ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
16 жовтня 2023 року Справа №160/26673/23
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Бондар М.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Синельниківського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
16.10.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Синельниківського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якій позивач просить:
- визнати неправомірними дії Синельниківського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) по примусовому вселенню ОСОБА_3 до будинку з передачею ключів від будинку що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов?язати Синельниківський відділ державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) утриматися від виконання дій по примусовому вселенню ОСОБА_3 до будинку з передачею ключів від будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 до закінчення розгляду справи.
Разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову.
Відповідно до пунктів 4, 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши поданий адміністративний позов на відповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України суд доходить висновку про таке.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010 року, заява №45783/05). Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції (п.п. 24-25 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року, заяви №29458/06 і №29465/04).
Суд вказує, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень або визнання неправомірною бездіяльності є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
З позовної заяви випливає, що рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.07.2022 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням було задоволено, визнано ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловими приміщенням, розташованим за адресою АДРЕСА_1 . Постановою Колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду від 31.01.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 задоволено частково, а рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.07.2022 в частині задоволених позовних вимог позивача та відмовлені у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 - скасовано. Наразі позивачем здійснюється оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 31.01.2023 у справі № 191/1249/15-и у Верховному Суді в порядку касаційного провадження. Наприкінці вересня позивачу надійшло повідомлення №5166511 від 20.09.2023 від Синельниківського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про те, що на примусовому виконанні віжповідача знаходиться виконавче провадження №72252422. Боржником є позивач, стягувач - ОСОБА_3 за виконавчим листом №191/1249/15-ц від 15.03.2023, виданим Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області, та 03.10.2023 об 11:00 год. буде здійснюватися примусове вселення ОСОБА_3 до будинку з передачею ключів від будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, спірні правовідносини виникли внаслідок вчинення дій відповідачем у виконавчому провадженні на виконання виконавчого листа №191/1249/15-ц від 15.03.2023, виданого в порядку цивільного судочинства Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області.
Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Частиною 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до статті 447 Цивільно процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 448 Цивільно процесуального кодексу України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції; про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.
Таким чином, спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби, з приводу дій відповідача, що мала місце за наслідком виконання рішення суду, постановленого в порядку ЦПК України, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ураховуючи наведене, суд, зважаючи на суть спірних правовідносин та їхній суб'єктний склад, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Синельниківського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії і необхідність захисту прав позивача у порядку цивільного судочинства.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 170, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, -
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Синельниківського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 5 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення з тією самою позовною заявою до адміністративного суду не допускається.
Відповідно до частини 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснити позивачу, що дана позовна заява має розглядатися судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства за нормами Цивільного процесуального кодексу України.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки встановлені статтями 295, 267 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар