Справа № 420/18498/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2023 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бжассо Н.В.,
розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей встановлених ст.ст.268-272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України клопотання позивача про відмову від позову та розподіл витрат в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за результатом розгляду якого, позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати постанову начальника відділу Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ткачова Андрія Віталійовича від 06.07.2023 про результати перевірки законності виконавчого провадження № 36666993;
визнати протиправними та скасувати похідні від протиправного рішення постанови державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Тітаренка Олександра Олександровича: від 06.07.2023 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 36666993; від 10.07.2023 про відкриття виконавчого провадження № 72200837 щодо стягнення виконавчого збору; від 06.07.2023 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження № 36666993; від 10.07.2023 про відкриття виконавчого провадження № 72208015 щодо стягнення витрат виконавчого провадження.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначила, що виконавче провадження № 36666993, в якому позивач виступала боржником, завершено 14.03.2013 року на підставі п. 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», тобто зазначене виконавче провадження мало місце до набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, а тому оцінюючи законність або незаконність виконавчого провадження, слід застосовувати чинний на той період Закон України “Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-ХІV. Однак, відповідач застосував до правовідносин щодо стягнення з позивача виконавчого збору і витрат виконавчого провадження згідно приписів Закону «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, який ене підлягав застосуванню
Ухвалою суду від 14.08.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, з урахуванням особливостей встановлених ст. ст.268-272, 287 КАС України та призначено справу до судового розгляду.
14.09.2023 року від представника відповідача засобами електронного зв'язку надійшов відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача зазначив, що 14.08.2023 року начальником Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ткачовим А.В. проведено перевірку законності виконавчих проваджень № 72200837, № 72208015 та виявлено порушення у застосуванні норм Закону України «Про виконавче провадження». За результатами перевірки складено Довідку. 28.08.2023 на виконання Довідки про результати позапланової вибіркової цільової перевірки матеріалів виконавчих проваджень начальником відділу Ткачовим А.В. у ВП № 72200837, 72208015 скасовано постанови про відкриття виконавчого провадження, постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, постанову про арешт коштів та винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувану без виконання. 13.09.2023 начальником відділу скасовані постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження від 06.07.2023, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, про стягнення виконавчого збору від 06.07.2023 по ВП № 36666993 на підставі статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». Представник відповідача просить суд закрити провадження в адміністративній справі, у зв'язку з відсутністю правових підстав для задоволення позову.
14.09.2023 року від позивача засобами електронного зв'язку надійшла заява про стягнення витрат на правову допомогу, відправлення кореспонденції, сплаті судових зборів.
15.09.2023 року від представника позивача засобами електронного зв'язку надійшли заперечення на відзив, з огляду на які, представник позивача вважає, що позиція позивача є обґрунтованою та заслуговує на підтримку в суді, а тому просить суд задовольнити позов у повному обсязі та стягнути на користь позивача витрати на сплату судового збору та правову допомогу адвоката.
29.09.2023 року та 03.10.2023 від позивача засобами поштового зв'язку надійшли заяви про відмову від позову та розподіл судових витрат у порядку ст. 140 КАС України.
05.10 2023 року від представника відповідача засобами електронного зв'язку надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву, з огляду на які, представник відповідача вважає, що судову справу слід закрити.
Сторони до судового засідання, призначеного на 10.10.2023 року об 11 годині 00 хвилин не з'явилися, належним чином та своєчасно повідомлявся про дату, час і місце судового розгляду, від позивача, 29.09.2023 року надійшла заява про розгляд справи без участі останньої, у зв'язку із чим питання про закриття провадження у справі розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч. 9 ст. 205 КАС України.
Суд розглянув заяву позивача про закриття провадження у справі та матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.
Згідно частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Таким чином, норма вказаної статті передбачає наявність відкритого виконавчого провадження щодо позивача.
Разом з тим, суд встановив, що 14.08.2023 року начальником Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ткачовим А.В. проведено перевірку законності виконавчих проваджень № 72200837, № 72208015 та виявлено порушення у застосуванні норм Закону України «Про виконавче провадження». За результатами перевірки складено Довідку. 28.08.2023 на виконання Довідки про результати позапланової вибіркової цільової перевірки матеріалів виконавчих проваджень начальником відділу Ткачовим А.В. у ВП № 72200837, 72208015 скасовано постанови про відкриття виконавчого провадження, постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, постанову про арешт коштів та винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувану без виконання. 13.09.2023 начальником відділу скасовані постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження від 06.07.2023, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, про стягнення виконавчого збору від 06.07.2023 по ВП № 36666993 на підставі статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», що не заперечується позивачкою та підтверджується наданими до суду доказами.
Згідно з ч. 1 ст. 47 КАС України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 189 КАС України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.
Суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.
Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Дослідивши заяву позивача та матеріали виконавчого провадження, суд робить висновок про наявність підстаи прийняття відмови від позову ОСОБА_1 , оскільки відмова від позову, у даному випадку не порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Частиною 2 ст. 238 КАС України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Відповідно до ч. 2 ст. 239 КАС України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Згідно до ст.140 КАС України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.
Судом встановлено, що з позовом до суду ,позивач звернулася - 20.07.2023 року. Постанови, які оскаржувалися у позові, скасовані відповідачем 14.08.2023 року та 13.09.2023 року. Таким чином, суд робить висновок, що позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви.
З огляду на заяву позивача про розподіл судових витрат, останні складаються з судового збору та витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Суд зазначає, що за звернення до суду із зазначеним позовом позивач сплатила 5368,00 грн. судового збору, які підлягають стягненню з відповідача на її користь.
Щодо витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, суд визначає розмір суми витрат на правничу допомогу, що має бути стягнута з відповідача на користь позивача згідно з умовами договору про подання професійної правничої допомоги та доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Суд зазначає, що позивачем на підтвердження витрат на правничу допомогу надано до суду Договір про надання правової допомоги від 10 липня.2023 року, укладений між замовником ОСОБА_1 та адвокатом Дмитруком Сергієм Степановичем;, п. 4 якого передбачає розмірі гонорару 10000 гривень; Акт № ОУ-0000001 здачі-прийняття робіт (правової допомоги адвоката) від 26 вересня 2023 року, з огляду на який вартість послуг складає: усна консультація - 600 грн; підготовка позовної заяви з обґрунтуванням - вивчення реєстрів АСВП (№36666993. 72200837, 72208015), - вивчення судової практики, щодо предмету спору, аналіз законодавства, щодо предмету спору) - 6000 грн; підготовка доказів до позовної заяви ОСОБА_1 - 2200 грн; підготовка і відправлення заперечень на відзив відповідача - 600 грн; підготовка заяви ОСОБА_1 про стягнення на судовий збір та адвокатську допомогу - 600 грн. Загальна вартість робіт (послуг) 10000 грн.
Отже, позивачем заявлено для розподілу суму витрат на надання правничої допомоги у фіксованому розмірі 10 000,00 грн.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За положеннями п.4 ст.1, ч.3 та 5 ст.27 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Також за ст.28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Відповідно до висновку, викладеному у постанові Верховного Суду по справі №640/18402/19 від 28.12.2020 року розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
У відповідності з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Дослідивши вищезазначені заяву та докази, суд робить висновок про часткову обґрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказана позиція узгоджується з позицією, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постанові Верховного Суду від 03.08.2021 у справі №480/3172/20.
Таким чином, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, предмет позову та те, що дана справа відноситься до категорії справ незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження у порядку ст.ст.268-272, 287 КАС України, де документами по справі є позов та відзив, у письмовому провадженні, суд робить висновок, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню.
Суд вважає, що обґрунтованим та розумним розміром витрат за надання правової допомоги у цій справі є сума 3000,00 грн., оскільки такий розмір гонорару є співмірним зважаючи на складність справи, якість/кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час.
На підставі викладеного, враховуючи досліджені докази, вимоги чинного процесуального законодавства щодо справедливого вирішення спорів та дотримання принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, суд робить висновок про наявність підстав для зменшення розміру судових витрат.
Отже, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, згідно ст.ст. 134, 139 КАС України, суд присуджує позивачу судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 14, 44, 47, 132, 134, 140, п.2 ч.1, ч.2 ст.238, ч. ст.. 239, ст.ст. 241, 243, 248, 256, 295 КАС України, суд
УХВАЛИВ:
Закрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов..
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. .
Стягнути з Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ: 34906792) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 5368,00 грн. (п'ять тисяч триста шістдесят гривень) та витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення (підписання) до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтею 283-1, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Б. Хмельницького, буд. 34, м. Одеса, 65007; код ЄДРПОУ: 34906792).
Повний текст ухвали виготовлений та підписаний судом 13 жовтня 2023 року.
Суддя Н.В. Бжассо
.