"10" жовтня 2007 р.
Справа № 14/137-3323
16 год. 00 хв.
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Руденка О.В.
при секретарі судового засідання Махнач Р.В.
Розглянув справу
за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременецький дослідно - спеціалізований завод", с. Малі Бережці, Кременецький район, Тернопільська область про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 2714,08 грн.
За участю представників сторін:
позивача: Гафтко Н.Л., доручення № 04-81/648 від 04.07.2007 р.
відповідача: Голота М.П., довіреність №39 від 20.09.2007 р.
Суть справи:
Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів України, вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль звернулося у господарський суд Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременецький дослідно - спеціалізований завод", с. Малі Бережці, Кременецький район, Тернопільська область про стягнення адміністративно - господарських санкцій в розмірі 2714,08 грн.
Обґрунтовуючи позов, суб'єкт владних повноважень посилається на те, що товариство не виконало встановленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що свідчать дані "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік" (форма № 10-ПІ), поданого Товариством.
Як стверджує позивач, норматив робочих місць на підприємстві складає 1 (одне) робоче місце для працевлаштування інваліда. А зважаючи на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Кременецький дослідно - спеціалізований завод" у 2006 році не було працевлаштовано 1-го інваліда, до останнього застосовано адміністративно-господарські санкції, стягнення яких і являється предметом спору у даній справі.
В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
У запереченнях на позов та згідно поясненнями уповноваженого представника, відповідач проти позову заперечує, посилаючись при цьому на те, що підприємство зверталося в Кременецький районний центр зайнятості про направлення для працевлаштування робітників-інвалідів, однак осіб вказаної категорії уповноваженими органами на підприємство не було направлено. Також, відповідач стверджує, що у відповідності до чинного законодавства обов'язок працевлаштування інвалідів покладений на органи соціального захисту.
В процесі розгляду справи представникам сторін роз'яснено належні їм права та обов'язки, передбачені ст. 49, 51, 54, 130 КАС України.
За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, оцінивши представлені докази в їх сукупності, господарський суд встановив наступне:
Пункт 4 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
У відповідності до статті 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002р. № 1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та підпорядковується йому.
Згідно пункту 9 цього Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.
Тернопільське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, відповідно до зазначеного Положення, є юридичною особою і на нього покладено контроль за додержанням підприємствами встановлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та здійснення контролю за своєчасним і повним надходженням до бюджету Фонду коштів від підприємств, які не забезпечують установлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, а також, встановлює порядок визначення нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів.
Згідно статті 19 даного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Недотримання встановлених наведеною правовою нормою нормативів, являється підставою для нарахування та стягнення штрафних санкцій, порядок обчислення яких визначений у статті 20 Закону.
Згідно даних Звіту про зайнятість інвалідів (Форма № 10-ПІ) за 2006 рік, поданого відповідачем до Фонду, середньооблікова чисельність його штатних працівників облікового складу за рік складає 11 осіб, тобто відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для ТОВ "Кременецький дослідно - спеціалізований завод" становить 1 робоче місце.
На підставі поданого Звіту позивачем у справі визначено, що у 2006 році, Товариство повинно було працевлаштувати одного інваліда, однак фактично ним непрацевлаштовано жодного інваліда, з огляду на що позивачем визначені штрафні санкції в сумі 2663,64 грн. та за порушення строків їх сплати, на підставі ч. 3 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України" нараховано пеню в розмірі 50,44 грн., котра обчислюється, виходячи із 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати.
Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін у засіданні, суд прийшов до висновку, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Статтею 8 Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що громадяни України мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємств, установ, організацій і до іншого роботодавця або до державної служби зайнятості.
У відповідності до вимог статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
З наведеними законодавчими приписами кореспондуються і норми пунктів 5,10,11,12,13,14 Положення про робоче місце інваліда і Порядку працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" (далі, - Положення), якими визначено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак, працевлаштування останніх здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням їх побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інваліда, висновків МСЕК.
Відповідно до вказаного нормативно-правового акту робоче місце інваліда визначено як окреме місце або ділянка виробничої площі на підприємстві в установі, організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робочим місцем інваліда може бути і звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використане для працевлаштування інваліда.
Відповідно до п.5,10-14 Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда, при цьому підприємства зобов'язані інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць.
Стаття 17 Закону України передбачає, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. (ст.18 Закону).
Тобто, забезпечуючи право на працю інвалідам, законодавець зобов'язує створити такі умови праці інваліду, щоб в першу чергу не погіршувалось його здоров'я від несприятливих, непристосованих робочих місць.
Таким чином, без наявності інваліда з історією хвороби чи інформації про такого інваліда, групи інвалідів, яка б містила дані про професійні, фізичні можливості інваліда з врахуванням анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання, створити робоче місце, яке б відповідало вимогам Закону України №875-ХІІ неможливо.
Суд зважає і на те, що згідно Положення на місцеві органи соціального захисту населення в тому числі і Фонд покладено обов'язок виявляти інвалідів, які бажають працювати, щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які бажають працювати із зазначенням професій та спеціальностей, подають заявки на професійне навчання інвалідів (п. 11), а державна служба зайнятості сприяє працевлаштуванню інвалідів та направляє інвалідів на професійне навчання за рахунок коштів Фонду.
Згідно п. 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Таким чином, нормами законодавства, що регламентує соціальний захист інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по створенню кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування. Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів тощо.
Із наявних у справі матеріалів слідує, що суб'єктом господарювання у 2006 року повідомлявся Кременецький районний центр зайнятості про наявність вакантного місця для працевлаштування інваліда (копія листа №17 від 28.11.06р., №21 від 21.12.2006р. в матеріалах справи); в Кременецький районний центр зайнятості подавалися звітність форми 3-ПН про наявність одного робочого місця для працевлаштування інвалідів, про що свідчить копія звіту про наявність вакансій форми 3-ПН.
Своїм листом за № 03/603 від 20.09.2007 року Кременецький районний центр зайнятості підтвердив, що протягом 2006 року на обліку в Кременецькому районному центрі зайнятості перебували три особи з обмеженими фізичними можливостями. Однак, наявні вакансії для даної категорії осіб на ТОВ "Кременецький дослідно - спеціалізований завод" були непідходящими і на них направлення для працевлаштування не видавались.
Тобто органи соціального захисту інвалідів та державної служби зайнятості були проінформовані про створення робочих місць для інвалідів на підприємстві відповідача, проте жодних заходів не вжили щодо направлення інвалідів на вакантні місця з метою їх працевлаштування.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Оцінка доказів на предмет встановлення їх належності та допустимості здійснюється господарським судом, що передбачено положеннями статей 70, 138 КАС України.
Позивач, всупереч вимог ст.ст. 70, 138 КАС України, не довів належними та допустимими доказами факт невиконання відповідачем обов'язку по забезпеченню робочих місць для працевлаштування інвалідів, не представив суду належних та допустимих доказів вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю "Кременецький дослідно-спеціалізований завод" порушень, визначених спеціальним законом, як і доказів здійснення Фондом перевірки щодо створення Підприємством робочих місць для працевлаштування інвалідів та відсутності таких місць на підприємстві.
Таким чином, господарський суд визнає позовні вимоги позивача щодо притягнення відповідача до відповідальності на підставі ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" необґрунтованими, безпідставними, такими, що не підлягають до задоволення.
У відповідності до ст. 94, 95, 97, 98 КАС України судові витрати по справі не стягуються.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1,17,49,51,59,70,130,138 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд ,-
В позові відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.
Суддя О.В. Руденко