16.10.23
22-ц/812/1158/23
Миколаївський апеляційний суд
Справа №2-467/11
Провадження № 22-ц/812/1158/23
УХВАЛА
16 жовтня 2023 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Яворської Ж.М.
суддів: Базовкіної Т.М.,
Царюк Л.М.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Сіхарулідзе Дмитром Геннадійовичем на ухвалу Казанківського районного суду Миколаївської області від 27 червня 2022 року, постановлену за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Казанківський районний відділ ДВС ПМЮ МЮ (м. Одеса), Акціонерне товариство «Альфа-Банк» про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 27 червня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню - відмовлено.
Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2 , подав на нього апеляційну скаргу.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року витребувано матеріали цивільної справи №2-467/11 із Казанківського районного суду Миколаївської області.
09 жовтня 2023 року на адресу Миколаївського апеляційного суду надійшли матеріали вказаної цивільної справи.
Перевіривши матеріали справи, які надійшли на адресу суду апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до наступного.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії»).
Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України»).
У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип «res judicata» (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).
Частиною першою статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Судом встановлено, що 22 грудня 2021 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Сіхарулідзе Д.Г., звернуся до суду із даною заявою.
Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 27 червня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню - відмовлено.
За матеріалами справи, ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 23 грудня 2021 року відкрито провадження по справі за вказаною заявою та призначено розгляд на 05 січня 2022 року о 13.00 год.
В подальшому судове засідання було призначено на 27 січня 2022 року о 13 год. 05 хв.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату грошового переказу, повістка на вказану дату вкладена в а/с 20 січня 2022 року (а.с143).
26 січня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сіхарулідзе Д.Г. звернувся до суду із клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що заявник знаходиться за межами України, а він немає можливості прийняти участь в судовому засіданні, через участь в іншій справі (а.с.144).
Наступне судове засідання було призначено на 10 лютого 2022 року о 13 год. 10 хв. (а.с.145).
10 лютого 2022 року адвокат Сіхарулідзе Д.Г. звернувся до суду із клопотанням про долучення до матеріалів справи постанови про закінчення виконавчого провадження, протоколів торгів та актів про реалізацію предметів іпотеки (а.с.147).
29 березня 2022 року у зв'язку з неможливістю завчасного повідомлення сторін про слухання справи судове засідання відкладено на 27 квітня 2022 року о 13 год.20 хв.
Згідно ухвали Казанківського районного суду Миколаївської області від 17 травня 2022 року судове засідання відкладено на 06 червня 2022 року о 13 год. 00 хв. (а.с.162).
Відповідно до довідки секретаря судового засідання, 27 червня 2022 року у зв'язку з неявкою сторін по справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, не здійснювалось (а.с.164).
27 червня 2022 року Казанківським районним судом Миколаївської області постановлено ухвалу, якою у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню відмовлено.
26 вересня 2023 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Сіхарулідзе Д.Г. звернувся до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на вказану ухвалу суду першої інстанції, після спливу одного року на апеляційне оскарження з дня складення повного тексту судового рішення.
Звертаючись із апеляційною скаргою, особа, яка її подала просить поновити пропущений процесуальний строк у зв'язку з тим, що він не був присутній у судовому засіданні, а оскаржувану ухвалу було отримано представником на електронну пошту на підставі заяви та подано апеляційну скаргу протягом строку на оскарження з моменту отримання.
Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку про те, що за відсутності виключних випадків сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. В контексті наведеної статті під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).
Вказаний висновок викладено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від у справах № 201/13990/15-ц від 27 січня 2021 року та №202/32361/13-ц від 21 червня 2023 року.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів апеляційного суду, дійшла висновку, що ОСОБА_1 був обізнаний про розгляд справи судом першої інстанції, оскільки провадження у такій було відкрито за його заявою. Крім того, його інтереси, відповідно до наявного в матеріалах справи ордеру, представляв адвокат Сіхарулідзе Д.Г., який скористався своїми процесуальними правами, як представник заявника, звертаючись до суду із відповідними клопотаннями.
Беручи до уваги ініціювання Ільницьким С.М., через свого представника, судового розгляду та обізнаність заявника та його представника про розгляд справи судом першої інстанції, то для поновлення строку на апеляційне оскарження даної ухвали суду є лише дві підстави передбачені частиною 2 статті 358 ЦПК України, які скаржником у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначено не було, тому виключні випадки, передбачені вказаною нормою, для відкриття апеляційного провадження у разі спливу одного року після складення повного тексту рішення суду також відсутні.
Доводи апеляційної скарги щодо поважності строку на апеляційне оскарження не заслуговують на увагу, оскільки ці доводи перевіряються після дотримання п'ятнадцятиденного строку на оскарження, а не річного.
Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Дія 97" проти України від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічний висновок про застосування норми права у подібних відносинах міститься в постанові Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Оскільки, з дня постановлення ухвали суду першої інстанції минуло більше одного року, про розгляд справи судом ОСОБА_1 повідомлено належним чином, доказів на підтвердження виникнення обставин непереборної сили, що стали перешкодою для подання апеляційної скарги, апелянтом не надано, тому наявні передбачені частиною 2 статті 358 ЦПК України підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження.
Керуючись статтями 357, 358 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргоюОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Сіхарулідзе Дмитром Геннадійовичем на ухвалу Казанківського районного суду Миколаївської області від 27 червня 2022 року - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і протягом тридцяти днів може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк