09.10.23
22-ц/812/1097/23
Провадження № 22-ц/812/1097/23
ПОСТАНОВА
Іменем України
09 жовтня 2023 року м. Миколаїв
справа № 487/2076/21
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,
переглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 27 липня 2023 року під головуванням судді Гаврасієнка В.О., повний текст судового рішення складений 07 серпня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2021 року Акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (далі - АТ «ПУМБ») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позивач зазначав, що 22 березня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «ПУМБ» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №200649374701, за яким остання отримала кредит у розмірі 5000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який в подальшому був збільшений до 10 400 грн.
21 грудня 2018 року Публічне акціонерне товариство «ПУМБ» змінило тип товариства з публічного на акціонерне.
Посилаючись на викладене та порушення відповідачем своїх зобов'язань, що призвело до заборгованості за кредитним договором, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість, що станом на 18 лютого 2021 року складає 26492грн 43 коп., з яких: 9720 грн 24 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 16772 грн 19 коп. - заборгованість за процентами.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість у розмірі 9720 грн 24 коп. В задоволенні решти вимог відмовлено. Розподілено судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, а також просила стягнути з позивача на її користь 5000 грн витрат на правову допомогу у суді першої інстанції та судовий збір за подання апеляційної скарги.
Апелянт зазначала, що суд вірно з'ясувавши, що заява про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичної особи від 22.03.2016 року не містила ні строку, на який видається кредит, ані умов його користування, ані відповідальності за його невиконання сторонами, зробив невірні висновки про те, що на підставі цієї заяви між нею та позивачем виникли кредитні правовідносини Оскільки дана заява не містить істотних умов кредитного договору, а ніякого іншого документу, який би містив такі умови, позивачем не надано, письмова форма укладання кредитного договору не дотримана, а отже цей договір є нікчемним і у відповідності до ст. 215 ЦК України не тягне за собою ніяких правових наслідків для сторін Також між позивачем і відповідачкою не було укладено і договору приєднання, оскільки позивач не надав публічної пропозиції, яка діяла станом на 22.03.2016 року, натомість, надав ту, яка діяла з 01.10.2016 року. Вважає, що суд зробив невірний висновок щодо строку позовної давності. Також звертає увагу, що ухвалою суду було визнано обов'язковою явку позивача для дачі пояснень по суті позову та витребувано у нього документи, які підтверджують факт видачі та отримання нею грошових коштів відповідно до заяви позичальника, документи, які підтверджують факт направлення та отримання вимоги про повернення кредиту, копію кредитної справи, однак позивач в судове засідання не з'явився та вищевказані документи суду не надав, таким чином суд не отримав тих доказів і пояснень, яких потребував для повноти та об'єктивності розгляду справи.
02 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подала додаткові пояснення до апеляційної скарги з клопотанням про поновлення процесуального строку на їх подачу, в яких зазначила, що дізналась, що відрахування на погашення заборгованості від 16 травня 2019 року було здійснено без її волевиявлення, шляхом відрахування в примусовому порядку згідно постанови приватного виконавця Т.Л. Павелків, на підставі виконавчого напису нотаріуса. Про цей факт вона дізналась коли ознайомлювалась з матеріалами справи та нею було подано звернення до Управління Пенсійного фонду в Миколаївській області про надання довідки з особистої справи про утримання і відрахування з пенсії за період з січня 2019 року по травень 2019 року. Рішенням Подільського суду м. Києва від 23 березня 2020 року виконавчий напис було скасовано.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку на подачу додаткових пояснень до апеляційної скарги задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на подачу додаткових пояснень до апеляційної скарги на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2023 року.
Позивач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК справа розглядається апеляційним судом без виклику учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Судом установлено і таке підтверджується матеріалами справи, що 22 березня 2006 року між ПАТ "ПУМБ" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір шляхом підписання відповідачкою Заяви №200649374701 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
Вказаною заявою ОСОБА_1 просила Банк відкрити на її ім'я поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривнях та видати їй кредитну картку з кредитним лімітом у 5 000 грн. Розрахунковий день - 30 число місяця, строк дії кредитного ліміту, процентна ставка за користування кредитним лімітом розмір мінімального платежу та інші умови надання та обслуговування кредитної карти встановлюються відповідно до умов ДКБО в залежності від типу кредитної карти. Згідно інформації, викладеної у вказаній заяві, її підписання є беззастережним підтвердженням, що відповідач приймає публічну пропозицію АТ "ПУМБ" на укладання договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБО), яка розміщена на сайті ПАТ "ПУМБ" в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті ДКБО, так і послуг, що можуть бути надані їй в процесі обслуговування і погоджується з тим, що може обрати будь-які передбачені ДКБО послуги, в тому числі через дистанційні канали обслуговування (за наявності можливості Банку, а при обранні послуги з укладання договору страхування, підписанням Заяви підтверджує свою згоду на укладання договору страхування на зазначених умовах (т. 1 а.с. 5).
До Заяви №200649374701 позивач додав також Публічну пропозицію ПАТ "ПУМБ" на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб з додатками (т. 1 а.с. 6-18).
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, заборгованість відповідачки за кредитним договором №200649374701 станом на 18.02.2021 року становить 26492,43 грн., з яких: 9720,24 грн. - заборгованість за сумою кредиту, 16772,19 грн. - заборгованість за процентами.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що підписана відповідачкою 22 березня 2006 року заява №200649374701 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, а тому відсутні підстави вважати, що на день її підписання сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами у розмірі, про який зазначає позивач, що є підставою для відмови у стягненні з відповідачки 16772 грн 19 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом за недоведеністю. Також суд першої інстанції вважав безпідставними доводи відповідачки про те, що позивачем пропущений строк позовної давності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на нижчевикладене.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ «ПУМБ»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві ОСОБА_1 №200649374701 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб процентна ставка за користування кредитними коштами не зазначена.
Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17).
До Заяви №200649374701 від 22 березня 2016 року позивач додав Публічну пропозицію ПАТ "ПУМБ" на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб з додатками, у якій зазначено, що в цій редакції вона діє з 01 жовтня 2016 року (т. 1 а.с. 6-18).
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме надану Банком до суду Публічну пропозицію на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з нею, підписуючи 22 березня 2016 року заяву про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
Публічна пропозиція на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних, яка містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису ОСОБА_1 та остання заперечує свою згоду на укладання із позивачем кредитного договору саме на тих умовах, що зазначені у цій Публічній пропозиції, тому її не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного сторонами 22 березня 2016 року шляхом підписання заяви-анкети.
Встановивши наведені обставини суд першої інстанції вірно вважав, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України.
Отже відсутні підстави вважати, що укладаючи 22 березня 2016 року кредитний договір сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами у тому розміру, про який зазначає позивач.
Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанції під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідачки процентів за користування кредитом на підставі укладеного сторонами 22 березня 2016 року кредитного договору, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні даних позовних вимог.
Колегія суддів не вбачає підстав для заперечення такого висновку, тому що він ґрунтується на правильно встановлених обставинах справи, на підставі повно та всебічно досліджених доказах, оцінених судом в їх сукупності та взаємозв'язку, та відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17).
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статей 629, 525, 612, 611 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно керувався тим, що згідно з наявними у справі доказами станом на час розгляду справи в суді зобов'язання за кредитним договором відповідачем належним чином не виконані.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов'язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-ст.80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Верховний Суд у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 201/5527/16-ц, від 25.05.2021 року у справі № 554/4300/16-ц дійшов висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до виписки з особового рахунку ОСОБА_1 на підставі укладеного із позивачем кредитного договору вона користувалась кредитними коштами та частково здійснювала погашення заборгованості, проте несвоєчасно та не у повному обсязі (т. 1 а.с. 22-28).
Таким чином, надана банком виписка за картковими рахунками позичальника підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту.
На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів суд першої інстанції установив, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надав відповідачці кредит в обумовленій сумі, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідачки, тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту в розмірі 9720 грн 24 коп.
Відповідачкою існування заборгованості за тілом кредиту належними достатніми та переконливими доказами не спростовано, тоді як надана позивачем виписка з карткового рахунку є належним та допустимим доказом надання ОСОБА_1 кредитних коштів та наявності у неї заборгованості.
За такого аргументи апеляційної скарги щодо відсутності у ОСОБА_1 кредитної заборгованості перед банком - суперечать встановленим обставинам справи, а тому не заслуговують на увагу.
Не можуть бути прийняті до уваги і посилання апеляційної скарги на те, що заява ОСОБА_1 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не містить істотних умов кредитного договору, що свідчить про недотримання письмової форми укладання кредитного договору, а тому цей договір є нікчемним і у відповідності до ст. 215 ЦК України.
Так, частиною другою ст. 1050 ЦК України встановлено, що кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Між тим зміст заяви ОСОБА_1 №200649374701 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка підписана сторонами, свідчить про дотримання письмової форми договору, а тому посилання апеляційної скарги з цих підстав на нікчемність кредитного договору є безпідставними.
Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції того, що позовна давність банком була пропущена, то слід зазначити наступне.
Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлена тривалість загальної позовної давності у три роки.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Заява ОСОБА_1 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не містить встановленого графіку погашення кредиту, а також не встановлено кінцевого терміну погашення кредиту.
За змістом статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що 06 серпня 2018 року ПАТ «ПУМБ» звернулось до ОСОБА_1 з письмовою вимогою (повідомленням), у якому вимагало в строк до 13 серпня 2018 року погасити заборгованість за кредитним договором в розмірі 20 167 грн.52 коп.
За такого перебіг позовної давності за вимогами АТ «ПУМБ» починається з 14 серпня 2018 року, а тому звернувшись до суду з даним позовом 23 березня 2021 року загальний строк позовної давності позивачем було дотримано.
За такого доводи апеляційної скарги про пропуск АТ «ПУМБ» строку позовної давності є необґрунтованими.
Помилкове обрахування судом початку перебігу строку позовної давності з часу останнього платежу на погашення кредитної заборгованості не спростовує правильності основного висновку суду щодо дотримання АТ «ПУМБ» строку позовної давності при зверненні до суду, а тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Доводи апеляційної скарги щодо неповного з'ясування судом обставин справи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки судом першої інстанції на підставі належним чином оцінених наданих сторонами доказів були повно встановлені фактичні дані , які мають значення для вирішення справи.
З огляду на результати апеляційного перегляду справи відсутні передбачені ч. 13 ст. 141 ЦПК України підстави для зміни розподілу судових витрат, проведеного судом першої інстанції.
Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу, понесених у суді першої інстанції, то таке питання судом першої інстанції не вирішувалось, що не перешкоджає позивачці звернутися до Заводського районного суду м. Миколаєва із заявою про ухвалення додаткового судового рішення з цього питання.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 376, 382 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення в порядку і випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий суддя В.В. Коломієць
Судді: Н.В. Самчишина
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складено 16 жовтня 2023 року