Номер провадження: 22-ц/813/4551/23
Справа № 521/13206/22
Головуючий у першій інстанції Гуревський В.К.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.10.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді - Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна»,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2022 року у складі судді Гуревського В.К.,
встановив:
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «СК «Країна» про стягнення страхового відшкодування, як грошової компенсації за спричинену моральну шкоду у розмірі 30 000 грн. та страхового відшкодування, як грошової компенсації за понесені витрати на поховання у розмірі 26 400,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 09 год. 41 хв. в м. Одесі відбулася дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки "MAN 19.343", р.н. НОМЕР_1 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , внаслідок чого остання від отриманих тілесних ушкоджень померла. Позивач зазначив, що йому, як сину загиблої, у зв'язку з її смертю спричинена значна та непоправна шкода, яка проявилася у моральній шкоді та понесених витратах на поховання матері. Станом на дату настання ДТП відповідальність водія за спричинену шкоду майну, здоров'ю та/або життю третіх осіб, була застрахована у відповідача за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АР 460468, який діяв на момент настання ДТП. ІНФОРМАЦІЯ_1 за фактом настання ДТП було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за N 12020160470002190. Відповідно до висновку експертів N СЕ-19/116-21/3037-ІТ від 31.03.2021 дорожньо-транспортна пригода полягала у наїзді автомобіля "MAN 19.343", р. н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався по проїзній частині вулиці Генерала Петрова зі сторони вулиці Юрія і Івана Лип в напрямку вулиці Космонавтів, зупинився перед горизонтальною дорожньою розміткою 1.14.1 "Зебра" Правил дорожнього руху України, після чого розпочав рух та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , яка перетинала проїзну частину вулицї Генерала Петрова по нерегульованому пішохідному переході під кутом з права на ліво за ходом руху автомобіля. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_3 загинула в приміщенні КНП ОМР "МКЛ N 11". Вказав, що станом на момент подачі позовної заяви, відомо, що у кримінальному провадженні N12020160470002190 здійснюється досудове розслідування старшим слідчим слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Одеській області. В ході проведення розслідування страхового випадку відповідачем не здобуто, і відповідно, не надано позивачу жодних доказів, які б підтверджували той факт, що позивачу спричинена шкода внаслідок непереборної сили або внаслідок умислу потерпілої. Також підтвердженням того, що шкода не заподіяна внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого є той факт, що кримінальне провадження розслідується за статтею 286 КК України, як дорожньо-транспортна пригода, і жодних підстав для перекваліфікації немає. На думку позивача викладене вище свідчить, що позивач має всі підстави для відновлення свого порушеного права і одержання грошової компенсації за спричинену йому шкоду у вигляді страхового відшкодування саме від відповідача. Після звернення позивача до страхової компанії, листом від 09.06.2022 АТ "СК "Країна" повідомило про призупинення розгляду справи до дати, коли страховику стане відомо про набрання рішення у кримінальному провадженні N12020160470002190 законної сили. Зазначив, що оскільки, рішення страховика про призупинення розгляду справи суперечить вимогам чинного законодавства України, тому як страховику надано всі необхідні документи, як на підтвердження обґрунтованості заявленої вимоги, так і на підтвердження виникнення страхового випадку за фактом ДТП, то позивачем прийнято рішення звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів. Також позивач просив стягнути з відповідача на свою користь витрати на правовому допомогу у розмірі 30 000 грн.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" на користь ОСОБА_1 : 30000,00 грн - страхового відшкодування, як грошову компенсацію за спричинену моральну шкоду; 26400,20 грн страхового відшкодування, як грошову компенсацію за понесені витрати на поховання; витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,0 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" на користь держави витрати по сплаті судового збору в сумі 992,40 грн.
Не погодившись з рішенням суду, АТ «СК «Країна» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити повністю в задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач не відмовляв позивачу у виплаті страхового відшкодування, а лише призупинив строк здійснення виплати до отримання судового рішення про встановлення винної особи. Зазначив, що з огляду на вимоги п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" N 1961-IV, яка є спеціальною нормою, необхідно встановити чи є смерть потерпілої прямим наслідком даної ДТП, що має бути доведено належними та допустимими доказами, якими в даному випадку має бути вирок суду за результатами розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_2 . Вказав, що оскільки такий вирок суду відсутній, то висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з АТ "СК "Країна" на користь позивача страхового відшкодування, є передчасним та незаконним. Апелянт також зазначив, що судовий розгляд у суді першої інстанції, зокрема проведення підготовчого провадження у справі, здійснювалося за відсутності сторін та їх представників у судових засіданнях. Оскаржуване рішення також було ухвалено на підставі наявних матеріалів справи, фактично в рамках письмового провадження. Відповідач зазначив, що участь представника позивача була мінімальною та економічно незатратною, так як усі процесуальні документи надсилалися ним в електронній формі за допомогою підсистеми «Електронний суд», а саме їх складання не потребує декількох хвилин часу. Відповідно до детального опису (наданих робіт), який є додатком до договору про надання професійної правничої допомоги, загальна кількість витраченого часу на надання правничої допомоги позивачу становить 10 годин, при вартості нормо-години в 3000 грн., становить 30 000 грн. На думку відповідача судом першої інстанції безпідставно визнано співмірними та пропорційними витрати на правову допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції, неналежно оцінено фактичну кількість витраченого часу на ведення судової справи, складання процесуальних документів та направлення їх до суду, а також завищену вартість нормо-години за виконання дій, передбачених детальним описом до договору про надання професійної правничої допомоги.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Також просив стягнути на свою користь витрати на правову допомогу у розмірі 7 500 грн.
Справу розглянуто без виклику учасників справи в порядку ст. 369 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 09 год. 41 хв. в м. Одесі відбулася дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки "MAN 19.343", р.н. НОМЕР_1 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 . Внаслідок даної ДТП ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень померла по дорозі в лікарню.
ІНФОРМАЦІЯ_1 за фактом настання ДТП було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за N12020160470002190.
Відповідно до висновку експертів NСЕ-19/116-21/3037-ІТ від 31.03.2021 дорожньо-транспортна пригода полягала у наїзді автомобіля "MAN 19.343", р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався по проїзній частині вулиці Генерала Петрова зі сторони вулиці Юрія і Івана Лип в напрямку вулиці Космонавтів, зупинився перед горизонтальною дорожньою розміткою 1.14.1 "Зебра" Правил дорожнього руху України, після чого розпочав рух та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , яка перетинала проїзну частину вулицю Генерала Петрова по нерегульованому пішохідному переході під кутом з права на ліво за ходом руху автомобіля. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_3 загинула в приміщенні КНП ОМР "МКЛ N 11".
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу "МАN" 19.343", р.н. НОМЕР_1 була застрахована згідно Договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР/0460468 в АТ "СК "Країна".
Встановлено, що у загиблої ОСОБА_3 є двоє дітей, сини позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Відповідно до договору замовлення на організацію та проведення поховання №065052 від 17.09.2020, замовником якого вказано ОСОБА_1 , вартість послуг становила 1060,20 грн. та 25 340 грн., які були сплачені позивачем.
Отже, позивач ОСОБА_1 поніс витрати на поховання своєї матері ОСОБА_3 в загальному розмірі 26 400,20 грн.
06.05.2022 АТ "СК "Країна" було отримано повідомлення про ДТП від представника позивача.
06.05.2022 АТ "СК "Країна" було отримано заяву на виплату страхового відшкодування представника позивача.
24.05.2022 АТ "СК "Країна" направило представнику позивача лист про надання документів та повідомлення щодо призупинення строку для прийняття Страховиком рішення про здійснення страхового відшкодування.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 1,2 ст. 1166 ЦК України).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом N 1961-IV.
Статтею 1 Закону N 1961-IV передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).
Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у ст. 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Отже, Закон N 1961-IV регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Так, згідно зі ст. 6 Закону N 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (п. 35.1 ст. 35 Закону N 1961-IV).
Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обов'язку доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі N204/3783/16-ц (провадження N 61-1141св18).
З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої ч. 2 ст. 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України).
Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
При цьому слід враховувати, що особливі правила ст. 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені в постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі N 466/4412/15-ц (провадження N 61-37654св18), від 15 серпня 2019 року у справі N 756/16649/13-ц (провадження N 61-26702св18), від 02 жовтня 2019 року у справі N 447/2438/16-ц (провадження N 61-26195св18), від 11 грудня 2019 року у справі N 601/1304/15-ц (провадження N 61-33216св18), від 03 червня 2020 року у справі N 345/3335/17 (провадження N 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі N 742/637/19 (провадження N 61-320св20).
У даній справі не встановлено, що ДТП сталася внаслідок умислу потерпілої ОСОБА_3 або непереборної сили.
Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом N 1961-IV порядку.
При цьому наявність чи відсутність у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.
Крім того, в п. 35.1 ст. 35 Закону N 1961-IV зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Згідно з п. 36.1 ст. 36 Закону N 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Положеннями п. 36.2 ст. 36 Закону N 1961-IV передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
Отже, п. 36.2 ст. 36 Закону N 1961-IV визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом в порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2022 року у справі N 242/1930/21 (провадження N 61-17923св21).
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно не взяв до уваги доводи відповідача про те, що з огляду на спеціальні норми п. 36.2 ст. 36 Закону N 1961-IV необхідно встановити, чи є смерть потерпілої прямим наслідком спірної ДТП, що має бути доведено належними та допустимими доказами, якими має бути вирок суду за результатами розгляду кримінального провадження N12020160470002190 відносно ОСОБА_2 , а стягнення страхового відшкодування до набрання законної сили таким вироком, є передчасним та незаконним.
За таких обставин доводи апелянта щодо передчасності та незаконність стягнення з АТ «СК «Країна» на користь позивача страхового відшкодування до набрання законної сили вироком суду за результатами розгляду кримінального провадження є безпідставними.
Відповідно до пункту 27.1 Закону N 1961-IV страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Пунктом 27.4 Закону N 1961-IV встановлено, що страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Судом першої інстанції встановлено, що страховий випадок - ДТП, в результаті якого була травмована ОСОБА_3 , стався ІНФОРМАЦІЯ_1, яка від отриманих тілесних ушкоджень померла в цей день.
На день настання страхового випадку ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 вересня 2020 року 5000 грн.
З урахуванням зазначеного загальний розмір витрат на поховання загиблої ОСОБА_3 не може перевищувати (12*5000) 60 000 грн.
Як зазначалося вище, позивач є сином загиблої та поніс витрати на поховання ОСОБА_3 у загальному розмірі 26 400,20 грн.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з АТ "СК "Країна" на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування за понесені ним витрати на поховання загиблої матері у розмірі 26 400,20 грн.
Крім того, пунктом 27.3. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим).
Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Особами, які мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв'язку із смертю ОСОБА_3 є: сини ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
З урахуванням викладеного загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 60 000 грн., виплачується рівними частинами між особами, які мають право на отримання страхового відшкодування.
Отже, частка, яка припадає на кожну особу, що має право на отримання страхового відшкодування, в порядку пункту 27.3. Закону, дорівнює 30 000 грн. (60 000/2). Вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь 30 000 грн. у якості відшкодування моральної шкоди є законною та підлягає задоволенню.
Щодо стягнення судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в розмірі 30 000 грн. апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вирішуючи питання щодо розміру витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн., що підтверджується договором про надання професійної правничої допомоги.
З такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись в повній мірі, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та АО «Всеукраїнський центр адвокатських розслідувань ДТП «Автопоміч» 10.02.2022 укладено договір про надання професійної правничої (правової) допомоги №Ж»648/6108, за умовами розділу 4 якого об'єм та вартість послуг та порядок їх сплати передбачено в додатку до цього договору, що є невід'ємними частинами.
Додатком №1 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №Ж»648/6108 сторони визначили, що плата за надані адвокатом послуги на виконання договору становить 3000 грн. за 1 годину.
В позовній заяві позивач зазначив, що очікує понести витрати на правову допомогу у розмірі 30 000 грн.
Станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції від 20.12.2022 у даній справі, позивачем детальний опис робіт (наданих послуг) правової допомоги суду не надано.
Такі докази були надіслані позивачем через систему «Електронний суд» 23.12.2022, тобто після ухвалення рішення суду.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року в справі N509/5043/17 (провадження N 61-5662св20) на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги представник позивача надав до суду копію договору про надання професійної правничої допомоги, копію ордера та квитанцію. Водночас представник не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу.
Судом першої інстанції залишено поза увагою ту обставину, що зазначений позивачем розмір витрат у 30 000 грн. визначений його представником - адвокатом, зважаючи на складність справи, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, є неспіврозмірним та недоведеним, оскільки визначений попередньо з урахуванням розміру вартості однієї години 3000 грн.
Акт виконаних робіт з зазначенням кількості витрачених годин на виконання відповідних робіт та порядок розрахунку вартості кожної послуги не надано.
Отже, обґрунтовуючи розмір витрат на правничу допомогу у 30 000 грн., позивач не надав суду обґрунтованих розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Неподання позивачем, на користь якого ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє відповідача можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Вирішуючи по суті вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн., апеляційний суд виходить із того, що позивачем дійсно були понесені витрати на правову допомогу.
Разом із тим, сума судових витрат, заявлена до відшкодування з зазначенням витраченого часу для надання такої допомоги (10 годин) є завищеною з урахування нескладності справи та ціни позову, у зв'язку з чим апеляційний суд приходить до висновку щодо неспівмірності заявленої вартості наданих послуг та про необхідність зменшення вартості таких послуг до 15 000 грн.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу понесених за розгляд справи в суді першої інстанції шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 15000 грн. витрат з оплати професійної правничої допомоги.
В іншій частині рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2022 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу змінити.
Стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 15 000 грн.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий:
Судді: