Справа № 953/23985/21
Провадження № 2/638/3662/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2023 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді Цвірюка Д.В.,
за участю секретарів Морозової К.Д., Кріцак А.М.,
представника позивача Пономарьової Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Дзержинського районного суду м.Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію, інфляційних витрат та трьох відсотків річних, -
встановив:
Представник Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» звернувся до Київського районного суду м.Харкова з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 вартість спожитої теплової енергії у розмірі 33 546,87 грн. за період з 01.12.2017 року по 30.04.2021 року, інфляційні витрати у сумі 1016,53 грн., суму трьох процентів річних 507,33 грн. та судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачу на праві власності належать нежитлові приміщення підвалу №53-1, №53-2, №53-4, №53-5, ХІІІ в літ. «А-4», загальною площею 82,3 кв.м в житловому будинку по АДРЕСА_1 з централізованою системою опалення. Відповідач користується тепловою енергією, яку позивач подає у централізовану систему опалення житлового будинку, оскільки вона єдина з системою опалення нежитлових приміщень. Відповідач за рахунки не сплачує, договір з підприємством не уклала. Постачання теплової енергії відповідачу підтверджується актами про підключення вбудованого споживача до джерела теплової енергії та актами про відключення вбудованого споживача від джерела теплової енергії. У зв'язку з тим, що приміщення відповідача не обладнано окремим тепловим вводом, позивач не має технічної можливості здійснити їх відключення. Враховуючи викладене, перед позивачем у відповідача з'явилась заборгованість за період з 01.12.2017 року по 30.04.2021 року у розмірі 33 546,87 грн. Сума інфляційних витрат складає 1016,53 грн., три процента річних - 507,33 грн.
Ухвалою судді Київського районного суду м.Харкова від 18.12.2021 року зазначену справу передано до Дзержинського районного суду м.Харкова за підсудністю.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 03.04.2023 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
В подальшому від представника відповідача до суду надійшла заява про перегляд заочного рішення суду, в якій просила застосувати трьох річний строк позовної давності до заявлених вимог.
Після скасування заочного рішення суду у вказаній справі ухвалою суду від 09.06.2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, крім того заявила клопотання про поновлення строків позовної давності.
Відповідач та представник відповідача в судове засідання не з'явились, представник відповідача надала суду заяву про розгляд справи за відсутності відповідача, при ухваленні рішення просила задовольнити клопотання про застосування строків позовної давності.
Суд, заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв'язку, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частин 1-4 статті 2 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Судовим розглядом встановлено та матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень підвалу №53-1, №53-2, №53-4, №53-5, ХІІІ в літ «А-4», загальною площею 82,3 кв.м в житловому будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі - продажу від 23.10.2017 року.
Постачання теплової енергії відповідачу підтверджується актами про підключення та відключення опалення в житловому будинку по АДРЕСА_1 №173/14857 від 18.10.2017 року, №173/17630 від 10.04.2018 року, №173/18677 від 02.11.2018 року, №173/21075 від 10.04.2019 року, №173/22499 від 28.10.2019 року, №173/24390 від 09.04.2020 року, №173/26948 від 06.11.2020 року, №173/28885 від 12.04.2021 року.
Таким чином, відповідач є користувачем теплової енергії, яку подає позивач в цілому в централізовану систему теплопостачання будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Правовідносини у сфері теплопостачання регулюються ЗУ «Про теплопостачання», Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою КМУ від 03.10.2007 року № 1198 (далі - Правила) та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно п. 23 Правил, в редакції, чинній на момент вчинення спірних правовідносин, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.
Відповідно до п. 25 Правил у договорі зазначається максимальне теплове годинне навантаження за кожним видом і параметром теплоносія на опалення, вентиляцію, кондиціювання, максимальне, середньогодинне і середньодобове теплове навантаження на гаряче водопостачання, а також місячний, квартальний та річний обсяг постачання теплової енергії.
Судом встановлено, що належні ОСОБА_1 приміщення відносяться до нежитлового фонду, будинок під'єднано до централізованої системи теплопостачання, КП «ХТМ» в період з 01.12.2017 року по 30.04.2021 року було здійснене постачання теплової енергії, а отже відповідач користувалась тепловою енергією на потреби опалення.
З акту обстеження системи теплопостачання об'єкту № 173/4310 від 22.01.2021 року вбачається, що споживач ОСОБА_1 користується тепловою енергією без договору та без оплати, даний акт є підставою для нарахування за споживання енергії до моменту укладання договору.
КП «ХТМ» надано до суду розрахунок нарахування за спожиту теплову енергію, відповідно до якого розмір заборгованості за надані послуги, що є предметом позову, співпадає з вартістю спожитої теплової енергії, до того ж позивачем було надано до суду розрахунок інфляційних витрат та трьох відсотків річних.
Згідно із ч. 1ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Під час дослідження письмових доказів судом не встановлено будь-який фактичних даних, з яких вбачається, що КП «ХТМ» не дотрималося процедури укладення договору та чи порушило відомчі норми при здійсненні розрахунку нарахування за спожиту теплову енергію тощо.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про теплопостачання» постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
Згідно ст. 67 ЖК УРСР плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартплати за затвердженими у встановленому порядку тарифами.
Відповідно до ч.1 ст. 68 ЖК УРСР наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги.
Згідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції до 01.05.2019 року (далі Закон в редакції до 01.05.2019 року), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Відповідно до ст. 13 Закону в редакції до 01.05.2019 року, одним з видів житлово-комунальних послуг є комунальні послуги, до яких відносяться централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо.
Статтею 20 Закону в редакції до 01.05.2019 року передбачено, що споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції з 01.05.2019 року (далі Закон в редакції з 01.05.2019 року) передбачено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно ч. 2 ст. 7 Закону в редакції з 01.05.2019 року індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ст. 9 Закону в редакції з 01.05.2019 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В Постанові Великої Палати Верховного Суду (далі ВП ВС) від 07.07.2020 по справі № 712/8916/17 (номер в ЄДРСР 91460925) викладено наступні висновки щодо застосування норм права.
Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина перша статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (частина перша статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року) (п. 77 Постанови ВП ВС).
Договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою (частина перша статті 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку (частина перша статті 13Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року) (п. 78 Постанови ВП ВС).
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (п. 79 Постанови ВП ВС).
Щодо клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» який набрав чинності, 02 квітня 2020 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).
Враховуючи, що з 12.03.2020 року з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 ЦПК України, продовжуються на строк дії такого карантину, позовні вимоги заявлені з грудня 2017 року знаходяться в межах строку позовної давності.
Таким чином, заборгованість яка має бути стягнута з відповідача складає 33 546,87 грн. за період з 01.12.2017 року по 30.04.2021 року.
Враховуючи наведене та розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог на підставі наданих доказів, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних від простроченої суми.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10, 133, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію, інфляційних витрат та трьох відсотків річних - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» вартість спожитої теплової енергії за період з 01.12.2017 року по 30.04.2021 року в розмірі 33 546 (тридцять три тисячі п'ятсот сорок шість) гривень 87 копійок; інфляційні втрати у розмірі 1016 (одна тисяча шістнадцять) гривень 53 копійки; три процента річних у розмірі 507 (п'ятсот сім) гривень 33 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір у сумі 2270 гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 13.10.2023 року.
Сторони:
позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», ЄДРПОУ 31557119, МФО 351823, адреса: м.Харків, вул.Мефодіївська буд.11;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .
Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк