Справа №127/19901/23
Провадження №1-кп/127/622/23
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2023 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у підготовчому в судовому засіданні в залі суду № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.06.2023 за № 62023240040000137, за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Михайлівка Тиврівського району Вінницької області, громадянина України, з вищою освітою, непрацюючого, розлученого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 368 Кримінального кодексу України,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до наказу начальника Державної установи «Вінницька виправна колонія (№ 86)» (далі - ДУ «Вінницька ВК № 86») № 112/ос-19 від 29.10.2019 ОСОБА_5 призначений на посаду командира відділення - водія відомчої пожежної охорони ДУ «Вінницька ВК № 86».
Згідно з частиною другою статті 11 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК) установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи, слідчі ізолятори.
Отже, ОСОБА_5 є працівником установи виконання покарань, якому наказом начальника ДУ «Вінницька ВК № 86» № 32/ОС-20 від 21.04.2020 присвоєне чергове спеціальне звання «прапорщик внутрішньої служби».
Відповідно до вимог частини першої статті Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» ОСОБА_5 являється працівником правоохоронного органу.
Згідно з посадовою інструкцією командира відділення - водія відомчої пожежної охорони, затвердженої 30.04.2021 начальником ДУ «Вінницька ВК № 86», серед іншого, ОСОБА_5 у своїй діяльності керується чинним законодавством України, наказами і розпорядженнями начальника установи, посадовою інструкцією та дорученнями начальника установи.
Разом з тим, відповідно до посадової інструкції ОСОБА_5 несе відповідальність за упущення в роботі, пов'язані з виконанням функціональних обов'язків, за порушення трудової дисципліни та неналежне виконання покладених на нього обов'язків.
Частиною першою статті 102 КВК визначено, що режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.
Відповідно до частини п'ятої статті 102 КВК засуджені, їхні речі і одяг, а також приміщення та територія колоній підлягають обшуку і огляду. Особистий обшук проводиться особами однієї статі із засудженими. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Згідно з частиною шостою статті 102 КВК адміністрація колонії має право, за наявністю підстав, проводити огляд громадян, їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території колонії, а також вилучати документи, а також предмети, вироби і речовини, зберігання і використання яких засудженим заборонено. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Зі змісту частини сьомої статті 102 КВК перелік і кількість предметів і речей, які засуджені можуть мати при собі, визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України. Зберігання засудженими при собі речей, а також предметів, які заборонено використовувати в колоніях, не допускається. Виявлені у засуджених речі та предмети, які заборонено використовувати в колоніях, вилучаються, про що посадовою особою колонії складається протокол. За клопотанням установи виконання покарання слідчий суддя розглядає питання про конфіскацію таких речей та предметів або про передачу їх на зберігання до звільнення засудженого відповідно до положень розділу VIII Кримінального процесуального кодексу України.
Перелік предметів, виробів і речовин, зберігання і використання яких засудженими заборонено, є додатком до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених Наказом Міністерства Юстиції України № 2823/5 від 28.08.2018.
ОСОБА_5 , перебуваючи на посаді командира відділення - водія відомчої пожежної охорони ДУ «Вінницька ВК № 86», являючись працівником правоохоронного органу, усвідомлюючи наявність заборони засудженим особам зберігати і користуватися забороненими предметами, виробами і речовинами, діючи умисно, з корисливих мотивів, прийняв пропозицію та одержав неправомірну вигоду від засудженого ОСОБА_6 за незаконне пронесення на охороняєму територію установи забороненого предмету, виробів і речовин.
Під час виконання своїх службових обов'язків ОСОБА_5 познайомився із засудженим ОСОБА_6 , який відбуває покарання в ДУ «Вінницька ВК № 86», під час спілкування з ним 13.06.2023, всупереч інтересам служби, прийняв пропозицію останнього про отримання неправомірної вигоди у розмірі 1000 гривень за незаконне пронесення на територію установи та незаконну передачу забороненого предмету, виробів і речовин - мобільного телефону та тютюну, які ОСОБА_5 отримає у одному з відділень «Нова пошта».
На виконання домовленості невстановлена особа 16.06.2023 о 15.09 год. перерахувала грошові кошти в сумі 1000 гривень на банківську картку АТ КБ «ПриватБанк» (картка/рахунок № НОМЕР_1 ), якою користується ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 , отримавши неправомірну вигоду в сумі 1000 гривень та, виконуючи умови домовленості з ОСОБА_6 , 19.06.2023 отримав посилку у відділенні № 9 «Нова пошта» за адресою: проспект Коцюбинського, 32 в місті Вінниці, яку зберігав у власному автомобілі марки «Рено», д. н. НОМЕР_2 , з метою подальшої її пронесення на територію установи та передачу останньому.
Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про затвердження угоди про визнання винуватості, укладеної 28.09.2023 між прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_3 з однієї сторони та обвинуваченим ОСОБА_5 (в присутності захисника - адвоката ОСОБА_4 ) - з іншої.
Відповідно до обвинувального акта та наданої суду угоди про визнання винуватості дії ОСОБА_5 за вищевказаними фактами кваліфіковані за частиною першою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК), тобто у прийнятті пропозиції та одержанні службовою особою неправомірної вигоди, за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує та надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища.
Згідно з наданою суду угодою ОСОБА_5 беззастережно та у повному обсязі визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 368 КК, в обсязі згідно з обвинувальним актом. При цьому сторони погоджуються на призначення ОСОБА_5 покарання за частиною першою статті 368 КК у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права обіймати почади в правоохоронних органах строком на 1 рік.
ОСОБА_5 у судовому засіданні винуватість у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав та просив затвердити угоду про визнання винуватості, призначивши визначене в ній покарання. При цьому зазначив, що угоду уклав добровільно, наслідки її затвердження та наслідки умисного невиконання затвердженої угоди йому зрозумілі.
Будучи допитаним щодо обставин вчинення інкримінованого діяння, ОСОБА_5 суду пояснив, що вчинив його за обставин, викладених в обвинувальному акті. Зокрема, повідомив суду, що до 19.06.2023 він працював у ДУ «Вінницька ВК № 86», де під час виконання своїх посадових обов'язків міг безпосередньо спілкуватись із засудженими. Так, він познайомився з одним із засуджених, з яким підтримував спілкування. У подальшому цей засуджений попросив його отримати для нього посилку з тютюном та мобільним телефоном, пожалівши останнього він погодився. При цьому він усвідомлював, що зазначені речі є забороненими для засуджених та те, що їх не можна проносити на територію установи.
У подальшому, засуджений прийшов до його кабінету та попросив номер картки, куди можна скинути гроші, щоб віддячити за послугу. Він розумів, що ризикує, а засуджений наполягав на подяці, тому він не заперечував та надав номер картки. Суму вони не оговорювали, засуджений сам повідомив, що скине 1000 гривень.
Він вказав засудженому відділення «Нової пошти», з якого йому буде зручно забрати посилку, та в подальшому там її отримав. Приїхавши на службу, він в машині розпакував посилку та зрозумів, що там не тютюн, а заборонені речовини. Він злякався, кинувши посилку в машині, пішов на роботу, де його зустріли на вході та повідомили, що обізнані про його дії щодо передачі засудженому заборонених речей. Він розповім останні, що посилка знаходиться в машині, розповів усі подробиці та все добровільно видав.
Він розумів, що його діяння підпадає під кримінальну відповідальність. Він щиро розкаявся, зробив для себе належні висновки та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення.
З роботи він звільнився наступного дня за власним бажанням.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_4 - підтримав подану угоду та просив її затвердити.
Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження та угоду про визнання винуватості, суд дійшов до такого висновку.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 314 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього Кодексу.
Порядок здійснення кримінального провадження на підставі угод регламентований статтями 486-475 глави 35 КПК.
Зокрема, частиною другою статті 469 КПК встановлено, що угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого. При цьому пунктом 1 частини четвертої зазначеної статті регламентовано, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена, зокрема у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів.
Зі змісту абзацу п'ятого частини четвертої статті 469 КПК випливає, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
Частиною четвертою статті 474 КПК визначено перелік питань, які суд зобов'язаний з'ясувати у обвинуваченого перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості.
У ході судового розгляду кримінального провадження відомостей, які б свідчили про те, що обвинувачений ОСОБА_5 не розуміє приписів пунктів 1-4 частини четвертої статті 474 КПК, судом встановлено не було. Крім того, надана суду угода відповідає вимогам положень статті 472 та частині сьомої статті 474 КПК.
При цьому в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 розуміє, положення частини другої статті 473 КПК, відповідно до якої наслідком укладання та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора і обвинуваченого є обмеження їх права на оскарження вироку; для обвинуваченого - відмова від здійснення прав, передбачених абзацами першим та четвертим пункту 1 частини четвертої статті 474 КПК; ОСОБА_5 також розуміє, що виконання зобов'язання іншою стороною в рамках цієї угоди цілком залежить від дотримання нею Закону і будь-якого положення складеної угоди; у разі невиконання угоди про визнання винуватості відповідно до положень статті 476 КПК прокурор має право упродовж строків давності притягнення до кримінальної відповідальності звернутися до суду з клопотанням про скасування вироку та судового розгляду кримінального провадження в загальним порядку; ОСОБА_5 розуміє, що умисне невиконання угоди про визнання винуватості є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за статтею 389-1 КК.
Вирішуючи питання щодо можливості затвердження угоди та призначення обвинуваченому покарання, узгодженого сторонами, суд враховує таке.
Верховний Суд (далі - ВС) у постанові від 16.10.2018 (справа № 439/1344/17) звернув увагу, що за загальним правилом, у випадку наявності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності, з огляду на те, що інститут угод у кримінальному провадженні, як і інститут призначення покарання у тому числі з урахуванням його особливостей у випадку затвердження угоди (частина п'ята статті 65 КК) жодним чином (як в матеріальному, так і в процесуальному аспектах) не кореспондуються з інститутом звільнення від кримінальної відповідальності, є взаємовиключними та потребують розмежування.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).
У постанові від 10.06.2020 (справа № 149/1596/16-к) ВС сформулював висновок, згідно з яким невизнання своєї вини не може свідчити про щире каяття.
Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з'явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.
Як суд зазначив вище, ОСОБА_5 в судовому засіданні факту вчинення інкримінованого йому діяння не заперечував, повідомивши суду, що вчинив кримінальні правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті, надав суду чіткі й послідовні показання щодо обставин їх вчинення, які повністю узгоджуються з відомостями, зазначеними в обвинувальному акті. Допит обвинуваченого здійснений у судовому засіданні відповідно до приписів статті 351 КПК. Під час зазначеного допиту обвинувачений, як суд вже зазначив, надав чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованих йому діянь, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.
Суд також враховує, що згідно з приписами статті 12 КК, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні нетяжкого злочину, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, у вчиненому розкаявся.
Отже, застережень, які б перешкоджали затвердженню угоди, встановлені частиною сьомою статі 474 КПК, у підготовчому судовому засіданні встановлені не були. Узгоджене сторонами угоди покарання відповідає загальним засадам кримінального закону щодо призначення кримінального покарання, визначені у статтях 50 і 65 КК, згідно з якими особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Приймаючи до уваги, що угода відповідає вимогам чинного кримінально-процесуального законодавства, обвинуваченому та його захиснику зрозумілі наслідки затвердження угоди, суд вважає за можливе затвердити угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_3 з однієї сторони та обвинуваченим ОСОБА_5 (в присутності захисника - адвоката ОСОБА_4 ) - з іншої. При цьому суд вважає за доцільне призначити ОСОБА_5 покарання, вид та міра якого була погоджена сторонами, тобто у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 1 рік.
Суд також вважає за доцільне зауважити, що частиною першою статті 26 Кримінально-виконавчого кодексу України регламентовано, що засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред'явлення документа про сплату штрафу. Тому, зважаючи на приписи абзацу третього пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК, згідно з якими у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання, суд вважає за необхідне зазначити, що строк відбування кримінального покарання у виді штрафу слід рахувати саме з дня набрання вироком законної сили.
Разом з тим, суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що ОСОБА_5 суд окрім основного покарання у виді штрафу призначив і додаткове покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах.
Відповідно до положень частини третьої статті 55 КК строк покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі або позбавлення волі на певний строк поширюється на весь час відбування основного покарання і на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 КК - з дня набрання законної сили судовим рішенням.
З огляду на зазначені вище приписи суд вважає за доцільне зазначити, що строк відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах ОСОБА_5 необхідно рахувати також з дня набрання вироком законної сили.
Питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. Однак, згідно з наданою представником сторони обвинувачення ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 22.06.2023 на речові докази у кримінальному провадженні був накладений арешт, який доцільно скасувати.
При цьому суд вважає слушним зауважити таке.
Відповідно до наданої суду постанови речовим доказом у кримінальному провадженні визнаний, зокрема, пакування (пакет) «Нової пошти» (№59009982967936), в якому міститься речовина рослинного походження та поліетиленові пакети. Разом з тим, суд враховує, що постановою від 29.06.2023 з матеріалів кримінального провадження № 62023240040000137 від 19.06.2023 в окреме провадження були виділені матеріали досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК. А тому суд дійшов до переконання, що правові підстави для вирішення долі зазначених речових доказів та скасування з них арешту в межах цього кримінального провадження відсутні.
Керуючись статтями 314, 369-371, 373-374, 475 КПК, суд
УХВАЛИВ:
Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 28.09.2023 між прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_3 з однієї сторони та обвинуваченим ОСОБА_5 (в присутності захисника - адвоката ОСОБА_4 ) - з іншої у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 368 Кримінального кодексу України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.06.2023 за № 62023240040000137.
Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 368 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисяч) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 1 (один) рік.
Строк відбування призначеного покарання (основного та додаткового) рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Речові докази: банківську карту Приватбанк № НОМЕР_1 , мобільний телефон марки Redmi 10А, сім-карту з № НОМЕР_3 , які поміщені до спецпакету ДБР №В1007917 та передані на зберігання до камери зберігання речових доказів ТУ ДБР у місті Хмельницькому - повернути ОСОБА_5 .
Арешт, накладений на зазначені речові докази, на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 22.06.2023 - скасувати.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення з підстав, передбачених частиною четвертою статті 394 Кримінального процесуального кодексу України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя: