ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 580/1267/21 Суддя (судді) першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Беспалова О. О.
суддів: Парінова А. Б., Ключковича В.Ю.
за участю секретаря: Рожок В. В.
представника відповідача Жовтун Н.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційні скарги Черкаської обласної прокуратури та ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року (місце ухвалення: місто Черкаси, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 09.08.2023) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури про стягнення коштів, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Черкаської обласної прокуратури, в якому просив суд:
- стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу у розмірі: 72618,00 грн;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 грудня 2020 року до часу фактичного розрахунку.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 28 вересня 2022 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Черкаської обласної прокуратури щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням. Зобов'язано Черкаську обласну прокуратуру нарахувати позивачу вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням в сумі 42 350,49 грн та виплатити таку допомогу з відрахуванням обов'язкових податків і зборів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду 08 червня 2023 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року скасовано у частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року залишено без змін.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково.
Зобов'язано Черкаську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2020 до 16.11.2022 часу фактичного розрахунку в сумі 100 406,33 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким зменшити суму встановленого судом середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача.
Крім того, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 21.02.2002 до 30.12.2020 перебував на публічній службі в органах прокуратури.
Пенсійним посвідченням від 03.10.2017 серії НОМЕР_1 підтверджується, що позивачу призначена пенсія з інвалідності 2 групи.
Відповідно до довідки Черкаської обласної прокуратури від 22.09.2020 №21-550вих20 розмір заробітної плати (грошового забезпечення) за нормами, чинними 11.09.2020, за відповідною (прирівняною) посадою заступника прокурора області становить: посадовий оклад - 49187,00грн, надбавка за вислугу років (30%) - 14756,10грн, надбавка за роботу з таємними документами (10%) - 4918,70грн, доплата за науковий ступінь (5%) - 2459,35грн, матеріальні допомоги (для оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань) (1/12) - 5943,43грн, 5943,43грн (усього - 83208,01грн).
Відповідно до наказу Офісу Генерального прокурора від 21.12.2020 № 493к позивача з 30.12.2020 звільнено з посади заступника прокурора Черкаської області та з органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру".
Згідно з розрахунком відповідача при звільненні позивачу за грудень 2020 року нараховано всього 452020,49грн, належало до виплати 28346,47грн. Списком перерахування в банк №23 заробітної плати за грудень 2020 року підтверджується, що позивачу на його картковий рахунок зараховано 287381,91грн.
Довідками відповідача від 12.01.2021 №21-6вих21 та від 02.04.2021 №21-162вих21 підтверджується, що середній заробіток позивача становить 48400,60грн: за серпень 2020 року кількість днів по плану - 20, фактично відпрацьованих днів - 16, заробітна плата становила 33275,41грн, за вересень 2020 року кількість днів по плану - 22, фактично відпрацьованих днів - 8, заробітна плата - 15125,19грн. Середньоденна заробітна плата складає 48400,60грн/24 дні = 2016,69грн. Середньомісячна заробітна плата становить 2016,69грн х 21 (42 дні по плану : 2) = 42350,49грн. Сума вказана без виключення сум відрахування на податки та збори.
Згідно з розрахунком представника позивача адвоката Лучинович І. від 25.02.2021 середньоденна заробітна плата позивача становить 82991,88грн/24 дні = 3458грн. Середньомісячна заробітна плата - 3458грн х 21 (42 дні по плану : 2) = 72618грн. За серпень 2020 року щомісячна заробітна плата становить 71321,15грн, заробітна плата відповідно до відпрацьованого часу - 57056,92грн, за вересень 2020 року - 71321,15грн, заробітна плата відповідно до відпрацьованого часу - 25934,96грн.
Вважаючи, що на день звільнення відповідачем протиправно не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 Кодексу законів про працю України, та середній заробіток позивач звернувся з позовом до суду.
Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 22 лютого 2022 року у справі №580/1267/21 задовольнив часткового позов позивача. Визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням. Зобов'язав відповідача нарахувати позивачу вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням в сумі 42350,49 грн. (сорок дві тисячі триста п'ятдесят гривень 49 коп.) та виплатити таку допомогу з відрахуванням обов'язкових податків і зборів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 28 вересня 2022 року апеляційні скарги сторін залишив без задоволення, а вказане вище рішення Черкаського окружного адміністративного суду без змін.
На виконання рішення суду відповідачем 16.11.2022 виплачено позивачу вихідну допомогу у зв'язку із звільненням в сумі 34092,14грн, що підтверджується платіжним дорученням від 11.11.2022 №1960.
Як зазначено раніше, рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2020 до моменту фактичного розрахунку направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
При цьому, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Положення частини першої та частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.
Частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Таким чином, положення статті 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникають у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.03.2021 у справі №520/12809/19, від 18.03.2021 у справі № 820/3313/17, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а, від 04.06.2021 у справі №280/1198/20, від 22.04.2021 у справі №620/828/20, та в силу вимог Кодексу адміністративного судочинства України має враховуватись судом при виборі і застосуванні норм права.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію.
За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі №810/451/17, дійшла висновку що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Вказане рішення Європейського суду з прав людини не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі №21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.
Також відповідно до практики Верховного Суду, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19).
Як вірно зауважено судом першої інстанції, позивача звільнено із займаної посади 30.12.2020 та зі вказаним вище позовом до суду звернувся 12.03.2021, застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми КЗпП України в редакції, яка діяла станом на 31.12.2020, тобто, до внесення змін Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни до ст.ст.116, 117 КЗпП України.
Відтак, доводи Черкаської обласної прокуратури щодо застосування норм КЗпП України у редакції чинній на час вирішення спору є безпідставними.
Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена ст.117 КЗпП України (у редакції від 31.12.2020, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), згідно з якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відтак, працівник має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, у разі допущення порушення строків виплати всіх коштів працівник має право на отримання виплати від роботодавця відшкодування за умови, що спір вирішено на його користь. Обов'язку самостійно визначити розмір такого відшкодування роботодавець не має. Натомість це є повноваженням органу, який виносить рішення по суті спору, а роботодавець лише на виконання такого рішення здійснює виплату.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач виплатив позивачу присуджену суму вихідної допомоги 16.11.2022.
Отже, період, за який позивач має право на суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, становить з 31.12.2020 до 16.11.2022.
Щодо визначення розміру суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів зазначає наступне.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до окремих положеннях п.2 розділу II Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до п.3 розділу III Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.
При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Відповідно до п.4 вказаного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються:
а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);
б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);
в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);
г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);
д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;
е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;
є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;
ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;
з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;
и) виплати, пов'язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;
і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;
ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);
й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;
л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати;
м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму;
н) винагороди державним виконавцям;
о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов'язків.
При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Згідно з п.5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Святкові та неробочі дні (стаття 73 КЗпП України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.
Згідно з п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з довідками відповідача від 12.01.2021 №21-6вих21 та від 02.04.2021 №21-162вих21 середній заробіток позивача становить 48400,60грн. Середньоденна заробітна плата складає 2016,69грн. Середньомісячна заробітна плата становить 42350,49грн. Сума вказана без виключення сум відрахування на податки та збори. Середньоденна заробітна плата позивача становить 2016,69грн.
Вказані обставини апелянтами не заперечуються.
Розрахунок середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 31.12.2020 до 16.11.2022 становить 945827,61грн.
Як вірно зауважено судом першої інстанції, вказана сума коштів істотно перевищує належну до виплати позивачу станом на день звільнення з посади та виплачену вихідну допомогу на виконання вказаного вище рішення суду.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Дані положення переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України), але не більш як за шість місяців. Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення, з урахуванням обмеження періодом у шість місяців.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,
- співмірність розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вирішуючи питання про стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд повинен врахувати принцип співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вказана позиція узгоджується із згаданими вище висновками Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопад 2020 року (справа № 480/3105/19), зазначав що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (постанови Верховного Суду від 27 квітня 2016 року (справа № 6-113цс16) та від 26 червня 2019 року (справа № 761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, задовольняючи позовні вимоги в частині визначення розміру суми компенсації, що підлягає відшкодуванню на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні, судом першої інстанції враховано наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум на день звільнення, дату його ініціювання позивачем, тривалість судового провадження, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вказані обставини дають підстави для зменшення суми коштів, для виплати позивачу в порядку ст.117 КЗпП України та зважаючи на висновки Великої Палати Верховного Суду у вказаній вище судовій справі, та відсутності обґрунтованих підстав стягувати з відповідача повний середній заробіток за вказаний вище період.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції зроблено цілком обґрунтовані висновки щодо необхідності стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 100406,33 грн.
Відтак, доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги Черкаської обласної прокуратури та ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури про стягнення коштів залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
Суддя А. Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 12.10.2023 )