Справа № 344/15374/22
Провадження № 2/344/1001/23
УХВАЛА
16 жовтня 2023 року місто Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Мелещенко Л.В., ознайомившись із заявою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Футерка Василя Любомировича про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про зміну графіку побачень з дитиною,-
ВСТАНОВИЛА:
09 грудня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про зміну графіку побачень з дитиною.
На підставі розпорядження заступника керівника апарату Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області № 116 від 24 липня 2023 року проведено повторний автоматизований розподіл незавершених розглядом судових справ, які перебувають у провадженні судді Шамотайла О.В.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 липня 2023 року дану справу розподілено головуючому судді Мелещенко Л.В.
Ухвалою суду від 27 липня 2023 року прийнято до розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про зміну графіку побачень з дитиною.
13 жовтня 2023 року представник позивача адвокат Футерко Василь Любомирович подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом встановлення зустрічей дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з кваліфікованим професійним психологом, спрямованих на відновлення відносин та емоційного контакту з батьком ОСОБА_1 , при цьому:
- зобов'язати ОСОБА_2 забезпечувати відвідування виключно в межах міста Івано-Франківська ОСОБА_3 зустрічей з кваліфікованим професійним психологом, обраним ОСОБА_1 ;
- зобов'язати сторони не пізніше як протягом 10 календарних днів з дня набрання ухвалою про забезпечення позову законної сили узгодити дні та час таких зустрічей;
- зустрічі проводити без присутності матері дитини в кабінеті психолога;
- до моменту, визначеного психологом, зустрічі проводити без участі батька дитини, а після цього моменту з його участю;
- витрати на оплату послуг психолога покласти на ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи вимоги заяви про забезпечення позову, представник позивача зазначає, що оскільки спір у вищезазначеній цивільній справі виник із сімейних правовідносин, тому невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання рішення суду, оскільки відповідач цілеспрямовано перешкоджає у спілкуванні з дитиною, що порушує право дитини на спілкування з батьком.
Згідно частини першої статті 153 Цивільного процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
З урахуванням приписів частини першої статті 153 та частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України розгляд заяви здійснюється без виклику сторін та без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Вивчивши заяву про забезпечення позову та додані до неї документи, матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до частини першої та другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно пункту 3 частини першої статті 150 Цивільного процесуального кодексу України, позов забезпечується встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Частиною першою статті 151 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Згідно правового висновку, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20), умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Відтак, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Згідно роз'яснень пункту 6 постанови Пленуму Верхового Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 31 січня 2019 року у справі №761/45074/17, Верховний Суд, зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Слід зазначити, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Отже, підставою для забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.
За правилами статті 141 Сімейного кодексу України, мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно частини першої статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Принцип 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року № 1385, проголошує, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Судом встановлено, що у провадженні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області знаходиться цивільна справа №344/15374/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між сторонами дійсно існує спір щодо зміни графіку побачень малолітньої дитини з батьком.
Разом з тим, рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2019 року по справі № 344/20732/18 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Івано-Франківської міської ради про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною задоволені частково. Зобов'язано ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 , не чинити ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , перешкод у вихованні та вільному спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до визначеного судом графіку зустрічей. Встановлено ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , наступний порядок участі у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : щовівторка та щочетверга кожного тижня з 18:00 год по 20:00 год у присутності матері дитини ОСОБА_2 за місцем проживання дитини або за попередньою домовленістю з матір'ю дитини - за іншим місцем; щонеділі кожного тижня з 11:00 год до 13:00 год.
Дане рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області залишено без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 травня 2020 року та постановою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року.
Суд зазначає, що судовим рішенням, що підлягає обов'язковому виконанню, встановлений позивачу порядок участі у спілкуванні та вихованні його малолітньої дитини.
Суд приймає до уваги те, що під час виконання рішення від 17 грудня 2019 року малолітня дитина буде підтримувати зв'язок з матір'ю та перебувати у звичних для неї умовах, у той же час не будуть порушуватися права батька на спілкування з дитиною, оскільки дитина періодично також перебуватиме у батька.
За таких обставин суд вважає, що зустрічі з психологом могли б відбуватися у вже встановлений даним рішенням час.
Крім того, вимоги заяви про забезпечення позову є неконкретизованими та такими, що не узгоджуються з інтересами дитини, яка також має свій розпорядок дня та інтереси.
Дослідивши заяву про забезпечення позову, дотримуючись принципів здійснення цивільного судочинства, а також враховуючи співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, оскільки матеріали заяви не містять достатньо обґрунтованих для забезпечення позову доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заявленого виду забезпечення позову, суд приходить до висновку, що заява не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 149-153, 247, 258-261, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суддя -
УХВАЛИЛА:
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Футерка Василя Любомировича про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про зміну графіку побачень з дитиною - відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Мелещенко Л.В.