Номер провадження: 22-ц/813/2437/23
Справа № 947/34615/20
Головуючий у першій інстанції Салтан Л. В.
Доповідач Погорєлова С. О.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.10.2023 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.
за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к..,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу, на рішення Київського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Салтан Л.В. 24 листопада 2021 року у м. Одеса, -
встановила:
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики у загальному розмірі 97096 доларів США та, в рахунок погашення заборгованості, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки - одноквартирний будинок АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_3 .
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач ОСОБА_2 сплатила ОСОБА_1 боргову суму у гривні в еквіваленті 8800 доларів США, однак на час звернення до суду з позовом ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором позики щодо сплати залишку боргу у гривні в еквіваленті 40800 доларів США не виконала.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у гривні в еквіваленті 40800 доларів США (сорок тисяч вісімсот) доларів США, та судовий збір у розмірі 10 510, 40 грн. У решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у суду першої інстанції не було правових підстав для відмови у задоволені позовних вимог щодо стягнення штрафу. Крім того, апелянт зазначає, що відсутність у матеріалах справи доказів направлення заяви (вимоги про усунення порушень) від 16.03.2020 року за Договором позики не може бути підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про розгляд справи на 03.10.2023 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з'явились. Сповіщення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було здійснено через їх представника ОСОБА_4 шляхом направлення судової повістки у месенджер Viber на підставі Порядка надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом ДСА України від 23.01.2023 № 28
Крім того, адвоката Мацко В.В., який представляє інтереси ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про розгляд справи на 03.10.2023 року було сповіщено належним чином шляхом направлення судової повістки на офіційну електронну адресу, у судове засідання не з'явились.
Колегія суддів зазначає, що суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п'ята статті 14 ЦПК України).
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).
Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Вказаний висновок також узгоджується із правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01.06.2022 року у справі № 761/42977/19 та від 26.10.2022 року у справі № 761/877/20.
При цьому, згідно ч. 5 ст. 130 ЦПК України, вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 20.01.2023 року у справі №465/6147/18 зазначено, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них.
З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для часткового скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування судом норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що 20.06.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. 20.06.2011 року та зареєстрований у реєстрі за №5718.
В подальшому, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено наступні Договори про внесення змін до Договору позики від 20.06.2011 року:
- договір про внесення змін до Договору позики від 25.07.2011 року, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. Р№7179;
- договір про внесення змін до Договору позики від 23.12.2011 року, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. Р№13565;
- договір про внесення змін до Договору позики від 18.03.2012 року, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. Р№8020;
- договір про внесення змін до Договору позики від 25.01.2013 року, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. Р№601;
- договір про внесення змін до Договору позики від 10.02.2014 року, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. Р№451;
- договір про внесення змін до Договору позики від 20.07.2017 року, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. Р№3876.
Згідно вказаного Договору позики, ОСОБА_1 позичив, а ОСОБА_2 взяла у борг грошову суму у розмірі 1286828 гривень 79 копійок, що в еквіваленті складало 49600 доларів США по курсу НБУ станом на 20.07.2017 року (100 доларів США - 2' 94,4129 гривень) без нарахування відсотків, та зобов'язалась повернути її до 25.06.2018 року.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось відповідачами, грошові кошти ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 у повному обсязі.
ОСОБА_2 відповідно до графіку, встановленого п. 1 Договору позики, сплатила ОСОБА_1 боргову суму у гривні в еквіваленті 8800 доларів США.
Однак, на час розгляду справи у суді першої інстанції, ОСОБА_2 не виконала свої зобов'язання за договором позики щодо сплати залишку боргу у гривні в еквіваленті 40800 доларів США, згідно до встановленого умовами Договору строку, що свідчить про неналежне виконання відповідачами зобов'язань та порушення прав кредитора.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦК України).
Відповідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що основна сума боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 становить, у гривні, еквівалент 40800 доларів СІІІА станом на день ухвалення судового рішення, яка підлягала стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача.
В цій частині рішення суду не переглядається, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 повернута.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача суми штрафу за Договором позики у гривні в еквіваленті 56296 доларів США, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України).
Згідно п. 9 Договору позики зі змінами від 25.01.2013 року у разі, коли Позичальник своєчасно не поверне Позикодавцю суму, вказану в п.1 цього Договору, або порушує будь-які терміни виплати або сплачує суму не у повному обсязі, згідно графіку, то за неналежне виконання умов цього договору він зобов'язаний сплатити штраф у розмірі:
- 12% від суми, вказаної в п.1 цього Договору за перший місяць прострочки;
- подвійної облікової ставки НБУ від суми, вказаної в п.1 цього Договору, за кожен наступний місяць.
На підставі викладеного, позивачем була розрахована сума штрафу за неповернення позики за період з липня 2018 року по листопад 2020 року в сумі 395339 доларів США.
Однак, приймаючи до уваги, що сума штрафу в декілька разів перевищує суму основного боргу, ОСОБА_1 заявив позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 суми штрафу за вказаний вище період у гривні в еквіваленті 56 296 доларів США.
Відтак, вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 56296 доларів США відповідають умовам договору. Зміст договірних відносин між сторонами дозволяє прийти до висновку про те, що право на стягнення штрафу виникло у позивача з моменту порушення позивачем термінів виплат за договором позики, тобто з липня 2018 року.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 штрафу за порушення грошового зобов'язання у гривні в еквіваленті 56296 доларів США за період з липня 2018 року по листопад 2020 року.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - будинок АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_3 , то колегія суддів зазначає наступне.
20.06.2011 року між ОСОБА_1 (Іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (Іпотекодавець), майновий поручитель за ОСОБА_2 (Позичальник) був укладений Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., зареєстрований в реєстрі за №5719. Предметом даного договору є надання Іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п. 1.5 цього договору, в забезпечення виконання зобов'язань Позичальника перед Іпотекодержателем, а саме: одноквартирного будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1 та складається в цілому з одного житлового будинку з черепашника літ. «А», житловою площею 21,7 кв.м., загальною площею 45,4 кв.м., 1, 2 - огорожа, який належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. 12.11.2009 року Р№13056.
Позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Згідно статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки(частина друга статті 36 Закону).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Колегія суддів зазначає, що сторони погодили іпотечне застереження, а саме визначили у договорі іпотеки передбачені Розділом V Закону України «Про іпотеку» способи задоволення вимог іпотекодержателя: на підставі рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що містяться у цьому договорі (п. 3.2. Договору іпотеки).
У пункті 3.2 Договору іпотеки сторони також встановили, що Іпотекодержатель розпочинає звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо протягом 30 календарних днів Іпотекодавцем не буде виконана вимога про усунення порушень або виконання порушеного основного зобов'язання та/або умов цього договору. Спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки визначається Іпотекодержателем у цієї вимозі.
Із Заяви (вимоги про усунення порушень), яка міститься у матеріалах справи вбачається, що у разі несплати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом 30 календарних днів за договором позики суми боргу позикодавцю ОСОБА_1 , останнім буде здійснено звернення стягнення на будинок АДРЕСА_1 , в примусовому порядку шляхом набуття його у власність або продажу будь-якій особі, як це передбачено умовами договору іпотеки.
Колегія суддів зазначає, що на відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у частині третій статті 36 Закону), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 39 Закону передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов'язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1243цс16).
Процедура продажу предмета іпотеки, передбачена статтею 41 Закону, може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 39 Закону має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Частина друга статті 36 Закону встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса (відповідний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 року у справі №310/11024/15).
Згідно з частиною першою статті 35 Закону, у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону).
Матеріали справи дійсно не містять відомостей про те, що Заява (вимога про усунення порушень) від 16.03.2020 року надсилалась на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
Однак, позивачем у справі обрано судовий спосіб захисту свого порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Колегія суддів враховує, що позивач звернувся до суду у цій справі, в тому числі, з вимогою для звернення стягнення на предмет іпотеки у межах забезпечення відповідачем виконання основного зобов'язання, для чого є необхідним судове рішення.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, суд за вимогою особи має захистити права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Якщо ж закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Під час виконання судового рішення про стягнення з боржника грошової суми в інтересах іпотекодержателя у межах виконавчого провадження звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється з урахуванням відповідних норм Закону України «Про іпотеку» та статті 572 ЦК України, зокрема з урахуванням права стягувача, який є іпотекодержателем, одержати задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки переважне перед іншими стягувачами.
Зазначене співвідноситься із положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
При цьому, з метою забезпечення однозначного розуміння ухваленого рішення, у резолютивній частині слід зазначати, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається в рахунок стягнення заборгованості за основним договором, а отже, таке звернення стягнення не є додатковим стягненням, яке могло б розумітися як подвійне.
Відповідна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546 цс 19).
На підставі викладеного, колегія суддів доходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - будинок АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_3 , шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Однак, колегія суддів враховує, що згідно з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року N 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на території України діє воєнний стан у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України.
Законом України від 22.05.2022 року N 2263-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 17.05.2022 року N 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 року строком на 90 діб.
Відповідно до Закону України від 15.03.2022 року N 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховна Рада України постановила розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» доповнити пунктом 5-2 такого змісту:
«5-2. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону».
Враховуючи, що на момент ухвалення Одеським апеляційним судом судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки воєнний стан в Україні триває, то виконання рішення суду зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
У такому випадку колегія суддів виходить з того, що згадані норми права не втратили свою чинність, оскільки не були виключені з тексту зазначеного Закону, а спеціальним законом лише запроваджене зупинення виконання цих правил на певний період. Надалі, у разі припинення запровадження воєнного стану, дія згаданих правил відновить свою дію без окремого рішення та закону.
При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до частково неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2021 року в частині позовних вимог про стягнення штрафу за невиконання вимог договору та звернення стягнення на предмет іпотеки, та постановлення нового судового рішення про задоволення позову у вказаній частині, з наведених вище підстав.
Крім того, на підставі положень ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягають стягненню, у рівних частках, на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі за подання апеляційної скарги у сумі 10401,75 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2021 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення штрафу за невиконання вимог договору позики та звернення стягнення на предмет іпотеки.
Постановити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму штрафу за Договором позики у гривні в еквіваленті 56296 доларів США.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за Договором позики, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. 20.06.2011 року та зареєстрований у реєстрі за №5718, у розмірі 97096 доларів США в еквіваленті у національній валюті - гривні по курсу НБУ станом на день ухвалення судового рішення у справі, звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. 20.06.2011 року та зареєстрований у реєстрі за №5719, зі змінами, а саме на: одноквартирний будинок АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 289615751101), власником якого є ОСОБА_3 , шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Стягнути, у рівних частках, з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у справі в сумі 10401,75 гривень.
Зупинити виконання постанови Одеського апеляційного суду у частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 09 жовтня 2023 року.
Судді Одеського
апеляційного суду С.О. Погорєлова
А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе