___________ МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ___________
Справа №521/21851/23
Пр. №2-з/521/5618/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2023 року м. Одеса
Малиновський районний суд міста Одеси у складі
головуючого судді - Сегеди О.М.,
при секретарі - Замниборщ А.С.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, про відібрання дитини від матері без позбавлення батьківських прав,
встановив:
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відібрання дитини від матері без позбавлення батьківських прав.
Ухвалою суду від 21 вересня 2023 року у вказаній справі було відкрито провадження, призначено підготовче судове засідання та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради (а.с. 70-71).
У вересні 2023 року через канцелярію суду надійшла заява про забезпечення позову, в обґрунтування поданої заяви зазначив, що після народження дитини відповідачка проживала з позивачем п'ять місяців, за адресою: Територія Авангардівської селищної ради СК «Джерело», діл. №22 Одеського району, Одеської обл. На протязі цього періоду близько місяця остання знаходилась на лікуванні в КУ «Одеський Обласний медичний центр психічного здоров'я». Після лікування ОСОБА_2 повідомила, що не бажає виховувати та займатись дитиною, тому віддала дитину батькові те почала проживати окремо.
Стверджував, що на протязі чотирьох років ОСОБА_2 ні разу не з'явилась, не цікавилась життям та здоров'ям сина, його розвитком, матеріальним забезпеченням, тощо. Місце її перебування було невідоме, всі обов'язки по вихованню та забезпеченню дитини виконував батько. В вихованні дитини допомагала бабуся ОСОБА_3 .
Близько 2019 року мати дитини з'явилась та проявила цікавість по відношенню до сина, періодично, раз в місяць, раз в два тижні почала з'являтись та просити побачення з дитиною. Ніхто не перешкоджав їй спілкуватись з сином, але дані зустрічі проходили під наглядом близьких людей, родичів. Піклуватись постійно дитиною в неї такого бажання та прохання не було. Проводити час з дитиною довго вона не могла, починала дратуватись, кричати на сина. Відповідачка ввійшла в довіру, поводила себе останнім часом спокійно, гуляти з сином самостійно по 2-3 години, почала брати до себе на ночівлю.
31 серпня 2023 року взяла дитину на прогулянку на дві години, і не повернула. В телефонному режимі повідомила: «Ви вже більше його не побачите, я знаходжусь далеко, ви нас не знайдете». Всі прохання повернути дитину, результату не дали. Місце знаходження матері та дитини на разі не відоме.
Вказував, що дитина перехворіла на гостру позалікарняну двобічну полісегменгарну пневмонію, в тому числі гострий назофарингіт. Лікуванням дитини займались бабуся та батько, матері як завжди не було. Важливим є те, що дитина є страждає на бронхіальну астму, екзогенну форму, персистуючий перебіг легкого ступеню, ДНО, не контрольована. Цілорічний алергічний риніт, пресистуючий перебіг середнього ступеню важкості, дитина знаходиться в небезпеці, вона потребує негайного лікування та профілактики захворювання астми, мати не визнає даної хвороби взагалі, вважає дитину здоровою, не бажає її лікувати, чим наражає її життя та здоров'я на небезпеку.
08 вересня 2023 року батько та бабуся дитини звернулись до Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області, ЖЕО№14181 ОСОБА_4 , про те, що мати забрала дитину в невідомому напрямку та не віддає, сама страждає на психічне захворювання.
На підставі викладеного, позивач просив суд заборонити перетинання державного кордону України неповнолітній дитині ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чи будь-чиєму іншому супроводі, без згоди батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач та його представник, діюча на підставі ордеру від 11 жовтня 2023 року, в підготовче судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце слухання справи повідомлялися судом відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України. Через канцелярію суду надали заяву про проведення судового засідання за їх відсутності.
Інші учасники справи в підготовче судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце слухання справи повідомлялися судом відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України.
Дослідивши матеріали заяви та надавши їм належну оцінку, суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За положенням ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права, щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.
Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Із положень ст. 150 ЦПК України слідує що, позов забезпечується за заявою позивача, зокрема, забороною вчиняти певні дії. Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідного виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Водночас, п. 4 постанови визначено, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має пересвідчитися в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог та відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Обґрунтованість заяви про забезпечення позову доводиться заявником за загальними правилами доказування в цивільному процесі, яке не може ґрунтуватися на припущеннях
Судом встановлено, що заява представника позивача вмотивована тим, що відповідач разом з дитиною може виїхати за кордон і ці обставини можуть ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. При цьому жодного доказу на підтвердження того, що відповідач має намір змінити разом з дітьми місце проживання суду до заяви не надано, відтак посилання заяви на ризики унеможливлення виконання рішення суду по суті є припущенням представника позивача щодо обставин, які за умови їх доведеності могли б розглядатися в якості підстав для забезпечення позову.
Крім того, суд зазначає, що сама по собі присутність або відсутність дітей в межах України не може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, оскільки для внесення відповідних змін в актові записи про народження дітей за рішенням суду, присутність дітей не потрібна, вимог щодо участі позивача у вихованні дітей позов не містить.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, яка набрала чинності для України 27 лютого 1991 року, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (Заява №31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у Справі Olssonv. Sweden (№2) від 27 листопада 1992 року, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).
Отже, при винесенні рішення суд приймає до уваги тільки інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків.
Також суд зазначає, що беручи до уваги події, пов'язані з повномаштабними воєнними діями на всій території України, захід забезпечення позову, про вжиття якого просить позивач, являється явно неспівмірним позовним вимогам та несе небезпеку малолітній дитині, права якої, в тому числі на життя, здоров'я та безпеку, можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Крім того, в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України, застосувати заборону виїзду за межі України як спосіб забезпечення позову.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц, провадження № 61-47217св18, від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19, провадження № 61-11750св19.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від14 лютого 2022 року, справа № 754/7569/21, провадження № 61-15886сво2, зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.
Керуючись ст. ст. 149-153, 260, 353 ЦПК України, суд
ухвалив:
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, про відібрання дитини від матері без позбавлення батьківських прав - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня проголошення ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: О.М. Сегеда