ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" вересня 2023 р. Справа № 911/1556/23
Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., за участю секретаря судового засідання Дідик Є.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»
про стягнення 12 694, 60 грн
Представники:
від Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»: Юрченко Н.П.
від Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»: Ярмак М.М.
Обставини справи:
Позивач звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 02.5-14/1-85 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 29.12.2015 у розмірі 12 694, 60 грн, з яких: 11 708, 81 грн - основного боргу, 848, 48 грн - пені, 50, 91 грн - 3 % річних та 86, 40 грн - інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684, 00 грн та витрати, пов'язані з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки її до розгляду в сумі 200, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо сплати вартості отриманих послуг.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.05.2023 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання на 29.06.2023 та витребувано у сторін певні документи.
08.06.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява № 35-22/1-275 від 07.06.2023 (вх. № 11219/23 від 08.06.2023) про зміну предмету позову, у якій він просить суд: прийняти до розгляду заяву про зміну предмету позову у справі № 911/1556/23 і розглянути позовні вимоги з рахування даної заяви; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 14 533, 67 грн, що складається із суми основного боргу у розмірі 13 068, 17 грн, пені у розмірі 1 294, 27 грн, 3 % річних у розмірі 77, 67 грн, суми інфляційних втрат у розмірі 93,56 грн; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 2 684, 00 грн.
До Господарського суду Київської області від відповідача надійшли письмові пояснення (відзив на позов) № 01.3.2-01-014 від 26.06.2023 (вх. № 12512/23 від 28.06.2023) по справі.
29.06.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява № 35-22/1-323 від 27.06.2023 (вх. № 12590/23 від 29.06.2023) про закриття провадження у справі (в порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України), у якій він просить суд: закрити провадження у справі № 911/1556/23 у частині вимог про стягнення заборгованості у сумі 2 767, 36 грн; стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 10 300, 81 грн (період жовтень 2022 року, лютий 2023 - квітень 2022), пеню у розмірі 1 294, 27 грн, 3 % річних у розмірі 77, 67 грн, інфляційні втрати у розмірі 93, 56 грн, судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн та витрати, пов'язані з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи у розмірі 200, 00 грн.
До Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява № 35-22/1-338 від 28.06.2023 (вх. № 12597/23 від 29.06.2023) про долучення до матеріалів справи витребуваних судом документів.
У судовому засіданні 29.06.2023 судом оголошено перерву до 17.07.2023.
11.07.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення № 35-22/1-356 від 07.07.2023 (вх. № 13340/23 від 11.07.2023) по справі та відповідь № 35-22/1-353 від 05.07.2023 (вх. № 13370/23 від 11.07.2023) на відзив відповідача на позовну заяву.
До Господарського суду Київської області від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення № 01.3.2-01-014/2 від 14.07.2023 (вх. № 13617/23 від 14.07.2023) по справі.
У судовому засіданні 17.07.2023 представником відповідача подано клопотання б/н від 17.07.2023 (вх. № 13760/23 від 17.07.2023) про долучення документів до матеріалів справи, а судом оголошено перерву до 31.07.2023.
28.07.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення б/н від 28.07.2023 (вх. № 2447/23 від 28.07.2023) по справі.
До Господарського суду Київської області від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення № 01.3.2-01-014/3 від 28.07.2023 (вх. № 14570/23 від 31.07.2023) по справі.
У судовому засіданні 31.07.2023 судом оголошено перерву до 14.09.2023.
22.08.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення № 35-22/1-426 від 15.08.2023 (вх. № 15992/23 від 22.08.2023) по справі.
До Господарського суду Київської області від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення № 01.3.2-01-014/4 від 11.09.2023 (вх. № 17421/23 від 13.09.2023) по справі.
Присутній у судовому засіданні 14.09.2023 представник позивача надав судові рішення з аналогічних справ, підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяви № 35-22/1-275 від 07.06.2023 (вх. № 11219/23 від 08.06.2023) про зміну предмету позову та заяви № 35-22/1-323 від 27.06.2023 (вх. № 12590/23 від 29.06.2023) про закриття провадження у справі, та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні 14.09.2023 заперечив проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві і письмових поясненнях на позовну заяву.
Розглянувши заяву позивача № 35-22/1-275 від 07.06.2023 (вх. № 11219/23 від 08.06.2023) про зміну предмету позову, суд зазначає таке.
У позовній заяві № 35-28/7-58 від 16.05.2023 (вх. № 1345/23 від 23.05.2023) позивачем заявлено до стягнення основний борг за послуги згідно договору № 02.5-14/1-85 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 29.12.2015 за період з жовтня 2022 року по березень 2023 року, на який нараховано пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.
Зі змісту заяви № 35-22/1-275 від 07.06.2023 (вх. № 11219/23 від 08.06.2023) про зміну предмету позову вбачається, що позивач, керуючись ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, донараховує, крім раніше заявленого, основний борг за послуги згідно договору № 02.5-14/1-85 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 29.12.2015 за квітень 2023 року, тобто ще за один місяць, на який також нараховано пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.
Згідно з ст. 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У статті 46 Господарського процесуального кодексу України унормовані процесуальні права та обов'язки сторін.
Так, відповідно до частин 2 та 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Оскільки предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема ст. 16 Цивільного кодексу України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.
Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
Водночас під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві.
Отже, з вищезазначеного вбачається, що позивач у заяві № 35-22/1-275 від 07.06.2023 (вх. № 11219/23 від 08.06.2023) про зміну предмету позову фактично збільшив свої позовні вимоги, а саме донарахував заборгованість ще за один місяць, водночас, предмет позову залишився незмінним - стягнення основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційні втрати за договором № 02.5-14/1-85 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 29.12.2015.
За таких обставин, керуючись ст. 14 та ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, суд відмовляє у прийнятті до розгляду заяви позивача № 35-22/1-275 від 07.06.2023 (вх. № 11219/23 від 08.06.2023) про зміну предмету позову.
Таким чином, судом розглядаються вимоги позивача до відповідача, що викладені у позовній заяві № 35-28/7-58 від 16.05.2023 (вх. № 1345/23 від 23.05.2023).
Крім того, наявність підстав для закриття провадження у справі, про які зазначено у заяві позивача № 35-22/1-323 від 27.06.2023 (вх. № 12590/23 від 29.06.2023), будуть розглянуті та досліджені судом після встановлення дійсної наявності заборгованості відповідача.
У судовому засіданні 14.09.2023, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
30.09.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» (орендар) укладено договір оренди № 1733 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення № 27 (інв. № 47565), загальною площею 24,5 кв.м., реєстровий номер за ЄРОДВ 20572069.64.НЛТНПД064, яке розташоване на першому поверсі бізнес-центру вантажного терміналу за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль», 08307, та перебуває на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (балансоутримувач), що підтверджується тристороннім актом приймання-передачі державного майна від 30.09.2015.
29.12.2015 між Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (балансоутримувач - позивач) та Приватним акціонерним товариством «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» (орендар - відповідач) укладено договір № 02.5-14/1-85 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, за умовами якого, з урахуванням додаткових угод № 1 від 27.06.2018, № 2 від 01.03.2019, № 3 від 01.11.2021, у зв'язку з наданням відповідачу в строкове платне користування нежитлового приміщення № 27, площею 24,5 кв.м., на першому поверсі бізнес-центру вантажного терміналу (далі майно або приміщення), для розміщення транспортного підприємства з перевезення пасажирів та забезпечення діяльності з пасажирських перевезень, позивач надає, а відповідач отримує такі послуги: постачання теплової енергії (п. 1 таблиці № 1); забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці працівників одного працівника (п. 2 таблиці № 1); вода, використана для прибирання 1-го кв.м. приміщення самостійно (п. 3 таблиці № 1); прибирання та вивезення твердих побутових відходів (п. 4 таблиці № 1); прибирання 1 кв.м. приміщень загального користування в будівлі бізнес-центру вантажного терміналу (п. 5 таблиці № 1); відшкодування вартості спожитої електричної енергії (таблиця № 2).
Відповідно до п. 1.2 договору нарахування ПДВ здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Згідно з п. 1.3 договору сплата за послуги, вказані в таблиці № 1, здійснюється відповідачем з 30.09.2015 (дати підписання акту приймання-передачі державного майна до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1733 від 30.09.2015).
Пунктом 1.5 договору передбачено, що розмір оплати за послуги залежить від фактичного їх об'єму, тарифів та витрат позивача, пов'язаних з обсягом послуг в період їх надання, якості послуг та інших випадків, передбачених чинним законодавством України.
Відповідно до п. 1.6 договору при порушенні позивачем умов договору щодо ненадання або надання не в повному обсязі послуг, зниження їх якості, сторони протягом двох календарних днів після порушення укладають та підписують акт-претензію, в якому зазначаються терміни, види відхилення показників у наданні послуг тощо. Позивач протягом трьох робочих днів після підписання акту-претензії вирішує питання про перерахунок платежів або видає відповідачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії.
Згідно з п. 1.7 договору в разі припинення надання в строкове платне користування майна, нарахування оплати за послуги відбувається до дати фактичного повернення майна (включно), що фіксується у відповідному акті, який складається за формою, що розробляється Фондом державного майна України, станом на дату повернення орендованого майна (акт повернення) до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1733 від 30.09.2015.
Пунктом 1.12 договору передбачено, що сплата за послуги, що надаються централізовано для всієї будівлі бізнес-центру вантажного терміналу і надання яких технічно неможливо припинити для його орендованої частини (майна), здійснюється відповідачем на умовах і в порядку, встановленому цим договором.
Відповідно до п. 2.1.1 та 2.1.6 договору позивач зобов'язався: надавати відповідачу визначені договором послуги; щомісяця, до 10 числа місяця, наступного за звітним, виставляти відповідачу рахунок-фактуру (далі - рахунок) за надані послуги за звітний місяць та складати акт приймання-здачі виконаних послуг (далі - акти), який є контрольним та звітним документом сторін щодо надання-отримання послуг та їх якості.
Згідно з п. 2.2.1 договору відповідач зобов'язався своєчасно здійснювати розрахунки за договором.
Пунктом 2.2.2 договору передбачено, що відповідач зобов'язався щомісячно, з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії позивача рахунок, акт та раз на рік рахунок-фактуру на оплату земельного податку згідно з п. 1.1.3 договору. Відповідач несе відповідальність за вчасне отримання рахунку та акту. Датою отримання рахунку та акту вважається 15 число кожного місяця незалежно від дати його фактичного отримання. Сплата рахунку здійснюється відповідачем до 20 числа того ж місяця. Підписаний акт відповідач зобов'язаний повернути в бухгалтерію позивача протягом 5-ти робочих днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 5-ти робочих днів акт не буде повернутий позивачу та не надана в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаним сторонами. Акт підписується керівниками сторін або призначеними керівниками повноважними особами (за умови надання документів про надання таких повноважень). Підписання акту відповідачем є підтвердженням відсутності претензій до якості наданих послуг.
Відповідно до п. 4.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Згідно з п. 4.2 договору відповідач зобов'язаний, в разі несвоєчасної оплати отриманих послуг, сплачувати позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Пеня нараховується до моменту повного погашення заборгованості за цим договором.
Пунктом 4.5 договору передбачено, що позивач не несе відповідальності за: якість товарів або послуг, що реалізуються на (в) орендованому майні; грошові кошти, особисті речі, що знаходяться всередині орендованого приміщення, в тому числі в сейфах, шафах тощо; протиправні дії третіх осіб по відношенню до відповідача або його майна; діяльність відповідача без отримання ліцензії або документа дозвільного характеру на провадження певного виду господарської діяльності, якщо отримання дозволу або ліцензії на провадження такого виду діяльності передбачено законом.
Відповідно до п. 6.1 договору даний договір набирає чинності з 29.12.2015 та діє до 31.03.2023.
Згідно з п. 6.3 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення строку його чинності, договір вважається продовженим на кожен наступний рік на тих самих умовах.
Пунктом 6.4 договору передбачено, що договір припиняє свою дію: з дати припинення орендних відносин по договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1733 від 30.09.2015, що підтверджується підписанням акту повернення; за рішенням суду, у випадках, передбачених чинним законодавством України; в інших випадках, передбачених цим договором або чинним законодавством України.
Позивач, стверджує, що відповідач, в порушення умов договору № 02.5-14/1-85 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 29.12.2015, не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманих у період з жовтня 2022 року по березень 2023 року послуг, що визначені у таблиці № 1 підпункту 1.1.1 пункту 1 договору № 02.5-14/1-85, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення даного позову, зазначає що: позовні вимоги припадають на період, коли існували обставини непереборної сили (спочатку встановлено карантин на території України, а потім введено воєнний стан), а тому орендоване приміщення відповідачем не використовувалося та фактично послуги за договором № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015 не отримувалися; позивач був завчасно повідомлений про існування і вплив загальновідомих непереборних обставин, про неможливість споживання послуг за договором, про відсутність працівників відповідача в приміщенні, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення заборгованості; опалення в приміщення надавалося без жодної для цього необхідності або запиту відповідача, майно відповідача, що знаходиться в приміщенні не потребує опалення для збереження його справності; виставлені рахунки та акти не відображають дійсний зміст господарських операцій, містять недостовірну інформацію щодо наданих послуг і підтверджують, що позивачем здійснюється протиправна спроба заволодіння коштами відповідача; стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за договором є надмірним заходом фінансового впливу, а їх розмір не відповідає фактичним обставинам виникнення прострочення і ступеню вини відповідача у такому прострочені, а тому, якби дійсно мало місце прострочення оплати наданих послуг, то заявлені штрафні санкції підлягають зменшенню на 90 % за час отримання послуг.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 13 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаний з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Щодо факту використання орендованого приміщення з 24.02.2022 суд зазначає таке.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач у своєму відзиві та своїх листах, які були адресовані позивачу, посилається на те, що з 24.02.2022 в орендованому приміщенні працівники відповідача не знаходяться, послуги згідно договору № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015 він не отримує.
Відповідно до п. 5.1 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків, передбачених договором, якщо це є наслідком обставин непереборної сили, що виникли після укладення договору в результаті подій надзвичайного характеру, які жодна з сторін не могла ні передбачити, ні попередити, включаючи, але не обмежуючись переліченим: пожежі, повені, землетруси, воєнні дії, страйки, що перешкоджають виконанню договірних зобов'язань у цілому або частково, якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання обов'язків, передбачених договором, на період їх дії (далі - форс-мажор).
Згідно з п. 5.2 договору сторона, для якої склалась неможливість виконання обов'язків за договором, зобов'язана у письмовій формі повідомити іншу сторону протягом 14 календарних днів з моменту настання форс-мажору, а відсутність такого повідомлення позбавляє відповідну сторону права посилатись на форс-мажор у майбутньому.
Пунктом 5.4 договору передбачено, що достатнім доказом дії форс-мажору є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України.
Судом встановлено, що у матеріалах справи наявний першочергово направлений 07.09.2022 відповідачем на адресу позивача лист № 01-18-131 від 06.09.2022, у якому останнього повідомлено про те, що з 24.02.2022 в орендованому приміщенні працівники відповідача не знаходяться. Доказів звернення відповідача до позивача раніше вказаного листа, у строк та в порядку, що встановлені п. 5.2, 5.4 договору, суду не надано.
У ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Також в ній визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Відповідно до п. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням президії Торгово-промислової палати України, затвердженого рішенням Президії ТПП України № 44 (5) від 18.12.2014, сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - це документ, за затвердженими президією Торгово-промислової палати України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим регламентом.
Згідно з пунктами 6.1 та 6.2 вищезазначеного Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
Отже, форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність, а також довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21.
З огляду на вищевикладене вбачається, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін, а тому сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення, іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин чинним законодавством України не визначено.
Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять сертифікату Торгово-промислової палати України чи уповноважених регіональних торгово-промислових палат, що засвідчив би наявність форс-мажорних обставин, які впливають на можливість виконання зобов'язань відповідача за договором № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015. Також матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача у строк та в порядку, що встановлені п. 5.2, 5.4 договору, про настання форс-мажорних обставин, які настали для відповідача та безпосередньо вплинули на виконання його обов'язків.
Окрім цього, суд зазначає, що відповідно до підпункту 4-2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» № 634 від 27.05.2022, за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24.02.2022 або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24.02.2022 або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розташоване в аеропортах державної форми власності, починаючи з 24.02.2022 і до моменту відновлення авіаційної діяльності таких аеропортів. У той же час, дія договорів оренди державного майна не припиняється, а відповідно до п. 5 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази припинення чи розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1733 від 30.09.2015, а тому суд вважає, що відповідач продовжує орендувати нежитлове приміщення № 27, площею 24,5 кв.м., на першому поверсі бізнес-центру вантажного терміналу, та не обмежений у своїх правах на використання даного приміщення.
Водночас, суд зазначає, що спірні послуги - це не орендна плата, а вартість послуг, що надані для утримання орендованого відповідачем приміщення, а тому посилання відповідача на п. 14 Перехідних положень Цивільного кодексу України є безпідставним.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено існування документально підтверджених обставин непереборної сили у даному конкретному випадку, які б перешкоджали йому використовувати орендоване приміщення та отримувати послуги за договором № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015. Разом з тим, судом враховано, що спірні послуги - це не орендна плата, а вартість послуг, що надані для утримання орендованого відповідачем приміщення, від сплати яких відповідач не звільнений, які відповідно до положень договору № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015, зокрема п. 1.12, надаються і необхідність надання яких обумовлена самим фактом отримання приміщення у користування, при цьому, їх обсяг та, відповідно, вартість корегується із обсягами фактичного споживання, відтак, враховує стан господарської діяльності відповідача.
Щодо наявності заборгованості за договором № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015 суд зазначає таке.
Згідно з п. 2.1.1 та 2.1.6 договору позивач зобов'язався: надавати відповідачу визначені договором послуги; щомісяця, до 10 числа місяця, наступного за звітним, виставляти відповідачу рахунок-фактуру (далі - рахунок) за надані послуги за звітний місяць та складати акт приймання-здачі виконаних послуг (далі - акти), який є контрольним та звітним документом сторін щодо надання-отримання послуг та їх якості.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015 позивачем щомісячно виставлялися відповідачу рахунки-фактури за надані послуги та складалися акти приймання-здачі виконаних послуг, зокрема:
- рахунок-фактура № 897/959 від 31.10.2022 на суму 1 315, 04 грн та акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.10.2022 на суму 1 315, 04 грн за жовтень 2022 року;
- рахунок-фактура № 897/1075 від 30.11.2022 на суму 1 315, 04 грн та акт приймання-здачі виконаних послуг від 30.11.2022 на суму 1 315, 04 грн за листопад 2022 року;
- рахунок-фактура № 897/1149 від 31.12.2022 на суму 703, 99 грн та акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.12.2022 на суму 703, 99 грн за грудень 2022 року;
- рахунок-фактура № 897/84 від 31.01.2023 на суму 748, 33 грн та акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.01.2023 на суму 748, 33 грн за січень 2023 року;
- рахунок-фактура № 897/145 від 28.02.2023 на суму 746, 66 грн та акт приймання-здачі виконаних послуг від 28.02.2023 на суму 746, 66 грн за лютий 2023 року;
- рахунок-фактура № 897/243 від 31.03.2023 на суму 1 876, 76 грн та акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.03.2023 на суму 1 876, 76 грн - донараховано за послуги за грудень 2022 року;
- рахунок-фактура № 897/244 від 31.03.2023 на суму 2 122, 74 грн та акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.03.2023 на суму 2 122, 74 грн - донараховано за послуги за січень 2023 року;
- рахунок-фактура № 897/245 від 31.03.2023 на суму 1 952, 04 грн та акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.03.2023 на суму 1 952, 04 грн - донараховано за послуги за лютий 2023 року;
- рахунок-фактура № 897/247 від 31.03.2023 на суму 2 243, 18 грн та акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.03.2023 на суму 2 243, 18 грн за березень 2023 року.
Загальна сума за вказаними рахунками-фактурами та актами приймання-здачі виконаних послуг за період з жовтня 2022 року по березень 2023 року становить 13 023, 78 грн.
При цьому, зазначені рахунки-фактури та акти приймання-здачі виконаних послуг були відправлені позивачем через програму документообігу M.E.Doc та отримані представником відповідача, що підтверджується відповідними відмітками у вказаній програмі. Також, зазначені рахунки-фактури отримані самостійно відповідачем у позивача, що підтверджується наявними у матеріалах справи реєстрами виданих/отриманих оригіналів документів за період надання послуг з 02.02.2022 по 31.03.2023.
Пунктом 2.2.2 договору передбачено, що відповідач зобов'язався щомісячно, з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії позивача рахунок та акт. Відповідач несе відповідальність за вчасне отримання рахунку та акту. Датою отримання рахунку та акту вважається 15 число кожного місяця незалежно від дати його фактичного отримання. Сплата рахунку здійснюється відповідачем до 20 числа того ж місяця. Підписаний акт відповідач зобов'язаний повернути в бухгалтерію позивача протягом 5-ти робочих днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 5-ти робочих днів акт не буде повернутий позивачу та не надана в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаним сторонами. Підписання акту відповідачем є підтвердженням відсутності претензій до якості наданих послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів надання відповідачем позивачу, у строк та відповідно до п. 2.2.2 договору, мотивованої відмови від підписання вищенаведених рахунків-фактур та актів приймання-здачі виконаних послуг за період з жовтня 2022 року по березень 2023 року, а відтак вони вважаються підписаними сторонами та у відповідача відсутні претензії до якості наданих йому послуг. Водночас, згідно з п. 2.1.6 договору, вказані акти приймання-здачі виконаних послуг є контрольними та звітними документами сторін щодо надання-отримання послуг і їх якості.
Відповідно до п. 1.6 договору при порушенні позивачем умов договору щодо ненадання або надання не в повному обсязі послуг, зниження їх якості, сторони протягом двох календарних днів після порушення укладають та підписують акт-претензію, в якому зазначаються терміни, види відхилення показників у наданні послуг тощо. Позивач протягом трьох робочих днів після підписання акту-претензії вирішує питання про перерахунок платежів або видає відповідачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії.
Будь-яких доказів звернення відповідача до позивача з вимогою (актом-претензією) про ненадання або надання не в повному обсязі послуг, передбачених договором № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015, за період з жовтня 2022 року по березень 2023 року, до суду не надано.
З матеріалів справи вбачається, що позивач двічі звертався до відповідача з претензіями про сплату боргу за договором № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015, а саме:
1) претензія № 35-28/5-143 від 21.12.2022 про сплату боргу за договором № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015 за період з лютого 2022 року по жовтень 2022 року у розмірі 13 759, 91 грн;
2) претензія № 35-28/5-64 від 16.03.2023 про сплату боргу за договором № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015 за період з жовтня 2022 року по січень 2023 року у розмірі 2 767, 43 грн.
Відповідно до наявної у матеріалах справи банківської виписки відповідачем 01.02.2023 оплачено заборгованість згідно договору № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015, яка була визначена у претензії № 35-28/5-143 від 21.12.2022, в тому числі і частково (1 314, 97 грн) за жовтень 2022 року згідно рахунку-фактури № 897/959 від 31.10.2022.
Суд звертає увагу, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій; листування сторін тощо.
Отже, сплативши 01.02.2023 заборгованість за договором № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015, в тому числі у частковому розмірі щодо якої виник спір, відповідач вчинив дії, які свідчать про визнання ним боргу та надання послуг позивачем протягом, зокрема, періоду з лютого 2022 року по жовтень 2022 року. Сплата вказаних послуг свідчить про те, що відповідач погодився з тим, що обсяг та вартість послуг, зазначена у рахунках-фактурах, відповідає фактичному споживанню, умовам договору та його господарській діяльності. При цьому, суд звертає увагу, що період вказаних послуг охоплює собою період введення на території України воєнного стану.
З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що загальна сума послуг за договором № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015 за період з жовтня 2022 року по березень 2023 року, з урахуванням частково сплаченої відповідачем 01.02.2023, становить 11 708, 81 грн (13 023, 78 грн - 1 314, 97 грн = 11 708, 81 грн), яка і була визначена позивачем при звернення до суду з даним позовом 23.05.2023 як сума основного боргу.
16.06.2023 на адресу позивача від відповідача надійшов лист № 05-02-06 від 12.06.2022, у якому він, з метою скорочення дебіторської заборгованості Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» перед Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», просить позивача розподілити наявну переплату у розмірі 8 107 780, 18 грн певним чином, зокрема, за договором № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015 погасити суму боргу у розмірі 2 767, 36 грн, що виникла згідно рахунку-фактури № 897/1075 від 30.11.2022 на суму 1 315, 04 грн, рахунку-фактури № 897/1149 від 31.12.2022 на суму 703, 99 грн та рахунку-фактури № 897/84 від 31.01.2023 на суму 748, 33 грн.
У судовому засіданні 17.07.2023 відповідачем надано до матеріалів справи лист № 01-18-129 від 29.06.2023 адресований позивачу, у якому відповідач повідомляє про відкликання листа № 05-02-06 від 12.06.2023 у зв'язку з тим, що він за формою та змістом не відповідає вимогам щодо права підпису документів, визначеному в статуті Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України», а також перелік рахунків, обраних для погашення шляхом заліку переплати має бути актуалізований для оптимізації взаєморозрахунків між підприємствами. Також, у вказаному листі повідомлено, що найближчим часом позивачу буде надіслано лист з відкоригованою інформацією щодо зарахування наявної передоплати.
Суд звертає увагу, що позивачем отримано лист № 01-18-129 від 29.06.2023 також 17.07.2023, до 17.07.2023 йому про такий лист було невідомо.
При цьому, у вказаному листі № 01-18-129 від 29.06.2023 не міститься посилання на те, що відповідач не визнає чи заперечує заборгованість за договором № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015 у розмірі 2 767, 36 грн, що виникла згідно рахунку-фактури № 897/1075 від 30.11.2022 на суму 1 315, 04 грн, рахунку-фактури № 897/1149 від 31.12.2022 на суму 703, 99 грн та рахунку-фактури № 897/84 від 31.01.2023 на суму 748, 33 грн, а тому суд вважає, що вказаний борг підтверджений відповідачем, обсяг та вартість послуг, зазначена у вказаних рахунках-фактурах, відповідає фактичному споживанню, умовам договору та господарській діяльності відповідача.
Відповідно до письмових пояснень позивача 16.06.2023, на підставі листа відповідача № 05-02-06 від 12.06.2022, проведено зарахування передплати, тобто здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог за певними договорами та складено розрахунки-коригування податкових накладних.
Крім того, зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 у справі № 910/15020/22 вбачається, що суд закрив провадження у вказаній справі за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» в частині стягнення основного боргу у зв'язку із поданням сторонами, зокрема, листа № 05-02-06 від 12.06.2022, за яким проведено зарахування передплати, тобто здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог за певними договорами.
Отже, з вищезазначеного та матеріалів справи вбачається, що до 17.07.2023 відповідач не зазначав про невідповідності за формою і змістом листа № 05-02-06 від 12.06.2022, а навпаки вчиняв дії, разом з позивачем, на його виконання, що свідчить про схвалення вказаного листа повноважними представниками сторін.
Статтею 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
За змістом ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено ст. 602 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).
В розумінні ст. 601 Цивільного кодексу України спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством. За загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент висловлення учасником відповідних правовідносин волевиявлення у відповідній формі, зокрема письмовій, що містить чітке однозначне волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.
В свою чергу характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 918/541/18.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що відповідач своїм листом № 05-02-06 від 12.06.2022 вчинив односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог, моментом вчинення якого є складення вказаного листа та подання його позивачу, який відповідно до матеріалів справи був схвалений обома сторонами.
Отже, на підставі дослідження наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено факт припинення зобов'язання за договором № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015 на загальну суму 2 767, 36 грн, що виникли згідно рахунку-фактури № 897/1075 від 30.11.2022 на суму 1 315, 04 грн, рахунку-фактури № 897/1149 від 31.12.2022 на суму 703, 99 грн та рахунку-фактури № 897/84 від 31.01.2023 на суму 748, 33 грн, зарахуванням зустрічних однорідних вимоги на підставі листа № 05-02-06 від 12.06.2022.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо).
За таких обставин, суд дійшов висновку про закриття провадження у даній справі в частині стягнення основного боргу за договором № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015 в розмірі 2 767, 36 грн.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що 27.06.2023 позивачем було направлено на адресу відповідача лист № 25-22-66 від 21.06.2023 разом з проектом додаткової угоди № 4 до договору № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015, якою корегується обсяг та вартість надання послуг та передбачається, зокрема, тимчасово, починаючи з 01.01.2023, припинити надання послуг, визначених у пунктах 2, 3, 4.1, 4.2 та 5 таблиці № 1 договору.
Проте, відповідачем будь-якої офіційної відповіді на вказану лист з додатковою угодою не надано, проект додаткової угоди № 4 до договору № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015 не підписано та не повернуто, заперечень щодо умов даної додаткової угоди позивачу не направлено. Пояснення представника відповідача, що викладені у додаткових поясненнях № 01.3.2-01-014/4 від 11.09.2023 (вх. № 17421/23 від 13.09.2023) не можуть бути прийняті судом як офіційна відповідь підприємства - відповідача на пропозицію позивача щодо підписання додаткової угоди № 4 до договору № 02.5-14/1-85 від 29.12.2015.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що відповідач належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами заявлених до нього вимог не спростував, доказів, які підтверджують виконання ним договірних зобов'язань суду не надав.
Отже, дослідивши наявні у справі докази і оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за договором № 02.5-14/1-85 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 29.12.2015 підлягають задоволенню у розмірі 8 941, 45 грн, а у частині вимог про стягнення з відповідача основного боргу за договором № 02.5-14/1-85 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 29.12.2015 у розмірі 2 767, 36 грн провадження у справі № 911/1556/23 підлягає закриттю.
Також, позивач, на підставі п. 4.2 договору, просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення, яка за розрахунком позивача за період з 21.11.2022 по 10.05.2023 складає 848, 48 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом перевірено розрахунок пені, здійснений позивачем, та встановлено, що він є арифметично невірним, за розрахунком суду загальний розмір пені за заявлений позивачем період становить 847, 45 грн.
Крім того, зважаючи на те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення оплати за надані послуги, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати з простроченої суми грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно розрахунку позивача 3 % річних з простроченої суми за період з 21.11.2022 по 10.05.2023 складають 50, 91 грн, а інфляційні втрати з простроченої суми за період з 21.11.2022 по 10.05.2023 складають 86, 40 грн.
Судом перевірено розрахунок 3 % річних, здійснений позивачем, та встановлено, що він є арифметично невірним, за розрахунком суду загальний розмір 3 % річних за заявлений позивачем період становить 50, 85 грн.
Разом з тим, судом перевірено розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, з урахуванням визначеного ним періоду, та встановлено, що він є арифметично невірним, а сума інфляційних втрат є більшою, ніж заявлена позивачем.
Отже, зважаючи на положення ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі, що заявлена позивачем, а саме у розмірі 86, 40 грн.
Щодо посилання відповідача на те, що заявлені штрафні санкції підлягають зменшенню на 90 % за час отримання послуг суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
За таких обставин, зважаючи на подані сторонами документи, суд вважає, що відповідач не довів того факту, що пеня є надмірно великою, враховуючи період та суму неналежного виконання зобов'язання, також відповідач не надав доказів наявності виняткових обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру пені, а введення воєнного стану в країні вплинуло на майнові інтереси обох сторін, не лише відповідача, а й позивача.
Отже, суд, забезпечуючи баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи, а також беручи до уваги розмір пені, яка заявлена до стягнення та поведінку відповідача, не вбачає підстав для зменшення пені у даній справі.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 02.5-14/1-85 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 29.12.2015 підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 9 926, 15 грн, з яких: 8 941, 45 грн - основного боргу, 847, 45 грн - пені, 50, 85 грн - 3 % річних та 86, 40 грн - інфляційних втрат, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 1, 03 грн - пені та 0, 06 грн - 3 % річних суд відмовляє, а у частині вимог про стягнення з відповідача основного боргу за договором № 02.5-14/1-85 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 29.12.2015 у розмірі 2 767, 36 грн провадження у справі № 911/1556/23 закриває.
Судовий збір та витрати, пов'язані з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки її до розгляду, відповідно приписів ст. 123, ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.
Керуючись статтями 2, 13-14, 73-79, 86, 123, 129, 231, 237-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі № 911/1556/23 у частині вимог про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» 2 767, 36 грн основного боргу.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» (01030, місто Київ, вулиця Лисенка, будинок 4, ідентифікаційний код - 14348681) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль-7, ідентифікаційний код - 20572069) 8 941 (вісім тисяч дев'ятсот сорок одна) грн 45 коп - основного боргу, 847 (вісімсот сорок сім) грн 45 коп - пені, 50 (п'ятдесят) грн 85 коп - 3 % річних, 86 (вісімдесят шість) грн 40 коп - інфляційних втрат, 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп - судового збору та 200 (двісті) грн 00 коп - витрат, пов'язаних з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
4. В частині позовних вимог про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» 1, 03 грн - пені та 0, 06 грн - 3 % річних відмовити.
5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення підписано: 17.10.2023.
Суддя Т.В. Лутак