Номер провадження: 22-ц/813/2461/23
Справа № 495/5125/20
Головуючий у першій інстанції Мишко В. В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.09.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,
За участю секретаря судового засідання: Узун Н.Д.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 жовтня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про скасування рішення узгоджувальної комісії по розгляду земельних спорів Білгород-Дністровської міської ради від 20 лютого 2018 року, -
ВСТАНОВИВ:
27 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про скасування рішення узгоджувальної комісії по розгляду земельних спорів Білгород-Дністровської міської ради від 20.02.2018. У позовній заяві просив суд скасувати рішення узгоджувальної комісії по розгляду земельних спорів Білгород-Дністровської міської ради від 20.02.2018 та зобов'язати державний земельний кадастр зняти з обліку зареєстровану земельну ділянку за рішенням узгоджувальної комісії по розгляду земельних спорів Білгород-Дністровської міської ради від 20 лютого 2018 року.
12 жовтня 2020 року рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про скасування рішення узгоджувальної комісії по розгляду земельних спорів Білгород-Дністровської міської ради від 20 лютого 2018 року відмовлено.
28 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 жовтня 2020 року в якій просить суд скасувати рішення від 12 жовтня 2020 року та задовольнити позовну заяву в повному обсязі скасувавши рішення узгоджувальної комісії по розгляду земельних питань Білгород-Дністровської міської ради від 20 лютого 2018 року.
23 лютого 2022 року Одеським апеляційним судом отримано відзив на апеляційну скаргу від Білгород-Дністровської міської ради. У поданому відзиві відповідач вказує, що судом першої інстанції додержано всі норми матеріального та процесуального права, а тому, на думку відповідача, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.
В судове засідання, призначене на 21 вересня 2023 року, сторони не з'явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
При цьому, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та його родина мешкає у будинку АДРЕСА_1 , який він викупив у Білгород-Дністровської міської ради.
Громадянин ОСОБА_2 проживав у будинку АДРЕСА_1 , який був суміжний між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та у 1992 році самовільно зруйнував паркан, який був на межі ділянок зазначених будинків.
За твердженням позивача, громадянин ОСОБА_2 зайняв велику частку його земельної ділянки та у подальшому переїхав жити до іншого будинку. Після чого позивач неодноразово звертався до Білгород-Дністровської міської ради із клопотаннями про поновлення порушеної межі земельної ділянки, нащо йому було відмовлено.
Також позивач зазначає, що узгоджувальна комісія для вирішення земельних спорів з приводу землекористування 20.02.2018, без виїзду на місце, солідарно підписала акт погодження без оцінки наданих документів, висновків експертизи та без узгодження меж з позивачем як суміжним землекористувачем.
Крім цього, позивач вважає, що узгоджувальна комісія по розгляду земельних спорів Білгород-Дністровської міської ради при прийнятті рішення від 20.02.2018 допустила ряд порушень з приводу суміжного землекористування.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що судом першої інстанції не враховано тих відомостей які були ним надані як докази повідомлених щодо обставин та наголошує, що Узгоджувальна комісія не призначала експертизу по спірному земельному питанню хоча ним було надано генеральний план на період викупу будинку у Білгород-Дністровської ради дворових, придворових будівель. Також апелянт просить звернути увагу на те, що було проведено відповідну експертизу в 1999 році та судом першої інстанції не взято вказаного до уваги.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Крім того, апеляційний суд вважає за необхідно наголосити, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених по справі обставин та не містять жодних положень щодо неправильності викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду першої інстанції.
Отже, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.
Відповідно до ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спорі розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у населених пунктів щодо земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Як встановлено судом, Білгород-Дністровською міською радою Одеської області прийнято рішення від 12.07.2012 за №390-VI «Про утворення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів», та затверджено Положення про узгоджувальну комісію для вирішення земельних спорів.
Відповідно до пунктів 1.3, 1.4 Положення, узгоджувальна комісія - колегіальний орган, утворений Білгород-Дністровською міською відповідно до її повноважень, передбачених Земельним Кодексом України в галузі земельних відносин. Узгоджувальна комісія в своїй діяльності керується Конституцією України, Земельним Кодексом України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», чинними рішеннями міської ради, іншими нормативно-правовими актами, та даним Положенням.
Згідно із пунктами 2.1, 2.2 Положення, узгоджувальна комісія відповідно до Земельного кодексу України та в межах своєї компетенції розглядає земельні спори на території міста Білгород-Дністровського щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства.
Основним завданням узгоджувальної комісії є врегулювання земельного спору між суміжними землекористувачами на основі правил добросусідства.
При вирішенні земельного спору з приводу суміжного землекористування узгоджувальною комісією додержано вимоги Положення, яке є обов'язковим в керуванні комісією в своїй діяльності, зокрема, щодо наявності підстав для вирішення спірного питання, зібрання правомочного складу органу, враховуючи, що позивачем фактично не заперечується повідомлення останнього про вирішення земельного спору у розумінні Положення, а відсутність позивача під час його вирішення не є підставою для узгоджувальної комісії залишити без розгляду або без вирішення відповідне звернення.
Згідно із ч. 3 ст. 152 ЗК України, захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту.
Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України, ч. 3 ст. 152 та ст. 158 ЗК України спір вирішується судом у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування. Протокол узгоджувальної комісії, на підставі якого може бути прийняте рішення органом місцевого самоврядування не є рішенням органу місцевого самоврядування.
Виходячи із викладеного, судом першої інстанції вірно визначено, що оскарження рішення узгоджувальної комісії не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту судом цивільних прав та інтересів осіб.
Разом з тим, акт узгоджувальної комісії не є рішенням органу місцевого самоврядування, носить рекомендаційний характер і спрямоване на мирне врегулювання земельних спорів. Вказане рішення, яке передбачає конкретний припис, звернене до окремого суб'єкта, застосовується одноразово і після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання.
Така позиція висловлена, зокрема, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03.12.2014 у справі N6-34238 св14.
Судом вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує та просить скасувати рішення узгоджувальної комісії, яке, виходячи із вищевикладеного, не є нормативно-правовим актом чи індивідуальним актом, який підлягає оскарженню в судовому порядку.
Крім того, згідно із п. 3.7 Положення, висновок узгоджувальною комісією приймається за результатами розгляду земельного спору простою більшістю голосів від складу комісії і заноситься до протоколу засідання, який дійсний 1 рік.
Таким чином, оскільки акт узгоджувальної комісії, прийнятий у 2018 році, а позивач звернувся у 2020 році, тобто після спливу одного року, то такі обставини свідчать, що акт комісії вже недійсний та вичерпав свою дію фактом його виконання.
Відповідно до пункту 3.11 Положення, не підлягає повторному розгляду протягом року земельний спір по якому є висновок узгоджувальної комісії. У випадку незгоди однієї із сторін земельного спору щодо врегулювання земельного спору спір вирішується у судовому порядку.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право буді якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Системне тлумачення ст. 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що ч. 2 цієї статті гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими службовими особами.
Отже, гарантоване Конституцією України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що доводи апелянта щодо того, що узгоджувальною комісією не було проведено експертизи, хоча на думку апелянта, її проведення було обов'язковим, спростовуються тим, що в матеріалах справи наявна відповідь виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради на звернення ОСОБА_1 , в якій вказано, що в матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 у власність, наявний акт приймання-передачі межових знаків у якому наявний особистий підпис ОСОБА_1 ..
Тобто, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 погодився із межами земельної ділянки по АДРЕСА_2 , ним не заявлялись заперечення щодо таких меж, зокрема, не заявлялось про проведення будь-яких експертиз.
Таким чином, позивачем не доведено та не підтверджено матеріалами справи, які його права або інтереси порушені відповідачем, яке б породжувало для позивача права на захист, тобто права на звернення із цим позовом та яким чином воно може бути відновлено в разі задоволення позовних вимог.
Верховним Судом у складі колегії суддів другої судової палати КЦС 28.03.2018 прийнято постанову у справі №681/1039/15-ц, у якій суд зазначив, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є, зокрема, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувачами від підписання відповідного документа, акту погодження меж, слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акту, а із мотивів відмови.
Слід наголосити, що у разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.
Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Позивачем під час розгляду справи не було доведено належними та достовірними доказами факт порушення рішенням узгоджувальної комісії по розгляду земельних спорів Білгород-Дністровської міської ради від 20 лютого 2018 року його прав, як і не було доведено, що скасуванням відповідного акту відновляться його права.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених по справі обставин, не мають наслідком задоволення скарги, а отже на увагу суду не заслуговують.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим, на підставі положень ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
Підстав для перерозподілу судових витрат не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 06 жовтня 2023 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік