ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА
13 жовтня 2023 р.Справа №160/26390/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/26390/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування постанов і зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
12.10.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо опису та арешту майна ОСОБА_1 , а саме: квартири, загальною площею 22,7 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати протиправною та скасувати Постанову серія та номер: 60966997, видана 10.06.2020р., видавник: старший державний виконавець Шевченківського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області, відповідно до якої було зареєстроване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52598654 від 10.06.2020р.;
- визнати протиправною та скасувати Постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 10.11.2020р. у виконавчому провадженні №60966997, що видана старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Потапенко Вірою Вікторівною;
- зобов'язати Перший правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт, накладений на квартиру, загальною площею 22,7 кв. м. (житловою площею 12,4 кв. м.), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2015383212101) на підставі Постанови серія та номер: 60966997, видана 10.06.2020р., видавник: старший державний виконавець Шевченківського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області.
Разом із вищевказаною позовною заявою ОСОБА_1 подано заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, в якій останній просить суд забезпечити позов шляхом: зупинення стягнення на підставі виконавчого листа Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.12.2019 у справі №191/2932/18 у межах виконавчого провадження №60966997 до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовною заявою ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) до Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов'язати вчинити певні дії.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначається, що у межах виконавчого провадження №60966997 органом державної виконавчої служби вчиняються заходи щодо примусового виконання виконавчого листа №191/2932/18 від 23.12.2019р., виданого Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, на підставі та на виконання вироку цього суду у кримінальній справі №191/2932/18, щодо конфіскації на користь Держави всього майна, яке є власністю ОСОБА_1 , в ході яких державним виконавцем було здійснено виконавчі дії щодо виявлення майна, належного боржнику - ОСОБА_1 , та виявлено згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта зареєстроване за позивачем на праві приватної власності майно, а саме: квартиру АДРЕСА_3 , на яке в подальшому накладено арешт, здійснено його опис, призначено експерта, який визначив вартість цього майна, та передано вказане майно на реалізацію, в той же час, вказані дії державного виконавця є очевидно протиправними, бо право власності на вищевказане майно позивач набув в порядку спадкування 25.01.2020р., тобто після набрання законної сили вироком суду у справі №191/2932/18, а також після відкриття виконавчого провадження №60966997, відтак, державний виконавець не мав законних підстав для арешту, опису і реалізації цього майна, при цьому, забезпечення позовної заяви ОСОБА_1 шляхом зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа (виконавчого листа Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі №191/2932/18 від 23.12.2019) є єдиним законним та належним способом захисту прав та законних інтересів позивача, а не вжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, оскільки листом Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 25.09.2023 №9504716 підтверджено факт передачі на реалізацію вищевказаного майна позивача у межах виконавчого провадження № 60966997.
Відповідно до приписів ч.1 ст.154 КАС України суд розглянув заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи та подану заяву про забезпечення позову, суд доходить висновку про наявність підстав для її задоволення у повному обсязі, з огляду на таке.
Так, відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною першою ст.151 КАС України встановлено, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому відповідно до ч.2 ст.151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (зупинення оскаржуваного рішення). Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
З огляду на приписи статті 150 КАС України, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В силу ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, аргументованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень закону, застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Судом встановлено, що вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20.03.2019р. у справі №191/2932/18, який набрав законної сили відповідно до ухвали Дніпропетровського апеляційного суду від 29.11.2019 у справі №191/2932/18, ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 311 КК України та призначене покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
В подальшому, на виконання вказаного вироку, судом був виданий виконавчий лист від 23.12.2019р. у справі №191/2932/18 про конфіскацію на користь Держави всього майна, яке є власністю ОСОБА_1 , на підставі якого було відкрито виконавче провадження від 14.01.2020 за №60966997.
При цьому, як слідує з листа Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 25.09.2023 року за вих.№95047/6, виконавчий лист №191/2932/18, виданий 23.12.2019 Новомосковським районним судом Дніпропетровської області, надійшов на примусове виконання до відділу 13.01.2020р. відповідно до ст.48 Кримінально-виконавчого кодексу України. Так, до виконавчого документа була надана довідка від 23.12.2019р. № 191/2932/18 1- кп/183/533/19 згідно якої у кримінальному провадженні відносно засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 311 КК України, відсутній протокол опису майна. ОТжею керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України “Про виконавче провадження” державним виконавцем відділу 14.01.2020 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. При цьому, оскільки згідно довідки відсутній протокол опису майна та відповідно до виконавчого листа №191/2932/18 виданого 23.12.2019 Новомосковським районним судом Дніпропетровської області конфіскації на користь Держави підлягає все майно, яке є власністю ОСОБА_1 державним виконавцем відділу згідно Закону України «Про виконавче провадження» здійснено виконавчі дії щодо виявлення майна належного боржнику. Так, за боржником згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта було виявлено майно що зареєстровано за ним на праві приватної власності, а саме квартира АДРЕСА_3 . Таким чином, керуючись вимогами ст.56 Закону України “Про виконавче провадження” на майно боржника 10.06.2020 року було накладено арешт. При цьому, оскільки згідно виконавчого листа конфіскації на користь Держави підлягає все майно, яке є власністю боржника, державним виконавцем було здійснено опис майна, призначено експерта який визначив вартість майна, а саме квартири АДРЕСА_3 та передано майно на реалізацію.
Поряд з цим, відповідно до ст. 48 Кримінально-виконавчого кодексу України суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання органу державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється органом державної виконавчої служби за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Згідно із ст. 61 Закону України “Про виконавче провадження” реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.
Відповідно до приписів ст. 62 Закону України “Про виконавче провадження” виконання рішень про конфіскацію майна здійснюється органами державної виконавчої служби в порядку, встановленому цим Законом. Реалізація конфіскованого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом. Розпорядження конфіскованим майном та майном, яке не підлягає реалізації, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як слідує з заяви про забезпечення позову, свої вимоги позивач, зокрема, обґрунтовує посиланням на очевидну протиправність оскаржуваних дій та постанов державного виконавця стосовно арешту та опису майна позивача.
Правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладена у постанові від 19.06.2018р. у справі №826/9263/17, зводиться до того, що підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.
Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі №800/521/17 зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Таким чином, оскільки правомірність/протиправність, оскаржуваних дій та постанов відповідача щодо опису та арешту майна боржника у ВП №60966997 буде встановлена лише судовим рішенням, прийнятим за результатами розгляду адміністративної справи №160/26390/23 по суті позовних вимог, то стверджувати на даний час про це неможливо.
Водночас, у разі встановлення за наслідками розгляду по суті справи №160/26390/23 протиправності оскаржуваних дій і постанов та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , без вжиття заходів забезпечення позову, про які просить останній, позивачеві в майбутньому може довестися докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути своє майно (кошти), бо, як встановлено судом, станом на теперішній час таке майно вже було арештоване, описане, оцінене та передане на реалізацію в ході вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №60966997.
При цьому, як зазначалося вище, згідно із частиною 4 статті 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Наведене свідчить про наявність очевидної небезпеки того, що невжиття заходів забезпечення позову, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду.
Суд зазначає, що прийняття рішення про забезпечення позову доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
Суд також зазначає, що існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або неможливість захисту цих прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів чи необхідність докладання значних зусиль та витрат для їх відновлення, як підстава для забезпечення адміністративного позову, полягає в тому, що на момент подання такого позову у позивача наявні обґрунтовані підстави, підтверджені належними та допустимими доказами, вважати можливим настання юридичних фактів, які призведуть до порушення його прав та законних інтересів.
Отже, враховуючи зазначене, суд вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Крім того, у разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого листа Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.12.2019 у справі №191/2932/18 у межах виконавчого провадження №60966997 до набрання законної сили судовим рішенням у справі можливе настання негативних майнових наслідків для позивача, в подальшому для виправлення яких буде необхідно докласти значних зусиль, а рішення суду не забезпечить в повній мірі відновлення порушених прав позивача.
При цьому з аналізу вищенаведених приписів статті 150 КАС України слідує, що цією нормою закону визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
У розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
При цьому інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Зважаючи на те, що позивач не погоджується з оскаржуваними діями та постановами відповідача щодо опису та арешту його майна у межах виконавчого провадження №60966997, відкритого з примусового виконання виконавчого листа Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.12.2019 у справі №191/2932/18, в ході виконання якого вже вчинено арешт, опис та оцінку цього майна, а також передано вищевказане майно позивача (квартиру) на реалізацію, що підтверджується листом Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 25.09.2023 року за вих.№95047/6, копія якого міститься в матеріалах справи, суд доходить висновку, що у даному випадку позивачем доведено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі №160/26390/23, та загрози істотного ускладнення виконання рішення суду у цій справі та здійснення ефективного захисту та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, якщо таке рішення буде прийнято на його користь, у разі невжиття зазначених у заяві заходів забезпечення позову.
При вирішенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зазначеним у заяві позивача, буде мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті і жодним чином не завдасть шкоди правам та інтересам відповідача, а також інших осіб.
Суд зазначає, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є надання тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні у справі “Беєлер проти Італії”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено “справедливий баланс” між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі “Інтерсплав” проти України” Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати “справедливий баланс” між інтересами особи і суспільства.
Враховуючи наведене, суд вважає, що достатнім, допустимим і належним способом, який дозволить зберегти існуюче становище до звершення розгляду справи по суті позовних вимог, є вжиття заходів забезпечення позову у спосіб зупинення стягнення на підставі виконавчого листа Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.12.2019 у справі №191/2932/18 у межах виконавчого провадження №60966997 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/26390/23.
При цьому вжиті заходи забезпечення позову є своєчасними, відповідають предмету позову, а також є співрозмірними із заявленими вимогами, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення, а їх невжиття може унеможливити ефективний захист прав позивача, призвести до заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам.
Крім того, суд наголошує, що вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість поданої позивачем заяви та наявність підстав для її задоволення.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 156, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/26390/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування постанов і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Зупинити стягнення на підставі виконавчого листа, виданого Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області 23.12.2019 року у справі №191/2932/18, про конфіскацію на користь Держави всього майна, яке є власністю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ), у межах виконавчого провадження №60966997 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/26390/23 за позовною завою ОСОБА_1 до Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування постанов і зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала підлягає негайному виконанню відповідно до ч.1 ст.156 КАС України.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи згідно з ч.8 ст.154 КАС України.
Суддя: О.М. Турова