печерський районний суд міста києва
Справа № 757/52379/21-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2023 року
Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Хайнацького Є.С.,
при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,
за участю:
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача-1: не з'явився,
представника відповідача-2: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та припинення права власності, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач-1), ОСОБА_3 (далі - відповідач-2, ОСОБА_3 ), в якому просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 17.10.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гладій Марією Олександрівною (далі - Приватний нотаріус Гладій М.О.); скасувати запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , здійснений Приватним нотаріусом Гладій М.О., номер запису про право власності 43540989 від 17.10.2018 року.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25.10.2016 року у справі № 755/11864/17 встановлено, що відповідач-1 написав розписку, відповідно до умов якої взяв на себе зобов'язання повернути до 29.10.2016 року грошові кошти в сумі 30 000,00 доларів США позивачу.
Зазначене судове рішення відповідачем-1 не виконано. В межах виконавчого провадження № НОМЕР_3, відкритого при примусовому виконанні вказаного судового рішення, з відповідача-1 на користь позивача стягнуто 257,71 грн. та встановлено, що у боржника відсутні грошові кошти на рахунках та нерухоме й рухоме майно.
Позивач дізнався, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта 17.10.2018 року відповідач-1 уклав з відповідачем-2 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .
Позивач вважає, що вказаний договір купівлі-продажу є фіктивним, оскільки укладений після виникнення заборгованості за вищезазначеною розпискою та пред'явлення позову позивачем про стягнення цієї заборгованості, отже, на момент укладення договору купівлі-продажу відповідач-1 переслідував єдину мету - уникнення виконання майнового зобов'язання, покладеного на нього на підставі договору позики. Продаж вказаної квартири може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду. Між відповідачем-1 та відповідачем-2 наявні близькі стосунки, оскільки остання з 2015 року є фізичною особою-підприємцем, місцем проживання якої є АДРЕСА_1 .
Посилаючись на зазначені обставини, на підставі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 202, 203, 215, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач звернувся до суду з указаним позовом.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.11.2021 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації та призначено підготовче засідання у справі на 30.03.2022 року.
14.02.2022 року до суду надійшов відзив представника відповідача-2 на позовну заяву, у якому він просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Відзив обґрунтований тим, що само по собі укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна за відсутності обмежень (арешту, іпотеки, застави) під час розгляду справи про стягнення боргу з продавця не свідчить про фраудаторність такого правочину. Висновки Верховного Суду, на які посилається позивач, не застосовуються до добросовісного набувача, яким є відповідач-2. Доказів наявності умислу у відповідача-2 позивачем не надано. На час укладення спірного договору купівлі-продажу відповідач-2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , отже доводи позивача, що відповідачі мають близькі стосунки, є безпідставними. За адресою: АДРЕСА_1 відповідач-2 була зареєстрована вже після укладення спірного договору купівлі-продажу. Спірна квартира придбана за ціною 5 306 700,00 грн., що еквівалентно 190 000 доларів США за офіційним курсом на 17.08.2018 року, а згідно зі звітом про оцінку майна, складеного ФОП ОСОБА_4 16.10.2018 року, ринкова вартість спірної квартири становить 5 278 410 грн., тобто, квартира продана за ціною, яка є вищою ніж ринкова, а не за заниженою ціною, як зазначає позивач. У відзиві представник відповідача-2 просить сягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.03.2022 року розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 01.09.2022 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.09.2022 року розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 29.11.2022 року.
24.11.2022 року до суду надійшла заява представника позивача про зміну предмета позову, у якій він змінив другу позовну вимогу, заявивши замість неї вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 43540989 від 17.10.2018 року, прийнятого Приватним нотаріусом Гладій М.О., та припинити право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2022 року розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 07.03.2023 року.
13.12.2022 року до суду надійшла відповідь представника позивача на відзив відповідача-2, у якій він просить прийняти цю відповідь на відзив до розгляду, задовольнити клопотання позивача про зменшення розміру витрат відповідача-2 на правничу допомогу шляхом відмови в їх задоволенні, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Разом з відповіддю на відзив представник позивача долучив клопотання про витребування доказів.
06.03.2023 року до суду надійшли: заперечення представника відповідача-2, у яких він просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі; клопотання про визнання доказу недопустимим та заперечення на клопотання про витребування доказів.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.03.2023 року в задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів у даній цивільній справі відмовлено.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.03.2023 року закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 17.05.2023 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2023 року відкладено судове засідання на 31.08.2023 року.
Представник позивача у судове засідання не з'явився; про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином; подав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити.
Представник відповідача-1 у судове засідання не з'явився, про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином; подав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій щодо задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, просив відмовити.
Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився, про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином; подав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій щодо задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, просив відмовити.
Згідно ч. 8 ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що 17.10.2018 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений Приватним нотаріусом Гладій М.О. 17.10.2018 року, зареєстрований в реєстрі за № 11346.
Згідно з п. 4 цього договору купівлі-продажу відповідно до Звіту про оцінку майна, складеного ФОП ОСОБА_4 16.10.2018 року, ринкова вартість квартири, що є предметом цього договору, становить 5 278 410,00 грн.
Згідно з п. 5 вказаного договору купівлі-продажу сторони домовились, що за цим договором квартира продається за ціною 5 306 700,00 грн., що є еквівалентом 190 000,00 доларів США за офіційним курсом валют, встановленим на 17.10.2018 року.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27.03.2019 року у справі № 755/11864/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11.07.2019 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25.10.2016 року в сумі 775 713,00 грн., що еквівалентно 30 000,00 доларів США у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 02.08.2017 року, 3% річних - 17 612,50 грн. та 7 933,25 грн. судового збору, а всього 801 258 грн. 75 коп.
У зазначеній справі судами встановлено, що ОСОБА_2 написав розписку, відповідно до умов якої взяв на себе зобов'язання повернути до 29.10.2016 року грошові кошти в сумі 30 000,00 доларів США ОСОБА_1
25.07.2019 року Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Мельниченком О.В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 755/11864/17, виданого 25.07.2019 року Дніпровським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 25.10.2016 року в сумі 775 713,00 грн., що еквівалентно 30 000,00 доларів США у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 02.08.2017 року, 3% річних - 17 612,50 грн. та 7 933,25 грн. судового збору, а всього 801 258 грн. 75 коп.
За загальним правилом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За положеннями ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі № 405/1820/17.
При цьому, Верховний Суд погодився із висновками судів щодо відмінностей фактичних обставин у розглядуваних справах, втім, сама відмінність фактичних обставин у справі не виключає того факту, що укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем відбулась з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов'язанням.
У постанові від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказував, що Верховним Судом вже неодноразово застосовувалися принцип добросовісності та конструкція недопустимості зловживання цивільними правами для забезпечення прав та інтересів кредитора. Наприклад:
- у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції ч. 3 ст. 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора;
- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.02.2019 року у справі № 646/3972/16-ц зазначено, що, укладаючи 01.04.2015 року оспорюваний договір дарування, сторони були обізнані про наявність спору щодо квартири та про існування рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16.03.2015 року, яким було припинено право власності ОСОБА_5 на 1/6 частку спірного майна, отже, могли передбачити негативні наслідки для себе у випадку набрання цим рішенням законної сили. […] Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи первісний позов в частині визнання недійсним договору дарування, суд апеляційної інстанції дійшов правильного по суті висновку, що оспорюваний договір не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на встановлення ОСОБА_6 перешкод у розпорядженні спірною квартирою. Тобто дії відповідача свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав;
- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 року у справі № 317/3272/16-ц зроблено висновок, що згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ майна спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсними правочинів внаслідок укладення договорів, зміст яких суперечить ЦК України, суд враховує, що: 1) відповідач відчужив майно після настання строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника (поручителя, який зобов'язався відповідати солідарно з боржником за зобов'язаннями за кредитним договором).
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (ст. 20 Закону України від 14.05.1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (ст. 38 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (ч. 4 ст. 9 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).
Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
Щодо оплатних договорів Верховний Суд неодноразово зазначав, що вирішуючи питання про наявність підстав для визнання їх недійсним (зазвичай це стосується договорів купівлі-продажу), крім підстав наведених для безоплатних договорів, враховують таке: момент укладення договору; контрагента, з яким боржник укладає оспорюваний договір (родич боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціну (ринкова/неринкова); наявність/відсутність плати за продане майно; чи після відчуження спірного майна в боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Звертаючись до суду з позовом, підставою для визнання недійсним оскаржуваного договору купівлі-продажу позивач зазначає те, що він укладений після виникнення заборгованості за розпискою, виданою позивачу відповідачем-1, та пред'явлення позову позивачем про стягнення цієї заборгованості, тобто, на момент укладення договору купівлі-продажу відповідач-1 мав метою уникнення виконання грошового зобов'язання, покладеного на нього на підставі договору позики. Крім того, позивач вважає, що між відповідачем-1 та відповідачем-2 наявні близькі стосунки, оскільки остання з 2105 року є фізичною особою-підприємцем, місцем проживання якої є АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що 17.10.2018 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений Приватним нотаріусом Гладій М.О. 17.10.2018 року, зареєстрований в реєстрі за № 11346.
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним спірного правочину, укладеного між відповідачами, суд враховує, що зазначений договір купівлі-продажу квартири укладено після настання строку виконання відповідачем-1 зобов'язання за договором позики від 25.10.2016 року та відкриття Дніпровським районним судом м. Києва провадження у справі № 755/11864/17 про стягнення з відповідача-1 на користь позивача заборгованості за цим договором.
В межах виконавчого провадження № НОМЕР_3, відкритого 25.07.2019 року Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Мельниченком О.В., виявлено відсутність майна, за рахунок якого відповідач-1 може відповідати за своїми зобов'язаннями перед позивачем.
Разом з тим, доказів на підтвердження відсутності майна у відповідача-1, за рахунок якого він міг відповідати за своїми зобов'язаннями перед позивачем на момент відчуження квартири за оскаржуваним договором купівлі-продажу, суду не надано.
Також, судом встановлено, що відповідач-1 відчужив квартиру на підставі відплатного договору.
Так, за спірним договором купівлі-продажу відповідачем-1 відчужено квартиру АДРЕСА_2 за ціною 5 306 700,00 грн., що є еквівалентом 190 000,00 доларів США за офіційним курсом валют, встановленим на 17.10.2018 року.
Вказаний правочин є реально виконаним.
Згідно з п. 4 цього договору купівлі-продажу відповідно до Звіту про оцінку майна, складеного ФОП ОСОБА_4 16.10.2018 року, ринкова вартість квартири, що є предметом цього договору, становить 5 278 410,00 грн.
Суд враховує надану відповідачем-2 копію Звіту про оцінку майна, виконаного 16.10.2018 року ФОП ОСОБА_4 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 502/18 від 15.06.2018 року), з якого вбачається, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 станом на 16.10.2018 року становить 5 278 410,00 грн.
З огляду на те, що вказана квартира продана відповідачем-1 за ціною 5 306 700,00 грн., тобто, вищою ніж ринкова ціна, визначена оцінювачем на час відчуження квартири, суд приходить до висновку, що ціна цієї квартири за оплатним договором не є заниженою.
Позивачем надано суду копію Звіту про оцінку майна - зазначеної квартири, виконаного 25.11.2022 року ТОВ «Бізнес-Консалтинг» (сертифікат СОД № 703/20 від 07.08.2020 року), згідно з яким вартість квартири АДРЕСА_2 станом на 17.10.2018 року становить 373 851,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на дату оцінки складає 10 441 654,00 грн.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, таким засобом як висновок експерта.
Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Згідно зі ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами, встановленими ст. 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Суд звертає увагу, що у Звіті про оцінку майна, виконаному 25.11.2022 року ТОВ «Бізнес-Консалтинг», не зазначено, що висновок експерта підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Крім того, наданий відповідачем-2 Звіт про оцінку майна був виконаний ФОП ОСОБА_4 на час укладення спірного договору купівлі-продажу - 16.10.2018 року, є чинним та у встановленому законом порядку не оскаржувався, не визнаний недійсним чи незаконним.
Доводи позивача, що між відповідачем-1 та відповідачем-2 наявні близькі стосунки, оскільки остання з 2015 року є фізичною особою-підприємцем, місцем проживання якої є АДРЕСА_1 , спростовуються тим, що згідно з копією довідки Печерської районної державної адміністрації про реєстрацію місця проживання особи від 04.01.2019 року № 36229761 місце проживання ОСОБА_3 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 з 04.01.2019 року, тобто вже після укладення спірного договору купівлі-продажу, який укладено відповідачами 17.10.2018 року.
З матеріалів справи суд не вбачає обставин, що свідчать про те, що відповідач-2 є родичем чи іншою пов'язаною особою з відповідачем-1.
З огляду на зазначене, суд вважає, що сукупність наведених обставин не доводить фактів недобросовісності відповідача-1 під час укладення спірного договору купівлі-продажу, зловживання своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, відчуження належного відповідачу-1 майна з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника, а відтак, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання цього договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень та припинення права власності відповідача-2 на спірну квартиру, отже, у задоволенні даного позову слід відмовити.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати несе позивач відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Крім того, у відзиві на позов представник відповідача-2 просить сягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
15.05.2023 року представник відповідача-2 подав до суду заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 26 000,00 грн.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правничу допомогу.
У ст. 141 ЦПК України зазначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), акт виконаних робіт (детальний опис робіт, наданих послуг).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, зокрема, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених відповідачем-2 витрат на правову (правничу) допомогу в розмірі 26 000,00 грн. надано: копію договору про надання правової допомоги від 04.02.2022 року, укладеного між Адвокатським об'єднанням «Юріком» та ОСОБА_3 , копію Акту приймання-передачі наданих послуг за цим договором від 03.05.2023 року, за яким загальна вартість наданих послуг становить 26 000,00 грн., та копію платіжної інструкції від 08.05.2023 року № 0.0. 2984376966.1.
Відтак, враховуючи документально підтверджені надані відповідачем-2 докази щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, що підлягає сплаті відповідачем-2, суд дійшов висновку, що вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням ст. 141 ЦПК України, підлягають задоволенню в розмірі 26 000,00 грн.
Із встановлених судом обставин справи вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу, заявлені до стягнення представником відповідача-2, є обґрунтованими, тобто підтвердженими належними доказами.
Суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на вказану відповідачем-2 суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
З огляду на зазначене, заперечення представника позивача, викладені у відповіді на відзив відповідача-2, щодо зменшення розміру витрат відповідача-2 на правничу допомогу шляхом відмови в їх задоволенні є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам.
Керуючись ст.ст. 13, 202, 203, 215, 234 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та припинення права власності - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 26 000 (двадцять шість тисяч) грн. 00 коп. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_4 , РОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач-1 - ОСОБА_2 : АДРЕСА_5 .
Відповідач-2 - ОСОБА_3 : АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 08.09.2023 року.
Суддя Є.С. Хайнацький