печерський районний суд міста києва
Справа № 757/8193/22-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Остпачук Т.В.
при секретарі судових засідань - Ковалівській В.В
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2022 року позивач, звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 просив усунути йому перешкоди у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом визнання відповідача, такими, що втратив право користування цим житлом.
Позовна заява мотивована тим, що з 04 жовтня 2021 року на підставі Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів № 869 від 01.10.2021, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І. та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №277933424 від 04.10.2021 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є власником квартири під номером АДРЕСА_2 .
Як стало відомо пізніше в зазначеній квартирі зареєстрований також ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , хоча фактично з дня як Позивач став власником квартири по теперішній час Позивач жодного разу взагалі не бачив Відповідача, він в зазначеній квартирі не проживав та не з'являвся.
У зв'язку з тим, що в квартирі зареєстрований Відповідач у Позивача виникли труднощі щодо реалізації свого права власності, а саме: сплата додаткових коштів квартплати за Відповідача та можуть виникнути труднощі в майбутньому при здійсненні свого права при відчуженні нерухомості, так як в квартирі зареєстрована стороння особа.
Ухвалою суду від 16 вересня 2022 року у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 13 грудня 2022 року було закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті.
Позивач та Відповідач в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце судового засідання повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Від відповідача відзив на позов не надходив до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 4 вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи за правилами спрощеного позовного провадження та ухвалити заочне рішення відповідно до ст. 280 ЦПК України, оскільки, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання без повідомлення причин, відзив не подав.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За положеннями статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Виходячи з положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Видача свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів - нотаріальна дія, яка встановлює факти, що мають юридичне значення. Для нотаріуса, який вчиняє цю нотаріальну дію, основним є підтвердження факту безспірного набуття права власності на нерухоме майно саме цим набувачем та підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів.
Особливості цієї нотаріальної дії визначаються характером придбання майна - внаслідок проведення прилюдних торгів. Продаж нерухомого майна його власником при цьому є примусовим, в порядку звернення стягнення на це майно.
Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2831/5, передбачено нову процедуру здійснення продажу майна через електронні торги з аукціону засобами системи електронних торгів через Веб-сайт: власником майна стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну, та торгів за фіксованою ціно (спосіб реалізації арештованого майна за ціною, що фіксується на період реалізації, який не передбачає її підвищення під час торгів, покупцем під час якого стає особа, яка перша за інших надіслала заявку в електронній формі через особистий кабінет та негайно (не пізніше ніж протягом 15 хвилин) сплатила на рахунок Організатора суму, визначену в інформаційному повідомленні, в безготівковій формі з використанням електронних платіжних систем).
Організатором електронних торгів, торгів за фіксованою ціною є державне підприємство (ДП «СЕТАМ»), яке належить до сфери управління Міністерства юстиції України та уповноважене відповідно до законодавства на здійснення заходів зі створення та супроводження програмного забезпечення системи реалізації арештованого майна, технологічного забезпечення, збереження та захисту даних, що містяться у цій системі, на організацію та проведення електронних торгів та торгів за фіксованою ціною, забезпечення збереження майна, виконання інших функцій, передбачених Порядком.
Судом встановлено, що 01 жовтня 2021 року ОСОБА_1 набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торів № 869, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І.
Як вбачається з Свідоцтва про придбання майна з електронних торгів від 01 жовтня 2021 року, попереднім власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , був ОСОБА_3 , на підставі договору дарування квартири, посвідченого 17.06.2008 приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Любченко М.В. за реєстровим № 1701, право власності № 38185303 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.09.2020 року.
Згідно відомостей, які містяться в Відділі з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , значиться зареєстрованим.
Частиною першою статті 383 Цивільного кодексу України та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю, незалежно від того, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном. (стаття 391 Цивільного кодексу України)
Відповідно до пункту 8 частини першої ст. 346 Цивільного кодексу України, право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов'язанням власника.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16).
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном - підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.
Отже, для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей; право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами (такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №910/19865/17).
Відповідно до положень норм статей 16, 391, 386 Цивільного кодексу України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
При вирішенні питання про наявність правових підстав для визнання особи такою, що втратили право користування житловим приміщенням, суд, з урахування правового статусу житла, враховує, що власник житла має право вимагати визнання колишнього власника таким, що втратив право користування, та зняття його з реєстрації, при цьому втрата права користування житловим приміщенням є наслідком припинення права власності на житлове приміщення у колишнього власника житла (ст.346 ЦК України).
З моменту припинення права власності, припиняється також правомочність користування квартирою, яка нерозривно пов'язана з власністю. Відповідно й припиняється право користування членів сім'ї попереднього власника, оскільки воно є похідним.
Згідно положень частин другої ст.386 Цивільного кодексу України власник, який має право передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Як роз'яснено п.39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 07.02.2014 за № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені Цивільного кодексу України.
У пунктах 38, 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. Негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Порушене право позивача підлягає захисту в обраний ним спосіб, який не суперечить закону.
У постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року в справі № 6-57цс11 та Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 686/19928/17 (провадження № 61-43687св18) зроблено висновок, що «у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою. Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням».
Згідно роз'яснень, які надав Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.п. 33, 34 постанови №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою. Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі №6-57цс11, у постанові від 30 червня 2015 року у справі № 21-1438а15.
Відповідно до ст.405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
В силу положень ст.406 ЦК України сервітут припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; 6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.
Разом з тим, позивачем не долучено до матеріалів справи належних та допустимих доказів відсутності за місцем реєстрації відповідача понад один рік, зокрема, акта складеного співмешканцями та житлово-експлуатаційною компанією, який би посвідчував вищевказаний факт.
Крім того, 01 січня 2023 року набув чинності Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», який вніс зміни у питанні визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Відтепер власнику житла не потрібно звертатися до суду із позовною заявою про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Для зняття повнолітньої особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) власнику житла потрібно звернутися до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг із заявою у паперовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється:
1) за заявою про зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування), поданою у паперовій формі такою особою, її законним представником або представником;
2) за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності. У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них.
Згідно з ч. 13 ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» орган реєстрації приймає рішення про відмову у знятті із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, якщо:
1) особа подала не в повному обсязі передбачені цим Законом документи (відомості) або документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, є недійсним;
2) відомості реєстру територіальної громади не відповідають відомостям у поданих особою документах або відомостях;
3) за зняттям із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів.
Однак, позивачем не надано суду доказів звернення до уповноважених органів з відповідною заявою або рішення про відмову у знятті із зареєстрованого місця проживання (перебування) особи.
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Питання щодо стягнення судових витрат суд вирішує на підставі ст.141 ЦПК України і вважає за необхідне покласти їх на позивача у зв'язку з відмовою в позові.
Враховуючи наведене та керуючись статтею 47 Конституції України, статтями 16, 19, 317, 328, 346, 386, 391, 406 Цивільного кодексу України, ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», статтями 2, 4, 12, 76-82, 89, 263-265, 274-279, 280, 284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - залишити без задоволення.
Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Згідно загального порядку оскарження, дане рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України, згідно якого рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Суддя: Т.В. Остапчук