місцевими бюджетами та подання щомісяця до 25 числа Міністерству фінансів України інформацію про використання субвенції.

Як свідчать матеріали справи, Луганська обласна прокуратура на виконання вимог, установлених абз. 4 ч.4 ст. 23 указаного Закону, листами від 25.04.2023 № 15/2-47вих-23, № 15/2-48вих-23 повідомила Луганську обласну військову адміністрацію та Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України про існування порушення інтересів держави у зв'язку з невиконанням ТОВ «Олімп», як постачальником своїх договірних зобов'язань з постачання продовольчих товарів з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, а також тривалого неповернення перерахованих йому коштів у вигляді попередньої оплати (авансу) і наявності підстав для стягнення у судовому порядку штрафних санкцій за порушення зобов'язань, а також виплат, передбачених ст. 625 ЦК України.

Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.

Водночас, у відповіді від 12.05.2023 №1/01.01-13-1847 Луганська обласна військова адміністрація повідомила обласну прокуратуру лише про обставини укладення Договору та здійснила розрахунок сум, що підлягають стягненню з відповідача за порушення договірних зобов'язань, без наведення відомостей про вжиті або заплановані заходи до їх стягнення в судовому порядку.

Листом від 17.05.2023 №6748/34/10-23 Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України повідомило обласну прокуратуру про те, що міністерство не є стороною за укладеним Договором, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для вжиття останнім заходів щодо стягнення з ТОВ «Олімп» штрафних санкцій.

У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду, надаючи висновок щодо застосування приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", вказала, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме, подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави тощо), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З огляду на зазначене, звертаючись до суду із цим позовом, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді в особі Луганської обласної державної адміністрації - обласна військова адміністрація та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами прокурора про необхідність у даній справі здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №169 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» оборонні та публічні закупівлі товарів, робіт і послуг здійснюються без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законами України «Про публічні закупівлі» та «Про оборонні закупівлі», водночас переліки та обсяги закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони України визначаються рішенням державних замовників у сфері оборони; для інших закупівель - рішенням органу управління державним майном суб'єкта господарювання державного сектору економіки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №185 "Про деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану" (далі - постанова № 185) уповноважено АТ "Укрзалізниці" в умовах воєнного стану виступати, зокрема, платником за тристоронніми договорами, замовником за якими є військові адміністрації та/або центральні органи виконавчої влади, із здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету для задоволення нагальних потреб функціонування держави.

Згідно з п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №193 «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» (далі - постанова №193) з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави з резервного фонду Державного бюджету України виділено Міністерству інфраструктури України 6,6 млрд грн (як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам) для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, а саме на придбання необхідних продовольчих, а також пакувальних товарів для їх фасування, пального, будівельних матеріалів для проведення першочергових аварійно- ремонтних робіт на об'єктах, які пошкоджені внаслідок бойових дій, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання, оплату послуг із зберігання та/або переробки зерна.

Порядком та умовами надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, затвердженими постановою Уряду України від 03.05.2022 №528 (далі - Порядок № 528), головним розпорядником субвенції визначено Міністерство інфраструктури України.

Положеннями п.п.3-5 Порядку №528, у свою чергу, передбачено, що використання субвенції здійснюється з дотриманням умов тристоронніх договорів, замовниками за якими є обласні, Київська міська військові адміністрації, а платником за грошовими зобов'язаннями замовників за договорами - АТ «Укрзалізниця».

Субвенція надається шляхом її перерахування Міністерством інфраструктури України на рахунок АТ «Укрзалізниця», відкритий в державному банку.

Кошти, використані АТ «Укрзалізниця» для здійснення оплати за договорами, є субвенцією, що передана з державного бюджету до місцевих бюджетів у сумі такого платежу.

Як було встановлено, з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави на період дії воєнного стану Луганською обласною військовою адміністрацією здійснено закупівлю продовольчих товарів у постачальника, включеного до Переліку підприємств для забезпечення нагальних потреб функціонування держави, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 05.03.2022 №148.

Суд погоджується з доводами прокурора, що відповідно до п.11.2 Договору, він може бути укладений лише шляхом приєднання замовника та постачальника до всіх умов Договору в цілому. Доказом повного та беззаперечного прийняття замовником усіх умов цього договору (акцептом) є факт направлення замовником на адресу постачальника заявки, визначеної пунктом 1.1 цього договору. Доказом повного та беззаперечного прийняття постачальником всіх умов цього договору (акцептом) є факт направлення постачальником на адресу замовника письмового повідомлення про прийняття заявки замовника (рахунку на попередню оплату), визначеної пунктом 1.1 цього Договору.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно приписів ст.634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, що може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 23.03.2022 Луганська обласна військова адміністрація звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" із заявкою на отримання продовольчих товарів (ДК 021:2015:1560000-7 крупа ячмінна у кількості 26 500 кг, ДК 021:2015:1560000-7 рис у кількості 5 300 кг, ДК 021:2015:15850000-1 макаронні вироби у кількості 53 000 кг, ДК 021:2015:1510000-9 консерви м'ясні у кількості 15 900 кг) (на 10 календарних днів), а 24.03.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Олімп" виставило Луганській обласній військовій адміністрації рахунок №7/22/3 на оплату товару (ДК 021:2015:1560000-7 крупа ячмінна у кількості 26 500 кг, ДК 021:2015:1560000-7 рис у кількості 5 300 кг, ДК 021:2015:15850000-1 макаронні вироби у кількості 53 000 кг, ДК 021:2015:1510000-9 консерви м'ясні у кількості 15 901,2 кг) на суму 8 575 768,73 грн., з них аванс 30% в сумі 2 572 730,62 грн. та остаточна оплата 70% у сумі 6 003 030,11 грн. (разом з ПДВ). Рахунок було видано на підставі договору на постачання продовольчих товарів (в редакції, оприлюдненій на сайті АТ "Укрзалізниця" та посиланням - https://uz.gov.ua/about/procurement/), затверджений рішенням правління від 12.03.2022 витяг з протоколу № Ц-54/29 Ком. т за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620), що у відповідності до п.11.2 Договору та ст.634 Цивільного кодексу України свідчить про укладення між Луганською обласною військовою адміністрацією (замовником), АТ «Укрзалізниця» (платником) та ТОВ «Олімп» (постачальником) договору шляхом приєднання сторін до договору на постачання продовольчих товарів (ДК 021:2015:1560000-7 крупа ячмінна у кількості 26 500 кг, ДК 021:2015:1560000-7 рис у кількості 5 300 кг, ДК 021:2015:15850000-1 макаронні вироби у кількості 53 000 кг, ДК 021:2015:1510000-9 консерви м'ясні у кількості 15 901,2 кг), який оприлюднено на веб-сайті АТ «Укрзалізниця» в редакції, затвердженій рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 12.03.2022, за бюджетною програмою 3101710, КЕКВ 2620.

За своєю правовою природою договір на постачання продовольчих товарів є договором поставки.

Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (ч.3 ст.265 ГК України).

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч.1 ст.693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В статті 665 ЦК України зазначено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно з п.6.3. Договору замовник має право розірвати Договір достроково у разі порушення постачальником договірних зобов'язань (у разі поставки неякісного товару, недотримання термінів постачання, ненадання сертифікатів якості товару (продукції), при відсутності санітарного паспорту на транспорт, санітарної книжки водія тощо) з обов'язковим письмовим повідомленням про це постачальника за 5 (п'ять) календарних днів до запланованої дати розірвання та проводить остаточні розрахунки за фактично поставлений товар протягом 10 (десяти) робочих днів з дня розірвання Договору.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (ст.693 ЦК України).

В частині 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

28.03.2023 АТ «Укрзалізниця» згідно платіжного доручення №347 від 28.03.20022 було здійснено попередню оплату в розмірі 2 572 730,62 грн. за договором на постачання продовольчих товарів на підставі виставленого рахунку постачальника.

З урахуванням сплати 28.03.2022 авансового платежу поставка товару за Договором мала бути здійснена до 30.03.2022 (включно).

Доказів поставки товару відповідачем у строк до 30.03.2022 матеріали справи не містять.

Згідно з п.6.8. Договору постачальник зобов'язаний у разі не здійснення ним поставки товару з будь-яких причин повернути отриманий ним відповідно до умов цього Договору авансовий платіж не пізніше, ніж протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту, коли мала бути здійснена поставка.

Відтак, у відповідності до вимог п.6.8. Договору, авансовий платіж в розмірі 2 572 730,62 грн. відповідач повинен був повернути у строк до 06.04.2022 (включно).

Однак, авансовий платіж у сумі 2 572 730,62 грн. у строк до 06.04.2022 відповідачем повернуто не було. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

У зв'язку з порушенням відповідачем договірних зобов'язань, Луганська обласна військова адміністрація листом №1114 від 27.04.2022 повідомила відповідача про дострокове розірвання договору на постачання продовольчих товарів, а також вимагала повернення авансового платежу та сплати штрафних санкцій.

Однак, авансовий платіж у сумі 2 572 730,62 грн. відповідач повернув лише 02.08.2022, що підтверджується платіжним дорученням №2589 від 02.08.2022.

З огляду на зазначене, відповідач неправомірно користувався грошовими коштами в розмірі авансового платежу у сумі 2 572 730,62 грн., які є субвенцією з державного бюджету України, у період з 07.04.2022 по 01.08.2022. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Прокурор просить стягнути з відповідача інфляційні втрати інфляційні витрати у розмірі 255 478,77 грн. та 3% річних у розмірі 24 740,51 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові від 15 травня 2019 року у справі № 331/5054/15-ц (провадження № 14-164цс19) Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи положення частини другої статті 693 та частини другої статті 625 ЦК України, погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості оплаченого позивачем товару з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних, оскільки відповідач не виконав зобов'язання з передання товару позивачеві та не повернув на вимогу позивача сплачену ним вартість товару.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 22.09.2020 №918/631/19, правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Суд зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.

Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.

При цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними та здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Разом з цим, прокурор просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 291 811,09 грн. та штраф у розмірі 180 091,14 грн.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

За умовами п.6.1. Договору, у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому Договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.

Згідно з п.6.4. Договору у разі невиконання зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства України та цього Договору, за винятком випадків, коли виконання таких стає неможливим в силу обставин форс-мажору, зміни законодавства та ін.

Суд зазначає, що застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд у постанову по справі №917/194/18 від 02.04.2019 вказав, що одночасне стягнення зі сторони, яка порушила господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції, оскільки вони є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведена правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

При цьому, правовий аналіз норм законодавства свідчить про те, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов'язання, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 08.05.2019 у справі № 910/9078/18 та від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки штрафу та пені судом встановлено, що дані розрахунки є арифметично вірними та здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства та умов Договору.

В свою чергу відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, а саме: пеню з розміру 291 811,09 грн. на розмір 29 181,11 грн. та штраф з розміру 180 091,14 грн. на розмір 18 009,11 грн.

Однак, суд вважає за можливе частково задовольнити заявлене відповідачем клопотання з наступних підстав.

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій представник відповідача зазначає, що зі сторони відповідача зазначені грошові кошти були добровільно повернуті в повному обсязі 02 серпня 2022 року.

Також, як зазначає представник відповідача, мза змістом позову і доданих доказів у заявлених позивачів відсутні будь-які збитки у зв'язку з несвоєчасним поверненням грошових коштів. Тобто розмір збитків дорівнює 0,0 гривень, при цьому загальний розмір заявлених штрафних санкцій складає 752 121,51грн. За відсутності збитків, загальний розмір грошових нарахувань за три місяці сягає 752 121,51грн., становить майже 30% від суми грошового зобов'язання, чим спотворює її дійсне правове призначення, оскільки перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

На переконання представника відповідача, відсутність збитків у всіх заявлених позивачів та повне, 100% добровільне повернення авансу (тобто 100% виконання зобов'язання) відповідачем є належними умовами для зменшення штрафних санкцій, заявлених до стягнення з ТОВ «Олімп». Враховуючи те, що майновий інтерес за позовом вже захищений шляхом нарахування 3% річних та інфляційних, відповідач вважає, що додаткове нарахування штрафу та пені є надмірним тягарем і фактично є формою необґрунтованого збагачення.

Згідно ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 2, 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання, відповідність/невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Згідно з пунктом 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 12.02.2020 у справі №924/414/19.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2 ст.224 ГК України).

При цьому, обов'язково варто розмежовувати вимоги про стягнення основної суми боргу і збитків. Аналіз судової практики дає підстави для висновку про недопустимість ототожнення збитків з несплаченими за товар грошовими сумами, які іменуються заборгованістю.

Цивільні та господарські відносини у країні ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (Постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2019 р. по справі №910/1005/19).

В даному випадку, суд враховує поведінку відповідача, ступінь виконання зобов'язання, строк прострочення виконання, а також співмірність ціни договору з розміром штрафних санкцій.

Крім того, суд погоджується з твердженням відповідача та констатує, що у даній справі позивачем не доведено того, що порушенням виконання зобов'язань з повернення авансового платежу у встановлений Договором строк, відповідач заподіяв йому збитків, розмір яких перевищує або дорівнює заявленому розміру штрафних санкцій.

У постанові від 23.03.2021 у справі №921/580/19 Верховний Суд вказує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 р. у справі 902/538/18).

Нормами чинного законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.

Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 р. № 7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

В постанові від 16.03.2021 у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

У постанові від 24.02.2021 у справі №924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18).

Зваживши на фактичні обставини спору, взявши до уваги інтереси обох сторін, з огляду на приписи статей 253, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 627, 629 Цивільного кодексу України та статей 231-233 Господарського кодексу України, спираючись на принципи справедливості та розумності, суд дійшов висновку про доцільність зменшення розміру штрафних санкцій на 50% від заявленої позивачем до стягнення суми, а саме до суми пені у розмірі 145 905,55 грн. та штрафу у розмірі 90 045,57 грн.

Присудження до стягнення штрафних санкцій у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства України, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, а також засобом недопущення використання штрафних санкцій, як інструменту отримання безпідставних доходів.

З огляду на зазначене, внаслідок невиконання зобов'язань за Договором з ТОВ «Олімп» за період з 07.04.2022 по 01.08.2022 підлягають стягненню сума інфляційних втрат у сумі 255 478,77 грн., 3% річних у розмірі 24 740,51 грн., пені у розмірі 145 905,55 грн. та штрафу у розмірі 90 045,57 грн.

Враховуючи, що кошти попередньої оплати (авансу) є субвенцією з державного бюджету України місцевим бюджетам і виділялися безпосередньо з резервного фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 3101710, КЕКВ 2620 з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, нараховані суми інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу у зв'язку з неповерненням відповідачем сум попередньої оплати (авансу) підлягають стягненню з ТОВ «Олімп» безпосередньо до Державного бюджету України.

Водночас суд зазначає, що з врахуванням встановлених розбіжностей між роздруківками Договору, поданого прокурором разом з позовом та тією, що було додано до відповіді на відзив, суд не приймає до уваги останню як доказ. А рішення у цій справі прийнято виключно на підставі копії Договору, доданої прокурором до позовної заяви.

Постачання відповідачем товару іншим контрагентам, зокрема на підставі заявок наданих відповідачем (а.с.184-186 т.1), не звільняє відповідача від відповідальності за прострочення зобов'язання за спірним Договором.

Зазначені відповідачем у листі №157 від 03.08.2022 форс-мажорні обставини також не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення зобов'язання за спірним Договором, оскільки відповідачем не надано доказів виникнення у період з 28.03.2022 по 30.03.2022 обставин непереборної сили, які не існували під час укладання спірного Договору у розумінні пункту 8.1., 8.3. Договору. Доказів належного повідомленні про настання таких обставин у строк, встановлений п.8.2. Договору, матеріали справи також не містять.

Твердження відповідача стовно неможливості розгляду даної справи в порядку господарського судочинства не відповідає вимогами чинного законодавства та спростовуються матеріалами справи.

Інші заперечення відповідача щодо відсутності у позивачів права вимоги стягнення 3% річних, інфляційних та штрафних санкцій спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, Суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналізуючи судову практику, на яку посилаються сторони, суд зазначає, що кожен правовий висновок Верховного Суду було оцінено на релевантність в аспекті подібності до правовідносин, що склалися між учасниками цього спору і застосовано судом при прийнятті рішення у цій справі, якщо було встановлено подібність правовідносин. Проте, виходячи з завдань господарського судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні спорів, а не доведенні чи роз'ясненні учасникам провадження змісту постанов суду касаційної інстанції, оцінці правильності розуміння ними висновків суду за результатами розгляду касаційної скарги, враховуючи, що судом була надана відповідь на основні аргументи позову та заперечень щодо нього, суд вважає за недоцільне наводити у судовому рішенні аналіз всієї практики касаційних судів, на яку посилалися сторони.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Руїс-Матеос проти Іспанії” від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі “Надточій проти України” суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату судового збору, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача, не враховуючи зменшення розміру штрафних санкцій (зважаючи на те, що відповідні вимоги обґрунтовані, однак, суд скористався правом зменшити розмір неустойки (штрафу, пені)), в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву заступника керівника Луганської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Луганської обласної державної адміністрації - обласна військова адміністрація та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Акціонерне товариство «Українська залізниця», до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" про зменшення розміру штрафних санкцій (вх.№26924 від 04.10.2023) - задовольнити частково.

Зменшити розмір штрафних санкцій на 50%.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" (61007, м. Харків, вул. Свистуна, 3-А; код ЄДРПОУ: 30035671) до Державного бюджету України інфляційні витрати у розмірі 255 478 (двісті п'ятдесят п'ять тисяч чотириста сімдесят вісім) грн. 77 коп., 3% річних у розмірі 24 740 (двадцять чотири тисячі сімсот сорок) грн. 51 коп., пеню у розмірі 145 905 (сто сорок п'ять тисяч дев'ятсот п'ять) грн. 55 коп. та штраф у розмірі 90 045 (дев'яносто тисяч сорок п'ять) грн. 57 коп. внаслідок порушення грошового зобов'язання за договором на постачання продовольчих товарів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" (61007, м. Харків, вул. Свистуна, 3-А; код ЄДРПОУ: 30035671) на користь Луганської обласної прокуратури (93405, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Б. Ліщини, 27; код ЄДРПОУ: 02909921) судові витрати у розмірі 11 281 (одинадцять тисяч двісті вісімдесят одна) грн. 82 коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "16" жовтня 2023 р.

Суддя Т.О. Пономаренко

Попередній документ

114223200

Наступний документ

114223202

Інформація про рішення:

№ рішення:	114223201
№ справи:	922/2323/23
Дата рішення:	04.10.2023
Дата публікації:	19.10.2023
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Харківської області
Категорія справи:	Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (04.10.2023)
Дата надходження:	02.06.2023
Предмет позову:	стягнення заборгованості

Розклад засідань:

Минулі засідання (8)

02.08.2023 11:15	Господарський суд Харківської області
30.08.2023 14:00	Господарський суд Харківської області
20.09.2023 10:50	Господарський суд Харківської області
04.10.2023 14:00	Господарський суд Харківської області
17.01.2024 10:30	Східний апеляційний господарський суд
15.02.2024 11:45	Східний апеляційний господарський суд
28.02.2024 12:00	Східний апеляційний господарський суд
07.03.2024 12:00	Східний апеляційний господарський суд