ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 621/3373/23
Провадження 1-кп/621/287/23
13 жовтня 2023 року м. Зміїв Харківської області
Зміївський районний суд Харківської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
сторони кримінального провадження:
прокурор - ОСОБА_3
обвинувачений - ОСОБА_4
захисник - адвокат ОСОБА_5
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальну справу №621/3373/23 (провадження ЄРДР №62022170020001335 від 28.12.2022), за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рівне, громадянина України, одруженого, освіта вища, на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за мобілізацією на посаді інструктора 2 навчальної механізованої роти 1 навчального механізованого батальйону (старший стрілець зведеної механізованої роти НОМЕР_1 навчального центру) військової частини НОМЕР_2 Збройних сил України, військове звання «солдат», зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 статті 407 Кримінального кодексу України,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_2 №56 від 03.03.2022 року був призначений на посаду інструктора 2 навчальної механізованої роти 1 навчального механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 Збройних сил України.
Згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану», затвердженого Верховною Радою України 24.02.2022 (№ 2102-ІХ), відповідно до пункту № 31 частини першої статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» по всій території України введено воєнний стан, пов'язаний з військовою агресією Російської Федерації проти України, строком на 90 діб, та в подальшому неодноразово продовжений.
Відповідно до приписів статей 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», солдат ОСОБА_4 вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу за мобілізацією.
Згідно положень статей 17, 65 Конституції України, статті 17 Закону України «Про оборону України», ч.1 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» солдат ОСОБА_6 зобов'язаний захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.
Крім того, відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (зі змінами), статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов'язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та інше.
Пунктом 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком; на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Згідно вимог ст.ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків він зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Статтями 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Всупереч наведеному, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді інструктора 2 навчальної механізованої роти 1 навчального механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 Збройних сил України, (старший стрілець зведеної механізованої роти НОМЕР_1 навчального центру), реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на ухилення від військової служби, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою незаконно ухилитися від неї, маючи об'єктивні можливості продовжувати несення служби, в умовах воєнного стану, не одержавши дозволу відповідних командирів або начальників, за відсутності поважних причин, 11 вересня 2022 року самовільно залишив місце служби, яке на той час розташовувалось біля населеного пункту АДРЕСА_2 , та проводив час поза межами розташування військової частини на власний розсуд. 17 жовтня 2022 року, маючи намір продовжити несення служби, солдат ОСОБА_4 добровільно прибув в розташування військової частини за адресою: АДРЕСА_3 та повідомив про себе і вчинений ним злочин.
Дії ОСОБА_4 кваліфіковані органом досудового розслідування як самовільне залишення місця служби, вчинене в умовах воєнного стану військовослужбовцем (крім строкової служби), за що передбачено відповідальність за частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України.
13 жовтня 2023 року між прокурором Чугуївського відділу Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за участі захисника ОСОБА_5 укладена угода про визнання винуватості, за змістом якої обвинувачений беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 статті 407 Кримінального кодексу України, у повному обсязі повідомленої йому підозри, щиро покаявся у скоєному та активно сприяв розкриттю злочину. Сторони дійшли згоди щодо істотних для даного кримінального провадження обставин, а також узгодили покарання, що має бути призначено обвинуваченому із застосуванням положень ч.1 статті 69 Кримінального кодексу України, нижче від найнижчої межі у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки. Крім того, відповідно до положень статті 58 Кримінального кодексу України, до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, може бути застосовано покарання у виді службового обмеження на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також враховуючи обставини справи та особу засудженого, з відрахуванням в дохід держави із суми грошового забезпечення засудженого від десяти до двадцяти відсотків, в зв'язку з чим сторони узгодили остаточне покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки з відрахуванням в дохід держави двадцяти відсотків від суми грошового забезпечення засудженого строком на 2 (два) роки.
В угоді зазначені наслідки її укладення та затвердження, встановлені статтею 473 КПК України, а також наслідки її невиконання, визначені статтею 476 КПК України.
В підготовчому судовому засіданні прокурор просив затвердити угоду про визнання винуватості та призначити обвинуваченому узгоджене сторонами покарання.
Обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України за обставин, викладених в обвинувальному акті, щиро розкаявся, та просив затвердити угоду про визнання винуватості. Підтвердив добровільність укладення ним угоди про визнання винуватості та розуміння наслідків її укладення, а також обмеження права на оскарження.
Захисник Т.Акопян просила затвердити угоду про визнання винуватості та призначити узгоджене сторонами покарання.
Заслухавши думки сторін кримінального провадження, дослідивши зміст обвинувального акту та угоди про визнання винуватості, суд зазначає наступне:
Згідно з пунктом 1 ч.3 статті 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення, зокрема, затвердити угоду.
За частинами 4, 5 статті 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди. Укладення угоди про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
Статтею 472 КПК України встановлені основні вимоги до змісту угоди про визнання винуватості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 474 КПК України, якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, обвинувальний акт з підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається до суду.
Розгляд щодо угоди проводиться судом під час підготовчого судового засідання за обов'язкової участі сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження. Відсутність інших учасників судового провадження не є перешкодою для розгляду.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем за мобілізацією, 11 вересня 2022 року самовільно покинув місце розташування військової частини та до 17 жовтня 2022 року проводив час на власний розсуд, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 статті 407 Кримінального кодексу України, яке згідно положень статті 12 КК України, відноситься до тяжкого злочину.
Правова кваліфікація кримінального правопорушення є правильною.
Зміст угоди про визнання винуватості відповідає положенням 472 КПК України.
Умови угоди не суперечать вимогам КПК України, відповідають інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.
Сторони уклали угоду добровільно, обставин, які б свідчили про неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань, судом не встановлено; Суд не встановив передбачених ч.7 ст.474 КПК обставин, які могли би слугувати підставою для відмови в затвердженні угоди. При укладенні угоди враховані положення Загальної частини КК України, які регламентують види покарань та засади призначення покарань.
Узгоджене сторонами покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтею 65 Кримінального кодексу України.
Так, санкцією ч.5 статті 407 Кримінального кодексу України , (в редакції закону, що діяв на момент вчинення правопорушення), самовільне залишення військової частини або місця служби, вчинені в умовах воєнного стану особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, тобто військовослужбовцями (крім строкової служби), караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
За змістом статті 63 Кримінального кодексу України (в редакції закону, що діяв на момент вчинення правопорушення), покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу.
Частиною першою статті 69 Кримінального кодексу України (в редакції закону, що діяв на момент вчинення правопорушення), визначено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу
Згідно статті 58 Кримінального кодексу України, (в редакції закону, що діяв на момент вчинення правопорушення), покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Сторонами кримінального провадження під час укладення угоди про визнання винуватості та узгодження покарання враховано фактичні обставини справи, тяжкість діяння, вчиненого в умовах воєнного стану військовослужбовцем за мобілізацією, особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, добровільно припинив протиправну поведінку та самостійно з'явився до місця розташування військової частини, його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, та намір стати на захист Батьківщини й забезпечення здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії.
Вказані обставини були перевірені й підтверджені безпосередньо в судовому засіданні.
Сторони кримінального провадження узгодили між собою більш м'який вид основного покарання обвинуваченому із застосуванням положень ч.1 статті 69 Кримінального кодексу України, не зазначеного в санкції ч.5 статті 407 КК України, у виді службового обмеження для військовослужбовця строком на 2 (два) роки з відрахуванням в дохід держави 20 відсотків суми грошового забезпечення обвинуваченого
Суд погоджується з узгодженим покаранням, яке, на думку суду, відповідає загальним засадам призначення покарання, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також відповідає справедливим очікуванням суспільства.
Європейський суд з прав людини у пункті 90 рішення у справі "Нацвлішвілі і Тогонідзе проти Грузії" від 29.04.2014 (заява № 9043/05) зазначив, що не може бути нічого неналежного в самому процесі укладення угод щодо обвинувачень або міри покарання. Угоди про визнання провини не лише надають такі вагомі переваги, як прискорений розгляд кримінальних справ і зменшення навантаження на суди, прокурорів і адвокатів, але можуть також, за умови їх правильного застосування, стати успішним інструментом у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю і сприяти скороченню кількості призначених покарань, а внаслідок цього і кількості ув'язнених.»
Відповідно до ч.1 ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду та призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе затвердити угоду про визнання винуватості та призначити обвинуваченому узгоджене сторонами угоди покарання.
Керуючись ст. ст. 469, 472, 314, 373, 374, 394,474, 475 КПК України, суд
УХВАЛИВ:
Затвердити угоду про визнання винуватості від 13 жовтня 2023 року, укладену між прокурором Чугуївського відділу Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_8 та обвинуваченим ОСОБА_4 за участі захисника ОСОБА_5 .
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.5 статті 407 Кримінального кодексу України та призначити йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості покарання, із застосуванням статті 58, частини 1 статті 69 Кримінального кодексу України, у виді службового обмеження для військовослужбовця строком на 2 (два) роки з відрахуванням 20 відсотків суми грошового забезпечення засудженого в дохід держави.
Дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити без змін до закінчення терміну його дії, тобто до 16 жовтня 2023 року
Вирок може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення:
- обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз'яснення наслідків укладення угоди;
-прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно вручити прокурору та обвинуваченому.
Вирок складено і проголошено 13.10.2023
Суддя ОСОБА_1