ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/9675/23
Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.
Суддя-доповідач: Мацький Є.М.
13 жовтня 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
ВСТАНОВИВ:
В травні 2023 року Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якому просив:
- стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , юридична адреса: АДРЕСА_1 , на користь Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (ЄДРПОУ 14159591, адреса: 29000, м. Хмельницький, вул. Грушевського, 87) заборгованість в сумі 29151 грн, 10 коп. (двадцять дев'ять тисяч сто п'ятдесят одна грн 10 коп.), з яких: - адміністративно-господарські санкції у розмірі 27 320 грн. 42 коп. (двадцять сім тисяч триста двадцять грн. 42 коп., - пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 830 грн.68 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за відповідачем рахується заборгованість по адміністративно-господарських санкціях у розмірі 27320,42 грн та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 830,68 грн, а тому просить позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2023 року адміністративний позов задоволено.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 27320 (двадцять сім тисяч триста двадцять) грн 42 коп.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 830 (вісімсот тридцять) грн 68 коп.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Наголошує, що у 2022 році, відповідачем працевлаштована особа з інвалідністю, що підтверджується витягом з наказу №9 від 03.08.2022 року "Про прийом на роботу ОСОБА_2 ". Вказане підтверджується також, уточнюючими податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 3 та 4 квартали 2022 року.
Відповідач вказує, що нею здійснюється господарська діяльність з продажу продовольчих та непродовольчих товарів у віддалених від районного центру селах, де невелика кількість населення, та проживають у більшості люди похилого віку. Тому виконати ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не завжди є можливість у зв'язку із відсутністю вищевказаної категорії осіб.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно відповіді Хмельницької філії Хмельницького обласного центру зайнятості від 08.05.2023 року відповідач не подавав до центру зайнятості в 2022 році інформацію про попит на робочу силу (вакансії), про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця осіб з Інвалідністю, №3-ПН.
За 1 робоче місце, призначених для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, відповідач до 15 квітня 2023 року повинна була самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі: 27320 грн. 42 коп. Дана сума заборгованості по адміністративно-господарських санкціях підтверджується розрахунком сум АГС, який зроблено на підставі даних Пенсійного Фонду України, які ним отримані від відповідача зі звіту Єдиного соціального внеску за 2022 рік.
За несвоєчасну сплату відповідачем адміністративно-господарських санкцій за 2022 рік нараховано відповідачу пеню в сумі 830,68 грн, про що зазначено у розрахунку пені станом на 25.05.2023, пред'явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Оскільки адміністративно-господарські санкції та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачем в добровільному порядку не сплачено, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не вжиті необхідні заходи по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, тому у змісті вчиненого відповідачем діяння наявний склад правопорушення, за яке передбачена юридична відповідальність як за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.
Згідно зі ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 875) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до статті 7 Закону № 875 законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.
Частиною першою статті 20 Закону № 875 встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Відповідно до частин першої та другої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно зі статтею 18 Закону України № 875 забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи, роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страховик внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2018 року у справі №812/1140/18 (адміністративне провадження №К/9901/65940/18).
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" заява № 36985/97 (Case of Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden) Суд визначив, що "…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень".
З матеріалів справи встановлено, що апелянтом 03.08.2022 року було подано повідомлення про працевлаштування працівника до ГУ ДПС в Хмельницькій області.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що вимоги позивача про застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій адміністративно-господарських санкціях у розмірі 27320,42 грн та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 830,68 грн, є необґрунтованими.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2023 року скасувати.
Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Мацький Є.М.
Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.