Справа № 203/1805/16-к
Провадження № 4-с/0203/34/2023
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.10.2023 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - Єдаменко С.В.,
при секретарі - Пархоменко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), -
встановив:
До Ленінського районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 зі скаргою на бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яка полягає у не вчиненні дій, щодо скасування арешту на майно, накладеного Новокодацьким відділом державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області постановою від 22.02.2019 року по виконавчому провадженню №54717823. В обґрунтування скарги зазначав, що вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2016 року його, ОСОБА_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років із конфіскацією усього особистого майна. Виконавчий лист по справі направлений судом до Новокодацького відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області. 15.09.2017 року виконавчою службою винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 54717823 про конфіскацію усього особистого майна, яке належить ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа № 203/1805/16-к від 27.07.2017 року виданого Кіровським районним судом м. Дніпропетровська. В рамках виконавчого провадження державним виконавцем 18.09.2017 було винесено постанову про арешт майна боржника. 22.02.2019 року виконавче провадження було завершено керуючись вимогами п. 2 ч. 1ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», так як за боржником не зареєстровано майна. Виконавчий лист повернуто до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, справу завершено. 13 квітня 2023 року державним нотаріусом видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті його батька ОСОБА_2 , яке зареєстровано в реєстрі під № 322, однак наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном (а.с. а.с. 1 - 4).
Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 10 серпня 2023 р. скаргу передано за підсудністю до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська (а.с. а.с. 32 - 33).
Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 04 вересня 2023 р. прийнято скаргу та призначено її до судового розгляду (а.с. 40).
Від Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшов відзив на скаргу, в якому зазначалось, що матеріали виконавчого провадження ВП № 54717823 знищені за закінченням терміну зберігання. Оскільки вказане виконавче провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» чинним законодавством не передбачене зняття арешту з майна боржника. Крім того, ОСОБА_1 мав звернутись до суду не зі скаргою, а з позовом про зняття арешту, де належним відповідачем має бути зазначений орган (особа) в інтересах якої здійснювались виконавчі дії. У задоволенні скарги просили відмовити (а.с. а.с. 43 - 49).
У судове засіданні скаржник ОСОБА_1 та його представник - адвокат Бурчак П.І. не з'явились, надали клопотання про розгляд скарги за їх відсутності.
Представник Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засіданні не з'явився, надав заяву про розгляд скарги за їх відсутності (а.с. 49).
Дослідивши клопотання про скасування арешту майна та додані до нього документи, вислухавши заявника та його представника, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.
Вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.11.2016 року ОСОБА_2 був засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, до покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
15.09.2017 року виконавчою службою на підставі виконавчого листа № 203/1805/16-к від 27.07.2017 року виданого Кіровським районним судом м. Дніпропетровська винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 54717823 про конфіскацію усього особистого майна, яке належить ОСОБА_1 .
В рамках виконавчого провадження державним виконавцем 18.09.2017 було винесено постанову про арешт майна боржника.
22.02.2019 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого листа №203/1805/16-к від 27.07.2017 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки за боржником не зареєстровано майна.
13 квітня 2023 року державним нотаріусом Лаврентьєву В.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті його батька ОСОБА_2 , яке зареєстровано в реєстрі під № 322. Спадщина складається з квартири АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру зареєстровано в державному реєстрі речових прав. Індексний номер витягу - 329075064 від 13.04.2023 року.
Згідно інформації наданої виконавчою службою від 19.04.2023 року, виконавчі провадження, які було завершено по 2019 рік включно, були знищені на підставі Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби, а тому відповідно до п. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», а тому, у державного виконавця відсутні підстави для зняття арешту з майна ОСОБА_1 .
Оцінюючи доводи скаржника щодо наявності підстав для зняття арешту, суд виходить з наступного.
Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст.ст.317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права и обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену в його постанові від 01 лютого 2023 року у цивільній справі № 206/2832/21, якій зазначено, що згідно постанови Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок про те, що відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19).
Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що він не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави--учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.
Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
Таким чином, в разі відсутності матеріалів відкритого виконавчого провадження орган державної виконавчої служби у разі звернення особи зі скаргою має обґрунтувати правомірність тривалого перебування майна особи під арештом та забороною відчуження, а тому звернення з вимогою, зокрема, щодо оскарження рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України буде ефективним способом захисту.
З урахуванням наведених правових позицій Верховного Суду, зважаючи, що скаржник у виконавчому провадженні є саме боржником, суд приходить до висновку, що обраний ним спосіб захисту майнових прав є належним.
Оскільки виконавче провадження, в рамках якого накладався арешт, закінчено, повторно виконавчий лист не пред'являвся, права власності за скаржником зареєстроване вже після моменту, коли мало бути застосоване додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, суд приходить до висновку про відсутність підстав для подальшого збереження накладеного арешту на майно скаржника та про необхідність зняття цього арешту, у зв'язку з чим скарга підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст.49, 57 ЗУ «Про виконавче провадження», ст.ст.258 - 260, 447, 449, 451 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) пов'язану із відмовою у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зняття арешту з майна.
Зобов'язати Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з майна ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця Новокодацького відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Саламахою Дмитром Ігоровичем від 18 вересня 2017 року в рамках виконавчого провадження № 54717823.
Ухвала набуває законної сили в порядку, визначеному ст.261 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом 15 днів з дня підписання її повного тексту.
Повний текст ухвали складено 06.10.2023 р.
Суддя С.В. Єдаменко