ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
16.10.2023Справа № 910/12356/23
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна»
до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»
про стягнення 4 509,51 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна» (надалі - ПрАТ «Провідна») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (надалі - ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант») про стягнення 4 509,51 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПрАТ «Провідна» на підставі договору добровільного комплексного автострахування: добровільного страхування наземного транспорту та відповідальності власників наземних транспортних засобів №06/6778963/9069/21 від 10.08.2021, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля Skoda Fabia, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. За твердженнями позивача, відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля ГАЗ 33023, реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно ДТП, було застрахована ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» згідно договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №205474811, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування йому збитків у розмірі 3 348,00 грн. покладається на відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.
Вказана ухвала вручена ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» 10.08.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105494943340, а відтак строк подачі відзиву на позов закінчився 25.08.2023.
07.09.2023 до Господарського суду міста Києва від ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» надійшов відзив на позов, тобто з пропуском строку для його подачі.
Разом з тим, у відзиві на позов відповідачем заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку з огляду на те, що підготовка та опрацювання процесуальних документів суттєво ускладнена внаслідок військової агресії російської федерації проти України, постійних повітряних тривог та відповідно загрози для життя працівників відповідача.
За змістом ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частинами першою - четвертою статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Враховуючи зміст приписів статей 86, 236, 277 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких з метою забезпечення законності та обґрунтованості судового рішення, на місцевий господарський суд покладено обов'язок всебічно та повно з'ясувати і дослідити обставини справи, що мають значення для її вирішення по суті, з метою виконання завдань господарського судочинства та дотримання його основних засад, суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача, поновлення процесуального строку та прийняття відзиву на позов до розгляду.
Так, у відзиві на позов відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про здійснення страхового відшкодування в межах визначеного законодавством строку.
11.09.2023 до Господарського суду міста Києві від ПрАТ «Провідна» надійшла відповідь на відзив, в якій позивач надав додаткові пояснення з урахуванням заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.
Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
10.08.2021 між ПрАТ «Провідна» (страховик) та Іноземним підприємством «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» (страхувальник) укладено договір добровільного комплексного автострахування: добровільного страхування наземного транспорту та відповідальності власників наземних транспортних засобів №06/6778963/9069/21 (надалі - «Договір»), об'єктом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом, а саме: автомобілем Skoda Fabia, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на випадок настання страхових випадків, зокрема, пошкодження чи знищення транспортного засобу, його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.
17.01.2022 близько 08:35 год. в м. Харкові по пр. Тракторобудівників, 39, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем ГАЗ 33023, реєстраційний номер НОМЕР_2 , не дотримався безпечного інтервалу та здійснив зіткнення з транспортним засобом Skoda Fabia, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Вказана ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 п. 13.1 Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 28.07.2022 у справі №645/356/22, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до рахунку СТО №ЛОТО-200017 від 18.01.2022 вартість відновлювального ремонту, автомобіля Skoda Fabia, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті його пошкодженні при ДТП, складає 5 948,00 грн.
На підставі страхового акту №2300377179 від 31.01.2022, позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив страхове відшкодування у розмірі 5 948,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №005103 від 01.02.2022.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
В такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Відтак, у силу приписів статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови виконання встановлених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вимог, в т.ч. щодо подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання відповідної заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.
При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто, підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданої внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу шкоди на підставі договору добровільного майнового страхування.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №910/7449/17.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина особи, яка керувала автомобілем ГАЗ 33023, реєстраційний номер НОМЕР_2 , встановлена у судовому порядку.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля ГАЗ 33023, реєстраційний номер НОМЕР_2 , за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу була застрахована ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на підставі договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №205474811.
За твердженням позивача, 05.04.2022 на адресу електронної пошти відповідача була направлено заяву про виплату страхового відшкодування №2300377179 від 04.04.20225, на підтвердження чого до позову додано роздруківку з електронної пошти позивача.
В той же час, відповідач заперечує отримання вказаної заяви та зауважує про те, що із доданої роздруківки вбачається направлення листа на адресу: regres@alfagarant.com.ua, яка не є офіційною електронною адресою ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант».
Відповідно до частини 1 та 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (ч. 2 ст. 96 ГПК України).
Згідно з частин 1, 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Саме накладання електронного підпису завершує створення електронного документа.
Отже, роздруківка електронного доказу не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.
Таким чином, без накладеного електронного цифрового підпису електронний документ не може вважатися створеним і тому не може розглядатися судом як доказ.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №922/788/19 та від 19.01.2022 у справі №202/2965/19.
Виходячи з викладеного, надана позивачем роздруківка з його електронної пошти, в підтвердження направлення відповідачу заяви про виплату страхового відшкодування №2300377179 від 04.04.2022, не є належним і допустимим доказом звернення до відповідача із відповідною заявою.
Також, судом врахована стала правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо визначення порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема.
У Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору, не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним і поновленню не підлягає. Підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
У системному зв'язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Правильним є висновок про необхідність стягнення страхового відшкодування незважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах річного строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №465/4287/15.
Отже, враховуючи те, що ДТП відбулась 17.01.2022, докази звернення позивача до відповідача із заявою про відшкодування суми страхового відшкодування в матеріалах справи не містяться, а позов подано до суду 03.08.2023, тобто з пропуском річного строку, суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на відшкодування виплаченої ним суми страхового відшкодування в розмірі 3 348,00 грн. грн.
Окрім того, суд вважає за доцільне зазначити, що статтею 5 Закону України «Про страхування» передбачено, що залежно від вольового характеру страхування може бути добровільним або обов'язковим. Суд зауважує, що саме залежно від виду укладеного договору страхування потерпілою стороною страховик і набуде можливості застосувати право вимоги в порядку суброгації чи регресу.
Поняття добровільного майнового страхування розкривають положення статті 6 Закону України «Про страхування» та статей 979, 982 Цивільного кодексу України. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страховиком і страхувальником, що в даному випадку і відбулося у правовідносин Позивача та його страхувальником.
Основним призначенням добровільного страхування є майновий захист інтересів страхувальника, що покликаний зменшити шкідливі для власника (володільця) наслідки пошкодження чи знищення його майна, однак не його обов'язок повністю відшкодувати понесені витрати у результаті виконання такого договору.
Метою визначення та відшкодування розміру збитків полягає у тому, що за рахунок коштів від відшкодування збитків відбувається відновлення та/або повернення транспортного засобу у стан на момент пошкодження, а не намагання позивача відновити своє фінансове становище із врахуванням умов Договору, на підставі якого здійснювалась страхова виплата.
Частинами 1-2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частин 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
З огляду на встановлені судом обставини на підставі наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку щодо відсутності прав у позивача на відшкодування суми виплаченого ним страхового відшкодування, а відтак суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
ВИРІШИВ:
1. В задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий