Постанова
Іменем України
10 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 760/7792/14
провадження № 61-9938св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: Публічне акціонерне товариство «Омега Банк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Лесиком Богданом Богдановичем, на постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У лютому 2013 року Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі -
ПАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» (далі - ПАТ «Омега Банк»), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
Позов обґрунтований тим, що 22 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест» (нова назва - Закрите акціонерне товариство «ТАС-Інвестбанк» (далі - ЗАТ «ТАС-Інвестбанк»), правонаступником якого є
ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1037-Ф, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді мультивалютної відновлювальної кредитної лінії у розмірі 1 870 000,00 доларів США, строком до 21 листопада 2012 року.
26 травня 2008 року додатковим договором № 2 до кредитного договору внесені зміни до пункту 1.2 кредитного договору, внаслідок чого загальний ліміт заборгованості за кредитом становив 9 701 050,00 грн та складався із двох частин: перша частина - ліміт заборгованості за кредитом у розмірі 9 624 037,50 грн (основний кредитний ліміт); друга частина - кредит з лімітом заборгованості, який складає 77 012,50 грн (додатковий кредитний ліміт).
Позивач зазначав, що відповідач неналежним чином виконував зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 16 592 450,63 грн.
07 березня 2008 року між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», правонаступником якого
є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1116-Ф на суму 106 425,00 доларів США зі сплатою 12 % річних, строком до 06 березня
2028 року.
Відповідач не в повному обсязі виконав свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого заборгованість за кредитним договором від 07 березня 2008 року № 1116-Ф станом на 27 грудня 2012 року становила 96 512,00 доларів США.
18 червня 2014 року між ПАТ «Сведбанк» (змінено назву на Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» (далі - ПАТ «Омега Банк»)) та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимог, відповідно до умов якого
ПАТ «Дельта Банк» придбало права вимоги за кредитами ПАТ «Омега Банк».
Уточнивши позовні вимоги, ПАТ «Дельта Банк» остаточно просило стягнути
з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором
від 22 листопада 2007 року № 1037-Ф у розмірі 27 551 063,65 грн та заборгованість за кредитним договором від 07 березня 2008 року № 1116-Ф у розмірі
4 244 981,28 грн.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11 липня 2017 року
у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані позивачем роздруківки меморіальних ордерів не містять обов'язкових реквізитів, не відповідають вимогам оформлення документів відповідно до Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України (далі - НБУ) від 18 червня 2003 року № 254. Розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором № 1037-Ф підготовлено та підписано працівником ПАТ «Сведбанк» і цей розрахунок є носієм його особистої інтелектуальної роботи, а не документом на підтвердження факту отримання коштів ОСОБА_1 . Виписок із поточного рахунку отримувача, зазначеного у меморіальних ордерах, як доказів отримання коштів відповідачем не надано. Аналогічних висновків дійшов суд першої інстанції і відносно доказів щодо підтвердження заборгованості за кредитним договором
від 07 березня 2008 року № 1116-Ф. Згідно з висновком судового експерта розрахунок заборгованості є необґрунтованим та не відповідає умовам укладених договорів та бухгалтерських документів.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» залишено без задоволення. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 липня 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року касаційну скаргу
ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Після нового розгляду постановою Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» залишено без задоволення. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 липня 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року касаційну скаргу
ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За результатам другого нового розгляду постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 1037-Ф у розмірі 21 964 462,96 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 07 березня 2008 року № 1116-Ф у розмірі 3 638 729,04 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що відповідач дійсно отримав кредитні кошти та неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання щодо їх своєчасного повернення, що призвело до виникнення заборгованості за кредитними договори, яка підлягає стягненню з боржника.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У червні 2023 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Лесика Б. Б. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
У якості підстав касаційного оскарження вказував на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18. Крім того, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначено, що апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4
частини третьої статті 411 ЦПК України).
У вересні 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» подало до суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить поновити встановлений строк на подачу відзиву на касаційну скаргу.
Пропуск строку на подання відзиву обґрунтований тим, що у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації наступили негативні наслідки в частині здійснення поточної діяльності підприємства, також це пов'язано із мобілізацією правників, що здійснюють супроводження, що позбавило можливості подати цей відзив
у строки передбачені чинним ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 395 ЦК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлений судом процесуальний строк можу бути продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи, що процесуальний строк, встановлений судом, сторона пропустила
з власної вини, із клопотанням про продовження процесуального строку ця особа звернулася після його спливу (що унеможливлює його продовження), та
з урахуванням того, що наведені заявником обставини, такі як мобілізація правників, які за твердженням позивача перешкоджали вчасно подати відзив, не свідчать про поважність причин пропуску строку на подання відзиву, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для продовження позивачу строку для подання відзиву на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Встановлені судами обставини
22 листопада 2007 року між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», правонаступником якого
є ПАТ «Сведбанк» (який змінив назву на ПАТ «Омега Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1037-Ф, відповідно до вимог якого банк надав позичальнику кредит у вигляді мультивалютної кредитної лінії у доларах США та гривнях з лімітом заборгованості 1 870 000,00 доларів США, на умовах, передбачених договором, позичальник зобов'язався одержати кошти кредиту,
а також повернути кредит у строки, визначені у пункті 1.3 договору, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Загальний ліміт заборгованості за кредитом: 1 870 000,00 доларів США. Кредит складався із двох частин: перша частина - ліміт заборгованості за кредитом - 1 854 750,00 доларів США (основний кредитний ліміт), друга частина - ліміт заборгованості за кредитом 15 250,00 доларів США (додатковий кредитний ліміт). Строк надання кредиту - 22 листопада 2007 року, строк повернення кредиту - до 21 листопада 2012 року включно. Процентна ставка за користування коштами кредиту у доларах США - 12 % річних, у гривнях - 14 % річних. Цільове призначення кредиту: основний кредитний ліміт - на придбання майнових прав на квартири, право власності на які виникне у ОСОБА_1 у майбутньому, шляхом придбання цінних паперів, що зазначені у додатку № 1 до кредитного договору; додатковий кредитний ліміт - на споживчі потреби.
Згідно з пунктом 2 вказаного кредитного договору, кредит надається за письмовим зверненням позичальника (у одному екземплярі) після укладення (відповідно до розділу 5 договору) договорів у забезпечення виконання зобов'язань за договором. Кошти кредиту надаються у готівковій та (або) безготівковій формі, в тому числі шляхом їх перерахування на користь кредиторів позичальника (продавців, виконавців робіт тощо) відповідно до укладених з ними договорів.
Пунктом 4 вказаного кредитного договору встановлено, що кошти кредиту, одержані позичальником за договором, повертаються ним у повному обсязі
у валюті кредиту не пізніше 21 листопада 2012 року на рахунок для обліку наданого кредиту. Позичальник здійснює платежі за договором у такій черговості: прострочені зобов'язання за процентами, строкові платежі за процентами, прострочені зобов'язання за кредитом, строкові платежі за кредитом, пеня, інші платежі за договором.
Згідно з пунктом 6 кредитного договору у разі порушення строків погашення кредиту в доларах США позичальник на вимогу банку сплачує банку за кожний день прострочення платежів пеню, яка сплачується у гривнях за курсом НБУ на день здійснення платежу, у розмірі, що розраховується, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, та суми своєчасно не повернутих коштів. У разі порушення строків погашення кредиту в гривнях позичальник на вимогу банку сплачує банку за кожний день прострочення платежів пеню у розмірі, що розраховується, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, та суми своєчасно не повернутих коштів. У разі порушення строків сплати процентів у гривнях за користування кредитом та комісій позичальник на вимогу банку сплачує банку за кожний день прострочення платежів пеню у розмірі, що розраховується, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ та суми боргу. У разі порушення строків сплати процентів
в доларах США за користування кредитом та комісій позичальник на вимогу банку сплачує банку за кожний день прострочення платежів пеню, яка сплачується
у гривнях за курсом НБУ на день здійснення платежу, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ та суми боргу.
30 листопада 2007 року між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» та ОСОБА_1 укладено договір застави цінних паперів № 1037-Ф/1017-Ф/821-Ф/ЗЦП-1, із додатковим договором від 07 лютого 2008 року № 1, відповідно до умов якого заставодавець як боржник передає, а заставодержатель приймає у заставу предмет застави, визначений розділом 2 договору застави, на забезпечення зобов'язань позичальника ОСОБА_1 , що випливають із кредитного договору
від 20 листопада 2007 року № 1037-Ф, включаючи всі зміни, додатки, доповнення та додаткові договори до нього, що можуть виникнути в майбутньому, який укладено між ЗАТ «Сведбанк Інвест» та ОСОБА_1
07 лютого 2008 року між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 22 листопада 2007 року
№ 1037-Ф, яким внесено такі зміни в умови кредитного договору: пункт 1.2 кредитного договору викладено у такій редакції:
- 1.2 загальний ліміт заборгованості за кредитом: 1 921 000,00 доларів США. Кредит складається із двох частин: перша частина - ліміт заборгованості за кредитом 1 905 750,00 доларів США (основний кредитний ліміт), друга частина - кредит з лімітом заборгованості, який складає 15 250,00 доларів США (додатковий кредитний ліміт). Інші умови кредитного договору залишені незмінними.
07 лютого 2008 року між ЗАТ «Сведбанк Інвест» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 до договору застави цінних паперів № 1037-Ф/ЗЦП-1,
у якому було враховано збільшення кредитного ліміту.
26 травня 2008 року між ЗАТ «Сведбанк Інвест» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 22 листопада 2007 року
№ 1037-Ф, яким внесено такі зміни в умови кредитного договору: пункт 1.2 кредитного договору викладено у такій редакції:
- 1.2 загальний ліміт заборгованості за кредитом: 9 701 050,00 грн. Кредит складається із двох частин: перша частина - ліміт заборгованості за кредитом: 9 624 037,50 грн (основний кредитний ліміт), друга частина - кредит з лімітом заборгованості, який складає 77 012,50 грн (додатковий кредитний ліміт). Інші умови кредитного договору залишені незмінними.
07 березня 2008 року між ЗАТ «Сведбанк Інвест», який є правонаступником
ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1116-Ф, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у доларах США на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язався одержувати кошти кредиту, а також повернути кошти кредиту у строки, визначені у графіку погашення кредиту, сплатити проценти за користування ними та виконати інші зобов'язання, передбачені договором. Розмір кредиту - 106 425,00 доларів США, строк одержання кредиту - 07 березня 2008 року, строк повернення кредиту - починаючи з квітня 2008 року відповідно до графіку погашення кредиту (додаток 1 до договору) з датою повного повернення 06 березня 2028 року, процентна ставка за користування коштами кредиту 12 % річних; придбання квартири шляхом придбання цільових облігацій емітенту приватної фірми «Будівельна фірма ГАП», що надають право на отримання у власність двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , та споживчі потреби.
Згідно з пунктом 2 вказаного кредитного договору, кредит надається за письмовим зверненням позичальника після укладення (відповідно до розділу 5 договору) договорів у забезпечення виконання зобов'язань за договором, а також після сплати позичальником власних коштів у сумі не менше 20 % від вартості облігацій за договором купівлі-продажу облігацій, відповідно до якого до позичальника перейшло або перейде право власності на облігації, визначені
у пункті 5.1. Письмове звернення подається позичальником у одному екземплярі та має містити: дату, розмір кредиту, його цільове призначення та строки здійснення банком платежу. Кошти кредиту надаються у готівковій та (або) безготівковій формі, у тому числі шляхом їх перерахування на користь кредиторів позичальника (продавців, виконавців робіт тощо) відповідно до укладених з ними договорів.
Пунктом 4 вказаного кредитного договору кошти кредиту, одержані позичальником за договором, повертаються ним у валюті кредиту на рахунок для обліку наданого кредиту (підпункт 2.1.1 договору) з додержанням строків, визначених у графіку погашення кредиту (додаток № 1 до договору). Позичальник здійснює платежі за договором у такій черговості: прострочені зобов'язання за процентами, строкові платежі за процентами, прострочені зобов'язання за кредитом, строкові платежі за кредитом, пеня, інші платежі за договором.
Згідно з пунктом 6 кредитного договору у разі порушення строків погашення кредиту або процентів позичальник на вимогу банку сплачує банком за кожний день прострочення платежів пеню, яка сплачується у гривнях за курсом НБУ на день здійснення платежу, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, що діє
у період, за який сплачується пеня, та суми своєчасно не повернутих коштів.
Додатками до цього договору є графік повернення кредиту і тарифи по проведенню кредитних операцій з фізичними особами.
07 березня 2008 року між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 1116-Ф/ІП-1, відповідно до умов якого іпотекодавець як боржник передав, а іпотекодержатель прийняв у іпотеку предмет іпотеки (квартиру АДРЕСА_2 ), на забезпечення зобов'язань позичальника, що випливають із кредитного договору від 07 березня 2008 року № 1116-Ф.
ПАТ «Сведбанк» є правонаступником всіх правах та зобов'язань
ПАТ «СведбанкІнвест», приєднаного у процесі реорганізації.
ПАТ «СведбанкІнвест» зареєстроване як юридичну особу із назвою
АКБ «СосьєтеЖенераль Україна», 12 жовтня 2001 року НБУ зареєстровано зміну назви на ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», 18 грудня 2007 року НБУ зареєстровано зміну назви на ЗАТ «Сведбанк Інвест», 12 червня 2009 року НБУ зареєстровано зміну назви на ПАТ «СведбанкІнвест».
Рішенням річних загальних зборів акціонерів від 29 квітня 2013 року
ПАТ «Сведбанк» змінив своє найменування на ПАТ «Омега Банк», а 18 червня
2013 року між ПАТ «Омега Банк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 1, за умовами якого передано у тому числі право вимоги за кредитними договорами № 1037-Ф та 1116-Ф, укладеними із ОСОБА_1 .
Згідно з розрахунком заборгованості ПАТ «Дельта Банк» розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 1037-Ф становить 27 551 063,65 грн, що складається із суми заборгованості за кредитом - 9 549 461,66 грн, суми заборгованості за відсотками - 10 163 475,71 грн, пені - 7 260 943,92 грн, 3 % річних - 569 569,33 грн, суми заборгованості за кредитом - 2 686,86 грн, суми заборгованості за відсотками - 2 762,67 грн, пені - 2 006,15 грн, 3 % річних - 157,35 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості ПАТ «Дельта Банк» розмір заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 07 березня 2008 року
№ 1116-Ф становить 4 244 981,28 грн, що складається із суми заборгованості за кредитом - 96 512,00 доларів США, що становить 2 027 255,70 грн, суми заборгованості за відсотками - 70 158,55 доларів США, що становить
1 473 695,71 грн, суми заборгованості за комісіями - 22 332,62 грн, пені - 674 389,23 грн, 3 % річних - 47 308,02 грн.
Згідно з висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 14 квітня 2017 року № 6233/16-45/7071/17-45, розрахунок заборгованості у сумі 27 551 063,65 грн позичальника ОСОБА_1 перед
ПАТ «Дельта Банк» є необґрунтованим та не відповідає умовам укладених договорів та бухгалтерських документів, які містяться у матеріалах справи. За результатами дослідження наявних у матеріалах справи документів, підтвердити надання ОСОБА_1 кредитних коштів на суму 106 425,00 доларів США та 9 620 212,18 грн за кредитними договорами від 22 листопада 2007 року № 1037-Ф та від 07 березня 2008 року № 1116-Ф не видається за можливе, а тому провести розрахунок відсотків за користування кредитними коштами також не видається за можливе, так як документально не підтверджується виникнення та період існування фактичної заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Сведбанк Інвест».
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,
а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).
Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Частиною першою статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням
є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Апеляційний суд, з урахуванням вказівок зазначених у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року, встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов'язань та неналежне виконання позичальником умов кредитних договорів, що призвело до виникнення заборгованості, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитними договорами згідно з вимогами статті 526 ЦК України, якою передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Так банк у цій справі довів належними і допустимими доказами факт укладення з ОСОБА_1 кредитних договорів, надання позичальнику кредитних коштів, тобто виконання належним чином своїх обов'язків, та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, що підтверджується виписками з особових рахунків ОСОБА_1 , відповідно до яких позичальник здійснював платежі за кредитними зобов'язаннями до певного періоду.
Водночас відповідачем не спростовано факт отримання кредитних коштів, а також факт неналежного виконання зобов'язань перед банком, в тому числі не спростовано розмір заборгованості заявленої до стягнення.
Верховний Суд неодноразова вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Верховний Суд погоджується, що за встановленими у цій справі обставинами неналежне виконання грошових зобов'язань призвело до виникнення заборгованості за кредитними договорами, тому вимоги банку про стягнення заборгованості є обґрунтованими.
Щодо доводів касаційної скарги про відступлення від висновків Верховного Суду
У касаційній скарзі заявник посилається на необхідність відступлення від висновків викладених у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року
у справі № 200/5647/18.
Частиною другою статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду
у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги з підстави, визначеної у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має навести належне обґрунтування існування такої підстави. Таке обґрунтування не повинно зводитися до формального непогодження із встановленими судами першої та апеляційної інстанцій фактичними обставинами справи. Подаючи касаційну скаргу з підстав існування потреби відступити від певного актуального правового висновку, викладеного Верховним Судом, заявник повинен навести, у чому саме полягає така потреба, обґрунтувавши існуванням певної правової проблеми під час застосування вже сформованого правового висновку, від якого заявник просить відступити Верховний Суд.
Для перегляду судом касаційної інстанції певного правового висновку потрібне існування сукупності підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього правового висновку щодо певного питання правозастосування на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов'язано зі зміною суспільних відносин та усуненням суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.
Втім заявник аргументує необхідність відступлення від висновків, викладених
у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 тим, що апеляційний суд застосовуючи зазначені висновки не звернув уваги на те, що фактичні обставини у справах № 760/7792/14 та № 200/5647/18 розрізняються, так само різниться правове регулювання щодо документування фінансових (банківських) операцій із надання кредитних коштів. Тому наявні у справі
№ 760/7792/14 виписки із внутрішньобанківських рахунків не є належними та допустимими доказами факту надання кредитних коштів та наявності заборгованості за кредитними договорами.
Такі обставини, на які посилається заявник, як на підставу для відступу від висновку Верховного Суду, не є тими обставинами, з якими процесуальний закон (частина друга статті 403 ЦПК України) пов'язує можливість відступу від раніше сформульованого висновку.
Верховний Суд дійшов переконання, що підстава касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, а саме необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду, не підтвердилася, оскільки належним чином не обґрунтована заявником.
Також у своїй у касаційній скарзі заявник вказував, що апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Так заявник зазначав, що факт надання кредитодавцем кредитних коштів не підтверджений жодним належним та допустимим доказом у справі, а отже, факт наявності заборгованості відповідача за кредитними договорами не є доведеним.
Водночас такі доводи Верховний Суд визнає необгрунтованими, оскільки
у матеріалах справи наявні як копії кредитних договорів та додаткових договорів до них про внесення змін до умов кредитування, так і виписки з банківських особових рахунків позичальника, що підтверджує як факт укладення кредитних договорів, так і їх часткове виконання стороною позичальника.
Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Європейський суд з прав людини вказав, що принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом. До того ж, право на змагальний судовий процес, в принципі, означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні, вимоги задовольнили. До того ж, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (рішення від 14 січня 2021 року у справі «Гусєв проти України»).
Таким чином, доводи заявника зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду у вигляді переоцінки доказів та встановлення нових обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.
Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.
Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені
в рішенні суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»
у продовженні строку на подання відзиву на касаційну скаргу. Відзив Товариства
з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на касаційну скаргу залишити без розгляду та повернути заявнику.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Лесиком Богданом Богдановичем, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний