Справа № 464/2200/23
пр.№ 2/464/896/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.10.2023 року
Сихівський районний суд м.Львова
в складі: головуючої-судді Бойко О.М.
секретар судових засідань Лісовська Т.Ю.
з участю представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 провизнання права власності,-
ВСТАНОВИВ:
позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати його особистою приватною власністю житловий будинок АДРЕСА_1 . В обгрунтування позовних вимог покликаються на те, що 24.02.1995 року між ним та відповідачкою ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, про було складено актовий запис №327. Однак, 22 лютого 2001 року між ним та відповідачкою ОСОБА_3 шлюб розірвано. Дітей від даного шлюбу у сторін не було. До укладення шлюбу ним 03.08.1993 року було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу, який посвідчений державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори. На підставі вищезазначеного договору Львівським обласним управлінням Львівського обласного управління Львівського міжміського бюро технічної інвентаризації було видано реєстраційне посвідчення №1023 від 08.08.1993 року, згідно з яким житловий будинок АДРЕСА_1 в цілому зареєстрований за ним. Відповідно до розпорядження міської адміністрації Львівської Львівської міської народних депутатів №443 від 14.04.1994 року, йому передано у приватну власність земельну ділянку площею 585 кв.м. для обслуговування будинку АДРЕСА_1 . В подальшому, відповідно до витягу з протоколу №19 від 30.05.1994 року засідання міжвідомчої комісії по Галицькому районі №14,комісією було вирішено, що технічно можливо здійснити реконструкцію добудовою згідно розглянутих проектних пропозицій. Так, наказом Департаменту землеустрою та планування забудови Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №1610/107/07 від 13.12.1996 року, затверджено акт державної приймальної комісії від 05.12.1996 року про прийняття в експлуатацію індивідуального житлового будинку після проведеної реконструкції з добудовою будинку АДРЕСА_1 . 30.12.1996 року Департаментом землеустрою та планування забудови Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів було видано йому свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок АДРЕСА_1 після проведеної реконструкції. Таким чином, ним було придбано будинок до укладення шлюбу у 1993 році, реконструкцію такого проведено впродовж 1994-1995 років теж до укладення шлюбу, однак лише в грудні 1996 році вже під час перебування у шлюбі було зареєструвано право власності на реконструйований об'єкт нерухомості. При цьому, відповідчка не брала жодної участі у реконструкції такого, жодних її вкладень у здійсненні такої немає. Відтак, вказаний об'єкт нерухомості є його особистою власністю оскільки придбаний до укладення шлюбу та реконструйований виключно за рахунок його власних коштів. Однак, у зв'язку із тим, що свідоцтво про право власності на реконструйований будинок видано під час перебування у шлюбі із відповідачкою існує спір щодо такого . Просить позов задоволити.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечила, надала пояснення аналогічні змісту позовної заяви, додатково пояснивши, що право позивача порушено тим, що він позбавлений можливості розпорядитись своєю власністю, оскільки свідоцтва про право власності на реконструйований будинок видано під час перебування у шлюбі із відповідачкою, відтак, нотаріусом відмовлено у посвідченні договору на відчуження такого без згоди відповідачки. Просить позов задоволити.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явилась, хоча належним чином повідомлялась про час та місце розгляду справи, відзиву не подала, а тому відповідно до ст.280 Цивільного процесуального кодексу Українисуд вважає за можливе розглядати справу заочно у її відсутності на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити з наступних підстав.
Судом встановлено, що 24 лютого 1995 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачкою ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, про було складено актовий запис №327, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00039106104 від 01.04.2023 року.
Як вбачається із свідоцтва про розірвання шлюбу, серії НОМЕР_1 , виданого Сихівським відділом дежавної реєстрації актів цивільного стану у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, шлюб між позивачем ОСОБА_2 та відповідачкою ОСОБА_3 розірвано 22 лютого 2001 року.
Крім того, судом встановлено, що 03.08.1993 року, позивачем до укладення шлюбубуло придбано житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу, який посвідчений державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори.
На підставі вищезазначеного договору Львівським обласним управлінням Львівського обласного управління Львівського міжміського бюро технічної інвентаризації було видано реєстраційне посвідчення №1023 від 08.08.1993 року, згідно з яким житловий будинок АДРЕСА_1 в цілому зареєстрований за позивачем.
Як вбачається з розпорядження міської адміністрації Львівської Львівської міської народних депутатів №443 від 14.04.1994 року, позивачу ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 585 кв.м. для обслуговування будинку АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з протоколу №19 від 30.05.1994 року засідання міжвідомчої комісії по Галицькому районі №14, вбачається, що комісією було вирішено, що технічно можливо здійснити реконструкцію з добудовою згідно розглянутих проектних пропозицій.
З наказу Департаменту землеустрою та планування забудови Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №1610/107/07 від 13.12.1996 року, вбачається, що затверджено акт державної приймальної комісії від 05.12.1996 року про прийняття в експлуатацію індивідуального житлового будинку після проведеної реконструкції з добудовою будинку АДРЕСА_1 . 30.12.1996 року Департаментом землеустрою та планування забудови Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів було видано свідоцтво ОСОБА_2 на право особистої власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Відповідно до Прикінцевих положень Сімейного кодексу України та Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, Сімейний кодекс України набрав чинності з 01 січня 2004р.
Згідно роз'яснень, що містить п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми Сімейного кодексу України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.
Враховуючи те, що укладення та розірвання шлюбу між сторонами, придбання спірного майна та його реконструкція мали місце до 01.01.2004, суд вважає, що правовідносини у даному спорі регулюються нормами Кодексу про шлюб та сім'ю.
Відповідно до ст.24 Кодексу про шлюб та сім'ю майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Згідно із ст.25 цього ж кодексу якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.
Вказане положення (ст.25 КпШС) не встановлює презумпції спільності майна у визначених ним випадках, а передбачає доведення іншим із подружжя обставин у підтвердження здійснення ним трудових або грошових затрат, внаслідок яких істотно збільшилося у своїй цінності майно належне особисто іншому з подружжя.
Як встановлено судом будинок АДРЕСА_1 був придбаний 03.08.1993 року позивачем до укладення шлюбу, відтак, в силу ст.24 Кодексу про шлюб та сім'ю, є особистою власністю позивача.
Як вбачається із протоколу №19 від 30.05.1994 року засідання міжвідомчої комісії по Галицькому районі №14 та наказу Департаменту землеустрою та планування забудови Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №1610/107/07 від 13.12.1996 року реконструкція з добудовою вказаного будинку розпочата до укладення шлюбу із відповідачкою та завершена через незначний період часу після укладення шлюбу сторонами.
Будь-яких доказів, які б свідчили про трудові або грошові затрати здійснені відповідачкою у збільшення вартості належного позивачу особистого майна суду не надано. Шлюб між сторонами розірвано у 2001 року, із цього часу (більше як 20 років) відповідачкою не заявлялось вимог про визнання вказаного майна спільною власністю.
Як вбачається із постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій, у зв'язку із реєстрацією права власності на спірний будинок після реконструкції під час перебування у шлюбі із відповідачкою, йому відмовлено у посвідченні правочину спрямованого на розпорядження майном належним позивачу на праві власності.
З огляду на зазначені обставини та враховуючи те, що будинок АДРЕСА_1 був придбаний 03.08.1993 року позивачем до укладення шлюбу, а також те, що підстав для застосування ст.25 Кодексу про шлюб та сім'ю судом не встановлено, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити та визнати особистою власністю позивача ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 .
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141,142, 263-265 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
позов задоволити. Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_2 ) житловий будинок АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 11 жовтня 2023 року.
Головуюча