Справа № 204/8752/23
Провадження № 2/204/2558/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2023 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складві:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Єрмак Д.О.,
представниці відповідача - адвокатки Савельєвої Т.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Днпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, -
ВСТАНОВИВ:
12 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» із вимогою про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві (а. с. 1-5).
В обґрунтування позовних вимог вказує, що з 15 жовтня 2012 року по 31 серпня 2021 року вінпрацював на різних посада у різних структурних підрозділах ПАТ «Шахтоуправління «Покровське». 31 серпня 2021 року його було звільнено з підприємства відповідача. Вказує, що за час роботи на підприємстві відповідача він набув хронічних професійних захворювань. Відповідно до п. 7 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 19 жовтня 2022 року, затвердженого начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, у позивача встановлено наявність професійних захворювань, а саме: хронічна радикулопатія L5,S1 ліворуч в стадії загострення з вираженими статико - динамічними порушеннями, м'язово-тонічним та больовим синдромами, рецидивуючий перебіг; хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмосклероз, ЛН І-ІІ ст. (першого-другого) ст. При цьому, вказано, що раніше у нього хронічних захворювань виявлено не було. Разом з цим, зазначено, що професійне захворювання у нього виникло у зв'язку з тривалим періодом роботи на підприємствах вугільної промисловості, зокрема на ПрАТ «ШУ «Покровське» в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, параметри, яких перевищували допустимі норми. Причиною виникнення хронічного професійного захворювання є: пил переважно фіброгенної дії, кремнію діоксин кристалічний при вмісту вільного діоксиду кремнію до 5% - фактична величина 30,8 - 91,2 мг/м3, при нормативному значенні 10 мг/м3; тривалість дії упродовж зміни 53 - 91,7%; важкість праці: фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів нижніх кінцівок та тулуба) - фактична величина 44,4 - 179 Вт, при нормативному значенні 90 Вт; фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів рук та плечового поясу) - фактична величина 43,3 - 95,6 Вт, при нормативному значенні 45 Вт; маса вантажу, що підіймається та переміщується - фактична величина 12 - 20 кг при нормативному значенні 30 кг; робоча поза в нахиленому положенні більше 300 - 62-92% зміни при нормативному значенні до 300 - 25% зміни; нахили корпусу 20 - 65 разів за зміну, при нормативному значенні 51 - 100 разів за зміну; фактичні рівні звукового тиску, еквівалентні рівні шуму 88 - 92 дБА, при нормативному значенні 80 дБА. Разом з цим, зазначає, що згідно довідки МСЕК від 26 грудня 2022 року серії 12 ААВ № 216784, йому первинно встановлено третю групу інвалідності за професійним захворюванням безстроково та, протипоказано важку фізичну працю. Згідно довідки МСЕК від 26 грудня 2022 року серії 12 ААА № 098917 йому первинно встановлено 65% втрати працездатності за професійним захворюванням безстроково. Вказує, що у зв'язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє його можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематично необхідністю отримання медичної допомоги. Зазначає, що він постійно відчуває психічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному стану. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування. Вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров'я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у нього хронічного професійного захворювання. Тому, прохає суд стягнути з відповідача на його користь суму моральної шкоди у розмірі 245000 гривень.
Ухвалою суду від 15 червня 2023 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, з викликом сторін (а. с. 23), яка надіслана учасникам справи 16 червня 2023 року за вихідним № 16683/23-вих/2/204/2558/23 (а. с. 24).
06 липня 2023 року через підсистему «Електронний суд» на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов відзив представниці відповідача - адвокатки Савельєвої Т.Д., на позовну заяву (а. с. 33-38 та на звороті), в яких вона позовні вимоги не визнає, проти задоволення позову заперечує.
В обґрунтування відзиву зазначено, що з 24 жовтня 1995року по 05 жовтня 1999 року, з 06 листопада 2000 року по 12 квітня 2005 року та з 19 травня 2009 року по 10 листопада 2010 року позивач працював гірничоробочим підземним на шахті ім.О.Г.Стаханова, з 14 серпня 2008 року по 03 травня 2009 року та з 19 листопада 2010 року по11 жовтня 2012 року на ПрАТ «УКРВУГЛЕБУД». З 14 травня 2005 року був прийнятий на посаду машиніста гірничо-виямочних машин з повним робочим днем в шахті до Відкритого акціонерного товариства «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна № 1». 24 квітня 2007 року його було звільнено. З 15 жовтня 2012 року по 19 лютого 2014 року працював на посаді машиніста гірничих виямочних машин з повним робочим днем в шахті у Публічному акціонерному товаристві «Шахтоуправління «Покровське». 13 вересня 2018 року Публічне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське» перейменовано в Приватне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське». З 19 травня 2014 року по 31 серпня 2021 року працював на різних посада у різних структурних підрозділах Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське». 31 серпня 2021 року його було звільнено. Оскільки останнім місцем роботи є ТОВ «Шахтобудівельна компанія», тому акт розслідування причин отримання професійного захворювання був складений саме за участю відповідача, однак вважає, що професійне захворювання у відповідача виникло саме у зв'язку з тривалим періодом роботи на підприємствах вугільної промисловості, одна вввжає, що він не повинен нести відповідальність за дії, які не вчиняв та, які не доведені. При цьому. Вказує, що загалом стаж роботи в шкідливих умова на інших підприємствах у позивача становить 20 років, що є значно більше ніж він працював у Відповідача (згідно Акту розслідування та трудової книжки лише 10 років), а отже вважає, що відповідач не може відповідати за шкоду, заподіяну іншими підприємствами, на яких працював Позивач. Крім того, вказує на те, що хронічна хвороба має довготривалий повільний процес. Проте, за весь період роботи на підприємстві відповідача працівник жодних скарг не заявляв, обов'язкові медичні огляди проходив та за результатами яких позивача було визнано здоровим та придатним для роботи. І тільки після звільнення позивач раптово виявив у себе цілу низку професійних захворювань. Законодавством України допускається робота у шкідливих або небезпечних умовах праці, якщо цього потребує технологічний процес, але праця в таких умовах потребує більшої уваги і від роботодавця, і від працівника, та має наслідком певні пільги (відпустка більшої тривалості, пільговий пенсійний стаж, підвищена оплата). Зі свого боку відповідач завжди дотримувався покладеного на нього нормами законодавства обов'язку. Відповідачем застосовуються засоби індивідуального захисту, впроваджуються прогресивні технології з метою мінімізації впливу шкідливих факторів, з якими неминуче має справу кожен працівник гірничо-видобувної галузі. Але жоден засіб індивідуального захисту не може абсолютно убезпечити працівника від впливу шкідливого фактору, якщо сам працівник не докладає зусиль для збереження свого здоров'я. Зважаючи на наявність у позивача декількох професійних захворювань, видно, що позивач протягом декількох років мав серйозні проблеми із здоров'ям, але перебуваючи на диспансерному обліку з хронічними хворобами продовжував працювати в шкідливих умовах, що, безумовно, і стало передумовою для розвитку в нього цих професійних захворювань. Навіть суттєве погіршення стану здоров'я не змусило позивача змінити професію, пройти навчання новій професії. Зазначене, на думку відповідача, свідчить про недбале ставлення позивача до свого здоров'я та суто матеріальний інтерес до вирішення цієї справи. Крім того зазначає, що позивач при працевлаштуванні до відповідача знав про наявність в нього хронічних захворювань, усвідомлював, що під час роботи в шкідливих та небезпечних умовах дані хвороби будуть розвиватися, проте під час проходження обов'язкового вступного медичного огляду приховав від адміністрації відповідача даний факт. За результатами проходження обов'язкових щорічних медичних оглядів був визнаний придатним до роботи. Таким чином вважає, що дані дії позивача є несумісними із наступним намаганням звинуватити підприємство відповідача у виникненні професійних захворювань, адже якби позивач діяв добросовісно та повідомив відповідача про наявність в нього хронічних захворювань, до роботи він би не допускався. Просить врахувати, що згідно із висновком МСЕК, позивачеві встановлено ІІІ групу інвалідності, яка є робочою. При цьому, інваліди IІI групи можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів. Тобто вважає, що позивач у зв'язку з отриманим професійним захворюванням права на працю не позбавлений. Крім того, просить врахувати, що позивачеві органом Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві були призначені страхові виплати у вигляді одноразової допомоги та щомісячних платежів, що компенсували йому втрачений заробіток. Позивач не позбавлений засобів до існування та задоволення власних потреб, оскільки також отримує пенсію. Моральні страждання позивача повинен полегшувати вже той факт, що йому не потрібно знову заради соціальних виплат займатися важкою та небезпечною працею. Також звертає увагу, що стягнута моральна шкода підлягає оподаткуванню. Вважає, що стягнення 245000 гривень, як компенсації моральної шкоди з відповідача є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. У зв'язку з викладеним просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.
У судове засідання позивач та його представник - адвокат Мотуз О.В. не з'явилися, останній надав заяву про розгляд справи за їх відсутності (а. с. 83-85), в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, прохав суд їх задовольнити.
У судовому засіданні представниця відповідача - адвокатка Савельєва Т.Д., позовні вимоги визнала частково, у розмірі 65000 гривень. Вважала саме цей розмір відшкодування моральної шкоди достатнім та справедливим.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 15 жовтня 2012 року по 31 серпня 2021 року й наказом № 1914-вк від 03 вересня 2021 року він був звільнений з займаної просади за п. 2 ст. 40 КЗпП у зв'язку з виявленням невідповідністю займаній посаді, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а. с. 8 -12).
Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 19 жовтня 2022 року, який затверджений 20 жовтня 2022 року начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці Королем В. (а. с. 13-14 тпа на звороті), позивачу було встановлено професійне захворювання: «Хронічна радикулопатія L5, S1 ліворуч в стадії загострення з вираженими статико-динамічними порушеннями, м'язово-тонічним та больовим синдромами, рецидивуючий перебіг (М 54.1.7); хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмосклероз, ЛН І-ІІ ст. (першого-другого) ст. (J41.0)». Вказаним автом встановлено, що професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло у зв'язку з тривалим періодом роботи на підприємствах вугільної промисловості, а саме: Шахта «5/6» ДП «Мирноградвугілля», шахта «Капітальна» ДП «Мирноградвугілля», ВАТ «Укрвуглебуд», ПАТ «ШУ «Покровське»в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, параметри, яких перевищували допустимі норми.
З довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА № 098917 від 26 грудня 2022 року, яка видана Міжрайонною МСЕК м. Покровська (а. с. 15 та на звороті) вбачається, що позивачу було встановлено третю групу інвалідності безстроково, а також встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках: первинно за сукупністю 65%, з 26 грудня 2022 року, з них: 40 % - профрадикулопатія; 25% - проф. бронхіту. Потреба у медикаментозному лікуванні, санаторно-курортному лікуванні по профрадикулопатії, підстава Акт огляду МСЕК № 42.
З Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 26 грудня 2022 року, яка видана Міжрайонною МСЕК м. Покровська (а. с. 15 та на звороті), вбачається, що позивачу було встановлено третю групу інвалідності безстроково. Причина інвалідності - професійне захворювання. Рекомендовано спостереження і лікування у невропатолога, пульмонолога та лікування за показанням.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Разом з цим, приписами ст. 43 Конституції України кожному гарантовано право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Згідно з вимогами ст. 38 Гірничого Закону України, власник (керівник) гірничого підприємства зобов'язаний забезпечувати відшкодування шкоди, завданої гірничим підприємством фізичним та юридичним особам і довкіллю.
Приписами ст. 173 КЗпП України визначено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Нормами ч. ч. 1, 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» визначено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Так, звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався на те, що отримане під час виконання трудових обов'язків хронічне професійне захворювання та подальше встановлення у зв'язку з цим йому третьої групи інвалідності завдали йому моральної шкоди, яку він оцінює у 245000 гривень.
Враховуючи особливості захисту здоров'я потерпілого, поряд із відшкодуванням матеріальної шкоди компенсується і моральна шкода за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Приписами ч. 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Нормами ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Стаття 23 ЦК України та статті 173, 237-1 КЗпП України передбачають можливість відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди завданої працівнику каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
При цьому, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Так, у пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що судам необхідно враховувати те, що відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах,в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на роботодавця, крім випадків укладення між працівником та роботодавцем трудового договору про дистанційну роботу.
Суд, зазначає, що не приймає до уваги доводи представниці відповідача про те, що наявність вини останнього у виникненні у позивача професійного захворювання є недоведеною, оскільки вони спростовані матеріалами справи.
Так, зокрема, в Акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 19 жовтня 2022 року, затвердженого 20 жовтня 2022 року начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці Королем В., комісією зазначено, що раніше хронічних професійних захворювань у позивача виявлено не було, професійне захворювання виникло саме у зв'язку з тривалим періодом роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів - фізичне навантаження, робоча поза, пил. Разом з цим, в Акті зазначено про те, що позивач працював в умовах впливу шкідливих факторів 24 роки 01 місяць 07 днів.
Суд зазначає про те, що посилання представника відповідача у відзиві на те, що позивач добровільно працював тривалий час у шкідливих умовах праці та саме його дії стали причиною професійного захворювання, є безпідставними та суперечать встановленим обставинам справи, оскільки згідно з Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 19 жовтня 2022 року, затвердженого 20 жовтня 2022 року начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці Королем В., причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) є: пил перенважно фіброгенної дії зі вмістом вільного діоксиду кремнію до 5 % - фактична величина 30,8-91,2 мг/м?, при нормативному 10 мг/м?, тривалість дії упродовж зміни 53-91,7% часу зміни; важкість праці: фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів нижніх кінцівок та тулуба: фактична величина - 44,4-179 Вт, при нормативному 90 Вт, фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів рук та плечового поясу фактична величина - 43,3-95,6 Вт, при нормативному значені 45 Вт; маса вантажу, що підіймається та переміщується фактична величина 12-20 кг при нормативному значенні до 30 кг; робоча поза в нахиленому положенні більше 30 градусів - 62-92% часу зміни при нормативному значенні - до 25% зміни; нахили корпусу 20-65 разів за зміну, при нормативному значенні 50-100 разів за зміну; фактичні рівні звукового тиску, еквівалентні шуму 88-92 дБА, при нормативному значенні 80дБА.
При цьому, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку, у зв'язку з чим доводи відповідача в цій частині суд не бере до уваги.
Викладене свідчить про те, що хронічне професійне захворювання та втрата професійної працездатності позивача настали, оскільки в тому числі і відповідач як роботодавець, у якого позивач пропрацював більше 11 років, не забезпечив створення нешкідливих та небезпечних умов праці, а тому в даному випадку наявна і вина відповідача як працедавця у виникненні у позивача хронічного професійного захворювання.
Водночас, відповідно до роз'яснень Конституційного Суду України у рішенні від 27 січня 2004 року № 10рп2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивач як працівник має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди, яка виразилася у фізичному болі, стражданнях, необхідності тривалого лікування, втраті 65% своєї професійної працездатності у молодому віці - на момент складання Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) 52 роки, встановленні у зв'язку з професійним захворюванням третьої групи інвалідності безстроково.
Крім того, суттєво змінився звичний уклад життя позивача, позивач вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки позивачу необхідне лікування.
Разом з цим, суд зазначає, що доводи представника відповідача про те, що третя група інвалідності є робочою, а тому позивач не позбавлений права на працю, жодним чином не спростовують факту наявності у позивача хронічного професійного захворювання та виникнення у відповідача обов'язку відшкодувати шкоду, завдану ушкодженням здоров'я працівника.
Більш того, у зв'язку з отриманим хронічним професійним захворюванням позивач, хоч і не позбавлений права на працю, але має значні обмеження щодо неї, зокрема, йому більше не можна виконувати ту роботу, якою він займався раніше, оскільки йому протипоказана важка фізична праця, вимушене положення тулуба, підземні та шкідливі умови виробництва.
З огляду на викладене, враховуючи факт отримання позивачем професійного захворювання, пов'язаного із виробництвом, яке призвело до стійкої втрати професійної працездатності в загальному розмірі 65 %, необхідність лікування, суд вважає, що вказані професійні захворювання зумовили порушення нормальних життєвих зв'язків позивача, негативно відбилися на його фізичному та психічному стані, змусили його змінити свій способі життя, а відтак дійсно йому завдано моральну шкоду.
При визначенні розміру відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди суд виходить з наступного.
Розмір моральної шкоди визначається з урахування м суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
Так, у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до пункту 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Крім того, вимогами ч. 1 ст. 1168 ЦК України закріплено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує те, що внаслідок отримання хронічного професійного захворювання позивач зазнав фізичний біль, хворобливі відчуття, а також страждання у зв'язку з ушкодженням свого здоров'я, лікування позивача вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, позивач втратив 65 % своєї професійної працездатності первинно, йому встановлено третю групу інвалідності безстроково, а отже як наслідок беззаперечно настали зміни у його життєвих і виробничих зв'язках.
Життя і здоров'я людини є найвищою соціальною цінністю. Якщо здоров'я втрачене, то немає і того повноцінного життя, як того бажає сама людина.
Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров'ю.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, та відчуття спокою.
За таких обставин, суд доходить висновку про доведеність факт душевних страждань позивача, реальність яких не викликає сумніву, а тому позивач має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд також враховує те, що за наслідками отриманого хронічного професійного захворювання позивач більше не може виконувати ту роботу, якою займався раніше дуже тривалий час, а відтак, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди доведеними належними, достатніми та допустимими доказами.
Разом з цим, виходячи з засад розумності, справедливості та об'єктивності суд вважає, що розмір завданої позивачу моральної шкоди пред'явлений до стягнення є завищеним. На переконання суду, з врахуванням критерію справедливості відшкодування та з урахуванням того, що позивач працював в умовах впливу шкідливих факторів не лише на підприємстві відповідача, з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню 120000 гривень, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
При цьому, відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом ІV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 Податкового кодексу України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподаткованого доходу (стаття 165 Податкового кодексу України).
Відповідно до вимог п. п. 164.2.14. п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Станом на 01 січня 2023 року розмір мінімальної заробітної плати згідно зі статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» становить 6700 гривень, а сума стягнутої моральної шкоди в розмірі 120000 гривень перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати (6700 х 4 = 26800), а отже суд вважає за необхідне зазначити, що розмір моральної шкоди в даному випадку необхідно стягнути з урахуванням утримання з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
За таких обставин, моральна шкода у розмірі 120000 гривень підлягає стягненню з відповідача з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
З огляду на викладене, з урахуванням того, що позивач працював на підприємстві відповідача, де отримав професійне захворювання, пов'язане із виробництвом, яке призвело до стійкої втрати ним професійної працездатності в загальному розмірі 65% (встановлено при первинному огляді), необхідність лікування, що в подальшому зумовило порушення його нормальних життєвих зв'язків, негативно відбилися на його фізичному та психічному стані, змусило змінити свій способі життя, що, як наслідок, завдало йому моральну шкоду, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, які підтверджені належними та достатніми доказами, які відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект. Таким чином, метою ефективного способу захисту є забезпечення поновлення порушеного права, адекватність наявним обставинам.
У справі «East/WestAllianceLimited» проти України» (№ 19336/04) Європейський суд з прав людини вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції.
Не зважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа, № 30210/96).
ЄСПЛ, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).
Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці, у рішеннях від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) зазначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволенні частково, на суму 120000 гривень, а позивач, в силу закону (на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»), звільнений від сплати судового збору, то з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1200 гривень, тобто 1 % від задоволеної суми для позовних вимог майнового характеру.
На підставі викладеного керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 279, 354 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» (85300, Донецька область, м. Покровськ, пл. Шибанкова, буд. 1-а; ЄДРПОУ 13498562) про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 120000 (сто двадцять тисяч) гривень, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь Держави судовий збір у розмірі 1200 (одна тисяча двісті) гривень.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна