ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
05 жовтня 2023 року Справа № 903/540/23
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом Підприємства теплових мереж “Ковельтепло”
до відповідачів:
1) фізичної особи- підприємця Рибачок Галини Іванівни
2) фізичної особи- підприємця Рибачка Сергія Юрійовича
про солідарне стягнення 54512,55 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: Ткачук А. А., довіреність № 1/158 від 15.02.2023;
від відповідача-1: н/з;
від відповідача-2: н/з.
Права та обов'язки учаснику судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.
Відводу складу суду не заявлено.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Діловодство суду”.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Встановив:
Підприємство теплових мереж “Ковельтепло” звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів - фізичної особи- підприємця Рибачок Г. І. та фізичної особи- підприємця Рибачка С. Ю. 54512,55 грн, з них 39653,29 грн заборгованості за надану теплову енергію, 12565,58 грн інфляційних втрат та 2293,68 грн - 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог посилається на обов'язок відповідачів оплатити надані житлово-комунальні послуги у період з грудня 2019 по квітень 2022 згідно виставлених вимог від 16.03.2023 за відсутності договірних відносин, як безпідставно набута, за фактично отриману теплову енергію.
Ухвалою суду від 05.06.2023 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.06.2023, запропоновано відповідачам надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив, відповідачам - заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалу суду від 05.06.2023 надіслано судом на адресу місцезнаходження відповідача-2, яка відповідає відомостям із ЄДРПОУ: вул.Павлова,9, м.Ковель, Волинська область, 45000.
15.06.2023 поштовий конверт за ідентифікатором №4301040570033 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв'язку ф.20 “адресат відсутній за вказаною адресою”.
27.06.2023 відповідачі через відділ документального забезпечення та контролю суду подали відзив на позовну заяву в якому просять в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, при цьому вказують, що позивач в позовній заяві заявляє вимогу про стягнення заборгованості за період з грудня 2019 року по квітень 2022 року, який виходить за меткі позовної давності передбачені ст. 257 Цивільного кодексу України. Вважають, що позивач уже звертався до суду з позовом про стягнення тієї ж суми заборгованості 39653,29 грн, за такий же період, що і в даному позові, з грудня 2019 року по квітень 2022 року, що підтверджується рішенням Господарського суду Волинської області від 28.02.2023 по справі № 903/868/22, яке набрало законної сили. Також відповідачі зазначили, що вони не знали і не могли знати про здійснення нарахувань позивачем за теплопостачання і необхідність укладення договору, оскільки нежитлове приміщення було придбане з демонтованими приладами опалення, радіатори були відсутні. Жодних звернень про необхідність укладення договору та рахунків на оплату відповідачі від позивача не отримували. Належних доказів про направлення проекту договору №742 від 22.10.2019 року відповідачам позивачем не надано. Проект договору та вимога позивача були адресовані лише одному відповідачу - Рибачку С.Ю. і не на його юридичну адресу. Надані копії конвертів з чеками не є беззаперечними доказами направлення саме цих документів. Позивачем не доведено належним чином факти та обсяги постачання теплової енергії саме відповідачам. Копії актів про зняття показників теплового лічильника не дають можливість ідентифікувати саме якого лічильника зафіксовано показник. Відповідачі стверджують, що у них не було підстав для ухилення від оплати послуг позивача, оскільки всі обов'язки по оплаті за теплопостачання несуть орендарі, які орендували дане приміщення.
Також повідомляють, що з метою отримання послуг з теплопостачання відповідачі звернулися до ПТМ "Ковельтепло" з листом від 22.03.2021 про намір встановити вузол розподільчого обліку теплової енергії за адресою: м.Ковель, вул.Незалежності, 101, проте отримали відмову від позивача. Протягом усієї переписки ПТМ “Ковельтепло” в жодному своєму листі не згадав про необхідність укладення Договору та наявність заборгованості. 25.11.2022 комісією в складі представників ПТМ “Ковельтепло” в присутності ФОП Рибачок С.Ю. було прийнято в експлуатацію лічильник теплової енергії в нежитловому приміщенні за адресою: вул. Незалежності, 101 в м. Ковель, про що складено відповідний Акт.
Одночасно із прийняттям в експлуатацію лічильника тепла, 25.11.2022 року ФОП Рибачку С.Ю. представниками позивача було надано два примірники Індивідуального договору № 742 з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2022 року. 05.12.2022 року Індивідуальний договір № 742 з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії в м.Ковель був підписаний відповідачами з протоколом розбіжностей до нього (у зв'язку з тим, що його умови не відповідали Типовому договору) та повернутий на адресу ПТМ “Ковельтепло”. ПТМ “Ковельтепло” разом з листом від 13.12.2023 року повернув на адресу ФОП Рибачок С.Ю. підписаний протокол розбіжностей разом із протоколом узгодження розбіжностей від 13.12.2022. 20.03.2023 ФОП Рибачок С.Ю. повідомив листом ПТМ “Ковельтепло”, що пропозиція про підписання протоколу узгодження розбіжностей від 13.12.2022 до протоколу розбіжностей буде розглянута після винесення рішення по справі № 903/168/23. Звертають увагу суду, що відповідачі не ухилялися від укладення договору на постачання теплової енергії, а лише намагалися привести його у відповідність умовам типового договору. Даний відзив з додатками приєднано до матеріалів справи.
27.06.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про відкладення підготовчого засідання та продовження строку на подання відповіді на відзив, оскільки останній отримали лише 26.06.2023.
В судовому засіданні 27.06.2023 представник позивача відкликала клопотання в частині продовження строку на подання відповіді на відзив. Суд на місці ухвалив задовольнити клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання для надання можливості підготувати відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 27.06.2023 повідомлено сторони про те, що підготовче засідання відбудеться 25.07.2023.
04.07.2023 відповідач-2 через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про надання документально підтвердженого розміру судових витрат. Дана заява з додатками приєднана до матеріалів справи.
05.07.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відповідь на відзив № 698 від 03.07.2023 в якому просить позов задовільнити повністю, при цьому вказує, що про порушення свого права і про фізичних осіб - підприємців Рибачок Г. І. та Рибачка С. Ю. позивач дізнався 27.09.2022 відповідно заява відповідачів про застосування строку позовної давності не підлягає до задоволення. Щодо посилання відповідачів на повторне звернення до господарського суду до тих же відповідачів, з тим же предметом та із тих же підстав вказує, що рішенням Господарського суду Волинської області від 28.02.2023 по справі № 903/868/22 в позові відмовлено, оскільки строк виконання зобов'язань у відповідачів не настав, а тому вимога позивача про стягнення 43876,99 є передчасною. Вказує, що підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально- правового характеру. Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку. Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально- правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Вказує, що в даному випадку має місце бездоговірне користування тепловою енергією, відсутність договору купівлі-продажу теплової енергії, обов'язковість укладення якого лежить і на споживачеві і на теплопостачальній організації, при підтвердженні факту її постачання обставинами справи, не виключає можливості та не звільняє відповідача від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію, оскільки між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини. Дана відповідь на відзив з додатками приєднана до матеріалів справи.
17.07.2023 відповідачі подали заперечення на відповідь на відзив в яких просять в задоволенні позову відмовити повністю, при цьому вказують, що доводи позивача про те, що підстави позову є іншими з посиланням на інші обставини, не знаходять свого правового обґрунтування, оскільки не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального та процесуального права. Вважають, що є правові підстави для закриття провадження у справі №903/540/23, оскільки рішенням суду у справі №903/868/22, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет, вже вирішено спір та надано правову оцінку обставинам та підставам позову, заявленим у даній справі, а тому просять закрити провадження у справі. Дані заперечення з додатками приєднано до матеріалів справи.
25.07.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про приєднання додаткових доказів.
В судовому засіданні 25.07.2023 суд на місці ухвалив залишити клопотання позивача про приєднання додаткових доказів без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки відповідно до ч.2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
В судовому засіданні 25.07.2023 представник позивача заявила усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для надання можливості ознайомитись з клопотанням про закриття провадження у справі та подати свої пояснення щодо даного клопотання.
Ухвалою суду від 25.07.2023 повідомлено сторони про те, що підготовче засідання відкладено на 01.08.2023.
31.07.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заперечення на клопотання про закриття провадження у справі № 941 від 31.07.2023 в якому просить відмовити у задоволенні клопотання, при цьому вказує, що рішенням Господарського суду Волинської області від 28.02.2023 по справі № 903/868/22 суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення солідарно з відповідачів 43876,99 грн є передчасними, а у позові слід відмовити, так як його права ще не було порушено на момент звернення до суду, що підтверджується запереченнями відповідачів про отримання рахунків на оплату та вимоги про сплату заборгованості, в матеріалах справи відсутні докази отримання таких документів відповідачами, а тому строк виконання зобов'язань у відповідачів не настав. Зазначає, що 16.03.2023 за вих. № 284 позивач цінним листом з описом відправив на адресу відповідачів ФОП Рибачка С.Ю. та ФОП Рибачок Г.І. вимогу, картку розрахунків, копії рахунків, з проханням на підставі ст. 530 Цивільного кодексу України, виконати зобов'язання у семиденний строк з моменту отримання даної вимоги та сплатити на рахунок ПТМ „Ковельтепло” заборгованість за відпуск теплової енергії в сумі 39653,29 грн за період з грудня 2019 по квітень 2022 включно, 3278,39 грн - інфляційних та 945,31 грн - 3 % річних, попереджено боржників, що у разі невиконання зобов'язання, підприємство буде звертатися до суду за захистом свого порушеного права. Ігнорування даної вимоги відповідачами і стало підставою для звернення до Господарського суду Волинської області із даним позовом. Звертає увагу суду на правову позиція викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року по справі № 640/5563/19 в якій значиться, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально - правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. На підставі наведеного просить відмовити у задоволенні клопотання відповідачів про закриття провадження у справі. Дані заперечення з додатками приєднано до матеріалів справи.
01.08.2023 відповідачі через відділ документального забезпечення та контролю суду подали додаткові пояснення щодо строку позовної давності. Дані пояснення з додатками долучено до матеріалів справи.
01.08.2023 відповідач-1 через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про проведення розгляду справи без її участі, вказала, що позовні вимоги заперечує повністю.
В судовому засіданні 01.08.2023 представник позивача позовні вимоги підтримала та просила відмовити у задоволені клопотання про закриття провадження; представник відповідача-2 позовні вимоги заперечила та просила закрити провадження у справі.
В судовому засіданні 01.08.2023 суд на місці ухвалив в задоволенні клопотання позивачів про закриття провадження у справі відмовити в підстав наведених в ухвалі суду від 01.08.2023; продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів - по 05.09.2022, закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 05.09.2023.
Ухвалою суду від 01.08.2023 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 05.09.2023.
29.08.2023 відповідач-2 через систему «Електронний суд» подав клопотання про відкладення розгляду справи по суті у зв'язку з перебуванням у відпустці його представника.
Ухвалою суду від 05.09.2023 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті, за клопотанням відповідача-2, відкладено на 26.09.2023.
25.09.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заперечення № 1331 від 22.09.2023 щодо розміру витрат на правничу допомогу відповідача-2, в яких просить відмовити у задоволенні заяви відповідача-2 про стягнення з позивача 5000,00 грн витрат на правову допомогу, оскільки представником відповідача-2 не зазначено розміру фактичних понесених судових витрат та не надано доказів щодо обсягу наданих послуг. Дані заперечення з додатками долучено до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 26.09.2023 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відкладено на 05.10.2023.
В судовому засіданні 05.10.2023 представник позивача позовні вимоги підтримала повністю.
Відповідачі в судове засідання 05.10.2023 не з'явились повторно, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності відповідачів.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
встановив:
Підприємство теплових мереж "Ковельтепло" (позивач) надає послуги з постачання теплової енергії до будівлі нежитлового приміщення по вул.Незалежності,101 в м.Ковелі, Волинської області, в тому числі до нежитлового приміщення, розміщеного у цій будівлі, площею 57,5 кв.м., що належить на праві власності Рибачок Г.І (відповідач-1) та Рибачок С.Ю (відповідач-2).
Рибачок Г.І та ОСОБА_1 є співвласниками частини нежитлового приміщення по вул. Незалежності,101 в м. Ковелі Волинської області, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.09.2022р. № 308800379, яке останні придбали на підставі договору купівлі - продажу нерухомого майна від 27.10.2017.
Згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач 1 - ФОП Рибачок Г.І. зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; відповідач 2 - ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 .
Ухвалою Ковельського міськрайонний суду Волинської області від 27.09.2022 у справі №159/2479/21 встановлено, що нежитлове приміщення за адресою по вул.Незалежності,101 в м.Ковелі, Волинської області, щодо утримання якого позивач заявив про надання житлово-комунальних послуг, використовується відповідачами для здачі його в оренду, тобто у межах здійснення господарської діяльності - підприємництва.
Позивач стверджує, що відповідачі не зверталися до них про укладення договору на відпуск теплової енергії, а також не повідомили про зміну власника приміщення. На неодноразові звернення з пропозицією укласти договір на оплату наданих послуг з теплопостачання, відповідачі відмовилися від укладення договорів.
Судом встановлено, що договір на оплату наданих послуг з теплопостачання між сторонами не було укладено.
Враховуючи норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Згідно п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону, індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Як докази надання послуг, позивач подав до суду копії актів зняття показників лічильника, рахунків за послуги за період грудень 2019р. - квітень 2022р.
Позивач зазначає, що придбаваючи приміщення з централізованою системою опалення, відповідачі були обізнаними з рівнем благоустрою будівлі, а також передбачали необхідність виконання зобов'язань по оплаті житлово - комунальних послуг. Отже, між позивачем та відповідачами встановилися фактичні договірні відносини з приводу надання теплової енергії, оскільки позивач надавав відповідачам послугу з теплопостачання, а відповідачі користувалися нею для задоволення власних потреб.
16.03.2023 за вих. № 284 ПТМ « Ковельтепло» цінним листом з описом відправило на адресу відповідачів ФОП Рибачка С.Ю. та ФОП Рибачок Г.І. вимогу, картку розрахунків, копії рахунків, керуючись ст. 530 Цивільного кодексу України, виконати зобов'язання у семиденний строк з моменту отримання даної вимоги та сплатити на рахунок ПТМ „Ковельтепло” заборгованість за відпуск теплової енергії в сумі 39653,29 грн за період з грудня 2019р. по квітень 2022 р. включно, 3278,39 грн - інфляційних та 945,31 грн -3 % річних, а разом 43876,99 грн.
22.03.2023 дана вимога отримана відповідачем-2, однак залишена без задоволення, відповідач-1 вимогу не отримала (повернута за зворотньою адресою «за закінченням терміну зберігання»).
Позивач доводить, що свої зобов'язання по оплаті наданих послуг відповідачі належним чином не виконали і станом на 01 травня 2023 року за період з грудня 2019 року по квітень 2022 року включно вони мають заборгованість перед підприємством на суму 39653,29 грн. Також, відповідачам згідно ст.625 ЦК України було нараховано 3278,39 грн інфляційних втрат та 945,31 грн - 3% річних.
Відтак, предметом позову є стягнення солідарно з відповідачів, як власників нежитлового приміщення, заборгованості по оплаті наданих послуг по теплопостачанню на суму загальну суму 43876,99 грн.
Правовідносини позивача, як суб'єкта господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавцем) та відповідачами, як особами (споживачами), які отримують послуги з централізованого теплопостачання, урегульовано Законом України "Про захист прав споживачів", Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", Законом України "Про теплопостачання".
При цьому, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні, зокрема, опалення. Власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку. Внутрішньобудинкові системи - мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно із ч.1 ст.13 Закону, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Статтею 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено права та обов'язки споживача. Так, згідно з частиною 1 зазначеної статті, споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; згідно з частиною 3 зазначеної статті споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, хоч у ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону, споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону, індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина перша статті 9 Закону).
Згідно із ст.10 Закону, ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
При цьому статтею 19 Закону України "Про теплопостачання" також передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Аналіз вищенаведених положень свідчить про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно до ст. 32 Закону України "Про теплопостачання", плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону. Розподіл між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг здійснюється відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Як встановлено судом, у період з грудня 2019 року по квітень 2022 року, за який позивач просить стягнути заборгованість, між сторонами не було укладено договір на постачання теплової енергії, а тому до правовідносин між сторонами слід застосовувати загальні положення про зобов'язання згідно Цивільного кодексу України.
Згідно частини 1, 2 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до статей 174, 181 Господарського кодексу України(далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
В силу ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.1, 7 ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до вимог ст.147 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Вимогою № 284 від 16.03.2023 позивачем встановлено 7-миденний строк з моменту її отримання на сплату заборгованості, однак дана заборгованість залишена відповідачами без задоволення.
Судом встановлено, що вимогу № 284 від 16.03.2023 відповідач-2 отримав 22.03.2023, відповідно строк на оплату у нього був з 23.03.2023 по 29.03.2023 (22.03.2023+7 днів встановлених у вимозі на погашення заборгованості).
Відповідач -1 вимогу не отримала, відправлення 22.03.2023 не було вручено під час відправки (а.с 115-123 Т.1), проте вважається врученою 22.03.2023 та не оплаченою у строк з 23.03.2023 по 29.03.2023 (22.03.2023+7 днів встановлених у вимозі на погашення заборгованості), з огляду на таке.
Матеріалами справи, а саме описом вкладення у цінний лист та накладними Укрпошти підтверджено, що ПТМ «Ковельтепло» вимогу з додатками надсилало на адресу відповідача-1 (ФОП Рибачок Г.І.): 45008, м.Ковель, вул. Павлова, 9.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань місцем проживання ФОП Рибачок Г.І. є: АДРЕСА_1 .
Місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців")
Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
Згідно із ч.ч. 1, 2, 4 ст. 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
За наведеного, суд зауважує, що вимогу з додатками надсилались на достовірну адресу Рибачок Г.І., а тому не отримання нею кореспонденції, яку було надіслано за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу, відповідно, відповідач-1 несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від її волі.
До подібного висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 24.04.2018 у справі №914/866/17.
Матеріалами справи підтверджена заборгованість в сумі 39653,289 грн, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідачі суду не надали, тому дана сума підлягає солідарному стягненню з відповідачів.
У зв'язку із несвоєчасною оплатою поставленої позивачем у період з грудня 2019 по квітень 2022 року теплової енергії на суму 39653,29 грн, позивач нарахував відповідачам 3% річних у розмірі 2293,68 грн та інфляційні втрати у розмірі 12565,58 грн за період з квітня 2020 по квітень 2023.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу 12565,58 грн інфляційних збитків, 2293,68 грн 3% річних.
Відповідачі контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надали.
Тому, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку, що позивачем не враховано, що вимогу про сплату заборгованості, отримано відповідачем-2 22.03.2023, відповідно період прострочення починається з 30.03.2023 (22.03.2023+7 днів встановлених у вимозі на погашення заборгованості), тому суд здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних, дійшов висновку, що підставними до стягнення є 79,31 грн інфляційних втрат та 104,29 грн - 3 % річних. В стягненні 2189,39 грн - 3 % річних та 12486,27 грн інфляційних втрат слід відмовити через безпідставність.
Судом відхиляються заперечення відповідача, щодо пропуску строку позовної давності, з огляду на таке.
У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 цього Кодексу). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.
Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.
За змістом викладеного перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається.
Водночас у правовому висновку Верховного Суду України у справі № 6-895цс15 вказано, що перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Перебіг позовної давності не переривається, якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто.
При цьому, як встановлено вбачається з матеріалів справи, ухвалою Ковельського міськрайонний суду Волинської області від 27.09.2022 у справі №159/2479/21 провадження у справі за позовом підприємства теплових мереж «Ковельтепло» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення у солідарному порядку заборгованості за період із грудня 2019 року по лютий 2021 року з оплати за комунальні послуги по теплопостачанню належної останнім частини нежитлового приміщення за одресою м.Ковель, вул.Незалежності, 101, в сумі 17347,22 грн, інфляційних нарахувань у сумі 955,15 грн, 3% річних у сумі 332,21 грн закрито з повідомленням про те, що позовні вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Суд зазначає, що закриття провадження у справі не є процесуальною дією суду, тотожною поверненню позовної заяви та відмові у прийнятті позовної заяви, питання про які вирішуються на стадії прийняття позовної заяви, а не під час розгляду справи по суті (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №908/828/17).
Беручи до уваги вищевикладене, суд приходить до переконання, щодо переривання перебігу позовної давності у даній справі з 30.04.2021 (як встановлено ухвалою Ковельського міськрайонний суду Волинської області від 27.09.2022 у справі №159/2479/21 - 29.04.2021 позивач(ПТМ «Ковельтепло») звернулися до суду).
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 за заявою №23890/02 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Водночас, правила переривання позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 668/8830/15-ц, від 11.09.2018 року у справі 904/191/18).
Щодо заяви відповідача-2 про вирішення питання про розподіл судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Статтею 244 ГПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.
При цьому, суд засвідчує, що реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000р. №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.
Зокрема, в абзаці п'ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".
Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.
У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Частина 1 статті 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України, визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Суд звертає увагу на те, що співмірність витрат - це доволі суб'єктивна категорія, яка залежить від кількох чинників, та може тлумачитися судом відповідно до його дискреційних повноважень. Проте дискреція суду в цьому випадку усічена та може бути застосована лише за клопотанням іншої сторони.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається із заяви відповідача-2 щодо судових витрат, останній просить стягнути з позивача 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.
В підтвердження надання виконавцем послуг з професійної правничої допомоги в суді під час розгляду даної справи стороною відповідача-2 надано копії: договору про надання правничої допомоги від 15.06.2023, квитанцію від 26.06.2023 на суму 5000,00 грн, рахунок від 26.06.2023 на суму 5000,00 грн, акту прийому-передачі виконаних робіт від 27.06.2023.
Дослідивши надані відповідачем-2 докази, суд приймає до уваги, що 15.06.2023 між ФОП Рибачок С. Ю. (клієнт) та адвокатом Воробей О. В. (адвокат) було укладено договір про надання правничої допомоги (далі - договір), за умовами якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати клієнту правничу допомогу по справі № 903/540/23.
Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що за послуги, що надаються адвокатом у відповідності з умовами даного договору клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксовану розмірі 5000,00 грн на підставі виставленого адвокатом рахунку.
26.06.2023 адвокатом було виставлено рахунок на суму 5000,00 грн, який оплачено клієнтом, що підтверджено квитанцією від 26.06.2023.
Враховуючи вказане, відповідачем-2, на думку та переконання суду, згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатом вказаних послуг на загальну суму 5000,00 грн у суді першої інстанції (Господарському суді Волинської області).
Поруч з цим, суд засвідчує, що ч. 3 ст. 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Суд звертає увагу на те, що співмірність витрат - це доволі суб'єктивна категорія, яка залежить від кількох чинників, та може тлумачитися судом відповідно до його дискреційних повноважень. Проте дискреція суду в цьому випадку усічена та може бути застосована лише за клопотанням іншої сторони.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування має бути встановлено, що такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено ст. 126 ГПК України та ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, зокрема, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На думку суду, витрати на оплату послуг адвоката є дійсними та необхідними, про що йшлося вище, їх розмір є розумним, оскільки є повністю співмірним зі складністю справи, а також складністю і обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Враховуючи вищевикладене, судом відхиляються заперечення позивача щодо витрат відповідача через безпідставність та необґрунтованість.
За положеннями п. 4 ст. 1, ч.ч. 3, 5 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 визначеного Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
При встановленні розміру гонорару відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі аналізу обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, виходячи з вимог розумності та справедливості, врахувавши обставини справи, мотиви прийняття даного судового рішення, часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку щодо доцільності та наявності підстав для стягнення з Підприємства теплових мереж “Ковельтепло” на користь фізичної особи - підприємця Рибачка Сергія Юрійовича 1346,08 грн витрат на правову допомогу, пропорційно до розміру відхилених позовних вимог.
Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір, слід покласти на відповідачів в сумі 1961,42 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути солідарно з фізичної особи- підприємця Рибачок Галини Іванівни ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та фізичної особи - підприємця Рибачка Сергія Юрійовича ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Підприємства теплових мереж “Ковельтепло” (вул.Володимирська,97а, м.Ковель, Волинська область, 45006, код ЄДРПОУ 30514446) 39836,89 грн (тридцять дев'ять тисяч вісімсот тридцять шість гривень 89 коп.), з них 39653,29 грн основного боргу, 79,31 грн інфляційних втрат, 104,29 грн - 3 % річних, а також 1961,42 грн (одну тисячу дев'ятсот шістдесят одну гривню 42 коп.) судового збору.
3. В позові про стягнення 14675,66 грн, з них 12486,27 грн інфляційних втрат, 2189,39 грн 3 % річних - відмовити.
4. Стягнути з Підприємства теплових мереж “Ковельтепло” (вул.Володимирська,97а, м.Ковель, Волинська область, 45006, код ЄДРПОУ 30514446) на користь фізичної особи- підприємця Рибачка Сергія Юрійовича ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 1346,08 грн (одну тисячу триста сорок шість гривень 08 коп.) витрат на правову допомогу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення
16.10.2023.
Суддя А. С. Вороняк