ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
просп. Науки, 5, м. Харків, 61022, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2023 року м.Харків Справа № 913/206/22
Провадження №34/913/206/22
Господарський суд Луганської області у складі:
суддя Іванов А.В.
при секретарі судового засідання Пришві О.О.,
розглянувши у судовому засіданні справу
за позовом Приватного підприємства «Бель», м. Київ,
до держави-агресора російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації, м. москва, російська федерація,
про стягнення збитків у розмірі 25 823 970 грн. 72 коп.
У засіданні брали участь:
від позивача: представник не прибув;
від відповідача: представник не прибув.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Суть спору: Приватне підприємство «Бель» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до держави-агресора російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації, в якій, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 24.10.2022, просить стягнути з відповідача суму спричинених збитків, що виникли внаслідок російської збройної агресії на території України у розмірі 25 823 970 грн. 72 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до 24.02.2022 позивач проводив свою господарську діяльність в м. Сєвєродонецьк Луганської області, орендуючи нежитлові складські приміщення по вул. Б. Ліщини, 2К, в яких знаходились частина документів його первинного бухгалтерського обліку, товарні залишки, основні засоби та інше майно, які належали позивачу, а також товарні залишки, які перебували на зберіганні у позивача на підставі договорів із контрагентами.
Як зазначає позивач, 28.02.2022 військові рф почали наступ на м. Сєвєродонецьк, яке наразі перебуває в тимчасовій окупації та на території якого ведуться бойові дії.
За твердженням позивача в результаті обстрілів військових рф у період з лютого по червень 2022 року орендовані приміщення та його майно зазнали пошкоджень. В свою чергу, уціліле майно, яке знаходилось в цих приміщеннях, було викрадене військовими рф.
В подальшому 12.08.2022 за фактом викрадення та знищення майна позивача було відкрито кримінальне провадження.
Крім того, позивач вказує, що дії військових рф унеможливили виконання його контрагентами своїх грошових зобов'язань перед позивачем на загальну суму 400 805 грн. 72 коп., чим спричинили йому втрати доходу, який позивач міг би отримати у випадку відсутності військових дій.
Відтак, позивач вважає, що своїми діями військові рф порушили його право на мирне володіння майном, тим самим завдали йому збитків у зв'язку із знищенням майна та у формі упущеної вигоди, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Окрім того, у позовній заяві позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс та які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, що складається з витрат на правничу допомогу у розмірі 150 000 грн. 00 коп.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2022 справу №913/206/22 передано на розгляд судді Іванову А.В.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 17.10.2022 позовну заяву Приватного підприємства «Бель» залишено без руху. Надано заявнику 10 днів з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви та подання до суду відповідної заяви.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 31.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Клопотання позивача про зменшення розміру позовних вимог від 24.10.2022 задоволено та вирішено здійснювати подальший розгляд позовних вимог з урахуванням вказаної заяви. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 09.11.2022 о 14 год. 15 хв.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 11.11.2022 повідомлено учасників справи, що протокольною ухвалою від 09.11.2022 відкладено підготовче засідання у справі №913/206/22 на іншу дату та час.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 20.03.2023 повідомлено учасників справи про призначення підготовчого засідання у справі №913/206/22 на 29.03.2023 о 15 год. 20 хв.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 03.04.2023 повідомлено учасників справи про відкладення підготовчого засідання у справі №913/206/22 на іншу дату та час.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 01.05.2023 повідомлено учасників справи про призначення підготовчого засідання у справі №913/206/22 на 15.05.2023 о 14 год. 10 хв.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 15.05.2023 продовжено строк проведення підготовчого провадження. Відкладено підготовче засідання на іншу дату та час.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 16.06.2023 повідомлено учасників справи про призначення підготовчого засідання у справі №913/206/22 на 04.07.2023 о 14 год. 30 хв.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 10.07.2023 повідомлено учасників справи про те, що в судовому засіданні 04.07.2023 було відкладено підготовче засідання у справі №913/206/22 на іншу дату та час.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 18.07.2023 повідомлено учасників справи про призначення підготовчого засідання у справі №913/206/22 на 03.08.2023 о 15 год. 20 хв.
04.07.2023 після судового засідання від представника позивача до суду надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи належним чином завірених копій доказів, яке було задоволено судом.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 03.08.2023 відкладено підготовче засідання на іншу дату та час. Про дату та час наступного судового засідання учасників справи вирішено повідомити додатково.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 16.08.2023 повідомлено учасників справи про призначення підготовчого засідання у справі №913/206/23 на 04.09.2023 о 15 год. 20 хв.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 04.09.2023 закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті. Про дату та час наступного судового засідання учасників справи вирішено повідомити додатково.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 18.09.2023 повідомлено учасників справи про призначення справи №913/206/22 до судового розгляду по суті на 04.10.2023 о 15 год. 00 хв.
Станом на 04.10.2023 будь-яких заяв по суті чи письмових пояснень від відповідача не надходило.
Представники сторін у судове засідання 04.10.2023 не прибули, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
При цьому, стосовно повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу.
Разом з тим, у зв'язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який продовжувався та діє наразі.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію рф проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
Законом України від 12.01.2023 № 2855-IX "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" постановлено вийти з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.
Разом з тим у зв'язку із порушенням рф цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією рф проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та рф від 14.02.1992.
Відтак діяльність дипломатичних представництв України в росії та держави-агресора в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Наведене унеможливлює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв'язку та звернення до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів, а також дипломатичними каналами.
В той же час відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
В зв'язку з чим на офіційному вебпорталі судової влади України (офіційному сайті Господарського суду Луганської області) розміщувалися повідомлення для відповідача про відкриття провадження у справі, відкладення підготовчих засідань, призначення судових засідань на певну дату та час, продовження підготовчого провадження, закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
Крім того, інформація про час та місце проведення судових засідань була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.
Відтак, суд вважає відповідача належним чином повідомленим про розгляд даної справи в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Оскільки, відповідач своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
У судовому засіданні 04.10.2023 суд, розглянувши справу по суті, з'ясувавши обставини справи та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, ухвалив вступну та резолютивну частини судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд -
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство «Бель» (далі - ПП «Бель», позивач) є юридичною особою, резидентом України, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 24067799, дата державної реєстрації: 29.12.1995, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичну особу - дата запису: 28.09.2004, номер запису: 12661200000001369.
Місцезнаходженням вказаної юридичної особи наразі є: 04210, місто Київ, Оболонська набережна, будинок 19, корпус 1.
Види діяльності: 46.34 Оптова торгівля напоями (основний); 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; 73.20 Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки; 11.01 Дистиляція, ректифікація та змішування спиртних напоїв; 11.07 Виробництво безалкогольних напоїв; виробництво мінеральних вод та інших вод, розлитих у пляшки; 82.92 Пакування.
Позивач здійснював господарську діяльність в м. Северодонецк Луганської області.
Так, ПП «Бель» (Орендар) орендувало у Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоферт» (Орендодавець) склад для розміщення алкогольних напоїв згідно Договору оренди №12/20-19/1 нежитлового приміщення від 20.12.2019 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нетижлове приміщення будівлі бази «Холодильник» літера «А-2Н-4Н, а, а1-а9» загальною площею 505,3 кв.м., з яких 22,0 кв.м. призначено для розміщення магазину та 436,2 кв.м. призначено для розміщення алкогольних напоїв - склад, яке розташоване за адресою: 93400, Луганська область, м. Севєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, 2К.
Вказане майно передається Орендодавцем Орендарю для використання останнім у господарській діяльності, а саме для розміщення, зберігання та продажу алкогольної, слабоалкогольної, безалкогольної та іншої продукції. Орендодавець зобов'язується передати, а Орендар прийняти Майно в оренду протягом 10 календарних днів з моменту підписання Договору (пункт 2.1. Договору).
В пункті 8.1. Сторони узгодили, що цей Договір набирає чинності з 01.01.2020 та діє по 31.12.2020. Договір може бути продовжений на подальший рік на тих же умовах, але не довше 30.11.2022.
01.01.2020 Сторони підписали Акт приймання-передачі №1 до Договору оренди №12/20-19/1 нежитлового приміщення від 20.12.2019, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нетижлове приміщення будівлі бази «Холодильник» літера «А-2Н-4Н, а, а1-а9» загальною площею 505,3 кв.м., з яких 22,0 кв.м. призначено для розміщення магазину та 436,2 кв.м. призначено для розміщення алкогольних напоїв - склад, яке розташоване за адресою: 93400, Луганська область, м. Севєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, 2К.
Позивач зазначає, що станом на 24.02.2022 в орендованих нежитлових складських приміщеннях за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, буд. 2К знаходились: частина первинних документів бухгалтерського обліку позивача; товарні залишки, основні засоби та інше майно, яке належало Позивачу, а також товарні залишки, які перебували на зберіганні у позивача на підставі договорів із контрагентами.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє наразі.
Як вказує позивач, 28.02.2022 військові рф почали наступ на м. Сєвєродонецьк Луганської області. У період із лютого 2022 року по червень 2022 року, орендовані позивачем приміщення та майно позивача зазнавали пошкоджень, через обстріли військових рф.
Позивач зауважує, що військові рф пошкодили орендовані ним склад та майно позивача, яке знаходилось в цих приміщеннях. В свою чергу, уціліле майно позивача, яке залишалось в орендованих приміщеннях, викрадене особами із розпізнавальними знаками військових рф. Вказані обставини було виявлено у період із квітня 2022 року по червень 2022 року.
В зв'язку з наведеним, позивач звернувся до Державної служби України з надзвичайних ситуацій із заявою №02-03/08-22 від 02.08.2022, в якій просив скласти та надати в межах компетенції Акти щодо втрати ПП «Бель» майна та товарів, зокрема, за адресою: Луганська область, м. Севєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, 2К.
У відповідь Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області листом №5701-2417/5722 від 02.09.2022 зазначило, що встановлення фактів пожеж буде можливим після деокупацї та завершення бойових дій на території Луганської області.
При цьому, судом враховується, що Сєвєродонецька міська територіальна громада була включена до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №75 від 25.04.2022, а в подальшому до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 від 22.12.2022, і наразі є тимчасово окупованою територією.
Також ПП «Бель» зверталося до Луганської обласної військової адміністрації із заявою №02-03/08-22 від 02.08.2022, в якій просило, зокрема, надати письмове підтвердження факту втрати ним майна і товарів за адресою: Луганська область, м. Севєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, 2К із зазначенням причин втрат майна.
В листі №1949 від 05.08.2022 Луганська обласна військова адміністрація зауважила, що звернення щодо втрати майна та з інших питань направлено Головного управління Національної поліції в Луганській області для розгляду згідно чинного законодавства та інформування про результати.
Надалі позивач звернувся до Головного управління національної поліції Україні в м. Києві із заявою про вчинення злочину, в якій повідомив, що в червні 2022 року на території складу за адресою: Луганська область, м. Севєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, 2К, було виявлено крадіжку та умисне пошкодження майна, як стались в період з 24.02.2022 по 31.05.2022. В зв'язку з чим ПП «Бель» просило внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати за заявою досудове розслідування та повідомити про результати вказаних дій.
Згідно витягу з реєстру досудових розслідувань 12.08.2022 за фактом викрадення та знищення майна позивача військовими рф було відкрито кримінальне провадження №12022100050001463.
Для визначення розміру матеріальної шкоди майна (товару) в Україні, яке було викрадене або знищене під час проведення бойових дій та тимчасової окупації за адресою: Луганська область, м. Севєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, 2К, позивач звернувся до судового експерта Гаврилової К.В.
Відповідно до висновку експерта №02/09/2022 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи від 14.09.2022 загальний розмір матеріальної шкоди майна (товару) в Україні, яке було викрадене або знищене під час проведення бойових дій та тимчасової окупації орендованих офісних та складських приміщень за адресою: Луганська область, м. Севєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, 2К, складає: споживчих товарів 25 732 772 грн. 72 коп.; основних засобів 91 198 грн. 00 коп.
У зв'язку з наведеним позивач вважає, що своїми діями військові рф порушили його право на мирне володіння майном, тим самим завдали йому збитків у зв'язку із знищенням майна, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
З огляду на вказане, позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 24.10.2022, просив суд стягнути з відповідача суму спричинених збитків, що виникли внаслідок російської збройної агресії на території України у розмірі 25 823 970 грн. 72 коп.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
За приписами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори: наявність реальних збитків; вина заподіювача збитків; причинний зв'язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.
Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 ГК України.
Статтею 225 ГК України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою - є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №910/ 6657/16 та від 07.02.2018 у справі №917/1651/16.
Також положеннями ст. 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Таким чином, для відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
При вирішенні відповідних спорів слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відсутність будь-якої із зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
У той же час, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, а також надати докази протиправності дій відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між вказаними діями та заподіяними збитками.
Стосовно протиправності діяння відповідача, суд зауважує таке.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти рф) зобов'язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі - атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини і вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 "Про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Статтями 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно із Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.
Відповідно до ч. 3 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 85 ГПК України, є загальновідомим фактом, який не потребує встановлення в судовому порядку та закріплений державою на законодавчому рівні.
Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.
Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.
Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі №648/2035/17 та у постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.
Також обов'язковою умовою покладення на відповідача відповідальності за заподіяння збитків має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками.
Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшенням майнових прав іншої.
За результатами дослідження зазначених вище доказів, наявних у матеріалах справи, судом встановлено, що саме внаслідок обстрілів військовими рф м. Сєвєродонецьк Луганської області у період із лютого 2022 року по червень 2022 року орендовані позивачем приміщення та майно позивача зазнали пошкоджень, а саме орендований склад та майно позивача, яке знаходилось в цих приміщеннях. В свою чергу, уціліле майно позивача, яке залишилось в орендованих приміщеннях, було викрадене в подальшому військовими рф.
Наведене підтверджується матеріалами справи, зокрема, витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно якого 12.08.2022 за фактом викрадення та знищення майна позивача військовими рф було відкрито кримінальне провадження №12022100050001463.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17 та від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Таким чином, позивачаем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України факт заподіяння збитків (шкоди) діями відповідача, причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою майну позивача шкодою.
Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Відносно права власності позивача на знищене позивачем майно, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
При цьому, право власності позивача на майно (товар), яке було викрадене або знищене під час проведення бойових дій та тимчасової окупації і знаходилось в орендованих офісних та складських приміщеннях за адресою: Луганська область, м. Севєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, 2К, підтверджується сукупністю доказів наявних в матеріалах справи, зокрема, Переліком товарів та майна ПП «Бель», які викрадено або знищено на складі в м. Сєвєродонецьк (Луганської області)» та Переліком майна (основних засобів) ПП «Бель», які викрадено або знищено в м. Сєвєродонецьк (Луганської області).
Вказані переліки були складені позивачем згідно даних із програмного забезпечення «Альфа+склад» на основі інформації із первинних бухгалтерських документів. Разом з тим, оригінали документів первинного бухгалтерського обліку, в тому числі, щодо втраченого майна в паперовому вигляді, а також архів договорів та інші документи щодо господарської діяльності позивача залишились за адресою: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Миру, буд. 46, де до 19.05.2022 було зареєстроване його місцезнаходження, в зв'язку з чим наявні підстави вважати такі документи втраченими.
В той же час, на підтвердження здійснення позивачем закупівлі товарів, які були в подальшому знищені або викрадені з вини відповідача, до суду надано копії Договору купівлі-продажу №113 від 18.09.2018, Договорів поставки №16-11/17 від 16.11.2017, №01/05-БПП від 01.05.2021, Договору №Д/14-11 про діяльність в якості дистриб'ютора від 15.12.2014, Договорів поставки №3/05/19 від 03.05.2019 та № 7/8-18 від 07.08.2018, а також Контракти №001 від 11.06.2016 та №А105/05-21 від 20.10.2021.
Крім того, про наявність у позивача товару та його право власності на нього серед іншого свідчать копії наданих митних декларацій та видаткових накладних, а також Акт інвентаризації цінностей станом на 06.06.2022.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
За таких умов, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує його право власності і у зв'язку із цим породжує право останнього на відшкодування заподіяної йому відповідачем шкоди.
Cуд враховує, що захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.
Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Таким чином, відповідно до наведених положень цивільного законодавства та Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
Щодо розміру заявлених позивачем збитків, суд вказує таке.
Як зазначалося вище, ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно висновку експерта №02/09/2022 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи від 14.09.2022 загальний розмір матеріальної шкоди майна (товару) в Україні, яке було викрадене або знищене під час проведення бойових дій та тимчасової окупації орендованих офісних та складських приміщень за адресою: Луганська область, м. Севєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, 2К, складає: споживчих товарів 25 732 772 грн. 72 коп.; основних засобів 91 198 грн. 00 коп.
Таким чином, відповідно до вказаного висновку загальний розмір збитків, завданих позивачу внаслідок російської збройної агресії на території України, складає 25 823 970 грн. 72 коп.
Оцінивши вказаний висновок експерта №02/09/2022 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи від 14.09.2022, суд вважає його належним та достовірним доказом на підтвердження дійсного розміру збитків на суму 25 823 970 грн. 72 коп., завданих позивачу внаслідок протиправних дій відповідача.
Враховуючи встановлення судом факту завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії відповідача, заявлені вимоги про стягнення збитків у розмірі 25 823 970 грн. 72 коп. є обґрунтованими та підтвердженими документально.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд оцінює його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
З урахуванням наведеного, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми спричинених збитків, що виникли внаслідок російської збройної агресії на території України у розмірі 25 823 970 грн. 72 коп. є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.
З огляду на викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову Приватного підприємства «Бель» про стягнення з держави-агресора російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації збитків у розмірі 25 823 970 грн. 72 коп. у повному обсязі, як обґрунтованого та підтвердженого наданими до матеріалів справи доказами.
Стосовно судового імунітету російської федерації, суд зауважує наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно, - можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави, за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема, в якості відповідача.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).
ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).
Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету російської федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена російською федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні, геноцид українського народу, виключають з ініціативи рф питання ввічливості та добрих відносин між країнами.
Це позбавляє застосування судового імунітету російської федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, «обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції 1950 року, якщо не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується». Також, при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, «необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права (доступу до суду)» (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21 листопада 2001 року, Окрема думка Судді L. Лукейдіса).
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування у відповідності до ч.3 ст. 75 ГПК України), що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях ще з 2014 року.
Отже, не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би рф не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду російської федерації.
Здійснивши збройну агресію проти України, рф порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.
Пункт 1 Будапештського меморандуму передбачав, що рф, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
В п. 2 Будапештського меморандуму визначено, що рф, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.
Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, нанесення шкоди її майну, спричинення збитків юридичним особам.
Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф, Договір між Україною і рф про українсько-російський державний кордон, рф вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету. При цьому, оскільки вчинення рф ще з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, рф заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, рф не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування.
Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 щодо судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
Також в постановах від 18.05.2022 у справах №428/11673/19 та №760/17232/20-ц Верховний Суд виклав правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судом встановлено, що, звертаючись із позовом до держави-агресора російської федерації, для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави рф на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та російською федерацією з цього питання.
Також судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, відповідно до якої національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту).
Отже, визначаючи, чи поширюється на рф судовий імунітет у спорі, який розглядається, судом було враховано наступне: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої юридичній особі у зв'язку із втратою майна останньої внаслідок збройної агресій та окупації російською федерацією частини території України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні, у тому числі юридичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).
За вказаних обставин, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Надаючи оцінку юрисдикційності і правильності визначення позивачем територіальної підсудності вказаної справи, судом було враховано наступне.
У відповідності до положень ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно приписів ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» - права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статтей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Згідно положень п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Зазначене щодо способів захисту порушених прав передбачає і ч. 2 ст. 20 ГК України.
Статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 29 ГПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Оскільки місцем заподіяння шкоди майну позивача в цій справі є територія м. Сєвєродонецьк Луганської області, суд дійшов висновку про те, що позивачем було дотримано правил підсудності та останній правомірно звернувся із відповідним позовом саме до Господарського суду Луганської області.
Відносно правильності визначення позивачем відповідача у справі, суд зазначає таке.
У згадуваній справі №308/9708/19, в якій зокрема Верховним Судом були наведені правові висновки щодо незастосування судового імунітету рф (постанова від 14.04.2022), відповідачем була визначена саме держава-агресор російська редерація.
Згідно з положеннями ч 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
У відповідності до положень ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Згідно теорії права кожна держава набуває для себе цивільні права та створює цивільні обов'язки, тобто реалізує свою дієздатність через свої органи.
Як зазначав Верховний Суд у постанові від 04.10.2022 у справі №910/5210/20 у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.
Такі висновки свідчать про те, що органи держави не є самостійними суб'єктами, а виконують представницьку функцію держави.
У цій справі позивач визначив уповноваженим представницьким органом відповідача міністерство юстиції російської редерації, оскільки вважав, що повноваження цього органу найбільш наближені до представництва інтересів рф в іноземних судах і визначення його, як представника рф, є необхідним у цій справі через особливий статус держави, яка може вступати у правовідносини лише через свої компетентні органи.
Суд, погоджуючись з доводами позивача, поряд з цим зазначає, що зазначення міністерства юстиції російської федерації чи будь-якого іншого органу рф не впливає на правильність визначення відповідача у цій справі, оскільки таким належним відповідачем залишається рф.
За таких обставин, заявлені позивачем збитки у розмірі 25 823 970 грн. 72 коп. підлягають стягненню саме з держави російська федерація.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відтак, з враховуючи, що ціна позову у цій справі становить 25 823 970 грн. 72 коп., розмір судового збору як 1,5% ціни позову складє 387 359 грн. 56 коп.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Відтак, з російської федерації в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у сумі 387 359 грн. 56 коп.
В свою чергу, питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу у розмірі 150 000 грн. 00 коп., заявлених позивачем, може бути вирішене судом лише за наслідками надання ним доказів їх понесення.
Щодо розгляду даної справи у розумний строк, суд зауважує таке.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі Kudla v. Poland заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі Vernillo v. France заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі Frydlender v. France заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі Wierciszewska v. Poland заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі Capuano v. Italy заява №9381/81 та ін.).
Зокрема, у п. 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ч.ч. 2-3 ст. 177 ГПК України передбачено, що підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
Суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті (ч.ч. 1-2 ст. 195 ГПК України).
Натомість Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб.
В подальшому Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 18.05.2022, №573 від 12.08.2022, №757 від 07.11.2022, №58 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023 та №451/2023 від 26.07.2023 воєнний стан продовжувався та діє на даний час.
Відповідно до рекомендацій Ради суддів України від 02.03.2022 щодо роботи судів в умовах воєнного стану при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні.
Харківську міську територіальну громаду із центром у м. Харків, де розташовано Господарський суд Луганської області, було включено до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №75 від 25.04.2022, а в подальшому до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 від 22.12.2022.
Оскільки Харківську міську територіальну громаду було включено до територій можливих бойових дій, розгляд даної справи, у строки, визначені ГПК України, було унеможливлено через обставини, які не залежали від волі суду.
Разом з тим, судом було вжито всі залежні від нього заходи для проведення підготовчого провадження та розгляду даної справи по суті в розумний строк.
Як вказав Верховний Суд в постанові від 01.02.2022 у справі №160/12705/19 у процесуальному законодавстві поняття розумний строк та своєчасний розгляд застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття розумний строк вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи (судові дебати, виконання рішення суб'єктом владних повноважень).
Зміст поняття розумні строки охоплює собою такі аспекти: 1) розумний строк - це найкоротший з можливих строків розгляду й вирішення справи, однак, такий строк не можна ототожнювати із швидким розглядом справи: тривалість розумних строків повинна бути найкоротшою, але достатньою для того, щоб справа була всебічно досліджена судом з наданням оцінки аргументам та доводам учасників справи, які ґрунтуються на поданих ними доказах; 2) на тривалість розумного строку мають вплив різні фактори, як об'єктивного (поведінка учасників справи, складність справи, необхідність залучення та дослідження додаткових доказів, завантаженість суду тощо), так і суб'єктивного характеру (поведінка судді та працівників апарату суду).
Отже, складовими елементами розумного строку є періоди (проміжки часу), протягом яких: 1) суд розглядає справу та приймає по ній рішення; 2) здійснює перегляд судового рішення в апеляційному або касаційному порядку, приймає остаточне рішення у справі; 3) остаточне судове рішення набуває законної сили та може бути звернено до виконання; 4) судове рішення виконується.
При цьому, Верховний Суд зазначив, що вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття розумний строк.
Відтак, суд вважає, що розгляд даної справи здійснено у розумні строки з урахуванням факторів об'єктивного характеру, а саме запровадження воєнного стану в Україні, перебування суду безпосередньо в районі проведення воєнних (бойових) дій та в подальшому на території можливих бойових дій.
Керуючись ст.ст. 46, 73-74, 76-80, 129, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов Приватного підприємства «Бель» до держави-агресора Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації задовольнити повністю.
2. Стягнути з держави Російська Федерація на користь Приватного підприємства «Бель» (04210, м. Київ, Оболонська набережна, буд. 19, к. 1, ідентифікаційний код 24067799) збитки у розмірі 25 823 970 грн. 72 коп.
3. Стягнути з держави Російська Федерація в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 387 359 грн. 56 коп.
4. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 256 ГПК України та у порядку, визначеному ст. 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено і підписано 16.10.2023.
Суддя А.В. Іванов