КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2023 року м.Київ № 320/13058/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про скасування рішення про відмову в оформленні посвідки, зобов"язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області та просить суд:
визнати протиправним та скасувати повністю рішення від 08.12.2022 № 80111300017038;
зобов"язати оформити та видати громадянці російської федерації ОСОБА_1 посвідку на тимчасове проживання в Україні згідно поданої заяви - анкети у відповідності до опису від 25.11.2022.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що є громадянкою російської федерації та у листопаді 2022 року звернулась до відповідача із заявою - анкетою для оформлення посвідки на тимчасове проживання з підстав перебування в шлюбі з громадянином України, однак рішенням від 08.12.2022 їй було відмовлено в оформленні посвідчки на проживання.
На думку позивача рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки нею було подано всі документи, що передбаченні чинним законодавством, які містять усі правдиві відомості щодо її місця проживання та перебування.
Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні. Зазначає, що було проведено перевірку інформації, яка зазначена в заяві - анкеті позивачем, а саме адресу проживання, АДРЕСА_1 та встановлено, що остання не проживає за вказаною адресою. Вважає, що при прийнятті спірного рішення, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки за результатами переірки було встановлено, що позивачем подано завідомо неправдиві відомості при звернені за оформленням/обміном посвідки на тимчасове проживання.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані сторонами, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 являється громадянкою російської федерації, яка мала посвідку на тимчасове проживання від 03.12.2021 та 25.11.2022 звернулась до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Киїєвській області із заявою - анкетою для оформлення посвідки на тимчасове проживання з підстав перебування в шлюбі з громадянином України.
Згідно опису від 25.11.2022, позивачем було подано
посвідку, що підлягає обміну;
оригінал паспортного документу;
переклад на українську мову паспортного документу;
документ, що підтверджують обставини, у зв'язку з якими посвідка підлягає обміну;
документ, що підтвердити сплату адміністративного збору.
Рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 08.12.2022 № 80111300017038 позивачу на підставі п.п. 9 п. 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, заствердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 було відмовлено в формленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернулась з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між учасниками справи, суд виходив з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773).
Іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773).
Возз'єднання сім'ї - це в'їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім'ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та можуть підтвердити відповідними документами наявність достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім'ї в Україні, з метою спільного проживання сім'ї незалежно від того, коли виникли сімейні відносини - до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до Україн (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773).
Також п. 18 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773 визначено, що посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Частиною 1 ст. 3 Закону № 3773 визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до ч. 14 ст. 4 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Згідно ч. 14 ст. 5 Закону № 3773 підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому ч. 14 ст. 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".
Кабінетом Мінінстрів України від 25.04.2018 прийнято постанову № 322 «Про заствердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучання, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання» (далі - Порядок № 322).
Пунктом 7 Порядку № 322 визначено, що обмін посвідки здійснюється у разі:
1) зміни інформації, внесеної до посвідки;
2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки;
3) закінчення строку дії посвідки;
4) непридатності посвідки для подальшого використання (посвідка/фотокартка має пошкодження, що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, дату та місце народження, ким видана посвідка, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження серії та номера, що не дають змогу встановити реквізити посвідки, виправлення, пошкодження, які блокують можливість зчитування, а також внесення змін до інформації безконтактного електронного носія), а також у разі відсутності частини посвідки.
Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні (п. 17 Порядку № 3773).
У разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж протягом останнього дня строку її дії.
Якщо до закінчення строку дії посвідки лишилося менш як 15 робочих днів, подання документів для її обміну здійснюється лише до територіального органу/територіального підрозділу ДМС. При цьому територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС здійснюється в установленому законодавством порядку продовження строку тимчасового проживання іноземця або особи без громадянства на період, необхідний для розгляду такої заяви.
Посвідка, що підлягає обміну, після приймання документів повертається особі та здається нею під час отримання нової посвідки (п. 19 Порядку № 322).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу попередньо було видано посвідку про тимчасове проживання 03.12.2021 та у зв'язку з тим, що дія довідки закінчувалась, позивач звернулась з заявою - анкетою для оформлення нової.
Відповідно до п. 21 Порядку № 322 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у п. 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.
У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.
Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв'язку з якими їм було відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених п. 17 і 19 цього Порядку.
У разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта з використанням кваліфікованого електронного підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування (п. 22 Порядку № 322).
До заяви-анкети вноситься інформація про номер контактного телефону заявника та адресу особистої електронної пошти.
Згідно п. 23 Порядку № 322 після формування заяви-анкети працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта друкує її та надає іноземцеві або особі без громадянства для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей.
Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта попереджає іноземця або особу без громадянства про те, що з метою підтвердження наданої у заяві про оформлення посвідки інформації, зокрема про місце проживання, іноземець або особа без громадянства може подати документи, що підтверджують право на проживання в житлі (свідоцтво про право власності, договір оренди (наймання, піднаймання) тощо). У разі ненадання таких документів буде проведено перевірку місця проживання заявника шляхом відвідання його за місцем проживання. Про час проведення перевірки йому буде повідомлено за номером контактного телефону та адресою електронної пошти.
У разі виявлення помилок у заяві-анкеті працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта вносить до неї відповідні виправлення.
Пунктом 24 Порядку № 322 після перевірки заяви-анкети іноземець або особа без громадянства власним підписом підтверджують правильність внесених до неї відомостей про особу. Якщо іноземець або особа без громадянства через стійкі фізичні, психічні, інтелектуальні або сенсорні порушення не можуть підтвердити власним підписом правильність таких відомостей, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта робить відмітку про неможливість такого підтвердження та засвідчує правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу власним підписом.
У разі необхідності прийняття документів від особи, яка не може пересуватися самостійно у зв'язку з тривалим розладом здоров'я, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров'я, за зверненням такої особи або її законного представника, оформленим у письмовій формі, здійснюється виїзд працівника територіального органу/територіального підрозділу ДМС за місцем проживання особи або проходження лікування.
Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС під час особистого відвідування особи, яка не може пересуватися самостійно у зв'язку з тривалим розладом здоров'я, перевіряє та підтверджує тотожність зазначеної особи та особи, зображеної на фотокартці, про що складає акт. Акт складається в присутності особи, яка не може пересуватися самостійно у зв'язку з тривалим розладом здоров'я/її законного представника, у разі перебування особи в закладі охорони здоров'я - також лікуючого лікаря. В акті зазначається інформація про місце, дату та час відвідування, відомості про працівника територіального органу/територіального підрозділу ДМС і присутніх осіб, підстави для відвідування та підтвердження/непідтвердження стану здоров'я, тотожності особи. Акт підписується працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, особою/її законним представником, а в разі перебування особи в закладі охорони здоров'я - також лікуючим лікарем. Також працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС шляхом опитування особи отримує інформацію, необхідну для внесення до заяви, та документи, передбачені п. 32, 33 та 39 цього Порядку.
У разі відсутності фізичних вад особа, яка не може пересуватися самостійно у зв'язку з тривалим розладом здоров'я, власноруч проставляє підпис на окремому аркуші для подальшого сканування із застосуванням засобів Реєстру.
За результатами особистого відвідування працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС за місцем проживання особи або проходження лікування формується заява-анкета, до якої скануються із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС отримані документи, складені акти.
Після перевірки іноземцем або особою без громадянства правильності внесених до заяви-анкети відомостей про особу заява-анкета перевіряється та підписується (із зазначенням дати, прізвища та ініціалів) працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта, який прийняв документи та сформував заяву-анкету (п. 25 Порядку № 322).
Відповідно до п. 32 Порядку № 322 для оформлення посвідки іноземець або особа без громадянства подають:
1) дійсний паспортний документ іноземця (або паспортні документи - у разі, коли іноземець має одночасно громадянство (підданство) кількох держав (множинне громадянство) або документ, що посвідчує особу без громадянства, з візою типу D, якщо інше не передбачено законодавством і міжнародними договорами України;
2) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника (у разі подання документів законним представником);
3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;
4) дійсний поліс медичного страхування на весь строк дії посвідки;
5) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати;
6) документ, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, з даними про реєстраційний номер облікової картки платника податків (у разі наявності).
Іноземець або особа без громадянства під час подання документів для оформлення посвідки пред'являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта оригінали документів, зазначених у п. 1, 2 і 4-6 цього пункту.
До заяви-анкети додаються оригінали документа, зазначеного у п. 3 цього пункту, і документа, що підтверджує сплату адміністративного збору, та копії документів, зазначених у п.п.1, 2, 4 і 6 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору, засвідчені працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта шляхом проставлення відмітки "Згідно з оригіналом" та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів і дати.
Оригінали документів, зазначених у п.п. 1, 2 і 4 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертаються іноземцеві або особі без громадянства.
Замість документів, зазначених в абзацах 2, 4 - 6 цього пункту, особа, визнана особою без громадянства відповідно до ст. 61 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", подає рішення про визнання особою без громадянства, оформлене в установленому порядку.
Іноземець або особа без громадянства можуть подати також інші документи, які підтверджують наявність підстав для отримання посвідки або підтверджують інформацію, зазначену в заяві-анкеті (зокрема, документи, що підтверджують право власності на житло, договір наймання (піднаймання, оренди) тощо). Копії таких документів долучаються до заяви-анкети.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 було подано усі визначенні Порядок № 322 документи, а також у якості адреси проживання зазначено: АДРЕСА_1
Згідно п. 61 Порядку № 322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли:
1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на постійне проживання (крім випадків обміну посвідки), військовий квиток, який підтверджує факт служби за контрактом у Збройних Силах, Держспецтрансслужбі, Національній гвардії, посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення;
2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в'їзду;
3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;
4) встановлено належність особи до громадянства України;
5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання;
6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17 - 19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки;
7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином;
8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований чи не відповідає встановленому зразку, чи належить іншій особі, чи строк його дії закінчився;
9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;
10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім примусовим поверненням чи примусовим видворенням за межі України або реадмісією, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну;
11) в інших випадках, передбачених законом.
Однак спірне рішення про відмову в офрмленні посвідки на тимчасове проживання містить посилання на п.п. 9 п. 61 Порядку № 322, як на підставу для такої відмови, однак не містить конктертних пістав, що зумовили прийняти таке рішення.
Як встановлено судом, піставою для відмови в оформленні посвідки на тимчасове проживання є подання позивачем завідомо неправдивих відомостей про місце проживання, а саме відповідачем було здійснено перевірку інформації, що зазначена у заяві - анкеті від 25.11.2022 № 105131809 за адресою місця проживання позивача, а саме АДРЕСА_1 та встановлено, що позивач не проживає за вказаною адресою, оскільки двері до квартири приміщення АДРЕСА_2 відчинив громадянин України, якому було надано фото позивача, на що останній повідомив, що така тут не мешкає.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що посадовими особами відповідача дійсно здійснювались телефонні дзвінки на номер позивача з метою встановлення його місця перебування/проживання.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь - які письмові пояснення особи, яка засвідчити факт не проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас, позивач у позовній заяві зазначила, що у власності її чоловіка, ОСОБА_3 перебуває дачний будинок ( АДРЕСА_3 ), що підтверджується витягом з Державного реєстру ресових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наказом про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність, а також членським квитком, виданим 10.10.2011.
Крім того, матеріали справи містять інформацію про те, що місце роботи позивача заходить поруч з вказаним будинком, що підтверджується довідкою від 22.01.2023 № 1/23, характеристикою від 22.01.2022.
У позовній заяві, позивач вказує, що може залишитись переночувати в такому будиночку, коли не встигає повернутись з роботи до додаму за адресою АДРЕСА_1 .
З огляду на вищевикладене, суд вважає безпідставними та необгрунтованими твердження відповідача щодо того, що позивач за адресою: АДРЕСА_1 виявлена не була, що може свідчити про факт подання нею неправдивих відомостей при зверненні за оформленням посвідок на тимчасове проживання, що, відповідно, свідчить про протиправність оскаржуваного рішення про відмову позивачу в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.
Крім того, підставою для прийняття оскаржуваного рішення міграційним органом зазначено лише посилання на п.п. 9 п. 61 Порядку № 322.
При цьому, з аналізу вказаної норми вбачається, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю в оформленні або видачі посвідки «встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів».
Однак, вказавши підставою для відмови у видачі посвідки «встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів», відповідачем не наведено в оскаржуваному рішенні, не уточнено причин та не конкретизовано обставин, які слугували підставою для прийняття спірного рішення, що фактично позбавило позивача можливості усунути обставини, у зв'язку із якими їй було відмовлено в оформленні посвідки.
Суд зазначає, що за загальними вимогами, які висуваються до актів суб'єктів владних повноважень, як актів правозастосування, є їхня обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав (фактичних і юридичних) його прийняття, а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Загальне посилання відповідача у рішенні на положення п.п. 9 п. 61 Порядку № 322, не свідчить про обґрунтованість такого рішення, оскільки ставить заявника у стан правової невизначеності щодо підстав відмови у видачі посвідки на тимчасове проживання, що є неприпустимим.
Відсутність позивача за адресою місця проживання, на час здійснення перевірки, на думку суду, не становить факт подання іноземцем завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів, враховуючи, що така інформація відповідає дійсності, наявна у інших поданих позивачем документах та могла бути перевірена у співставленні з іншими джерелами інформації, наявними у розпорядженні підрозділу ДМС.
У відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, за практикою Суду при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом. Будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст. 8 Європейської конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
Принцип пропорційності вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача.
Оскаржуване рішення відповідача, за висновком суду, не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві та суперечить принципу пропорційності, оскільки для позивача відмова в оформленні посвідки на тимчасове проживання має наслідком повну зміну способу життя особи, що в свою чергу є наслідком неправомірних дій відповідача.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 820/2262/17 та від 19.09.2022 справі № 280/8987/20.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 80111300017038 від 08.12.2022 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.
У справі Салов проти України від 06.09.2005 ЄСПЛ зауважує, що однією з вимог, яка постає з вислову "передбачений законом", є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатися "законом", якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й за належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія.
Так, відповідачем в порушення принципу пропорційності прийнято оскаржуване рішення, яке не містить в собі легітимну мету, яка необхідна в демократичному суспільстві як про це наголошує ЄСПЛ у справі "Бартік проти росії" (Bartik v. Russia).
Згідно вказаної правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Бартік проти росії", "необхідності в демократичному суспільстві" вимагає, щоб застосований засіб обмеження переслідував легітимну мету та щоб втручання в право не було більше тієї міри, яка необхідна для її досягнення. Іншими словами, цей тест, що, як правило, називається тестом пропорційності, вимагає, щоб обмежувальний засіб був належним (відповідним) для виконання передбачених захисних функцій.
Жодних доказів на підтвердження обставин, які могли б бути розцінені судом як свідоме подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачем також не надано.
Конституційний Суд України у рішенні №7-рп/2009 від 16.04.2009 висловив правову позицію, відповідно до якої, рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача оформити та видати громадянці російської федерації ОСОБА_1 посвідку на тимчасове проживання в Україні згідно поданої заяви - анкети у відповідності до опису від 25.11.2022, суд зазначає наступне.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або чи мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
Тобто, при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Як зазначено судом, відповідно до п. 61 Порядку № 322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: 1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на постійне проживання (крім випадків обміну посвідки), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення; 2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в'їзду; 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію; 4) встановлено належність особи до громадянства України; 5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання; 6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17 і 18 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки; 7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований чи не відповідає встановленому зразку, чи належить іншій особі, чи строк його дії закінчився; 9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну; 11) в інших випадках, передбачених законом.
У ході розгляду справи судом встановлено, що рішення стосовно відмови позивачу в оформленні посвідки прийнято з підстав подання ним на думку відповідача завідомо неправдивих відомостей щодо адреси місця проживання позивача, у зв'язку з цим у ході адміністративного провадження перевірено лише вказану інформацію. При цьому додаткова перевірка інформації щодо позивача на предмет дотримання інших вимог для прийняття рішення про оформлення посвідки не здійснювалась, зокрема, запити про інформацію щодо позивача до Національної поліції, СБУ, іншого державного органу не направлялись.
Слід відмітити, що відповідач має виключну компетенцію в питаннях прийняття рішення про оформлення посвідки.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів, державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Отже, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
За змістом ч. 4 ст. 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише у випадку визнання протиправної бездіяльності такого суб'єкта та якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Таким чином, суд не вправі перебирати на себе функції органу та своїм рішенням зобов'язувати останнього прийняти відповідне рішення про оформлення посвідки, оскільки за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача є дискреційним повноваженням та його виключною компетенцією.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у даній справі є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву-анкету № 105131809 від 25.11.2022, разом з поданими документами, про видачу посвідки на тимчасове проживання, з урахуванням висновків суду щодо відсутності факту подання позивачем завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів щодо його фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, суд зауважує, що відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia) та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 9 КАС України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач не надав беззаперечні докази того, що наявні обґрунтовані підстави для прийняття оскаржуваного рішення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області пропорційно задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адмімінстративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати повністю рішення Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 08.12.2022 № 80111300017038.
Зобов?язати Центральне міжрегіональне Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598) повторно розглянути заяву-анкету № 105131809 від 25.11.2022, разом з поданими документами про видачу посвідки на тимчасове проживання, з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1 073,00 грн (одна тисяча сімдесят трина) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.