ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"09" жовтня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3064/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М.
секретар судового засідання Арнаутова А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Фізичної особи-підприємця Юрченко Максима Юрійовича ( АДРЕСА_1 )
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Шепеля Василя Ігоровича ( АДРЕСА_2 )
про стягнення 58 809,76 грн
за участю представників:
від позивача: Юрченко М.Ю. - само представництво
від відповідача: Чекмарьова Л.Ю. - ордер від 05.09.2023
Шепель В.І. - самопредставництво
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог.
17.07.2023 Фізична особа-підприємець Юрченко Максим Юрійович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Шепеля Василя Ігоровича, в якій просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 58 509,76 грн а також судовий збір.
2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.07.2023 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Юрченко М.Ю. залишено без руху, встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми, в тому числі із визначенням переліку наданих робіт та їх вартості; доказів часткової оплати наданих позивачем послуг; доказів листування між сторонами.
Ухвала від 24.07.2023 була надіслана позивачу на його електронну адресу та доставлена 26.07.2023, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.
04.08.2023 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, згідно якої позивач, на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, недоліки позовної заяви усунув.
Ухвалою суду від 09.08.2023 відкрито провадження у справі №916/3064/23 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
05.09.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (т.1 а.с.159-163).
19.09.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (т.2 а.с.4-9).
26.09.2023 відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив (т.2 а.с.36-46).
09.10.2023 до суду від позивача надійшли письмові пояснення та клопотання про витребування у ФОП Харитінова В.С. офіційного листа на підтвердження копіювання відповідачем вебсайту https://star-expo.com.ua або того, що дії відповідача у період з 27.06.2023 по 25.08.2023 були маніпуляціями із видалення або блокування вебсайту https://star-expo.com.ua.
Крім того у судовому засіданні 09.10.2023 позивач також заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою проведення на замовлення позивача експертизи чату Telegram.
Протокольною ухвалою від 09.10.2023 суд залишив без задоволення клопотання про витребування доказів, враховуючи подання відповідного клопотання не у встановлений ч.2,3 ст. 80 ГПК України строк без подання клопотання про поновлення відповідного строку, та клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на встановлений законом строк для подання доказів.
Крім того, судом також було залучено до матеріалів справи письмові пояснення, однак зазначено, що з урахуванням подання доказів не у встановлений строк, та у зв'язку з відсутністю доказів направлення копій доказів заздалегідь іншим учасникам справи, як це передбачено ч.9 ст.80 ГПК України, суд відповідні докази до уваги не бере.
У судовому засіданні 09.10.2023 позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні.
3. Позиція учасників справи.
3.1. Доводи Фізичної особи-підприємця Юрченко Максима Юрійовича.
У травні 2023 року засобами телефонного зв'язку відповідачем було здійснено замовлення послуг з розробки сайту, СММ послуг та послуг таргету.
Незважаючи на те, що сторонами договір у письмовій формі підписано не було, між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання послуг СММ просування та налаштування таргетової реклами, а також договір про надання веб-послуг у спрощений спосіб, в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, оскільки істотні умови було погоджено.
Обставина укладання договору підтверджується чат-перепискою у програмному забезпеченні Telegram.
З урахуванням позиції ВПВС, наведеній у постанові від 21.06.2023 (справа №916/3027/21), такі електронні докази є належними.
З метою виконання договору позивачем було надано СММ та таргет послуги, а також послуги з розробки сайту. СММ та таргет послуги відповідачем оплачені у повному обсязі у сумі 1000 дол. США.
Створений позивачем сайт був переданий та знаходиться у користуванні відповідача, про що свідчить листування між сторонами. При цьому відповідач систематично погоджував кожний етап розробки вебсайту.
Відповідач не мав жодних претензій щодо якості наданих послуг, однак оплата за виконані роботи у сумі 58 509,76 грн відповідачем не проведена.
3.2. Доводи Фізичної особи-підприємця Шепеля Василя Ігоровича.
У наданому позивачем проекті договору зазначено, що такий договір набирає чинності з моменту його підписання, в тому числі електронним підписом, тобто визначено письмову форму договору.
Водночас відповідач договір не підписував, жодну особу на підписання не уповноважував, істотну умови договору сторонами погоджено не було, а отже договір є неукладеним.
Надані позивачем роздруківки скриншотів листування у месенджері не можуть бути використані як докази у справі, оскільки не відповідають вимогам Закону України "про електронні документи та електронний документообіг", а зміст таких документів не захищений від внесення правок та викривлення.
Дійсно сайт було розроблено позивачем, однак відповідачу ключі доступу до хостингу на сайт не передано. Відповідач не являється власником цього сайту тому, що позивач залишив усі права доступу на сторінки в соціальних мережах і сайт за собою.
Позивачем не доведено обставини надання послуг та не надано підтверджуючих документів, а саме акту приймання-передання робіт. Позивачем також не доведено факту передання відповідачу логіну, паролю та доступу до серверу, розробленого позивачем.
4. Позиція суду.
Як встановлено судом, предметом спору в даній справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача щодо оплати наданих послуг з розробки сайту.
Підставами позову позивач визначає обставину укладення між сторонами договору у спрощений спосіб, який відповідачем в частині обов'язку з оплати наданих послуг не виконано.
При цьому позивач зазначає, що договором сторонами було визначено вартість послуг на рівні 1500 дол США, однак у зв'язку із наданням послуг в більшому обсязі, кінцева вартість становить 1600 дол. США.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає про відсутність між сторонами договірних відносин, оскільки сторонами не було погоджено істотні умови договору та договір ФОП Шепелем В.І. підписано не було.
Надаючи оцінку наявності між сторонами договірних відносин, суд вказує наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 202 Цивільного Кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частиною другою ст.205 ЦК України встановлено, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню зволю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 1 ст. 181 ГК України визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Слід зауважити, що форма укладання договору, на якій наполягає позивач, як спрощена, була визначена положенням статті 181 ГК України, яка на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення залучення інвестицій та запровадження нових фінансових інструментів" від 19.06.2020 №738- IX була викладена у новій редакції, із виключенням поняття спрощений спосіб укладання договорів.
Заявляючи відповідні вимоги, позивач не зазначає, що договір було укладено в усній формі, а наголошує, що такий договір було укладено в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем шляхом листування у Telegram.
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд, висновки якого в силу положень ст. 236 ГПК України враховуються судом, в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
З метою доведення обставини укладання договору між сторонами позивачем до матеріалів справи долучено проект договору, який не містить підписів сторін, та який, як вказує ФОП Юрченко М.Ю., було направлено відповідачу у Телеграм чаті, на підтвердження чого позивачем надано скріншот розмови (т.1 а.с.49).
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За умовами ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 2 названої статті договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно положень ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 6 цього Закону, для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Відповідно до п. 8 статті 1 Закону України "Про електронні довірчі послуги" електронна ідентифікація - процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.
Згідно з п. 23 статті 1 Закону України "Про електронні довірчі послуги" кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.
Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України "Про електронні довірчі послуги" кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.
Отже обов'язковим реквізитом договору, укладеного у письмовій формі є підписи сторін (письмові або електронні підписи).
У постанові Касаційного господарського суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 зазначено, що позивач, стверджуючи про укладення договору поставки та виникнення між сторонами господарських зобов'язань, на підтвердження цього факту надав суду скриншоти електронних листів із зображенням надісланих файлів. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що такі роздруківки електронної переписки не є належним доказом укладення між сторонами зазначеного договору та вчинення сторонами дій, спрямованих на виникнення та виконання зобов'язань за цим договором, оскільки вони не відповідають вимогам Закону № 851-IV та не мають електронного цифрового підпису. Проте позивачем не було надано суду документів на підтвердження факту реальної поставки товару, у тому числі поза межами договірних відносин.
У постанові від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18 Касаційний господарський суд вказав, що надана позивачем роздруківка електронної переписки з відповідачем (паперова копія знімка екрана монітора комп'ютера) не є належним доказом відправлення позивачем та отримання відповідачем письмової заявки про надання послуг за договором. З копії знімка екрана монітора комп'ютера не вбачається, лист якого саме змісту було відправлено на електронну адресу. Роздруківка електронної переписки не може вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, оскільки не містить електронного підпису.
У постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 Велика Палата верховного Суду вказала, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст.
З урахуванням наведених вище положень діючого законодавства, а також з урахуванням висновків Верховного Суду, суд зауважує, що наданий позивачем скріншот переписки у Telegram не є належним доказом укладання між сторонами договору за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, оскільки з такої копії не вбачається за можливе встановити авторів цього листування, зміст направленого файлу, а отже відповідно і погодження сторонами істотних умов договору - предмету договору, ціни, строків виконання зобов'язання в частині надання послуг та оплати. Не містить така роздруківка і доказів накладення електронних підписів сторонами, а отже остання не може вважатися електронним документом у розумінні Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг".
Крім того, досліджуючи зміст наданого позивачем договору, суд зазначає, що у відповідності до п.8.1. договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання.
Крім того, пунктами 2.3, 2.4. договору визначено, що сторони погодились, що оплата за цим договором буде здійснюватись наступним чином: 50% вартості виконання замовлення перед початком роботи; 25% від вартості виконання замовлення після затвердження дизайну; 25% від вартості виконання замовлення після здачі проекту. Після оплати першої частини (50%) Виконавець розпочинає роботу протягом 7 робочих днів.
Натомість, як вже було зазначено судом, доказів підписання сторонами договору як в письмовій формі, так і в електронній, матеріали справи не містять. Не містять матеріали справи також доказів оплати першого платежу, який є підставою для початку виконання робіт з розробки сайту, що у сукупності виключає висновок про надання послуг саме на підставі цього договору.
Суд також вважає за необхідне вказати наступне.
Аналізуючи правову природу правовідносин, які за думкою позивача, мали місце між сторонами, суд зауважує, що правовідносини з розробки сайту регулюються положеннями ст. 901 ЦК України (договір про надання послуг) та положеннями та главою 61 ЦК України (підряд).
При цьому суд зауважує, що Цивільний кодекс України не визначає недодержання письмової форми при укладанні договору підряду та договору про надання послуг в якості безумовної підстави для недійсності (нікчемності) такого правочину (ст.218).
Водночас суд зазначає, що позивачем також не надано документів на підтвердження надання послуг з розробки сайту та передання результату відповідачу поза межами договірних відносин та не доведено відповідно виникнення у відповідача обов'язку з оплати вказаних послуг.
Виходячи з положень ст. 843 ЦК України, суд також зазначає, що позивачем жодним чином не доведено, які ціни застосовуються за аналогічні роботи, що відповідно унеможливлює встановлення ціни за рішенням суду.
Крім того, позивачем жодним чином не доведено і понесення ним витрат, пов'язаних з наданням послуг з розробки вебсайту, на які він посилається у п.1.2., 1.5., 1.7. заяви про усунення недоліків позовної заяви.
Враховуючи означене у сукупності, суд зазначає про недоведення позивачем обставин, на які він посилається в обґрунтування заявлених вимог, з огляду на що суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову.
З урахуванням викладеного, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору, згідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають віднесенню на рахунок позивача.
Керуючись ст. 129,232,233,236-238,240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.
Повний текст рішення складено 16 жовтня 2023 р.
Суддя Ю.М. Щавинська