ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" жовтня 2023 р. Справа № 911/2479/23
Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., розглянув матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський електро-технічний завод»
до Публічного акціонерного товариства “Центренерго”
про стягнення 213290,20 грн
без виклику учасників справи;
СУТЬ СПОРУ:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява від 11.08.2023 Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський електро-технічний завод» (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі - відповідач) про стягнення 213290,20 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що внаслідок невиконання відповідачем умов Договору № 121/47 від 06.10.2021 про закупівлю (поставку) товарів щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 150000,00 грн, а також нараховані на зазначену суму 7064,38 грн 3% річні, 46054,59 грн інфляційні втрати та 10171,23 грн пені, які просить стягнути позивач.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.08.2023 відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи); сторонам встановлено строки для вчинення процесуальних дій у справі.
15.09.2023 через підсистему «Електронний суд» (вх. номер 3150/23) від Публічного акціонерного товариства “Центренерго” надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач вважає, що позовні вимоги позивача стосовно нарахування пені є необґрунтованими та не погоджується з тим, що пеня визначена умовою договору може нараховуватись після закінчення строку його дії, оскільки Договір припинив свою дію 31.12.2021, а неустойка заявлена починаючи з 16.01.2022, тобто порушення сталось не під час дії Договору. Стосовно інфляційних втрат та 3% річних ПАТ «Центренерго» вважає, що рівень вини товариства у наявності боргу перед позивачем спричинений обставинами, які не залежали від відповідача (військова агресія Російської федерації), тому наявні всі підстави для задоволення клопотання про зменшення розміру інфляційних нарахувань та 3% річних на 99%.
Додатково в поданому відзиві відповідачем викладено прохання відстрочення стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат (у разі задоволення позовних вимог) строком на один рік.
19.09.2023 через підсистему «Електронний суд» (вх. номер 3208/23) позивачем подано відповідь на відзив, який судом залучено до матеріалів справи. В поданих запереченнях позивач вказує на те, що відповідач помилково ототожнив такі поняття як припинення дії договору та припинення зобов'язання та дійшов хибного висновку, що закінчення строку дії договору позбавляє сторону права на нарахування пені, встановленої таким договором, за прострочення оплати товару. На підтвердження зазначеної позиції посилається на постанову КГС ВС від 04.05.2018 у справі 927/333/17. Стосовно зменшення розміру інфляційних нарахувань, то вказані втрати не можуть бути зменшені за аналогією позиції стосовно зменшення розміру штрафу, пені чи 3% річних, як наслідок, зазначена вимога задоволенню не підлягає. З приводу зменшення 3% річних, які носять компенсаційний характер, то згідно позиції позивача останні не можуть розглядатись як спосіб отримання кредитором доходів. До того ж, зменшення розміру штрафних санкцій на 99% нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне отримання грошових коштів за надані ним послуги. Таким чином, посилання відповідача викладені у відзиві обставини є безпідставними, а нарахування штрафних та фінансових санкцій є правомірним та обґрунтованим.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов та заперечення, та об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
06 жовтня 2021 року між Публічним акціонерним товариством «Центренерго» (далі - покупець, ПАТ «Центренерго») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Слов'янський електро-технічний завод» (далі - постачальник) було укладено Договір № 121/47 про закупівлю (поставку) товарів, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно умов договору.
Відповідно п. 1.2 Договору, покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов Договору.
Найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки (графік) поставки інші характеристики продукції зазначені в Додатку до договору (п.1.3).
Пунктом 1.4 Договору передбачено, що постачальник гарантує, що продукція належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним в Україні законодавством.
Умови цього Договору викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2010року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього Договору (п. 1.5 Договору).
Згідно п. 2.1, 2.2 ціною Договору є загальна сума цін на продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним Договором. Ціни на продукцію визначаються в Додатку до Договору.
Відповідно до п. 2.5 Договору, розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника в порядку, передбаченому Додатком до Договору.
Розділом 3 Договору передбачено, що постачальник здійснює поставку продукції за умовами згідно Додатку до Договору. Місце, строк (графік) поставки продукції визначається в Додатку до Договору.
Як вказано в п. 5.3 Договору, датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі продукції. В разі якщо фактична передача продукції і дата підписання Акту приймання-передачі продукції не співпадають - до підписання Акту приймання передачі продукції (в т.ч. в період приймання продукції за кількістю та якістю), продукція вважається переданою покупцю на відповідальне зберігання.
Право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця в момент передбачений в п. 5.3 Договору (п.5.5).
Додатком № 1 до Договору від 06.10.2021сторони домовились про поставку товару (продукції) загальною вартість 2096352,00 грн (п.2 Додатку).
Згідно з пунктами 4, 5 Додатку №1 до Договору, постачальник здійснює поставку продукції залізницею (автомобільним транспортом) на умовах поставки - DDP (Вуглегірська ТЕС, Зміївська ТЕС), відповідно до Правил «Інкотермс 2010». Строк поставки: 30 календарних днів після отримання письмової заявки покупця, з можливістю дострокової поставки, у період з дати укладення Договору по 30.12.2021 року.
Пунктом 12.1 договору встановлено, що останній набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє протягом строку, зазначеного в Додатку до Договору.
Відповідно до п. 9 Додатку № 1 строк дії Договору по 31.12.2021.
Як свідчать матеріали справи, постачальник передав, а покупець отримав товар на загальну суму 2096352,00 грн, про що складено наступні документи:
- Акт приймання-передачі продукції від 25.10.2021 на суму 4068,00 грн, товарно-транспортну накладну №12 від 18.10.2021, видаткову накладну №17 від 18.10.2021 та довіреність №355 від 13.10.2021.
- Акт приймання-передачі продукції від 20.10.2021 на суму 272160,00 грн, товарно-транспортну накладну №Р18 від 18.10.2021, видаткову накладну №18 від 18.10.2021, довіреність №284 від 18.10.2021;
- Акт приймання-передачі продукції від 17.11.2021 на суму 112524,00 грн, товарно-транспортну накладну №Р20 від 05.11.2021, видаткову накладну №20 від 05.11.2021, довіреність №395 від 03.11.2021;
- Акт приймання-передачі продукції від 16.12.2021 на суму 1707600,00 грн., товарно-транспортну накладну №Р21 від 01.12.2021, видаткову накладну №21 від 01.12.2021, довіреність №437 від 29.11.2021
У відповідності до згаданих документів, товар отримано відповідачем без зауважень та заперечень в кількості та сумі, зазначеній у актах.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору, розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника в наступному порядку: відстрочка платежу 30 календарних днів з моменту поставки продукції до складу покупця та підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі продукції на кожну окремо поставлену продукцію.
Як вказує позивач, відповідач за поставлену продукцію розрахувався з позивачем лише частково, сплативши на користь останнього загалом 1946352,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: №4759 від 16.11.2021 на суму 272160,00 грн; №5185 від 16.12.2021 на суму 4 068,00 грн; №5276 від 30.12.2021 на суму 50 000,00 грн; №5276 від 06.01.2022 на суму 62524,00 грн; №266 від 27.01.2022 на суму 250 000,00 грн; №266 від 17.02.2022 на суму 200 000,00 грн; №266 від 21.02.2022 на суму 1107600,00 грн.
Зважаючи на те, що термін оплати настав, однак сума отриманого товару на загальну суму 150000,00 грн погашена не була, позивач звернувся з даним позовом до суду. На вказану суму боргу позивачем поряд також нараховані фінансові та штрафні санкції.
У поданому відзиві на позов не вбачається заперечень відповідача стосовно факту поставки товару чи прийняття товару неналежної якості, тощо. Також не надано будь-яких пояснень чи заперечень з приводу повної оплати товару за згаданими вище накладними та актами приймання-передачі.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором про закупівлю (поставку) товарів від 06.10.2021 № 121/47 та Додатку до нього.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Додатком до Договору № 1 визначено умови розрахунків: відстрочка 30 календарних днів з моменту поставки продукції до складу покупця та підписання представниками сторін Акту приймання-передачі продукції за кожну окремо поставлену партію продукції.
Частиною 5 статті 254 ЦК України визначено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
З урахуванням умов Договору щодо строків оплати, а також зважаючи що згідно вимоги позивача та поданих ним доказів, відповідачем фактично не оплачено товар в повному обсязі лише згідно останньої видаткової накладної від 01.12.2021 та Акту від 16.12.2021, суд з посиланням на п. 3 Додатку №1 до Договору зазначає, що граничною датою оплати поставленої продукції було 15.01.2022 (тридцятий календарний день з моменту підписання Акту приймання-передачі Продукції від 16.12.2021), а відтак з 16.01.2022 відповідач є таким, що допустив прострочення оплати продукції на суму 150 000,00 грн.
Зважаючи на вищезазначені обставини, суд приходить до висновку, що з поданих до матеріалів справи письмових доказів вбачається наявність у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем, строк виконання якого настав і яке відповідачем у повному обсязі не виконане. При цьому, відповідач у встановленому законом порядку доводи позивача не спростував, належними і допустимими доказами виконання у повному обсязі своїх зобов'язань не довів.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 150000,00 грн, які неоплачені відповідачем станом на день розгляду спору, підлягають задоволенню в повному обсязі, як обґрунтовано заявлені та підтверджені матеріалами справи.
З підстав несвоєчасного здійснення розрахунків за поставлений товар позивачем на підставі п. 9.6 Договору заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 10171,23 гривень за загальний період з 16.01.2022 по 16.07.2022 від останнього акту (детальний розрахунок представлено в якості додатка до позовної заяви).
У відзиві на позов відповідач проти нарахування пені заперечує в повному обсязі, посилаючись на ті обставини, що строк дії Договору встановлено по 31.12.2021 року, а пеня нарахована позивачем за період з 16.01.2022 по 16.07.2022 на підставі п. 9.6 Договору. Тобто, згідно позиції відповідача пеня, визначена умовою договору, не може нараховуватись після закінчення строку його дії, оскільки порушення сталось не під час дії Договору.
У відповіді на відзив позивач із вказаними доводами відповідача не погоджується та зазначає, що закінчення строку дії не позбавляє позивача на нарахування пені за прострочення терміну оплати, оскільки припинення дії договору не припиняє зобов'язання, які виникли на підставі цього договору. Вказані пояснення позивач обґрунтовує посилаючись на приписи ч. 4 статті 631 Цивільного кодексу України. Також зі слів позивача аналогічна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 04.05.2018 у справі 927/333/17.
Таким чином, твердження відповідача про відсутність підстав для нарахування продавцем пені поза межами строку дії Договору про закупівлю (поставку) товарів №121/47 від 06.10.2021 р. за прострочення виконання зобов'язання з оплати товару, поставленого під час дії цього договору є помилковим, а нарахування є правомірним, суму неустойки просить задовольнити в розмірі заявленому в позові - 10171,23 грн.
Судом було проаналізовано подані сторонами доводи та заперечення з посиланням на норми чинного законодавства та встановлено наступне.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч. 2 ст. 547 ЦК України).
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В пункті 13.2 Договору №121/47 сторони погодили, що припинення дії договору внаслідок розірвання або закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Відповідно до ч.7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Аналогічні положення викладено у ст.631 ЦК України.
Судом встановлено, що строк дії Договору встановлено по 31.12.2021 року.
Згідно останнього Акту приймання-передачі продукції від 16.12.2021 строк оплати припав на 15.01.2022, відтак прострочення оплати продукції настало з 16.01.2022 року (про вказані обставини судом було викладено вище та сторонами зазначений факт не заперечується) , тобто вже після того, як договір припинив свою дію. Отже, порушення сталось не під час дії Договору.
За таких обставин, суд не може застосувати приписи статті 631 ЦК України та п. 13.2 Договору, оскільки порушення оплати товару мало місце лише після закінчення строку дії цього договору.
Беручи до уваги той факт, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, а іншої угоди, якою б було забезпечено неустойкою виконання відповідачем грошового зобов'язання після припинення дії договору сторонами спору суду не надано, підстав для нарахування пені за зобовязанням, яке виникло після припинення строку дії договору немає.
Судом враховано та надано правову оцінку поданій позивачем позиції КГС ВС викладеній в постанові від 04.05.2018 у справі 927/333/17 та встановлено, що у висновку суду викладено позицію про те, що строк дії договору та строк виконання зобов'язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов'язань за договором, зокрема, в частині оплати поставленого товару, тому помилковим є твердження відповідача про відсутність підстав для нарахування продавцем пені поза межами строку дії договору за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, яке мало місце під час дії цього договору.
В даному ж випадку при розгляді справи позивачем нарахована пеня поза межами строку дії договору за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, яке не мало місце під час дії договору, відтак надана позивачем практика суду не може бути застосована як аналогічна правовідносинам, що склались між сторонами в даній справі.
За таких обставин, об'єктивних та правових підстав для задоволення судом неустойки немає, відтак суд відмовляє в стягненні 10171, 23 грн пені.
Також позивачем заявлено до стягнення 7064,38 грн 3% річних та 46054,59 грн інфляційних втрат за період прострочення з 16.01.2022 по 11.08.2023, нарахованих на суму боргу 150000,00 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що рівень вини товариства у наявності боргу перед позивачем спричинений обставинами, які не залежали від боржника (військова агресія Російської федерації), а відповідно до звіту про фінансові результати 2022 рік збиток товариства становить 7144829 грн, тому наявні всі підстави для задоволення клопотання про зменшення в порядку ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України інфляційних нарахувань та 3% річних на 99%. Тобто по факту проти боргу та нарахованих фінансових санкцій заперечень відповідачем не викладено.
Проаналізувавши аргументи сторін та здійснивши аналіз чинного законодавства, суд зазначає таке:
Стаття 233 ГК України, на положення якої посилається відповідач, регулює питання зменшення розміру штрафних санкцій. Так, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Поряд з наведеним, статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, частиною першою цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У частині другій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов'язань.
Отже за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 922/175/18).
За таких обставин, суд приходить висновку, що 3% річних та інфляційні втрати входять до складу основного боргу, а чинне цивільне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг. Тому не може бути зменшено і розмір наведених вимог, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Згідно поданого розрахунку позивача інфляційні втрати складають 46054,59 грн (16.01.2022-11.08.2023), 3% річних - 7064,38 грн (з 16.01.2022 по 11.08.2023).
Перевіркою виконаних позивачем розрахунків за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга:Закон» стосовно інфляційних втрат з 16.01.2022 по 11.08.2023 на суму боргу 150000,00 грн встановлено, що інфляційні втрати складають 44878,26 грн, 3 % річних 7064,38 грн.
За таких обставин позовні вимоги в частині про стягнення 7064,38 грн 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі, 46054,59 грн інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в розмірі 44878,26 грн.
Враховуючи викладене вище, а також те, що факт порушення відповідачем договірних зобов'язань судом встановлений і по суті останнім не спростований, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково та з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 150000,00 грн боргу, 44878,26 грн інфляційних втрат та 7064,38 грн 3 % річних. В іншій частині заявлених позовних вимог суд відмовляє.
Стосовно викладеного відповідачем у відзиві клопотання про відстрочку стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.
Статтями 7, 13 ГПК України закріплено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до ч. 1, 3-5 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, має бути підтверджена відповідними засобами доказування, а до заяви повинні бути додані докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.
Клопотання про відстрочку виконання рішення, викладене в п. 2 відзиву відповідача наступним чином: «у випадку приняття рішення про задоволення позову зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3% ічних на 99% та відстрочити їх стягнення на один рік». Тобто з поданого клопотання вбачається, що прохання відповідача містить вимогу стосовно відстрочки лише фінансових та штрафних санкцій, без суми основного боргу.
Разом з тим, текст відзиву не містить жодних обставин та підстав, якими заявник обгрунтовує подане клопотання для можливості відстрочки виконання рішення, як це зазначено в статті 331 ГПК України.
При цьому суд також додатково вказує, що в межах розгляду даної справи, судом в задоволенні стягнення пені було відмовлено повністю, інфляційні втрати задоволено частково в сумі 44878,26 грн, 3% річних задоволено повністю в розмірі 7064,38 грн. Також вище було обгрунтовано причини неможливості зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних.
Крім того, матеріали справи свідчать про те, що строк оплати за актом приймання передачі сплив в січні 2022 року, тобто строк виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором настав до початку військової агресії російської федерації проти України та, відповідно, введення воєнного стану, а доказів які б дали підстави вважати щодо реальної можливості виконання рішення суду у разі надання відстрочки, заявником не надано, а згоди стягувача на відстрочення виконання рішення суду не отримано.
Враховуючи співвідношення між сумою основного боргу 150000,00 грн та задоволеними інфляційними втратами і відсотками річних, які складають незначний розмір (загалом 51942,64 грн) та не є надмірними й обтяжливими для боржника, а також незазначення відповідачем жодних обставин, які дають можливість відстрочити заявлені до стягнення фінансові та штрафні санкції, заява Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про відстрочення стягнення задоволенню не підлягає.
Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 129, 130, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Задовольнити позов частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська область, Обухівський район, смт Козин, вул. Рудиківська, буд. 49, код ЄДРПОУ 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський електро-технічний завод» (01103, м.Київ, вул. Драгомирова Михайла, буд. 4, офіс 123, код ЄДРПОУ 33705375) 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 44 878 (сорок чотири тисячі вісімсот сімдесят вісім) грн 26 коп. інфляційних втрат; 7 064 (сім тисяч шістдесят чотири) грн 38 коп. 3% річних, 3 029 (три тисячі двадцять дев'ять) грн 14 коп. судового збору.
3. Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Відмовити в задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про відстрочення стягнення інфляційних втрат та 3% річних на один рік.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до статей 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Щоткін