ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
про відмову у забезпеченні позову
м. Київ
12.10.2023Справа № 910/15833/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши матеріали
заяви Фізичної особи - підприємця Понькіної Оксани Володимирівни ( АДРЕСА_1 )
про забезпечення позову до пред'явлення позову
у справі № 910/15833/23
Інші особи, які можуть отримати статус учасника справи:
відповідач 1: Приватне акціонерне товариство "Завод Супутник" (04080, м. Київ, вул. Межигірська, 82А)
відповідач 2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод "Діамант-13" (04084, м. Київ, вул. Межигірська, 79)
Представники сторін: без виклику.
Обставини справи :
Фізична особа - підприємець Понькіна Оксана Володимирівна звернулась до Господарського суду міста Києва з заявою б/н від 10.10.2023 року про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову до пред'явлення позову шляхом: заборони приватному виконавцю Кошарному Олександру Вікторовичу та особам, які його замінюють, здійснювати продаж майна, яке знаходиться за адресою: 04080, місто Київ, вулиця Межигірська, 82-А, корпус № 3, літера "Г", а саме: ливарної установки Neutec J-zCE, печі муфельної Argenta АРЕ 800, турбогалтовки вібраційної LM Finishing Systems 1500 S3, мікроскопу МБС-10, мікроскопу МБС-9, вакуумного інжектора воску Argenta WW-03, вакуумного інжектора воску D-VWI1, вакуумного інжектора воску LM Finishing Systems, полірувального станка СІМО Angel 85/2, полірувального станка Avalon PS2F, відцентрової вібраційної галтовки ОТЕС CF18, відцентрової вібраційної галтовки Avalon, полірувального станка Avalon SW1, бормашини Foredom SR, печі конвеєрної Bertoncello Senior 31.109, гідравлічного пресу Oro Franco Pressa Р15, маятникового пресу Oro Franco, горизонтально-свердлильного верстату Oro Franco, вертикально-свердлильного верстату Oro Franco, вальців ювелірних механічних ВМС-100-2ВУ, вальців ювелірних Oro Franco, апарату лазерного зварювання Rofin Desktop Laser welder, турбогалтовки вібраційної LM Finishing Systems Turbo 30 Tripl, гальванічної машини Legor Pilot Plating Machine 4, парогенератора Steam jet E 5003, фрезерного верстату Roland Modela MDX-40 та апарату лазерної зварювання Baasel Lasertech LSW 4002.
При цьому заявник зазначає про намір звернення до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про виключення рухомого майна, яке належить ФОП Понькіна О.В., з опису та зняття з нього арешту, накладеного приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Кошарним Олександром Вікторовичем в межах виконавчого провадження № 72711913 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 року у справі № 910/10253/22.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову до пред'явлення позову суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч. 2 ст. 136 ГПК України).
Згідно з частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011 року. №5-рп/2011).
Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов'язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов'язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.
Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. DomboBeheer B. V. v. theNetherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).
Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В свою чергу суд зазначає, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви повинні оцінюватись судом у безпосередньому зв'язку з предметом позовних вимог позову, намір зі звернення з яким має заявник, та з позиції ймовірності настання несприятливих наслідків для позивача в разі неможливості виконання рішення суду в майбутньому та/або захисту порушених прав.
Суд зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
При цьому оскільки, як зазначено в заяві б/н від 10.10.2023 року, ФОП Понькіна О.В. має намір звернутися до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18, від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18, від 07.09.2020 року у справі №904/1766/20, від 26.08.2020 року у справі №907/73/19, від 24.06.2020 року у справі №902/1051/19.
Так, в обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову заявник посилається на вчинення приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кошарним О.В. в рамках виконавчого провадження № 72711913 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 року у справі № 910/10253/22, боржником у якому є Товариство з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод "Діамант-13", дій, направлених на примусову реалізацію описаного та арештованого згідно постанови від 07.09.2023 року вищезазначеного майна, яке було надано боржнику в оренду, а саме винесення 13.09.2023 року згідно ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження" постанови про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні - ТОВ "Апсейл ЮА" та 25.09.2023 року згідно ст. 42 вказаного Закону постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження в розмірі 60 000,00 грн. Відтак, на думку заявника, вказані обставини свідчать про вчинення відповідачем 1 та приватним виконавцем дій, направлених на неможливість виконання судового рішення в майбутньому.
При цьому заявник наголошує, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернувся до суду першої інстанції, а також порушить права третіх осіб, які придбають таке майно на аукціоні.
Будь - яких інших підстав для вжиття заходів забезпечення позову, окрім посилання на можливість продажу приватним виконавцем описаного майна, на яке накладений арешт у виконавчому провадженні № 72711913, заявником в поданій суду заяві не наведено.
Суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії та згідно п. 1 ч. 2 ст. 18 вказаного Закону - здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
Зокрема, Порядок реалізації арештованого майна затверджено наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 року № 2831/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 року за № 1301/29431 (далі - Порядок).
Згідно пункту 1 розділу ІІ Порядку реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження». Вартість майна, що передається на реалізацію, зазначається в заявці на реалізацію арештованого майна відділу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Організатор здійснює внесення до Системи інформації про арештоване майно (формування лота) за заявкою відділу державної виконавчої служби або приватного виконавця (пункт 2 розділу ІІ Порядку).
Наразі, як встановлено судом, заявником на час звернення з заявою про забезпечення позову не надано доказів наявності внесення до центральної бази даних системи електронних аукціонів інформації про арештоване майно та публікації оголошення про проведення аукціону з продажу арештованого майна.
Окрім цього суд наголошує, що за приписами ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом, а також згідно частини 3 вказаної статті рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Статтею 34 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, зокрема, у разі: зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа; зупинення судом реалізації арештованого майна у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Натомість, подані заявником до суду в обґрунтування підстав для вжиття заходів забезпечення позову матеріали не містять інформації та/або доказів щодо оскарження як сторонами виконавчого провадження № 72711913, так і будь - якими іншими особами рішень та дій приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарного О.В. в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження" та Господарським процесуальним кодексом України, в межах виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 року у справі № 910/10253/22, в якому, в першу чергу, доцільно вчиняти відповідні дії.
Таким чином, за результатами аналізу матеріалів справи та заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд зазначає, що вказані в останній обставини не можуть визначатись судом як безумовна підстава для застосування забезпечення позову на даному етапі, позаяк подана ФОП Понькіною О.В. заява про забезпечення позову до пред'явлення позову за своїм змістом зводиться лише до припущень щодо можливості реєстрації арештованого майна та його відчуження.
Відтак, на переконання суду, заявником не доведено обґрунтованість його побоювань, що невжиття заявлених ним у заяві заходів забезпечення позову утруднить можливість для позивача вчинення дій, направлених на відновлення стану, який існував до порушення його прав, та не доведено, що забезпечення позову у даній справі у спосіб, зазначений ним, зокрема, шляхом заборони приватному виконавцю здійснювати продаж майна сприятиме виконанню завдань інституту забезпечення позову як елементу права на судовий захист, спрямованого на недопущення незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Окремо судом враховано обставини попереднього звернення заявника ФОП Понькіної О.В. із заявою про вжиття аналогічних заходів забезпечення позову шляхом заборони приватному виконавцю вчиняти дії щодо реалізації майна, перелік якого зазначено в даній заяві, в межах господарської справи № 910/15833/23 за позовом ФОП Понькіної О.В. до ПАТ "Завод Супутник" про зобов'язання останнього надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод "Діамант-13" доступ до приміщень, що знаходяться за адресою: 04080, місто Київ, вулиця Межигірська, будинок 82-А.
Наразі, ухвалою від 05.10.2023 року в задоволенні відповідної заяви позивача ФОП Понькіної О.В. № 380/23-К від 04.10.02023 року про забезпечення позову у справі № 910/10704/23 судом відмовлено.
Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви до пред'явлення позову про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів заявника, за захистом яких останній має намір звернутися.
Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, Господарський суд міста Києва -
УХВАЛИВ:
1. У задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Понькіної Оксани Володимирівни про вжиття заходів забезпечення позову б/н від 10.10.2023 року у справі № 910/15833/23 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.М.Селівон