ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
_____________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" жовтня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/3173/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу
за позовом: Акціонерного товариства "Акцент-Банк" (код ЄДРПОУ 14360080, 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Бондарець Володимира Миколайовича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
про стягнення 178254,02 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач Акціонерне товариство "Акцент-Банк" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця Бондарець Володимира Миколайовича про стягнення 178254,02 грн. заборгованості.
Підставою позову позивач визначив обставину неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором від 30.11.2020 №20.39.0000000082 в частині неповернення кредитних коштів у визначені договором строки.
Ухвалою від 26.07.2023 позовну заяву Акціонерного товариства "Акцент-Банк" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено учасникам провадження строк на подання заяв по суті справи.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі, направлена відповідачу на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отримана останнім 08.08.2023, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Згідно з ч.5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.
Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
Суд зазначає, що згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).
Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судом було здійснено розгляд справи поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, впродовж розумного строку.
У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Як слідує з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 30.11.2020 між Акціонерним товариством "Акцент-Банк" (далі - банк) та Фізичною особою-підприємцем Бондарець Володимиром Миколайовичем (далі - позичальник) укладений Кредитний договір №20.39.0000000082, відповідно до п. 1.1. якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику строковий кредит, з лімітом та на цілі, зазначені у п.А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п.2.1.2 цього договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни. Строковий кредит (далі - кредит) надається банком у безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням за цільовим призначенням.
Пунктом А1 договору передбачено вид кредиту: строковий кредит.
Відповідно до п. А2 договору, ліміт цього договору: у розмірі 200000,00 грн. на фінансування поточної діяльності.
Згідно п.А3, термін повернення кредиту: 27.11.2023. Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими платежами в розмірі та в строки згідно з графіком платежів (додаток №1 цього договору).
Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування. Щомісячний ануїтетний платіж розраховується за формулою:
Сума щомісячного ануїтетного платежу = Сума кредиту за договором* (( 1+ Процента ставка за місяць) строк кредитування (міс.)*Процентна ставка за місяць/((1+Процентна ставка за місяць) строк кредитування (міс.)-1);
Сума щомісячного платежу за % = (залишок заборгованості за кредитом * річна процентна ставка/кількість днів поточного року) * Кількість днів в місяці, який передує сплаті ануїтетного платежу;
Сума щомісячного платежу за основним боргом = сума щомісячного погашення кредиту-сума щомісячного платежу за %.
Згідно зі ст.ст. 212, 651 Цивільного кодексу України, у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених ним договором, банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, вся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 30 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 27 листопада 2023 року.
Пунктом А4 договору наведено рахунки для обслуговування кредиту: НОМЕР_2 (в гривнях), отримувач: АТ "А-Банк", МФО 307770, код ЄДРПОУ/ код ІПН 2215560275.
Відповідно до п. А6. Договору, за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 20,90% річних. У випадку невиконання та/або неналежного виконання позичальником зобов'язань, передбачених п.2.2.13 цього договору, банк збільшує процентну ставку на 2% річних за кожен випадок невиконання та/або неналежного виконання. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням підстави - порушення зобов'язань, передбачених п.2.2.13 цього договору, і дати початку нарахування підвищених процентів. За умови відновлення виконання позичальником зобов'язань, передбачених п.2.2.13 цього договору, позичальник за користування кредитом сплачує проценти у розмірі 20,90% річних. При цьому банк направляє письмове повідомлення позичальнику із зазначенням процентної ставки у розмірі 20,90% річних і дати початку її нарахування.
За умовами п. А8 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів "факт/360"). Якщо ануїтетний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з графіком платежу, то заборгованість за кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день.
Пунктом А10. договору передбачено, що позичальник щомісячно сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79% від суми зазначеного у п. А.2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати.
За умовами п. А11. договору, позичальник сплачує банку винагороду за управління фінансовим інструментом у розмірі 0,00% від суми встановленого у п. А2 цього договору ліміту. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати. Датою сплати є дата встановлення, а також дата збільшення ліміту по цьому договору.
Відповідно до п.2.1.2 договору, банк зобов'язується надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів позичальнику на цілі, відмінні від платежів, на сплату судових витрат, у межах суми, обумовленої п. 1.1 цього договору, а також за умови виконання позичальником зобов'язань, передбачених п. 2.2.12 цього договору. Зобов'язання з видачі кредиту на сплату судових витрат та/або інших платежів виникають у банку у випадку непред'явлення позичальником документів, підтверджуючих сплату судових витрат, та/або інших платежів за рахунок інших джерел.
Згідно з п.п. 2.2.1-2.2.3, 2.2.5 договору, позичальник зобов'язується використовувати кредит на цілі та у порядку, передбаченому п.1.1 цього договору; сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.3 цього договору; повернути кредит у терміни, встановлені п.п. 1.2, 2.2.14, 2.3.2 цього договору; сплатити банку винагороду відповідно до п.п. 2.3.5, 4.4, 4.5, 4.6, 4.13 цього договору.
За п. 2.2.13 договору, у період дії цього договору позичальник зобов'язується щомісячно направляти не менше ніж - 100% від загального обсягу надходжень від господарської діяльності на поточний рахунок у банку.
Відповідно до п.2.3.5 договору, у випадку порушення позичальником термінів виконання будь-яких з грошових зобов'язань, встановлених цим договором (за відсутності коштів у необхідних сумах на рахунках позичальника для здійснення повноважень банку відповідно до п.2.2.6 цього договору), а також для сплати передбачених цим пунктом комісійних винагород, позичальник доручає банку здійснювати списання коштів з усіх поточних і депозитних рахунків позичальника у банку в порядку, передбаченому законодавством та цим договором. Для списання коштів з поточного рахунку позичальника банк оформляє меморіальний ордер, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначаються номер, дата та посилання на пункт 2.3.5 цього договору. У випадку недостатності або відсутності у позичальника коштів в національній валюті України для погашення заборгованості по кредиту в національній валюті України та/або процентів за його користування, та/або винагород, та/або неустойки, а також для сплати передбаченої даним пунктом комісійної винагороди, позичальник доручає банку списувати кошти в іноземній валюті з поточних рахунків позичальника: у розмірі, еквівалентному сумі заборгованості за цим договором в національній валюті України на дату погашення заборгованості та сумі комісійної винагороди. Для виконання зобов'язань позичальника за цим договором банк має право здійснювати операції з продажу іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України (далі - МВРУ) за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на день продажу іноземної валюти на МВРУ, з відшкодуванням банку витрат на сплату зборів. При цьому позичальник доручає банку оформити заяву на продаж коштів в іноземній валюті на МВРУ від імені позичальника. За кожний випадок продажу банком іноземної валюти на МВРУ позичальник сплачує банку комісійну винагороду в розмірі % від суми проданої іноземної валюти на МВРУ. Комісійна винагорода сплачується позичальником в день продажу банком іноземної валюти на МВРУ у національній валюті України за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим НБУ на день продажу іноземної валюти на МВРУ. Сторони взаємно домовились, що до дати повного погашення заборгованості позичальником за цим договором розмір комісійної винагороди може переглядатися банком в односторонньому порядку. Про перегляд банком розміру комісійної винагороди як в бік зменшення, так і в бік збільшення, банк направляє позичальнику відповідне повідомлення зручним для банку способом. Новий розмір комісійної винагороди застосовується через 5 (п'ять) календарних днів, наступних за днем відправлення банком відповідного повідомлення позичальнику.
У відповідності до п.п. 4.1-4.6 договору, за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п.п. 1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього договору, позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п.А.6 цього договору. У випадку встановлення банком у порядку, передбаченому п.2.3.12 цього договору, зменшеної процентної ставки, умови цього пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки. Відповідно до ст. 212 ЦКУ, у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п. 1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього договору, позичальник сплачує банку проценти у розмірі, зазначеному у п.А.7 цього договору (за винятком випадку реалізації банком права зміни умов цього договору, встановленого п.А.3 цього договору). Сплата процентів за користування кредитом, передбачених п.п. 4.1, 4.2 цього договору, здійснюється згідно до п.А.8 цього договору. Якщо повне погашення кредиту здійснюється у дату, відмінну від зазначеної у цьому пункті, то останньою датою погашення процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту. Позичальник сплачує банку винагороду за відкриття позичкового рахунку згідно з п.А.9 цього договору. Позичальник сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування згідно з п.А.10 цього договору. Позичальник сплачує банку винагороду за управління фінансовим інструментом згідно з п.А.11 цього договору.
Положеннями п. 4.9 договору визначено, що зобов'язання за цим договором, у тому числі строк виконання яких згідно з умовами цього договору не наступив, за умови реалізації банком права щодо стягнення неустойки згідно з розділом 5 цього договору, виконуються у наступній послідовності: кошти, отримані від позичальника, а також від інших уповноважених органів/осіб, для погашення заборгованості за цим договором, перш за все спрямовуються для відшкодування витрат збитків банку згідно з п.п. 2.2.13, 2.3.13 цього договору, далі для погашення неустойки згідно з розділом 5 цього договору, далі - простроченої винагороди, далі винагороди, далі прострочених процентів, далі - процентів, далі простроченого кредиту, далі - кредиту, якщо інше не передбачене п. 7.3 цього договору.
Остаточне погашення заборгованості за цим договором виконується не пізніше дати, зазначеної у п. 1.2 цього договору. Під реалізацією права банку щодо стягнення неустойки згідно розділу 5 цього договору, сторони узгодили дії банку по розподілу грошей, отриманих від позичальника для погашення заборгованості, згідно черговості погашення заборгованості, зазначеної в цьому пункті договору. При цьому, сторони узгодили, що додаткові вимоги до позичальника, щодо реалізації банком свого права по стягненню неустойки, не потрібні.
У разі, якщо банк не реалізує свого права щодо стягнення неустойки згідно з розділом 5 цього договору, банк на свій вибір телекомунікаційного способу доставки інформації, узгодженими сторонами способами телекомунікацій, повідомляє позичальника про таке, протягом 5 днів з дати отримання грошей від позичальника. Узгодженими сторонами способами телекомунікацій є відповідне повідомлення, ПЗ "А24", СМС-повідомлення.
Пунктом 4.10 та 4.11 договору визначено, що розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється щоденно з дати списання коштів з позичкового рахунку до майбутньої дати сплати процентів та/або за період, який починається з попередньої дати сплати процентів до поточної дати сплати процентів. Розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості по кредиту на суму залишку заборгованості по кредиту. Нарахування процентів та комісій здійснюється на дату сплати процентів, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту та фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів на рік. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів не враховується (п. 4.11 договору).
За п.4.13 договору, у випадку здійснення договірного списання коштів у межах сум, що підлягають сплаті банку за цим договором згідно з п.п. 2.2.6, 2.3.5 цього договору, позичальник сплачує банку винагороду у сумі та у терміни, встановлені тарифами банку на момент сплати.
Згідно з п.5.1 договору, у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань зі сплати процентів за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2. 4.1, 4.2, 4.3 цього договору, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2 цього договору, винагороди, передбаченої п.п. 2.2.5, 4.4, 4.5, 4.6 цього договору, позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу. А у випадку реалізації банком права, передбаченого п.А.3 цього договору, позичальник сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному у п.А.7 цього договору, від суми заборгованості за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється у гривні. Сторони узгодили, що розмір пені, зазначеної в цьому пункті, може бути на розсуд банку зменшений. В разі зменшення банком розміру пені, зазначеної в цьому пункті договору, банк на свій вибір телекомунікаційного способу доставки інформації, повідомляє позичальника узгодженими сторонами способами телекомунікацій протягом 5 днів з дати прийняття рішення про зменшення розміру пені. Узгодженими сторонами способами телекомунікацій є: відповідне повідомлення, ПЗ "А24", СМС-повідомлення, при цьому, додаткові узгодження сторін не потрібні.
Згідно п. 5.4 договору, нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, передбачених п.п. 5.1, 5.2, 5.3 цього договору, здійснюється протягом 5 років з дня, коли відповідне зобов'язання повинне було бути виконане позичальником.
Умовами п. 5.7 договору визначено, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 5 років.
Відповідно до п. 5.8 договору, у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до судових органів, позичальник сплачує банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000 грн. + 5% від суми встановленого у п. А.2 цього договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
За п.п. 6.1-6.2 договору, цей договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами. Цей договір у частині п.4.4 цього договору набуває чинності з моменту підписання договору, в решті частин - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором.
Договір підписано сторонами без зауважень.
Додатком №1 до договору від 30.11.2020 передбачено графік погашення кредиту, відповідно до якого визначено: термін повернення частини кредиту та сплати процентів, розмір частини кредиту, що підлягає поверненню, суму процентів, що підлягає сплаті, суму комісійних винагород.
Вище вказаний додаток підписаний між сторонами без будь-яких зауважень.
На підтвердження надання відповідачу кредитних коштів позивачем надано меморіальний ордер № TR.15962550.23530.64999 від 30.11.2020 з призначенням платежу - на видачу кредиту згідно договору №20.39.0000000082 на суму 200000,00 грн.
Також матеріли справи містять виписку по особовому рахунку відповідача з 30.11.2020 по 07.05.2023.
Водночас, відповідач свої зобов'язання за договором в частині погашення кредиту виконував неналежно, у зв'язку з чим за ним обліковується заборгованість.
24.04.2023 банк направив на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості, яка залишена без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.
Окрім основної заборгованості в розмірі 131927,34 грн., позивач просить стягнути з відповідача 30410,83 грн. залишку заборгованості за процентами, 15915,85 грн. залишку заборгованості за винагородою.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Згідно зі ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За ч.1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 345 ГК України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
У відповідності до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
За ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Господарський суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 у справі №904/2073/19, відповідно до якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами договору. Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами, регулюються самостійно сторонами шляхом укладення договору. На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов'язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.
Відповідач заперечень щодо викладених у договорі умов не висловлював, питання про зміну умов договору не порушував. Сторони погодили умови договору та встановили відповідні зобов'язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства. Згідно з положеннями статті 526 ЦК України, статей 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України), а в силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.
Під час розгляду справи судом встановлено, що між позивачем та відповідачем на підставі кредитного договору від 30.11.2020 №20.39.0000000082 виникли зобов'язальні правовідносини, згідно з якими позивач зобов'язався надати відповідачу кредит, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався повернути кредитні кошти, сплатити проценти та винагороду, в обумовлені цим договором терміни.
При цьому, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, кошти в повному обсязі не сплатив, протилежного суду не доведено.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідача перед позивачем 131927,34 грн. заборгованості за тілом кредиту, 30410,83 грн. заборгованості за процентами, 15915,85 грн. заборгованості за винагородою, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Так з відповідача Фізичної особи-підприємця Бондарець Володимира Миколайовича на користь позивача Акціонерного товариства "Акцент-Банк" підлягає стягненню 131927,34 грн. заборгованості за тілом кредиту, 30410,83 грн. заборгованості за процентами, 15915,85 грн. заборгованості за винагородою.
У зв'язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бондарець Володимира Миколайовича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства "Акцент-Банк" (код ЄДРПОУ 14360080, 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11) - 131927 (сто тридцять одну тисячу дев'ятсот двадцять сім) грн. 34 коп. заборгованості за тілом кредиту, 30410 (тридцять тисяч чотириста десять) грн. 83 коп. заборгованості за процентами, 15915 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот п'ятнадцять) грн. 85 коп. заборгованості за винагородою, 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Рішення складено і підписано 16 жовтня 2023 р.