Справа № 127/18610/22
Провадження № 22-ц/801/1686/2023
Категорія: 40
Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.
Доповідач:Шемета Т. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2023 рокуСправа № 127/18610/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О.В.,
секретар судового засідання Куленко О. В.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_2 ,
відповідач ОСОБА_3 ,
відповідач (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_4 ,
відповідач ОСОБА_5 ,
третя особа приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Куранова Оксана Олександрівна,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , поданою їх представником адвокатом Пинзарем Ігорем Віталійовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня 2023 року, ухвалене у складі судді Венгрин О. О. в м. Вінниця, дата складання повного рішення 12 червня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
24 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Куранова О .О. про визнання недійсними договорів позики №б/н від 29.08.2019 р., договору іпотеки №2122 від 29.08.2019 р., договору іпотеки №2124 від 29.08.2019 р., скасування записів про державну реєстрацію іпотеки та скасування записів про державну реєстрацію обтяження.
Позов мотивовано тим, що 15.01.2019 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 позичив ОСОБА_4 кошти в сумі 500 000,00 грн, що еквівалентно станом на дату укладення договору 17 844,40 дол. США, строком до 01.08.2019 р. Між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 15.01.2019 р. укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 кошти в сумі 500 000,00 грн, що еквівалентно станом на дату укладення договору 17 844,40 дол. США, строком до 01.11.2019 р.
Рішенням Хмільницького районного суду Вінницької області від 29.12.2020 р. (справа №149/699/20) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 15.01.2019 р. в сумі 500000,00 грн, 3% річних за прострочення виконання зобов'язання у сумі 6000,00 грн та 5050,00 грн судових витрат. В задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним відмовлено. Рішення набрало законної сили 28.01.2021 р.
Рішенням Хмільницького районного суду Вінницької області від 07.05.2021 р. (справа №149/696/20) стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 500000,00 грн, проценти за прострочення боргу в сумі 9800,00 грн, 5098,00 грн судового збору і 2250,24 грн витрат на проведення експертизи. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним відмовлено. Постановою Вінницького апеляційного суду від 14.09.2021 р. (справа №149/696/20) рішення суду від 07.05.2021 р. змінено в частині стягнення судових витрат, відмовлено в стягненні витрат за проведення почеркознавчого дослідження в сумі 2250,24 грн. Згідно постанови Верховного Суду від 14.04.2022 р. (справа №149/696/20) рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 07.05.2021 р. змінено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 3% річних за прострочення боргу в сумі 9780,82 грн замість 9800,00 грн, судові витрати 5098,00 грн замість 5096,69 грн.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 рішення судів про повернення ОСОБА_1 боргу не виконують. За заявою ОСОБА_1 Хмільницьким РВП ГУНП у Вінницькій області до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.02.2022 р. внесені відомості за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України та розпочато досудове розслідування (кримінальне провадження за №12022020210000039). Приватним виконавцем Гунько В.В. відкрито виконавчі провадження про примусове виконання рішень судів про стягнення боргу з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Відповідачі, знаючи про наявність в них боргу по 500 000,00 грн у кожного перед ОСОБА_1 , та, маючи намір незаконно заволодіти отриманими коштами, не маючи намір виконати взяті на себе зобов'язання ще в момент укладення зазначених договорів позики, з метою уникнення можливості стягнення суми боргу за рахунок власного майна, діючи недобросовісно, свідомо уклали в простій письмовій формі фіктивні договори позики грошових коштів в сумі по 500 000,00 грн із своїми тещами, виконання яких забезпечили шляхом укладення нотаріально-посвідчених іпотечних договорів (договір іпотеки №2122 від 29.08.2019 р., договір іпотеки №2124 від 29.08.2019 р.), предметами яких є нерухоме майно (квартири), яке належить ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на праві власності.
Виконати рішення суду про стягнення боргу на користь позивача з ОСОБА_4 і ОСОБА_2 неможливо, оскільки майно боржників - квартири, під іпотекою, і звернути стягнення на них не можливо. У відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_2 є частки корпоративних прав в юридичних особах, проте встановити їх розмір приватному виконавцю не вдалось, бо на його запити юридичні особи інформації не надають. Вважає, що правочини щодо позики і іпотеки з тещами відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_2 мають ознаки фраудаторних правочинів, тобто, вчинені боржниками на шкоду кредитору.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня 2023 року позов задоволено:
Визнано недійсними:
- договір позики б/н від 29.08.2019 р., укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ;
- договір позики б/н від 29.08.2019 р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в особі ОСОБА_2 ;
- іпотечний договір від 29.08.2019 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., зареєстрований в реєстрі за №2122;
- іпотечний договір від 29.08.2019 р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в особі ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., зареєстрований в реєстрі за №2124;
Скасовано записи про державну реєстрацію:
- іпотеки №33010134 від 29.08.2019 (іпотечний договір від 29.08.2019 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., зареєстрований в реєстрі за №2122);
- обтяження №33005741 від 29.08.2019 (зареєстровано в реєстрі за №2123, іпотечний договір від 29.08.2019 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., зареєстрований в реєстрі за №2122);
- іпотеки №33011101 від 29.08.2019 (іпотечний договір від 29.08.2019 р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в особі ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., зареєстрований в реєстрі за №2124);
- обтяження №33006234 від 29.08.2019 (зареєстровано в реєстрі за №2125, іпотечний договір від 29.08.2019 р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в особі ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., зареєстрований в реєстрі за №2124).
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 по 992,40 грн понесених ними судових витрат і по 124,05 грн витрат на сплату судового збору з кожного.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду від 12.06.2020 року стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 по 2 500 грн витрат на правничу допомогу з кожного.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що договори позики між відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та позивачем ОСОБА_1 укладались в один день, відповідачі оспорювали зазначені договори, рішенням судів відмовлено у визнанні їх недійсними, заборгованість відповідачів перед позивачем добровільно не погашена, до закінчення строку виконання зобов'язань за договорами позики від 15.01.2019 р. відповідачі уклали в один день 29.08.2019 р. договори позики на такі ж суми, як і їхні борги перед позивачем ОСОБА_1 (по 500 000,00 грн), зі своїми тещами, виконання договорів позики з тещами забезпечили своїм ліквідним майном - квартирами, на яке можна буде звернути стягнення, суд зробив висновок, що зазначені договори позики від 29.08.2019 р. та договори іпотеки від 29.08.2019 р. укладені на шкоду кредитора ОСОБА_1 і мають ознаки фраудаторних правочинів, зазначені договори порушують права позивача. Поведінка відповідачів свідчить про ухилення від виконання рішень Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 29.12.2020 р. (справа №149/699/20) і Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 07.05.2021 р. (справа №124/696/20.
Не погодившись з таким рішеннями, 12 липня 2023 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , діючи через свого представника адвоката Пинзара І. В., подали апеляційну скаргу, у якій просять скасувати його та відмовити позивачу у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дав невірну оцінку фактичним обставинам справи: позивачем не доведено, що оспорювані договори укладені з метою недопущення звернення стягнення на майно боржників, а приватним виконавцем не вжито усіх заходів спрямованих на виконання рішення. Посилається, що першочергово стягнення повинно бути спрямоване на рухоме майно.
Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_5 ухвалене у справі рішення не оскаржили, відзиву на апеляційну скаргу не надали.
21 серпня 2023 року на електронну адресу апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_1 , в якому позивач наголошує, що суд першої інстанції правильно оцінив фактичні обставини справи: поведінка боржників прямо вказує на небажання останніми добровільно виконати рішення судів повернути позивачу позичені кошти. Оскаржувані договори свідчать про недобросовісність відповідачів, так як ці договори укладені з метою уникнення виконання судових рішень про стягнення боргу та звернення стягнення на майно.
В судовому засідання апеляційного суду представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 адвокат Пинзар І. В. підтримав викладене в апеляційній скарзі. Окрім того просив зупинити апеляційне провадження до вирішення справи за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Градо Строй» про скасування рішення про державну реєстрацію та скасування державної реєстрації нерухомого майна (справа № 127/24631/23), в якій ОСОБА_2 оскаржує правомірність державної реєстрації за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 ., оскільки, як зазначив представник, в разі задоволення позову буде відсутній предмет іпотеки в договорі, який оскаржується, відтак договір іпотеки буде нікчемним, а тому не підлягатиме визнанню недійсним.
Апеляційним судом було відмовлено у задоволенні такого клопотання, оскільки апеляційний суд переглядає законність судового рішення суду першої інстанції на момент його постановлення та в межах доводів і вимог апеляційної скарги (стаття 367 ЦПК України), питання нікчемності договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не було предметом розгляду в суді першої інстанції, позов про незаконність реєстрації за ОСОБА_2 права власності на квартиру ним ініційовано після ухвалення рішення у справі, яка наразі розглядається апеляційним судом.
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Менчук М. В. заперечили проти доводів апеляційної скарги, підтримали викладене у відзиві, вважають судове рішення першої інстанції законним та обґрунтованим, просили залишити його без змін. Окрім того додали, що хоча це вже відбулося після рішення по справі, але відповідачі продовжують вчиняти дії, пов'язані з ухиленням від повернення боргу, що підтверджується зокрема і пред'явленням ОСОБА_2 позову у справі № 127/24631/23 та до вирішення якого він просив зупинити апеляційне провадження.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про день та час судового розгляду були повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, причини неявки суду не повідомили, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги у їх відсутність.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення в повній мірі відповідає вимогам закону.
По справі встановлено наступні обставини:
-15.01.2019 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Кметюк С.А., зареєстрований в реєстрі за № 90, згідно якого ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 500 000,00 грн, що еквівалентно станом на 15.01.2019 р. 17 844,40 доларів США, строком до 01.11.2019 р. (а.с. 10 т. 1)
-Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 29.12.2020 р. (справа №149/699/20) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за вказаним договором позики в сумі 500 000,00 грн, 3% річних за прострочення виконання зобов'язання у сумі 6 000,00 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним відмовлено. Рішення набрало законної сили 21 січня 2021 року (а.с. 11-12 т. 1)
-Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 07.05.2021 р. (справа №149/696/20) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, встановлено, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 15.01.2019 р. укладено договір позики, за яким ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_1 500 000,00 грн, що еквівалентно станом на 15.01.2019 р. 17 844,40 дол. США, строком до 01.08.2019 р. Зазначеним рішенням стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 15.01.2019 р. в сумі 500 000,00 грн, проценти за прострочення боргу в розмірі 9 800,00 грн, судові витрати в сумі 5 098,00 грн та витрати за проведення почеркознавчого дослідження в сумі 2250,24 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним відмовлено. Рішення набрало законної сили 14 вересня 2021 року після перегляду справи в апеляційному порядку (а.с. 13-14 т. 1)
-постановою Верховного Суду від 14.04.2022 р. (справа №149/696/20) змінено рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 07.05.2021 р. в частині стягнення 3% річних за прострочення боргу та судових витрат, стягнуто 9 780,82 грн - 3% річних та 5 096,69 грн судових витрат (а. с. 18-22 т. 1)
-29.08.2019 р. (за місяць до закінчення строку повернення боргу перед ОСОБА_1 за договором позики від 15.01.2019 р., який мав наступити 01.11.2019 р.) ОСОБА_2 уклав договір позики з своєю тещою ОСОБА_3 , згідно якого ОСОБА_3 позичила ОСОБА_2 кошти в сумі 500000,00 грн, строком до 29.08.2022 р. Договір нотаріально не посвідчений. (а.с. 226 т. 1)
-В забезпечення виконання зобов'язань за цим договором позики від 29.08.2019 р. ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 (іпотекодержатель) в іпотеку квартиру по АДРЕСА_2 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., зареєстровано в реєстрі за №2122, в реєстрі заборон №10. Згідно п. 10.3. договору іпотеки від 29.08.2019 р. у разі невиконання позичальником умов основного зобов'язання іпотекодержатель може звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити за рахунок вартості майна свої вимоги в повному обсязі. (а.с. 222-225 т. 1)
-З інформаційної довідки №307029112 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 10.08.2022 р. вбачається, що квартира по АДРЕСА_2 зареєстрована на праві приватної власності за відповідачем ОСОБА_2 . Зазначена квартира під обтяженням: дата реєстрації 29.08.2019, іпотека №33010134 від 29.08.2019 (іпотечний договір від 29.08.2019 р., укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., зареєстрований в реєстрі за №2122), обтяження №33005741 від 29.08.2019. (а.с. 26-27 т. 1)
-Відповідач ОСОБА_3 є тещою відповідача ОСОБА_2 , зазначене підтверджується: копією повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00036457450 від 10.08.2022 р., повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00036478759 від 12.08.2022 р. (а.с. 28 т. 1, 29 т. 1)
-29.08.2019 р. (після закінчення строку повернення боргу - 01.08.2019 р. - за договором позики від 15.01.2019 р.) ОСОБА_4 уклав договір позики з ОСОБА_5 в особі ОСОБА_2 , згідно якого ОСОБА_5 позичила ОСОБА_4 кошти в сумі 500 000,00 грн, строком до 29.08.2022 р. Договір нотаріально не посвідчений. Від імені ОСОБА_5 договір укладав ОСОБА_2 , на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Вінницькому міського нотаріального округу Дунаєвською С.М. 28.08.2019 р., зареєстровано за №777 (а.с. 221, т.1)
-В забезпечення виконання зобов'язань за цим договором позики від 29.08.2019 р. ОСОБА_4 передав ОСОБА_5 (іпотекодержатель) в іпотеку квартиру по АДРЕСА_3 (колишня адреса: АДРЕСА_3 ). Договір посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., зареєстровано в реєстрі за №2124, в реєстрі заборон №11. Від імені ОСОБА_5 договір іпотеки укладав ОСОБА_2 , на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Вінницькому міського нотаріального округу Дунаєвською С.М. 28.08.2019 р., зареєстровано за №777. Згідно п. 10.3. договору іпотеки від 29.08.2019 р. у разі невиконання позичальником умов основного зобов'язання іпотекодержатель може звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити за рахунок вартості майна свої вимоги в повному обсязі. (а.с. 227-230 т. 1)
-З інформаційної довідки №307457708 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 16.08.2022 р. вбачається, що квартира по АДРЕСА_3 зареєстрована на праві приватної власності за відповідачем ОСОБА_6 . Зазначена квартира під обтяженням: дата реєстрації 29.08.2019, іпотека №33011101 від 29.08.2019 (іпотечний договір від 29.08.2019 р., укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в особі ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., зареєстрований в реєстрі за №2124); обтяження №33006234 від 29.08.2019. (а.с. 31-32 т. 1)
- ОСОБА_5 є тещою ОСОБА_4 , зазначене підтверджується: копіями повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00036506600 від 15.08.2022 р., повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00036506610 від 15.08.2022 р., повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу №00036506697 від 15.08.2022 р., повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00036506645 від 15.08.2022 р. (а.с. 33 т. 1, 34 т. 1, 35-36 т. 1, 37 т. 1)
-Згідно копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 про вчинення відповідачами ОСОБА_4 , ОСОБА_2 кримінального правопорушення за ст. 190 ч. 3 КК України 01 лютого 2022 року зареєстровано кримінальне провадження №12022020210000039. (а.с. 23 т. 1)
-Постановою приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Гуньком В.В. з виконання виконавчого листа №149/699/20, виданого Хмільницьким міськрайонним судом Вінницької області 24.02.2021 р., про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики від 15.09.2021 р. в сумі 500000,00 грн, об'єднано виконавчі провадження №69608472, №69610105, №69611051 у зведене виконавче провадження №69612393. (а.с. 25 т. 1)
-12.08.2022 р. відкриті виконавчі провадження №69636699, №69637205, №69637893 про стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 15.01.2019 р. в сумі 500000,00 грн, 3% річних за прострочення боргу в розмірі 9780,00 грн та судових витрат в сумі 5096,69 грн, які об'єднано у зведене виконавче провадження №69638195. (а.с. 155-156 т. 1, 159-160 т. 1, 163-164 т. 1, 167-168 т. 1)
-Постановами приватного виконавця у виконавчих провадженнях №69932177, №69608472 від 21.09.2022 р., 27.09.2022 р. накладено арешт на майно боржників ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (а.с. 169-170 т. 1, 171-172 т. 1)
Між сторонами виник спір з приводу фіктивності укладених між відповідачами договорів позики та іпотеки, укладення яких спрямоване на шкоду кредитору.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно частин два та три статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 вказано, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-третьої, шостої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Суд першої інстанції, розглядаючи справу, вірно застосував висновки Верховного Суду у справах, де предметом розгляду були подібні правовідносини.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 р. справа №369/11268/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.02.2019 р. (справа №646/3972/16-ц) виснувала, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.
В постанові Верховного Суду від 10.05.2023 р. по справі №755/17944/18 зазначено, що реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Боржник, який відчужує майно після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов'язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Фраудаторний правочин - це вчинення боржником правочинів, спрямованих на зменшення його майна з метою приховати його від звернення стягнення кредиторів.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 зроблено висновок, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 р. у справі №904/5693/20, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Схожі правові висновки наведені в постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №693/624/19, від 29 вересня 2022 року у справі №757/64000/16-ц та інших, що свідчить про вже усталену судову практику у таких правовідносинах.
Таким чином боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 369/8077/1914 вересня 2022 року від 14 вересня 2022 року).
В справі що розглядається 15 січня 2019 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, , згідно якого ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 500 000,00 грн, що еквівалентно станом на 15.01.2019 р. 17 844,40 доларів США, строком до 01.11.2019 р.
В цей же день, 15 січня 2019 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 укладено договір позики, за яким ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_1 500 000,00 грн, що еквівалентно станом на 15.01.2019 р. 17 844,40 дол. США, строком до 01.08.2019 р.
Маючи невиконані зобов'язання перед ОСОБА_1 (строк виконання у ОСОБА_4 настав ІНФОРМАЦІЯ_1 , а строк виконання у ОСОБА_2 мав настати ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в один день одночасно 29.08.2019 року укладають договори позики зі своїми тещами: ОСОБА_5 та ОСОБА_3 відповідно, на точно таку суму, яку вони мали повернути ОСОБА_1 : по 500 000 грн та передають в забезпечення виконання цих договорів в іпотеку наявне у них ліквідне майно: ОСОБА_2 передає ОСОБА_3 (іпотекодержателю) в іпотеку квартиру по АДРЕСА_2 , а ОСОБА_4 передає ОСОБА_5 (іпотекодержателю) в іпотеку квартиру по АДРЕСА_3 (колишня адреса: АДРЕСА_3 ).
Відтак суд першої інстанції вірно встановив що 1) відповідач ОСОБА_4 , маючи невиконане зобов'язання, а відповідач ОСОБА_2 за місяць до настання строку виконання зобов'язання перед ОСОБА_1 , позичили такі самі суми грошей, які вони були зобов'язані повернути ОСОБА_1 та при цьому передали на виконання цих договорів в іпотеку належне їм нерухоме майно; 2) договори укладено з родичами (тещами кожного з них); 3) після передання в іпотеку нерухомого майна, у відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відсутнє інше ліквідне майно, за рахунок якого вони можуть відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором ОСОБА_1
На переконання апеляційного суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки укладення оспорюваних договорів відбулося з метою уникнення сплати боргу та звернення стягнення кредитором на їх майно як боржників.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що в боржників є інше рухоме майно, проте виконавець в ході примусового виконання рішень Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 29.12.2020 р. (справа №149/699/20) та від 07.05.2021 р. (справа №149/696/20)не вжив належних заходів для звернення стягнення на нього, а тому позика і передання в іпотеку квартир, належних ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не перешкоджає виконанню зобов'язання перед ОСОБА_1 , - апеляційний суд виснує, що таке твердження в апеляційній скарзі є голослівними, не підтверджене конкретними обставинами, спрямоване на невиконання судових рішень, а з урахуванням того, що ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_4 не вчинили жодних дій на повернення боргу ОСОБА_1 (не повернуто нічого), - навпроти, підтверджує відсутність у боржників наміру виконувати зобов'язання перед кредитором .
З урахуванням вищевикладеного, не є аргументом на підтвердження неправильності ухваленого судом першої інстанції рішення та на підтвердженні відсутності ознак фраудаторності в оспорюваних договорах посилання на те, що в квартирах, які є предметом договорів іпотеки, зареєстровані та проживають неповнолітні діти, оскільки ця обставина не впливає на оцінку правомірності оспорюваних правочинів, а питання звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , наразі не вирішується.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Апеляційними судом дано оцінку основним доводам відповідача та позивача.
Відповідно до пункту 1 частини1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, якщо апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції у повній мірі, рішення суду обґрунтоване, прийняте на підставі повно та всебічно встановлених обставин справи, вірної оцінки доказів у їх сукупності та відповідності одне одному, з урахуванням судової практики у подібних правовідносинах.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування правильного судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне подану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін (п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України) як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції (п. в ч. 1 ст. 382 ЦПК України), та виходячи з положень статті 141 ЦПК України, з урахуванням того, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення, понесені судові витрати слід залишити за особами, які подали апеляційну скаргу.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , подану їх представником адвокатом Пинзарем Ігорем Віталійовичем, залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня 2023 року залишити без змін.
Судові витрати ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за кожним із них.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Т. М. Шемета
Судді: О. Ю. Береговий
О. В. Ковальчук
Повний текст постанови складено 16 жовтня 2023 року.