РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2023 р. Справа № 120/9694/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), які подані її представником - адвокатом Слівінським В.О. (далі - представник позивача), до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 18.04.2023 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". За результатами розгляду даної заяви ГУ ПФУ у Вінницькій області винесено рішення №063850006552 від 25.04.2023, яким було відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу передбаченого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Як зазначає позивач, відповідач під час вирішення питання про призначення пенсії безпідставно не врахував періоди її роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.11.1985, оскільки записи на титульній сторінці не посвідчені печаткою підприємства, яке видало трудову книжку.
На думку позивача, дані обставини в жодному разі не повинні впливати на підтвердження її стажу роботи, позаяк є суто формальним недоліком трудової книжки, відповідальність за які працівник не повинен нести. Окрім того, на переконання позивача, необґрунтоване неврахування до страхового стажу періодів роботи згідно трудової книжки суперечить нормам пенсійного законодавства та порушує її право на належний соціальний захист.
За таких обставин позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії та зобов'язати відповідачів повторно розглянути її заяву про призначення пенсії, з урахуванням відомостей, які зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.11.1985 щодо періодів її роботи.
Ухвалою від 10.07.2023 судом відкрито провадження у справі та ухвалено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлено відповідачам 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
01.08.2023 та 03.08.2023 (тотожний за змістом) до суду надійшов відзив на позовну заяву від ГУ ПФУ у Вінницькій області. Так, заперечуючи проти позову відповідач 1 зазначив, що позивач 18.04.2023 звернувся до територіальних органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності зазначена заява розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та за результатами розгляду якої було винесено рішення про відмову у призначенні пенсії за віком №063850006552 від 25.04.2023.
Відповідач 1 вказує, що при прийнятті даного рішення до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи позивача згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.11.1985, оскільки записи на титульній сторінці власника трудової книжки не посвідчено печаткою підприємства, яке видало трудову книжку.
Відтак, на переконання відповідача 1, оскільки на дату досягнення віку 60 років позивач мала лише 25 років 02 місяців 11 днів страхового стажу з необхідних 30 років, то ГУ ПФУ у Вінницькій області прийняло правомірне рішення про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку з чим в позові просить відмовити.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу в сум 6000 грн., то відповідач 1 вважає, що заявлений розмір є завищеним та неспівмірним зі складністю справи, а тому, у випадку задоволення позову, просить зменшити суму таких витрат.
01.08.2023 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області також надійшов відзив на позовну заяву. Свої заперечення відповідач 2 мотивує тим, що на підставі заяви позивача про призначення пенсії та наданих документів, 25.04.2023 ГУ ПФУ у Вінницькій області винесено рішення № 025650007056 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи. При цьому відповідач 2 фактично повторив визначені у оскаржуваному рішенні підстави, за яких не було зараховано до страхового стажу позивача періоди її роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 .
З огляду на викладене відповідач 2 вказує, що згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 25 років 02 місяці 11 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Отже, на думку відповідача 2, ГУ ПФУ у Вінницькій області прийняло правомірне та обґрунтоване рішення №063850006552 від 25.04.2023 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку. За таких обставин вважає заявлені позовні вимоги безпідставними, а тому у їх задоволенні просить суд відмовити.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 18.04.2023 звернулась до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", додавши до заяви необхідний пакет документів.
У подальшому, згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (із змінами) (далі - Порядок № 22-1) після реєстрації вказана заява позивача за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до ГУ ПФУ у Вінницькій області.
За результатами розгляду такої заяви та поданих документів ГУ ПФУ у Вінницькій області прийняло рішення №063850006552 від 25.04.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу в розумінні ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Мотивами прийняття даного рішення слугувало те, що згідно наданих до заяви документів про стаж, страховий стаж заявника на день звернення складає 25 років 02 місяці 11 днів з мінімально необхідних 30 років. При цьому, до загального трудового стажу позивача не зараховано періоди роботи позивача згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.11.1985, оскільки записи на титульній сторінці власника трудової книжки не посвідчено печаткою підприємства, яке видало трудову книжку.
Про прийняте рішення ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило заявника листами від 01.05.2023 та від 15.06.2023.
Вважаючи, що пенсійний орган безпідставно дійшов висновку про не зарахування періодів роботи згідно трудової книжки, та у зв'язку з цим, протиправно відмовив їй у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом з метою захисту порушених, на її думку, прав та інтересів.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходив із наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі також Закон від 09.07.2003 № 1058-IV).
Відповідно до ст. 8 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Частиною першою статті 26 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Отже, позивачу як особі, яка в 2023 році досягла віку в 60 років для призначення пенсії необхідно мати страховий стаж не менше 30 років.
Згідно вимог ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (далі - Закон від 05.11.91 № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі Порядок № 637) також визначено, що основним документом який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 242/2536/16-а, від 12.09.2022 по справі №569/16691/16-а, від 01.01.2022 по справі № 620/1178/19 та інших.
Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області №063850006552 від 25.04.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком, підставою до не зарахування періодів роботи позивача згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.11.1985, стало те, що записи на титульній сторінці власника трудової книжки не посвідчено печаткою підприємства, яке видало трудову книжку.
Так, на момент заповнення (01.11.1985) трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Госкомтруда СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162),
Підпунктом 1.1. Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Відповідно до п.2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
Згідно з п.2.3 Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Так, згідно з п. 2.11 Інструкції № 162, після зазначення дати заповнення трудової книжки, працівник своїм підписом засвідчує правильність внесених даних. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Досліджуючи копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , а саме зміст першого запису, судом встановлено, що позивач з 01.11.1985 прийнята на роботу касиром в Андрушківську сільську раду. Отже саме Андрушківською сільською радою вперше здійснювалось заповнення трудової книжки позивача та саме печатка даної сільської ради мала би бути проставлена на титульній сторінці трудової книжки.
Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, тому не може впливати на його особисті права.
Отже, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємства, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням таких періодів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 654/890/17 та у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Крім того, Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та наявність у ній печатки підприємства, і не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином на позивача не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки, які містить трудова книжка, позаяк такі недоліки не пов'язані із виною позивача.
Суд акцентує увагу на тому, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Отже, відсутність на титульному аркуші трудової книжки печатки підприємства ( або печатка відділу кадрів), яким вперше заповнено трудову книжку, не може бути підставою неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві. Тим більше титульний аркуш трудової книжки взагалі не містить жодних відомостей про стаж та період роботи працівника, позаяк такі відомості зазначаються в наступних її розділах, щодо правильності заповнення яких відповідачі заперечень не висловлювали.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Європейського суд з прав людини у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011 року) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
В даному випадку суд враховує, що відповідачі не надали жодного доказу в обґрунтування того, що відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоди її роботи згідно трудової книжки вони діяли обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
За таких обставин, на переконання суду, оскаржуване рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області №063850006552 від 25.04.2023 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо іншої частини позовних вимог зобов'язального характеру суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Виходячи з принципу "належного врядування", суб'єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.
За результатами розгляду цієї справи судом встановлено, що органом Пенсійного фонду при розгляді заяви позивача від 18.04.2023 про призначення пенсії за віком не надана належна оцінка записам трудової книжки позивача, в яких відображено, власне, періоди трудового (страхового) стажу, не аналізовано відомості трудової книжки позивача на предмет врахування періодів її роботи позаяк оскаржувана відмова обґрунтовувалася зовсім іншими підставами (відсутність печатки на титульній сторінці). Тобто, в цьому разі відповідачі детально не аналізували можливість врахування того чи іншого періоду роботи, відображеного в записах трудової книжки позивача, а зробили загальний висновок про неврахування усіх наявних записів, що в даному випадку є безпідставним.
Кодексом адміністративного судочинства України визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
З урахуванням викладеного суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача в даному спірному випадку, є зобов'язання ГУ ПФУ в Житомирській області з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду за наслідками розгляду цієї справи, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням відомостей, які зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.11.1985 щодо періодів її роботи.
Відносно органу Пенсійного фонду України, на який слід покласти обов'язок по відновленню порушеного права позивача, то суд враховує, що оскільки звернення позивача із заявою про призначення пенсії відбулось до ГУ ПФУ в Житомирській області, тому хоч і повноваження щодо розгляду поданих позивачем матеріалів були делеговані ГУ ПФУ у Вінницькій області для прийняття відповідного рішення, проте обов'язок із, власне, призначення та виплати пенсії залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем звернення позивача із заявою, де позивач перебуватиме на обліку, тобто в ГУ ПФУ в Житомирській області.
Таким чином, виходячи із вищевикладеного суд вважає, що для ефективного відновлення порушених прав позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вчинити дії щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.04.2023 про призначення пенсії за віком.
Відповідно, правових підстав зобов'язувати обох відповідачів у справі повторно та одночасно розглядати заяву позивача про призначення пенсії, як про те зазначено в прохальній частині позовної заяви, в суду не має.
Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а згідно з вимогами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень і дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково у визначений судом спосіб.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в сумі 2147,20 грн., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №110 від 23.06.2023.
В той же час суд звертає увагу на те, що позивачем у позовній заяві заявлено одну вимогу немайнового характеру (про визнання рішення протиправним) та похідну від неї вимогу (про зобов'язання вчинити певні дії), що в цілях оплати судовим збором вважається однією вимогою немайнового характеру.
Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлено ставку судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року встановлено в розмірі 2684 гривні.
Таким чином, за подання даного адміністративного позову позивач мала би сплатити судовий збір у сумі 1073,60 грн.
Однак, позивачем було надмірно сплачено судовий збір у сумі 1073,60 грн. (2147,20 грн. - 1073,60 грн.).
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі вищевикладеного, враховуючи, що адміністративний позов задоволено, відшкодуванню на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 1073,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань обох відповідачів в рівних частинах (по 536,80 грн. з кожного).
Водночас, суд роз'яснює позивачу, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі внесення судового збору в більшому розмірі ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. Отже, позивач має право на повернення зайво сплаченої суми судового збору за відповідним клопотанням.
Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн., то суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги від 10.05.2023 укладеного між позивачем та адвокатським бюро “Віктора Слівінського”, в особі керуючого бюро Слівінського В.А., ордер на надання правничої допомоги серії АМ №1055614 від 23.06.2023, Додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 10.05.2023, акт про надання і прийняття правничої допомоги від 24.06.2023, а також квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки №N1IYR3886M від 01.05.2023 про оплату виконаних адвокатом робіт в сумі 6000 грн. від Дяченко Т.А.
Так, як слідує із наданого Договору про надання правничої допомоги від 10.05.2023 (далі - Договір), Бюро (адвокатським бюро “Віктора Слівінського”, в особі керуючого бюро Слівінського В.А.) приймає доручення КлієнтА ( ОСОБА_1 ) та бере на себе зобов'язання надати правову допомогу.
Повноваження Бюро щодо Клієнта визначені у пункті 2 цього Договору.
За змістом п. 3.1 Договору сторони погодили, що розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правову допомогу визначається сторонами в Додатковій угоді.
За змістом додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 10.05.2023
Клієнт сплачує Бюро кошти за надану в межах цього Договору правову допомогу в сумі 6000 грн. які перераховуються на розрахунковий рахунок Бюро.
Як вбачається із розрахунку гонорару по договору про надання правової допомоги від 10.05.2023 адвокат надав такі послуги із зазначенням витраченого часу на їх реалізації:
Проведення вивчення та аналізу документів, наданих Клієнтом, вивчення та аналіз судової практики, роз'яснень і коментарів (1 год) - 1000 грн.; надання роз'яснень та консультацій клієнту (1 год.) - 1000 грн.; підготовка адвокатського запиту та витребування інформації (0.5 год.) - 500 грн.; підготовка позовної заяви та пакету документів для подачі позовної заяви і подача позовної заяви до суду (2 год) - 3500 грн.
Поряд із тим, згідно квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки №N1IYR3886M від 01.05.2023 про оплату виконаних адвокатом робіт позивачем сплачено на користь адвокатського бюро “Віктора Слівінського” гонорар на суму 6000 грн. в якості оплати за договором про надання правничої допомоги. Отже, такі витрати позивача на професійну правничу допомогу дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
У той же час, суд дійшов висновку, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та часом, витраченим на надані послуги.
Так, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи, оскільки надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18, від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц та інших.
Як уже зазначалось, у зв'язку з розглядом цієї справи позивач понесла витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 6000 грн.
Однак, в даному випадку суд враховує те, що ця адміністративна справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Обсяг і складність оформлених процесуальних документів є незначним та не потребував значних зусиль для адвоката.
Відтак, суд вважає, що загальний розмір понесених витрат в цьому випадку є завищеним. А тому, на переконання суду, обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу є сума 3000 грн., яка відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності в межах даної справи.
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені нею витрати зі сплати судового збору в сумі 1073, 60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань обох відповідачів в рівних частинах.
Керуючись ст.ст. 9, 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №063850006552 від 25.04.2023 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду за наслідками розгляду цієї справи, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.04.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням відомостей, які зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.11.1985 щодо періодів її роботи.
В іншій частині вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) та витрати на правничу допомогу в сумі 1500 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) та витрати на правничу допомогу в сумі 1500 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 13.10.23.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403).
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ: 13559341).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович