ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.10.2023Справа № 910/11686/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська монолітно-будівельна компанія"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тензасоюзбуд"
про стягнення 143 255, 35 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська монолітно-будівельна компанія" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тензасоюзбуд" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 143 255, 35 грн., з яких: 16 876, 71 грн - пені, 14 930, 14 грн. - 3 % річних та 111 448, 50 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 25 на виконання робіт по влаштуванню буроін'єкційних паль на будівництві котеджного містечка в селищі Зазим'я від 27.09.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 31.07.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: проспект Возз'єднання, буд. 21, офіс 9, м. Київ, 02154, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.
Суд також зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18, від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20 та від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 31.07.2023 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
ВСТАНОВИВ:
27.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тензасоюзбуд" (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська монолітно-будівельна компанія" (далі - підрядник) укладено договір № 25 на виконання робіт по влаштуванню буроін'єкційних паль на будівництві котеджного містечка в селищі Зазим'я, умовами якого передбачено, що замовник доручає, а підрядник зобов'язується у відповідності до умов договору, виконати роботи по влаштуванню буроін'єкційних паль на будівництві котеджного містечка в селищі Зазим'я.
Замовник зобов'язується вчасно прийняти виконану роботу та оплатити її у відповідності до умов цього договору (п. 1.2. договору).
Згідно п. 3.1 договору, вартість робіт по влаштуванню буроін'єкційних паль з матеріалами становить 1 388 762, 31 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 231 460, 39 грн.
Відповідно до п. 3.3. договору, договірна ціна підлягає коригуванню у разі зміни проектної документації та фактично виконаних об'ємів, а також у разі зміни ціни на матеріали (арматура, бетон) організаціями-постачальниками за письмовим погодженням між сторонами.
Пунктами 4.1, 4.2 договору передбачено, що замовник проводить поетапне авансування робіт і матеріалів згідно графіку виконання та фінансування робіт (додаток №1, що є невід'ємною частиною договору). Розрахунок за виконання робіт замовник проводить протягом 5-ти робочих днів після завершення робіт.
Відповідно до п. 4.4 договору, розрахунки за виконані підрядником роботи здійснюються на підставі актів виконаних робіт та довідок про вартість виконаних робіт в паперовій формі, які підписуються уповноваженим представником замовника.
Згідно п. 4.7. договору, сторони погоджуються, що у разі ненадання підряднику обґрунтованих письмових зауважень замовника, обумовлених пунктом 4.6 договору, протягом 5 робочих днів з моменту отримання ним актів виконаних робіт та довідок про вартість виконаних робіт, ці акти виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт вважаються підписаними і підлягають оплаті в порядку, передбаченому п. 4.2 договору.
За умовами п. 6.5. договору за затримку оплати виконаних за договором робіт, замовник платить пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від неоплаченої суми за кожен день затримки.
Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. При цьому закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення його умов, які мали місце під час дії договору (п. 12.1. договору).
Як зазначає позивач, на виконання умов договору № 25 від 27.09.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська монолітно-будівельна компанія" були виконані роботи на загальну суму 1 720 915, 30 грн, а відповідачем прийняті виконані роботи, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2021 та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за листопад 2021, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
Однак, відповідач за виконані роботи розрахувався частково у сумі 1 370 915, 30 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 388 від 30.09.2021 на суму 618 203, 71 грн; № 410 від 15.11.2021 на суму 370 000, 00 грн; № 442 від 26.11.2021 на суму 100 000, 00 грн; № 448 від 01.12.2021 на суму 100 000, 00 грн; № 459 від 06.12.2021 на суму 100 000, 00 грн; № 239 від 22.12.2021 на суму 32 711, 59 грн; № 264 від 26.01.2022 на суму 50 000, 00 грн., внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Тензасоюзбуд" утворилась заборгованість у сумі 350 000, 00 грн.
У зв'язку з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська монолітно-будівельна компанія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тензасоюзбуд" про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов'язань за договором №25 на виконання робіт по влаштуванню буроін'єкційних паль на будівництві котеджного містечка в селищі Зазим'я у розмірі 388 317,34 грн, яка складається з 350 000,00 грн - суми основного боргу, 3 617, 77 грн - 3% річних, 21 711, 28 грн - пені, 12 988, 29 грн - інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 у справі № 910/2604/22 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська монолітно-будівельна компанія" - задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тензасоюзбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська монолітно-будівельна компанія" 350 000 (триста тисяч) грн - суми основного боргу, 21 711 (двадцять одна тисячі сімсот одинадцять) грн 28 коп. - пені, 3 617 (три тисячі шістсот сімнадцять) грн 77 коп. - 3% річних, 12 988 (дванадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят вісім) грн 29 коп. - інфляційних втрат, 10 000 (десять тисяч) грн - витрат на професійну правничу допомогу та 5 824 (п'ять тисяч вісімсот двадцять чотири) грн 77 коп. - витрат по сплаті судового збору.
Судом у справі № 910/2604/21 встановлено наступне:
- на виконання умов договору між сторонами підписано акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2021 року на суму 1 720 915, 30 грн та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за листопад 2021 року на загальну суму 1 720 915, 30 грн. Матеріалами справи № 910/2604/21 підтверджується, що позивач виконав роботи у повному обсязі, а відповідач прийняв роботи без зауважень.
- відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати виконаних робіт виконав частково на суму 1 370 915,30 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень: №388 від 30.09.2021 на суму 618 203,71 грн; №410 від 15.11.2021 на суму 370 000,00 грн; №442 від 26.11.2021 на суму 100 000,00 грн; №448 від 01.12.2021 на суму 100 000,00 грн; №459 від 06.12.2021 на суму 100 000,00 грн; №239 від 22.12.2021 на суму 32 711,59 грн; №264 від 26.01.2022 на суму 50 000,00 грн. У зв'язку із зазначеним у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 350 000 грн.
- доказів на підтвердження виконання договірних зобов'язань щодо сплати відповідачем заборгованості перед позивачем у розмірі 350 000,00 грн до матеріалів справи № 910/2604/21 не додано.
- відповідачем не виконано взяті на себе зобов'язання щодо оплати виконаних робіт у повному обсязі, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем, факт існування якої належним чином доведений та відповідачем не спростований.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 у справі № 910/2604/22, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Звертаючись до суду з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська монолітно-будівельна компанія" зазначає, що відповідач несвоєчасно виконав свої зобов'язання щодо оплати виконаних робіт, а тому просить суд стягнути з відповідача 16 876, 71 грн - пені за період з 15.02.2022 по 13.05.2022, 14 930, 14 грн. - 3 % річних за період з 15.02.2022 по 18.07.2023 та 111 448, 50 грн. - інфляційних втрат за період з лютого 2022 по червень 2023.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 25 від 27.09.2021, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором підряду.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).
За договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх (ст. 875 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Згідно приписів ст. 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 у справі № 910/2604/22 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська монолітно-будівельна компанія" - задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тензасоюзбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська монолітно-будівельна компанія" 350 000 (триста тисяч) грн - суми основного боргу, 21 711 (двадцять одна тисячі сімсот одинадцять) грн 28 коп. - пені, 3 617 (три тисячі шістсот сімнадцять) грн 77 коп. - 3% річних, 12 988 (дванадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят вісім) грн 29 коп. - інфляційних втрат, 10 000 (десять тисяч) грн - витрат на професійну правничу допомогу та 5 824 (п'ять тисяч вісімсот двадцять чотири) грн 77 коп. - витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до п. 4.4 договору, розрахунки за виконані підрядником роботи здійснюються на підставі актів виконаних робіт та довідок про вартість виконаних робіт в паперовій формі, які підписуються уповноваженим представником замовника.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Судом у справі № 910/2604/21 встановлено, що на виконання умов договору між сторонами підписано акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2021 року на суму 1 720 915, 30 грн та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за листопад 2021 року на загальну суму 1 720 915, 30 грн. Матеріалами справи № 910/2604/21 підтверджується, що позивач виконав роботи у повному обсязі, а відповідач прийняв роботи без зауважень.
Також, суд у справі № 910/2604/21 зазначив, що позивачем нараховано до стягнення пеню за період з 13.11.2021 по 14.02.2022 (з урахуванням здійснених відповідачем оплат) у загальному розмірі 21 711, 28 грн., 3% річних за період з 13.11.2021 по 14.02.2022 (з урахуванням здійснених відповідачем оплат) у розмірі 3 617, 77 грн та інфляційні втрати за аналогічний період у розмірі 12 988, 29 грн.
Перевіривши розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат суд у справі № 910/2604/21 дійшов висновку, що вони є арифметично правильним та підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Однак, враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати виконаних робіт, та відсутність в матеріалах справи доказів виконання відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 у справі № 910/2604/22, позивачем здійснено донарахування відповідачу пені (в межах 6 місяців відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України), а також донараховано 3 % річних та інфляційні втрати.
Тож, позивач просить суд стягнути з відповідача 16 876, 71 грн - пені за період з 15.02.2022 по 13.05.2022, 14 930, 14 грн. - 3 % річних за період з 15.02.2022 по 18.07.2023 та 111 448, 50 грн. - інфляційних втрат за період з лютого 2022 по червень 2023.
За умовами п. 6.5. договору за затримку оплати виконаних за договором робіт, замовник платить пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від неоплаченої суми за кожен день затримки.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Суд зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська монолітно-будівельна компанія" було додано до даної позовної заяви копію позовної заяви, поданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська монолітно-будівельна компанія" до Господарського суду міста Києва 21.02.2022 та за результатами розгляду якої було прийнято рішення у справі № 910/2604/22.
З вказаної позовної заяви вбачається, що позивачем було здійснено нарахування пені за період з 13.11.2021 по 14.02.2022 та, відповідно, пеня за вказаний період стягнута за рішенням суду у справі № 910/2604/22.
Наразі позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 16 876, 71 грн за період з 15.02.2022 по 13.05.2022 (нарахування здійснено в межах 6 місяців відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України).
Суд, перевіривши розрахунок пені встановив, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 16 876, 71 грн - пені за період з 15.02.2022 по 13.05.2022.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 14 930, 14 грн. - 3 % річних за період з 15.02.2022 по 18.07.2023 та 111 448, 50 грн. - інфляційних втрат за період з лютого 2022 по червень 2023, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Як встановлено судом вище, позивачем у справі № 910/2604/21 було заявлено до стягнення 3% річних за період з 13.11.2021 по 14.02.2022 у розмірі 3 617, 77 грн та інфляційні втрати за період листопад 2021 - січень 2022 у розмірі 12 988, 29 грн., які стягнуті судом, за результатами розгляду справи № 910/2604/21.
Наразі позивачем заявлено до стягненню 14 930, 14 грн. - 3 % річних за період з 15.02.2022 по 18.07.2023 та 111 448, 50 грн. - інфляційних втрат за період з лютого 2022 по червень 2023.
Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення, а тому підлягають стягненню з відповідача 14 930, 14 грн. - 3 % річних за період з 15.02.2022 по 18.07.2023 та 111 448, 50 грн. - інфляційних втрат за період з лютого 2022 по червень 2023.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська монолітно-будівельна компанія" - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тензасоюзбуд" (проспект Возз'єднання, буд. 21, офіс 9, м. Київ, 02154, ідентифікаційний код - 39428764) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська монолітно-будівельна компанія" (вул. Євгена Сверстюка, буд. 21, м. Київ, 02002, ідентифікаційний код - 35646495) 16 876 (шістнадцять тисяч вісімсот сімдесят шість) грн 71 коп. - пені, 14 930 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот тридцять) грн 14 коп. - 3 % річних, 111 448 (сто одинадцять тисяч чотириста сорок вісім) грн 50 коп. - інфляційних втрат та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. - судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя С. О. Щербаков