Постанова
Іменем України
12 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 308/3956/15-ц
провадження № 61-8074св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ракущинцем Андрієм Андрашовичем, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 серпня 2021 року у складі судді Бенца К. К. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 липня 2022 року у складіколегії суддів: Мацунича М. В., Кожух О. А., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», після зміни назви - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі також - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позов обґрунтовано тим, що 13 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк», назву якого змінено на ПАТ КБ «ПриватБанк»), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 011Є/V-U.
Згідно з умовами кредитного договору банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 100 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12 березня 2018 року включно.
ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит та нараховані за користування кредитом відсотки щомісячними платежами.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 13 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі № 453.
ЗАТ КБ «ПриватБанк» виконало свої зобов'язання за кредитним договором від 13 березня 2008 року № 011Є/V-U.
Однак ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту та відсотків за користування кредитом, у розмірі та строки, визначені кредитним договором, не виконує.
Вимогу банку про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором відповідач проігнорував.
У зв'язку з невиконанням відповідачем належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором у нього виникла заборгованість, яка станом на 16 лютого 2015 року становить 72 211,75 дол. США, що еквівалентно 1 880 393,92 грн, з яких: 55 961,08 дол. США - заборгованість за кредитом; 11 071,79 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 731,08 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 9,60 дол. США -штраф (фіксована частина); 3 438,20 дол. США - штраф (процентна складова).
Просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 72 211,75 дол. США звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: магазин продовольчих товарів та кафетерій, загальною площею 75,20 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки від імені ПАТ КБ «ПриватБанк».
Під час розгляду справи, 03 березня 2020 року, відповідно до статті 49 ЦПК України АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду заяву про зміну предмета позову та просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 13 березня 2008 року № 011Є/V-U у розмірі 72 211,75 дол. США, що еквівалентно 1 880 393,92 грн, з яких: 55 961,08 дол. США - заборгованість за кредитом; 11 071,79 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 731,08 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 9,60 дол. США - штраф (фіксована частина); 3 438,20 дол. США - штраф (процентна складова).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 серпня 2021 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 13 березня 2008 року № 011Є/V-U у сумі 65 207,95 дол. США, з яких: 55 961,08 дол. США - заборгованість за кредитом; 9 246,87 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що усупереч умовам договору ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання щодо погашення кредиту та відсотків, у результаті чого станом на 16 лютого 2015 року у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 72 211,75 дол. США, що еквівалентно 1 880 393,92 грн.
На виконання статей 12, 13 ЦПК України відповідач не спростував наданий розрахунок заборгованості.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором банк надіслав на його адресу вимогу від 23 грудня 2014 року про дострокове повернення частини позики, що залишилася.
Оскільки банк реалізував своє право на дострокове повернення кредитної заборгованості відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, надіславши відповідачу відповідну вимогу, нарахування відсотків після такої вимоги є неправомірним.
Отже, стягненню підлягає заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 9 246,87 дол. США станом на 11 грудня 2014 року.
Пунктом 6.1. кредитної угоди передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позичальник зобов'язаний сплачувати банку пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ), яка діяла в період, за який стягується пеня від простроченої суми за кожен день прострочення.
Оскільки розмір пені, визначений законодавством України та погоджений сторонами у кредитному договорі, пов'язаний із розміром облікової ставки НБУ, встановлення якої не передбачено для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.
Відповідно до частини першої, третьої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Отже, вимоги про застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, можуть заявлятися лише в національній валюті України (гривні).
Враховуючи це, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача пені, нарахованої в іноземній валюті.
Крім того, за порушення позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором позивач одночасно нарахував пеню та штрафи, що вказує про застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення договірного зобов'язання, що суперечить вимогам частини першої статті 61 Конституції України та частині третій статті 509 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 липня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,від імені якого діє адвокат Ракущинець А.А., залишенобез задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 серпня 2021 року скасовано в частині відмови у позові щодо частини відсотків і пені та постановлено у цій частині постанову про задоволення позову.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» кредитну заборгованість у розмірі 840,21 дол. США відсотків за користування кредитом, та у розмірі 32 182,32 грн пені. Вирішено питання про розподіл судових витрат (у розмірі 5 835,41 грн).
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач неналежним чином виконував умови кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування коштами, у результаті чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банка.
Однак, надіславши на його адресу вимогу від 23 грудня 2014 року про дострокове повернення частини позики, що залишилася, банк змінив строк повернення кредиту.
При цьому правове значення має момент надсилання вимоги про дострокове повернення кредиту, а не момент її складання.
Банк просить стягнути відсотки у розмірі 10 008,08 дол. США станом на 11 січня 2015 року, з чим погодився суд апеляційної інстанції.
Щодо стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором, то суд апеляційної інстанції встановив правомірність її нарахування відповідно до умов договору, однак, враховуючи необхідність її стягнення у національній валюті України, встановлений сторонами строк позовної давності до 5 років, а також позовну вимогу банку, дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 пені в сумі 32 182,32 грн, що за курсом НБУ еквівалентно 1 235,88 дол. США.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Ракущинця А. А. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 серпня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 липня 2022 року, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у позові у повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна мотивована таким.
Суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та в межах заявлених позовних вимог. Змінювати за власним розсудом предмет і підставу позову суд апеляційної інстанції не уповноважений. Суд апеляційної інстанції не врахував усталену судову практику Верховного Суду щодо незаконності нарахування та стягнення пені в дол. США., а також, що борг за кредитним договором не підтверджується розрахунком заборгованості банку.
За прострочене зобов'язання, виражене в іноземній валюті, пеня має обчислюватися і стягуватися в національній валюті України. При цьому саме у гривні пеня повинна обчислюватися щоденно (на момент щоденного прострочення зобов'язання).
Оскільки позивач 23 грудня 2014 року звернувся до позичальника з вимогою про дострокове погашення кредитної заборгованості, нараховані після цієї дати відсотки за користування кредитом, не підлягають стягненню. Крім того, суд апеляційної інстанції неправильно розрахував розмір відсотків, які підлягають стягненню.
Заявивши в процесі розгляду справи нові позовні вимоги, позивач не сплатив за неї судовий збір.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18, від 27 березня 2019 року у справі № 220/421/17, провадження № 14-603цс18, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 905/1923/16, від 13 липня 2018 року у справі № 916/2393/17, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15, від 23 листопада 2018 року у справі № 922/4404/17, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, провадження № 61-22158св19, від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, провадження № 61-517св18, у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 909/660/14, від 11 березня 2015 року, провадження № 6-16цс15, від 04 липня 2011 року, провадження № 3-62гс11, від 26 грудня 2011 року, провадження № 3-141гс11; суд встановив обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» заперечує проти доводів ОСОБА_1 в особі адвоката Ракущинця А. А., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив обґрунтовано тим, що у зв'язку невиконанням зобов'язань за кредитним договором у відповідача станом на 16 лютого 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 72 211,75 дол. США. Наданий банком розрахунок заборгованості є інформаційним документом за результатами обробки фактичного операційного руху грошових коштів за рахунками кредитної угоди, а також відображає стан нарахування в певні періоди часу. Відповідач не спростував наданий банком розрахунок заборгованості.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційні провадження відкриті з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитну угоду № 011Є/V-U, згідно з умовами якої банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 100 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення не пізніше 12 березня 2018 року.
За умовами кредитної угоди від 13 березня 2008 року ОСОБА_1 зобов'язався щомісяця в період настання сплати грошових коштів (щомісячний платіж) надавати банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати згідно з кредитним договором (т. 1, а. с. 11-16).
Згідно з пунктом 2.2.2 кредитної угоди від 13 березня 2008 року № 011Є/V-U позичальник зобов'язався сплатити банку відсотки за користування кредитними коштами відповідно до пунктів 2.3.1, 2.3.2, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 цієї угоди, а також пунктів 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 договорів про видачу траншів, які є невід'ємною частиною цієї угоди.
Встановлено, що ОСОБА_1 отримав суму кредиту у розмірі 100 000,00 дол. США, що підтверджується заявою на видачу готівки (т. 1, а. с. 9).
На забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань щодо повернення суми кредиту за кредитною угодою між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки від 13 березня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 453.
Згідно з розрахунком заборгованості, наданим банком, станом на 16 лютого 2015 року, заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 13 березня 2008 року № 011Є/V-U становить 72 211,75 дол. США, що за курсом 26,04 відповідно до службового розпорядження НБУ від 16 лютого 2015 року складає 1 880 393,92 грн, з яких: 55 961,08 дол. США - заборгованість за кредитом; 11 071,79 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 731,08 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 9,60 дол. США - штраф (фіксована частина); 3 438,20 дол. США - штраф (процентна складова) (т. 1, а. с. 3-5).
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором, ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслало на його адресу вимогу про дострокове повернення частини позики, що залишилася, від 23 грудня 2014 року (т. 1, а. с. 7-8).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме заборгованості за простроченими процентами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
Якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), за правилом статті 610 ЦК України є порушенням зобов'язання.
Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як вбачається з кредитної угоди від 13 березня 2008 року № 011Є/V-U ОСОБА_1 отримав кошти від ПАТ КБ «ПриватБанк» на умовах строковості, зворотності, забезпеченості, платності.
Позивач свої зобов'язання за кредитною угодою виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі 100 000,00 дол. США, що підтверджується доказами у справі, зокрема, заявою на видачу готівки, встановленими обставинами та поясненнями сторін.
Усупереч умовам договору ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання з погашеннякредиту та відсотків, у зв'язку з чим банк 15 січня 2015 року надіслав на його адресу вимогу від 23 грудня 2014 року про дострокове повернення частини позики, що залишилася.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) також зроблено висновок, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 не виконував належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, тому наявні правові підстави для стягнення з нього на користь банку залишку основної заборгованості за кредитом в розмірі 55 961,08 дол. США та відсотків за користування кредитними коштами.
Встановивши, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» 15 січня 2015 року надіслало на його адресу вимогу про дострокове повернення частини позики, що залишилася, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що нарахування відсотків за користування кредитом після вказаної дати є незаконним.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції правильно застосував правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, на яку заявник посилається у касаційній скарзі.
Доводи заявника про неправильне визначення судом апеляційної інстанції розміру відсотків Верховний Суд не враховує, оскільки зазначене стосується необхідності дослідження розрахунку заборгованості, тобто дослідження доказів, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції. Відповідач не був позбавлений можливості заперечити в суді апеляційної інстанції проти визначеного банком розміру заборгованості за відсотками станом на 15 січня 2015 року та спростувати його, надавши суду власний контрозрахунок.
Суд касаційної інстанції, як суд права, погоджується з правовими підставами нарахування відсотків на вказану дату.
Також Верховний Суд відхиляє доводи про незаконність стягнення пені з огляду на таке.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Такі кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (стаття 524 ЦК України).
Загальні положення про виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Таким чином, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції правильно застосував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 909/660/14, від 13 червня 2018 року у справі № 905/1923/16, від 13 липня 2018 року у справі № 916/2393/17, від 16 березня 2019 року у справі № 916/4692/15, на які в касаційній скарзі посилається заявник, щодо неможливості стягнення штрафних санкцій в іноземній валюті. Водночас суд правомірно звернув увагу на те, що вказані постанови не містять висновків про неможливість стягнення пені у гривні (за порушення зобов'язання у валюті), у тому числі у випадку визначення позивачем такого еквіваленту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, зроблено правовий висновок про те, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, може внести двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц зроблено правовий висновок про те, що оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, умови кредитного договору, передбачали сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, а сторони ці умови не оспорювали, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд мав право стягнути й пеню в іноземній валюті.
Враховуючи зазначені вище висновки, а також встановивши, що між сторонами було укладено кредитний договір в іноземній валюті, а пеня, за умовами договору, сплачується у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату сплати, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення заборгованості за кредитом в дол. США, а за пенею - у гривні у відповідному еквіваленті за курсом НБУ.
Аналогічний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 759/11740/15-ц, провадження № 61-45св21.
Посилання заявника на те, що розмір заборгованості не може підтверджуватися розрахунком банку, є необґрунтованими.
Верховний Суд наголошує на тому, що на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов'язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Для встановлення дійсних фактичних обставин справи сторони мають надати до суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази, які підлягають оцінці судом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша, третя статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 79 ЦПК України докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Суд апеляційної інстанції правомірно врахував надані банком розрахунки заборгованості та наявні матеріали кредитної справи, оскільки указані документи стосуються предмета доказування у справі.
Відповідач, заперечуючи проти розміру заборгованості, не спростував його.
Посилання заявника на необхідність доплати позивачем судового збору у зв'язку зі збільшенням позовних вимог є необґрунтованим, оскільки розмір заборгованості, заявлений у момент подання позову, та станом на час зміни предмета позову, залишався незмінним. Позивач спочатку звернувся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотекиу рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 72 211,75 дол. США, а потім змінив предмет позову шляхом стягнення з відповідача указаної суми.
Відповідні доводи касаційної скарги не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до статті 411 ЦПК України.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права під час розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення рішень судів попередніх інстанцій у оскаржуваній частині без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ракущинцем Андрієм Андрашовичем, залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 серпня 2021 року у нескасованій частині та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є статочною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
О. В. Ступак
В. В. Яремко