ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2023 року Справа № 280/5565/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, 65; код ЄДРПОУ 38625593)
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДСНС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд
- визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 27 травня 2019 року по 17 травня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Позовна заява подана представником позивача Єрьоміною В.А., яка діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 12.07.2023 серія АН №1205483.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період проходження служби у ГУ ДСНС у Запорізькій області нарахування грошового забезпечення проводилося не в повному обсязі, оскільки не проводилась виплата індексації грошового забезпечення. На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.10.2022 у справі №280/4823/22 позивачу була нарахована індексація грошового забезпечення у розмірі 79 924,57 грн. Враховуючи, що при звільненні з ГУ ДСНС у Запорізькій області позивачу не виплачено належні йому суми, він вважає, що відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) він має право на виплату середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 24.07.2023 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 01.08.2023 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано у відповідача докази по справі, а саме: довідку про розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням (27 травня 2019 року); копію платіжного документу на підтвердження виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 22 травня 2019 року на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.10.2022 у справі №280/4823/22; довідку про загальний розмір виплачених позивачу коштів при проведенні розрахунку при звільненні 27 травня 2019 року (із розділенням таких сум на складові: заробітна плата, компенсація відпустки, вихідна допомога, тощо).
Ухвалою суду від 02.08.2023 повернуто без розгляду клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.
14.08.2023 відповідач подав витребувані докази на виконання ухвали суду від 01.08.2023.
14.08.2023 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що індексація не є додатковим видом грошового забезпечення та не входить до складу грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту. Відповідач звертає увагу суду на те, що на момент виключення зі списків особового складу ГУ ДСНС у Запорізькій області, позивач погодився з проведенням розрахунку всіх виплат, які були виплачені відповідачем, отримав грошовий атестат - 27 травня 2019 року, про що свідчить його особистий підпис, та відповідно до розрахункового листа №1443 за липень 2019 року отримав всі передбачені виплати в повному обсязі, тому відповідач вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно виплати компенсації несвоєчасного розрахунку при звільнені є такими, що не підлягають задоволенню. Також відповідач зазначає, що позивачем порушено строки звернення, у зв'язку з чим позовну заяву потрібно залишити без розгляду. Просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
Позивач проходив службу цивільного захисту у ГУ ДСНС у Запорізькій області.
Наказом ГУ ДСНС у Запорізькій області від 22.05.2019 №206 позивача звільнено зі служби цивільного захисту у запас Збройних Сил України з 27.05.2019, виключивши з кадрів ДСНС України.
Вважаючи, що він має право на виплату сум індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду із позовом.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.10.2022 у справі №280/4823/22, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.04.2023, зобов'язано ГУ ДСНС у Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 22 травня 2019 року включно у повному обсязі, з врахуванням нарахованої та виплаченої суми індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та березень 2018 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
На виконання вказаного судового рішення відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення в сумі 79 924,57 грн відповідно до платіжного доручення №1848 від 16.05.2023.
Позивач вважає, що у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні у нього виникло право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, що зумовило звернення до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Щодо порушення строків звернення до суду, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У даній справі спірним є питання щодо наявності у позивача права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 27 травня 2019 року по 17 травня 2023 року.
З матеріалів справи вбачається, що 16.05.2023 відповідач виплатив позивачу суми індексації грошового забезпечення на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.10.2022 у справі №280/4823/22.
З проведенням даної виплати позивач пов'язує наявність у нього права на отримання відповідної компенсаційної виплати за затримку розрахунку при звільненні, що становить сутність спірних правовідносин.
При цьому, позов подано засобами поштового зв'язку 14.07.2023, тобто в межах шестимісячного строку, встановленого процесуальним законом з моменту, коли позивач дізнався про порушення своїх прав.
При відкритті провадження у справі в ухвалі суду від 01.08.2023 надано оцінку вказаним обставинам та наданим на їх підтвердження письмовим доказам, внаслідок чого встановлено, що позов подано протягом строку звернення до адміністративного суду, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України.
Відповідачем не наведено інших обставин, окрім оцінених судом, аргументи позивача не спростовано, відтак, відсутні підстави для застосування наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Про захист заробітної плати №95, ратифікованої Україною 30.06.1991, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчисленні в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли не має такого законодавства, угод чи рішення в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Згідно з Рішенням Конституційного суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, має застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до частини першої ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст.117 КЗпП України (у редакції на момент подання даного позову до суду) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців..
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Водночас, суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, в якій зазначено таке:
“...11. Підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті відрізняється від того, який обґрунтовує відповідач і який застосований, приміром, у постанові Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі №825/742/16, яку відповідач зазначив серед інших як взірець правильного правозастосування.
Питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції, що добре видно на прикладі цієї справи. Водночас треба зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, яку, зауважмо, ухвалено в часі пізніше, ніж постанови, які зазначив відповідач у касаційній скарзі, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу) і з нею загалом узгоджується підхід судів попередніх інстанцій в цій справі.
Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів колегія суддів теж має дотримуватися правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі доти підходи до застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України. На такому наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Подібним чином Верховний Суд діяв, приміром, під час розгляду справи №460/10582/21 (постанова від 2 лютого 2023 року), у якій теж порушувалося питання про застосування правової позиції, яка викладена в згадуваній постанові Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 825/742/16.
12. Поза тим треба застерегти, що правова позиція суду касаційної інстанції основується на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Зазначене застереження у контексті цієї справи зумовлене тим, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України - текст якої написаний вище - діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
Звертаємо увагу, що відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Суди попередніх інстанцій під час вирішення цього спору керувалися приписами статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Принаймні до такого висновку спонукає зміст їхніх судових рішень, надто суду апеляційної інстанції, який визначив суму, яка підлягає стягненню на користь позивача за 1743 днів (за період з 26 грудня 2017 року по 6 жовтня 2022 року), спираючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19. Але наведений у тій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, на той час стаття 117 КЗпП України діяла дещо в іншій редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Вже на дату звернення ОСОБА_1 (1 листопада 2022 року) до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і підлягала застосуванню...”.
Застосовуючи вищенаведений підхід Верховного Суду до обставин даної справи, суд зазначає, що Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 1 липня 2022 року № 2352-IX (набув чинності з 19.07.2022) статтю 117 КЗпП України викладено у такій редакції:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті”.
Суд враховує, що позов подано до суду засобами поштового зв'язку 14.07.2023, отже на дату звернення позивача з даним позовом до суду підлягає застосуванню чинна редакція статті 117 КЗпП України, яка обмежує час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, шістьма місяцями.
У даній справі позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, що встановлено рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.10.2022 у справі №280/4823/22, просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.05.2019 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.10.2022 у справі №280/4823/22, що на його думку відбулось 17.05.2023.
Водночас, слід зазначити, що оскільки відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а звільнення позивача відбулось з 27.05.2019, то початком строку затримки розрахунку при звільненні є 28.05.2019.
При цьому, також судом встановлено, що виплата позивачу індексації грошового забезпечення в сумі 79 924,57 грн на виконання рішення суду у справі №280/4823/22 здійснена платіжним дорученням №1848 від 16.05.2023 (час операції 13:39:00), отже кінцевою датою затримки розрахунку при звільненні є 16.05.2023, а не 17.05.2023, як вважає позивач.
Період затримки розрахунку при звільненні з 28.05.2019 по 16.05.2023 становить 1450 календарних днів.
Водночас, враховуючи чинні положення статті 117 КЗпП України, оплаті середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні підлягає не більше 182 календарних днів, і позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірних сум.
Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2021 року у справі №580/278/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплатити розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Наведена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Як зазначено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року у справі №620/3095/20 та від 27 жовтня 2022 року у справі №1.380.2019.006549, при прийнятті рішення у справах даної категорії слід дотримуватися принципу співмірності та розумності заявлених позивачем вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні, з'ясувати, яку частку від суми, що підлягала до виплати позивачу на час його звільнення, становила сума несвоєчасно виплачених коштів.
Вирішуючи питання щодо належної до стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.
Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 "Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати" (далі - Порядок №100).
За змістом пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки…. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку №100).
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проводиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих/календарних днів, які мають бути оплачені за середньомісячною заробітною платою.
Враховуючи інформацію про розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням, викладену в довідці №302 від 11.08.2023, середньоденний заробіток позивача, обчислений відповідно до Порядку №100, становить 351,58 грн ((10 723,25 грн + 10 723,25 грн) / 61 = 351,58 грн).
Відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена відповідно до положень статті 117 КЗпП України з урахуванням Порядку №100, становить 351,58 грн х182 = 63 987,56 грн.
Загальна сума отриманих позивачем виплат при звільненні становить 100 487,31 грн, що підтверджується довідкою №303 від 11.08.2023.
Отже, істотність частки суми, виплаченої позивачу при звільненні із затримкою, у порівнянні з фактично виплаченими позивачу сумами при звільненні, становить: 79 924,57 грн (сума індексації, нарахована на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.10.2022 у справі №280/4823/22) / 100 487,31 грн (виплачена позивачу при звільненні сума) = 0,79.
Враховуючи наведене, справедлива сума компенсації за час затримки розрахунку при звільненні становить 63 987,56 грн (сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена відповідно до положень статті 117 КЗпП України з урахуванням Порядку №100) х 0,79 = 50 550,17 грн.
Суд також зазначає, що належним способом захисту порушеного права, який відповідає характеру правопорушення, змісту порушеного права та забезпечить його поновлення, є стягнення з відповідача вказаної суми.
При цьому, необхідно зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів (зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а).
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність сукупності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що з урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1073,60 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача частково в сумі 536,80 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 травня 2019 року по 16 травня 2023 року, але не більш як за шість місяців, у розмірі 50 550,17 грн (п'ятдесят тисяч п'ятсот п'ятдесят гривень 17 коп.).
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 536,80 грн (п'ятсот тридцять шість гривень 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області, місцезнаходження: 69002, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, 65; код ЄДРПОУ 38625593.
Повне судове рішення складено 13.10.2023.
Суддя М.О. Семененко