ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/1982/23 пров. № А/857/10664/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року (головуючої судді Маєцької Н.Д., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Ужгород) у справі №260/1982/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 27.03.2023 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 сум недоотриманої пенсій її померлого чоловіка ОСОБА_2 , яка виникла в порядку виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року в сумі 376 884, 12 гривень, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої пенсії ОСОБА_2 в розмірі 376 884,12 гривень.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті суми пенсії в розмірі 376 884, 12 гривень, що підлягала виплаті ОСОБА_2 після здійсненого йому перерахунку пенсії на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 у справі №260/3624/22, і залишилася недоодержаною у зв'язку з його смертю. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області виплатити ОСОБА_1 недоодержану її померлим чоловіком ОСОБА_2 пенсію в сумі 376884,12 грн, нараховану на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 у справі №260/3624/22.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказує, що позивачка не є стороною виконавчого провадження та для виплати коштів не має законних підстав.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року в адміністративній справі № 260/3624/22, яке набрало законної сили 10.11.2022, задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області: Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо зменшення розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_2 з 80% до 70% грошового забезпечення з 01 січня 2018 року; Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 за вислугу років із розрахунку 80 % від сум грошового забезпечення з 01.01.2018 року, з урахуванням проведених виплат; Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_2 згідно довідки, виданої Закарпатським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки №ХР8566; Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області провести з 01.04.2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 , виходячи з відсоткового розміру пенсії 80%, на підставі довідки, виданої Закарпатським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки №ХР8566, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року в адміністративній справі № 260/3624/22 Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_2 та нарахована сума доплати в розмірі 376884,12 грн.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 19 грудня 2022 року серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 , як дружина померлого ОСОБА_2 , через представника ОСОБА_3 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо здійснення виплати ОСОБА_1 суми належної ОСОБА_2 доплати до пенсії в розмірі 376884,12 грн.
Відповідач листом від 23 січня 2023 року № 0700-0504-8/3135 повідомив, що по пенсійній справі померлого ОСОБА_2 є виконане та обліковане Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області в реєстрі судових рішень рішення Закарпатського окружного адміністративного суду № 260/3624/22 від 11 жовтня 2022 року, яке набуло законної сили 10 листопада 2022 року із сумою боргу 376884,12 грн., рішення винесене на користь ОСОБА_2 , тому для виплати зазначених коштів ОСОБА_1 не має підстав.
Не погоджуючись із відмовою у виплаті донарахованої пенсії померлого чоловіка, позивач звернулася з відповідним позовом до суду.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в редакції чинній на час відкриття спадщини, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Положення вказаних статей не зазнали змін і в редакції ЦК України, чинній на час звернення позивача із позовом до суду.
Відповідно до частини 1 статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, в редакції чинній на час відкриття спадщини, (далі - Закон № 2262-XII) суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Згідно з частиною 1 статті 1-1 Закону № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно зі статтею 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частина 1). У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини (частина 3).
Отже, ЦК України не визначено строку, протягом якого члени сім'ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. Норми статті 52 Закону №1058-IV теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю, а лише визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.
При цьому, сумами пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, слід вважати і суми пенсії, які не були отримані пенсіонером за життя, внаслідок неправомірних дій органу Пенсійного фонду України, який не виконав у добровільному порядку судове рішення, що набрало законної сили, і яким пенсійний орган було зобов'язано провести нарахування та виплату підвищення до пенсії.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13.12.2018 у справі №2-а-1710/11, від 14.02.2019 у справі №2-а-2727/11/2209, від 07.03.2019 у справі №617/7748/12, від 08.08.2019 у справі №127/2-а-11792/11, від 05.08.2020 у справі № 673/393/19.
Отже, право на отримання пенсійних виплат спадкоємці (правонаступники) мають у випадку, якщо така виплата була нарахована померлому або присуджена йому на підставі судового рішення, що набрало законної сили, однак померлим не отримана.
Судом встановлено, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.10.2022 у справі №260/3624/22, яке набрало законної сили за життя померлого ОСОБА_2 не виплачена Головним управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області нарахована сума доплати в розмірі 376884,12 грн.
Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із частиною 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
На виконання вказаного судового рішення відповідач здійснив нарахування невиплаченої пенсії у сумі 376884,12 грн. Спору між сторонами щодо розміру нарахованої пенсії немає.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що на виконання вказаного судового рішення відповідач здійснив нарахування невиплаченої пенсії у сумі 376884,12 грн., спору між сторонами щодо розміру нарахованої пенсії немає, відповідно позивач згідно з частиною 1 статті 61 Закону № 2262-ХІІ, як дружина ОСОБА_2 , яка проживала з ним на день його смерті, має право на виплату їй неодержаних її чоловіком у зв'язку з його смертю нарахованої суми пенсії 376884,12 грн.
Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Щодо способу захисту порушеного права, то суд вважає за необхідним вказати, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникало б необхідності повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, а тому колегія суддів вважає, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 недоодержану її померлим чоловіком ОСОБА_2 пенсію в сумі 376884,12 грн, нараховану на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 у справі №260/3624/22, що було правомірно здійснено судом першої інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та обставин справи, суд приймає до уваги твердження позивача, що пенсійний орган, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх дій, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Суханов та Ільченко проти України» зауважив, що вимоги заявників щодо надбавки до пенсії безперечно підпадають під дію статті 1 Першого протоколу і що їх можна вважати «майном» у значенні цього положення. Питання полягає у тому, чи можуть вважатися майном у значенні цього положення твердження заявників про те, що вони мають право на певні суми виплат, і якщо так, чи є їх невиплата втручанням у право на мирне володіння майном. (пункт 34). Суд нагадує, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. (пункт 35).
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами, в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пункті 45 рішення в справі «Бочаров проти України», пункті 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», пункті 43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року у справі №260/1982/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 13.10.2023