КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2023 року № 640/1504/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
1. Визнати протиправним і скасувати рішення кадрової комісії № 2 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» № 24 від 12.12.2019 (далі також - вимога 1).
2. Визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора № 2126ц від 21.12.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України та органів прокуратури (далі також - вимога 2).
3. Визнати бездіяльність Генерального прокурора щодо не включення управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів до структури Офісу Генерального прокурора, затвердженої наказом Генерального прокурора № 99-шц від 21.12.2019 та штатного розпису Офісу генерального прокурора, затвердженого наказом Генерального прокурора № 100-шц від 21.12.2019, протиправною (далі також - вимога 3).
4. Зобов'язати Генерального прокурора внести зміни до наказу Генерального прокурора «Про затвердження структури Офісу Генерального прокурора» № 99-шц від 21.12.2019, включивши до структури Офісу Генерального прокурора управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі також - вимога 4).
5. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора та в органах прокуратури (далі також - вимога 5).
6. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.12.2019 (далі також - вимога 6).
Постановою Верховного Суду від 11.08.2022 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2021 року у цій справі в частині підстав скасування наказу про звільнення позивача змінено, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2021 року у цій справі в частині обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, що підлягає стягненню на його користь з відповідача, скасовано та направлено справу у цій частині на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2021 року залишено без змін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.08.2022 вказану позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
30.05.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 30.05.2023 справа розподілена судді Лисенко В.І.
Ухвалою суду від 05.06.2023 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.
Протокольною ухвалою суду від 18.07.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 05.09.2023.
Протокольною ухвалою суду від 11.10.2023 на підставі ст. 194, 205 КАС України постановлено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Як убачається з пояснень представника позивача, позивач пройшов успішно всі етапи атестації, мав правомірні очікування того, що його заробітна плата буде відповідати показникам, визначеним постановою КМУ №115 "Про умови оплати праці прокурорів", яка на момент проходження атестації позивачем вже була прийнята. Таким чином, розрахунок середньої заробітної плати позивача має бути проведений згідно з Постановою №1155 та п. 10 "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, які були чинні до 11.12.2020. Також, представником позивача подано розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до якого стягненню підлягає 2 038 444,73 грн.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав про необґрунтованість та відсутність підстав для задоволення позову. Зауважив, що позивача було поновлено на раніше займаній посаді в Генеральній прокуратурі України, а не в Офісі Генерального прокурора, оскільки вказана позиція ґрунтується на нормах чинного законодавства та усталеній судовій практиці. Зазначив, що оплата праці в Офісі Генерального прокурора відрізняється від оплати праці в Генеральній прокуратурі, оскільки переведення до Офісу відбувалося лише за умови успішного проходження атестації. Також, відповідачем надано розрахунок середнього заробітку за період вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 19.02.2021 у розмірі 595 915,20 грн. Відповідач звернув увагу, що Державною казначейською службою у серпні 2021 року на підставі виконавчого листа ОАСК від 29.06.2021 у даній справі здійснено безспірне списання коштів, а саме середнього заробітку за час вимушеного прогулу на загальну суму 2167969,50 грн., що слід врахувати під час винесення рішення по справі.
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій навів обґрунтування, що були покладені в основу пояснень на позовну заяву.
Також, представником позивача подано клопотання про врахування рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 №8-р(II)/2023, яким друге речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 8-р(II)/2023 від 13.09.2023.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказом Генерального прокурора України № 676-ц від 08.06.2017 позивача було призначено на посаду начальника управління opгaнiзaцiйнoгo забезпечення діяльності (Секретаріату) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної Прокуратури України.
12.12.2019 Друга кадрова комісія прийняла рішення № 24 про неуспішне проходження останнім атестації.
На підставі вказаного рішення кадрової комісії № 2 Генеральний прокурор видав наказ № 2126ц від 21.12.2019, яким звільнив Позивача з посади начальника управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.
Не погоджуючись з даним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення кадрової комісії № 2 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» № 24 від 12.12.2019 року. Визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора №2126ц від 21.12.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України та органів прокуратури. Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді начальника управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріату) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної Прокуратури України з 25.12.2019 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 року по 19.02.2021 року в сумі 2 334 093,35 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 11.08.2022 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2021 року у цій справі в частині підстав скасування наказу про звільнення позивача змінено, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2021 року у цій справі в частині обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, що підлягає стягненню на його користь з відповідача, скасовано та направлено справу у цій частині на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2021 року залишено без змін.
Скасовуючи рішення судів, Верховний суд зазначив, що позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абзацу третього пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури.
Верховний Суд звернув увагу, що положеннями пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації. Відтак у вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, оскільки він у ці органи не був переведений. Водночас прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ.
Таким чином, одним із ключових у цій справі є питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, (далі - КЗпП), у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку №100).
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку №100).
Як встановлено у ході розгляду справи, позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 19.02.2021.
Згідно з довідкою від 28.12.2019 № 18-1468зп про середньомісячну заробітну плату позивача (том 1, а.с. 46), середньоденна заробітна плата становить 2069,15 грн.
Щодо визначення такої суми у відповідача заперечень не виникло.
За приписами п.10 Порядку №100 (у редакції до 12.12.2020), обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.
За наслідком системного аналізу вказаної правової норми суд зазначає, що у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №826/15725/17, від 16.09.2020 у справі №140/3020/19.
Між тим, суд зазначає, що пункт 10 Порядку КМУ №100 виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100» від 09.12.2020 № 1213 ( далі - Постанова КМУ № 1213), яка набрала чинності 12.12.2020, а отже вказаний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення підлягає застосуванню у площині спірних правовідносин в обмежених часових рамках, а саме по дату 11.12.2020, а тому правові підстави для застосування коефіцієнта підвищення з 12.12.2020 відсутні.
Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.11.2021 у справі №826/6301/15, у постанові від 09.12.2021 у справі №340/588/20, у постанові від 31.05.2022 у справі № 640/9712/20.
Посадовий оклад позивача (як начальника управління у складі департаменту), відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», на час звільнення становив - 9 340,00 грн.
Виходячи з наведених величин, судом здійснено розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 19.02.2021 (288 робочих днів), який загалом склав 595 915,20 грн. (з урахуванням листів Міністерства соціальної політики України «Щодо розрахунку норми тривалості робочого часу на 2019 рік» від 08.08.2018 № 78/0/206-18, «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» від 29.07.2019 № 1133/0/206-19 та «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» від 12.08.2020 № 3501-06/219).
Щодо посилань представника позивача на те, що розрахунок середньої заробітної плати позивача має бути проведений згідно з Постановою №1155, суд зазначає наступне.
Абзацом 3 п.3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX встановлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.
На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Зазначений Закон на період спірних правовідносин був чинним та неконституційним у встановленому законом порядку не визнавався.
Судом встановлено, що позивач був звільнений з посади у зв'язку з неуспішним проходженням атестації.
Отже, позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних паравовідносинах застосуванню підлягають приписи абзацу третього пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури.
Суд звертає увагу, що положеннями пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.
Відтак у вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, оскільки він у ці органи не був переведений.
Водночас прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ.
Суд наголошує, що з набранням чинності Постанови № 1155 не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ).
Цей процес був триваючим, тому виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови № 505 і Постанови № 1155).
Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 20 січня 2022 року у справі № 826/17709/14, у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14, у постановах від 28.04.2022 у справі №826/18143/14, від 31.05.2022 у справі №640/9712/20.
Щодо клопотання представника позивача про врахування рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 №8-р(II)/2023, яким друге речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 8-р(II)/2023 від 13.09.2023, суд зазначає наступне.
Друге речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення " Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-IX визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 8-р(II)/2023 від 13.09.2023, а саме - За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Проте, суд зазначає, що дані норми на момент виникнення спірних правовідносин були чинними та визнані неконституційними з 13.09.2023, а відтак не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Одночасно суд зважає на положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
У сукупності викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не обґрунтував обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач частково довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Отже, позов підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, відтак судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 19.02.2021 в сумі 595 915,20 грн. (п'ятсот дев'яносто п'ять тисяч дев'ятсот п'ятнадцять грн. 20 коп..)
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.