Справа № 638/12552/23
Провадження №1-кп/638/1655/23
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2023 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченої ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченої адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань кримінальне провадження №22023220000001181 від 03.08.2023 року стосовно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Білозерське Добропільського району Донецької області, українки, громадянки України, з вищою освітою, незаміжньої, не працевлаштованої, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч.2 ст.111-1 КК України, -
встановив:
Згідно з Конституцією України, Україна є суверенною та незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаагськими конвенціями 1907 року, IV Женевськими конвенціями 1949 року, а також усупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Діючи в порушення норм міжнародного гуманітарного права, президент Російської Федерації (далі - РФ) ОСОБА_6 , а також інші невстановлені на даний час досудовим розслідуванням представники влади РФ, всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимог ч. 4 ст. 2 Статуту ООН та Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV) від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), підготували та розв'язали агресивну війну та військовий конфлікт підрозділів ЗС РФ на території України.
24.02.2022 року на виконання вищевказаного злочинного наказу військовослужбовці Збройних Сил РФ, шляхом збройної агресії, із загрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторгайся на територію України через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Харківській, Донецькій, Луганській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та вчинили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, що мають важливе народногосподарське або оборонне значення, та вчинили окупацію частин зазначеної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України з порушенням порядку, встановленого Конституцією України, яка триває до теперішнього часу та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
24 лютого 2022 року Указом Президента України Володимира Зел енського №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» запроваджено воєнний стан на всій території України.
У зв'язку з цим, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Законом України від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» затверджено зазначений Указ.
Указом Президента України від 14.03.2022 №.133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години ЗО хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб. Законом України від 15.03.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено зазначений Указ.
Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години ЗО хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб. Законом України від 21.04.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено зазначений Указ.
Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб. Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено зазначений Указ.
Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години ЗО хвилин 22.08.2022 строком на 90 діб. Законом України від 15.08.2022 № 2500-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено зазначений Указ. В подальшому дію воєнного стану неодноразово продовжено по теперішній час.
Законом України від 22.05.2022 № 2265-ІХ «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» Російська Федерація визнана державою-терористом (державою-агресором).
Територія міста Ізюм Ізюмського району Харківської області була окупована підрозділами держави-агресора 24 лютого 2022 року та звільнена силами оборони України у середині вересня 2022 року.
З початку військової агресії РФ, на територіях, які опинилися в окупації, державою агресором створювались органи незаконної влади.
03.06.2022 року на території м. Куп'янськ Харківської області групою осіб з числа громадян України було здійснено підписання протоколу засідання щодо створення окупаційної адміністрації держави-агресора на території Харківської області під назвою «временная гражданская администрация Харьковской области», що створена та функціонує в інтересах Російської Федерації, та обрання її керівника - громадянина України ОСОБА_7 . Вказане рішення затверджено виданням наказу новопризначеним головою т.зв. «временной гражданской администрацией Харьковской области» ОСОБА_7 № 2/22 від 03.06.2022.
10.06.2022 року головою т.зв «временной гражданской администрацией Харьковской области» ОСОБА_7 видано наказ № 9/22 від 10.06.2022, згідно якого затверджено утворення районних окупаційних адміністрацій держави- агресора на тимчасово окупованій території Харківської області, а саме: т.зв. «временной гражданской администрацией Волчанского района Харьковской области» (адміністративний центр у м. Вовчанськ), т.зв. «временной гражданской администрацией Изюмского района Харьковской области» (адміністративний центр у м. Ізюм), т.зв. «временной гражданской администрацией Купянського района Харьковской области» (адміністративний центр у м. Куп'янськ), т.зв. «временной гражданской администрацией Харьковського района Харьковской области» (адміністративний центр у сел. Козача Лопань).
11.06.2022 року головою т.зв «временной гражданской администрацией Харьковской области» ОСОБА_7 видано наказ № 11/22 від 11.06.2022 щодо визначення структури органів виконавчої влади, згідно п. 9.5. якого визначено «Пенсионный фонд» як орган виконавчої влади.
Так, головою т.зв «временной гражданской администрацией Харьковской области» ОСОБА_7 , у період часу з 03.06.2022 по 01.07.2022, більш точний час судового розгляду не встановлено, було створено незаконний орган влади - «Управление Пенсионного фонда Харьковской области», керівником якої призначено громадянку України ОСОБА_8 . Надалі у складі вказаного органу створено його територіальні підрозділи: «Отделение Пенсионного фонда Волчанского района Харьковской области», «Отделение Пенсионного фонда Изюмского района Харьковской области», «Отделение Пенсионного фонда Купянского района Харьковской области», «Отделение Пенсионного фонда Харьковского района Харьковской области»
Так, у невстановлений судовим розглядом час, але не пізніше 15 серпня 2022 року більш точний час не встановлено, громадянка України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зайняла посаду «головного спеціаліста виплати пенсій» одного з вказаних територіальних підрозділів, а саме т.зв. «Отделения Пенсионного фонда Изюмского района Харьковской области», який розташовувався за адресою: Харківська обл., м. Ізюм, просп. Незалежності, буд. 2.
ОСОБА_4 , з метою реалізації свого кримінально-протиправного наміру, направленого на зайняття посади, не пов'язаної з виконанням організаційно- розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території Харківської області, перебуваючи на території м. Куп'янськ Харківської області, у період з 15.08.2022 по 09.09.2022 року, добровільно погодилась на пропозицію тодішньої очільниці т.зв. «Отделения Пенсионного фонда Изюмского района Харьковской обалсти» ОСОБА_9 , зайняти посаду «головного спеціаліста виплати пенсій» в т.зв. «Отделении Пенсионного фонда Изюмского района Харьковской области».
В подальшому, ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний умисел, перебуваючи на території м. Ізюм Харківської області, добровільно займаючи посаду «головного спеціаліста відділу виплати пенсій» в т.зв. «Отделении Пенсионного фонда Изюмского района Харьковской области», у період часу з 15.08.2022 по 09.09.2022 року виконувала посадові обов'язки, не пов'язані з організаційно- розпорядчими чи адміністративно-господарськими функціями, а саме: здійснювала прийом та обробку заяв осіб-пенсіонерів за категоріями отримання пенсій; займалася роботою по виплаті пенсій, у тому числі громадянам, які отримували 10000 тисяч російських рублів; здійснювала перевірку та' прийом документів, необхідних для призначення пенсій під час окупації, складання на затверджених окупаційною адміністрацією бланках списків таких осіб, видачу довідок-замінників втрачених пенсійних посвідчень; обліковувала списки громадян, які звернулися за виплатами, здійснювала замовлення необхідних сум для вказаних виплат.
Також, при виконанні своїх посадових обов'язків звітувала перед тодішньою очільницею т.зв. «Отделения Пенсионного фонда Изюмского района Харьковской обаласти» ОСОБА_9 , виконувала доручення та вказівки останньої щодо посадових обов'язків у вказаному відділенні.
В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 свою провину у вчиненні кримінального правопорушення визнала повністю, підтвердивши вищезазначене в повному обсязі. Пояснила, що в період окупації міста Ізюма російськими військами працювала у відділу органу ПФ, створеному окупаційною владою. У скоєному щиро кається.
Винність обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення ніким не оспорюється. Інші докази згідно ч.3 ст.349 КПК України було визнано недоцільним досліджувати в судовому засіданні щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім матеріалів, що характеризують особу обвинуваченої. При цьому судом з'ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Суд вважає доведеною винність ОСОБА_4 у колабораційній діяльності, тобто у добровільному зайнятті громадянином України посади, не пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території та кваліфікує її дії за ч.2 ст.111-1 КК України.
Вирішуючи питання про вид та розмір покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України - є кримінальним проступком, відомості про особу винного, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_4 , є щире каяття, оскільки вона повністю визнала вину та надала органу досудового розслідування та суду правдиві покази про обставини скоєння кримінального правопорушення.
При цьому, суд вважає, що щире каяття обвинуваченої, в даній ситуації, ґрунтується на належній критичній оцінці нею своєї протиправної поведінки і характеризується щирим осудом цієї поведінки, визнанням своєї провини, бажанням виправити ситуацію, а також готовністю нести кримінальну відповідальність.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_4 раніше не судима, незаміжня, не працевлаштована, на утриманні осіб не має, без інвалідності, на обліку на диспансерному (профілактичному) обліку в КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває; до КНП «ОКПЛ №3» за амбулаторною допомогою не зверталась та на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.
Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Обвинуваченій суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченій ОСОБА_4 суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого правопорушення, суб'єктивне ставлення обвинуваченої до скоєного та її поведінку після вчинення проступку, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров'я, соціальне становище, наявність обставини, що пом'якшує покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, та зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв'язку, приходить до висновку про призначення покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 10 років без конфіскації майна.
Прийшовши до висновку про можливість не визначати додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Оскільки вказане покарання у виді конфіскації майна санкцією ч.2 ст.111-1 КК України встановлене як додаткове факультативне, суд приходить до висновку про можливість не застосовувати його відносно ОСОБА_4 , враховуючи обставини справи та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до кримінальних проступків.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання суд керується також положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.370, 371, 373, 374 КПК України, суд,-
ухвалив:
ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111-1 КК України та призначити покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 10 років без конфіскації майна.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1