ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/22026/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Багай Н. О., Берднік І. С.,
за участю секретаря судового засідання - Денисюк І. Г.
розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 (суддя Плотницька Н. Б.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2023 (головуючий суддя Тарасенко К. В., судді Іоннікова І. А., Хрипун О. О.)
у справі № 910/22026/21
за позовом заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О. О. Морозова",
третя особа, яка не заявляє вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість",
про стягнення коштів,
(у судове засідання з'явилися прокурор Толстореброва О. О., представники: позивача - Хлань В. М., відповідача - Степанишина А. В., третьої особи - Шевченко Б.В.)
ВСТУП
1. Учасниками цього спору є заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (далі - прокурор), Міністерство оборони України (далі - позивач, Міноборони) та Державне підприємство "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова" (далі - відповідач, Підприємство, ДП "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова").
2. Підприємство, як виконавець, неналежно виконало взяті на себе за державним контрактом зобов'язання в частині термінів виконання робіт та надання звітних документів, у зв'язку з чим прокурор звернувся з позовом про стягнення нарахованої відповідачу суми неустойки (штрафних санкцій та пені).
3. Розглядаючи справу суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення з Підприємства пені і штрафу за порушення термінів виконання робіт, однак позов в цій частині задовольнили частково, зменшивши розмір неустойки на 70 %.
4. Міноборони із вказаним зменшенням не погодилося і звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
5. За викладеного, у даному касаційному провадженні перед Верховним Судом стояло питання правильності застосування судами попередніх інстанцій приписів частини першої статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тобто норм матеріального права, якими передбачено право суду зменшувати належні до стягнення штрафні санкції.
6. Спрощено це питання можна сформулювати таким чином: "Чи правомірно суди попередніх інстанцій зменшили нарахований Підприємству штраф на 70 % ?".
7. Здійснивши касаційний перегляд судових рішень у цій справі, Верховний Суд констатує правомірність здійснених судами дій, а тому касаційну скаргу Міноборони відхиляє, рішення судів залишає без змін.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
8. Прокурор в інтересах держави в особі Міноборони звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ДП "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова" про стягнення штрафних санкцій.
9. Позовні вимоги обґрунтовані обставинами неналежного виконання Підприємством зобов'язань за державним контрактом про закупівлю послуг , у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість и.
Узагальнений зміст і мотиви рішень судів попередніх інстанцій
10. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2023, позов задоволено частково.
11. При вирішенні спору суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання за контрактом, а тому визнали частково правомірними та обґрунтованими вимоги прокурора.
12. Водночас місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши, що відповідач є стратегічним оборонним підприємством, та має суспільне значення для економіки і обороноздатності держави Україна, особливо в період воєнного стану та захисту від озброєної агресії російської федерації, а також зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів будь-яких негативних наслідків (збитків тощо) для позивача через прострочення відповідачем виконання робіт (надання послуг), та доказів того, що негативні наслідки зазнали будь-які інші учасники господарських правовідносин, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України зменшив розмір присуджених до стягнення з відповідача пені та штрафу на 70 %.
13. Також, відмовляючи у стягненні штрафних санкцій за порушення терміну погашення попередньої оплати, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не передбачили умовами контракту можливість сплати штрафу за порушення терміну погашення попередньої оплати та не визначали його розміру.
Касаційна скарга
14. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Міноборони звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови у стягненні на користь позивача решти заборгованості та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи касаційної скарги
15. Міноборони в якості підстави касаційного оскарження судових рішень місцевого та апеляційного господарських судів визначає приписи пункту 1 частини другої статті 287 Господарського кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням чого в обґрунтування доводів касаційної скарги вказує, зокрема, на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, та від 11.07.2023 у справі № 922/1150/22.
16. На переконання скаржника, у судів попередніх інстанцій були відсутні підстави для зменшення штрафних санкцій підприємству оборонно-промислового комплексу за порушення строків виконання договірних (контрактних) зобов'язань з надання послуг оборонного призначення під час спору з Міноборони, що має особливий (спеціальний) статус як центральний орган виконавчої влади, який укладає договори (контракти) не з комерційним інтересом, а для забезпечення обороноздатності держави в цілому та на виконання завдань Збройними Силами України по захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості України під час дії особливого періоду та в умовах правового режиму воєнного стану.
17. При цьому скаржник наголошує, що невиконання чи порушення строків виконання умов державного контракту впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому та на репутацію Міноборони.
Узагальнені доводи інших учасників справи
18. Підприємство і третя особа у справі - Акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість" подали відзиви на касаційну скаргу, в яких не погоджуються з доводами касаційної скарги, вважають їх безпідставними і необґрунтованими, просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
19. Прокурор подав відзив на касаційну скаргу, у якому підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
20. Згідно з частинами першою - другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
21. Судові рішення у справі оскаржуються позивачем з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Щодо суті касаційної скарги
22. Предметом судового розгляду у цій справі є питання стягнення штрафу і пені, нарахованих відповідачу за несвоєчасне виконання ним зобов'язань за контрактом, які суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, визнав обґрунтованою, однак зменшив її на 70 % проти чого заперечує позивач.
23. Зміст доводів касаційної скарги позивача зводиться до тверджень щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій стосовно зменшення штрафу і пені, з урахуванням чого Суд зважає на таке.
24. Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.
25. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
26. Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
27. Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
28. За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
29. Подібні норми також містить частина третя статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положення частини третьої статті 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
30. Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
31. Окрім того, у вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
32. Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
33. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
34. Водночас закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
35. Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
36. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
37. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
38. За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
39. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
40. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
41. У справі, яка переглядається, вирішуючи питання зменшення пені і штрафу, суди попередніх інстанцій оцінили відповідні аргументи і докази сторін, врахували стратегічний характер завдань та діяльності відповідача, направлений на забезпечення економіки та зміцнення обороноздатності держави України, відсутність доказів понесення позивачем чи іншими учасниками господарських відносин негативних наслідків (збитків) внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань у спірних правовідносинах.
42. Також, суди попередніх інстанцій, з-поміж іншого, врахували, що застосування до відповідача заявленої суми штрафних санкцій, які є неспіврозмірними у порівнянні з прибутком відповідача, ставить під загрозу господарську діяльність останнього, та неминуче призведе до втрати ліквідності і платоспроможності цього Підприємства.
43. З урахуванням наведеного, Суд відхиляє доводи позивача щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суди, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначили, що такі обставини є винятковими та достатніми для зменшення пені. Переоцінка цих обставин в силу визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції не входить до компетенції Верховного Суду, як суду права.
44. Доводи касаційної скарги про необґрунтованість аргументів відповідача щодо непонесення позивачем жодних збитків та впливу зменшення штрафних санкцій впливає на ефективність обороноздатності, з урахуванням взятих до уваги судами попередніх інстанцій обставин не можуть свідчити про помилковість висновків судів щодо зменшення розміру неустойки на 70 %, оскільки фактично зводяться до переоцінки обставин покладених судами в основу судових рішень в якості підстав для зменшення пені.
45. При цьому відхиляючи аргументи скаржника, Суд вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
46. Аналіз висновків Верховного Суду стосовно підстав для зменшення розміру пені і штрафу, зокрема у справах, на які послався позивач (постанови Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, та від 11.07.2023 у справі № 922/1150/22) свідчить, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин тих справ і застосувати у цій справі. До того ж, Верховний Суд у наведених справах не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру пені так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16 та від 10.08.2023 у справі 910/8725/22).
47. При цьому, безвідносно до викладеного вище колегія суддів зазначає, що як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 922/1150/22, на яку посилається скаржник, висновків щодо застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України у цій постанові не міститься, оскільки питання зменшення розміру неустойки не було предметом апеляційного оскарження у справі № 922/1150/22. Під час касаційного перегляду цієї справи Верховним Судом розглядалося лише питання щодо правильності застосування судом першої інстанції у спірних правовідносинах статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (суд першої інстанції не зменшував на підставі статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України розмір неустойки) та при апеляційному перегляді - застосування судом апеляційної інстанції статті 231 ГК України замість статті 3 вказаного Закону. Оскільки судом апеляційної інстанції не досліджувалось питання наявності/відсутності підстав для зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення неустойки та дотримання балансу інтересів сторін, Верховний Суд у постанові від 11.07.2023 у справі № 922/1150/22 вказав на відсутність підстав для формування висновку щодо питання застосування зазначених у розділі 4 цієї постанови норм права у подібних правовідносинах (стаття 233 ГК України та стаття 551 ЦК України). Наведене свідчить про те, що правовідносини у справі № 922/1150/22 не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, та мають інше правове регулювання.
48. Також, як вбачається за змісту постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8425/19 про стягнення штрафних санкцій, під час розгляду цієї справи відповідач (Товариство) заявив зустрічні позовні вимоги до Міноборони про внесення змін до контракту в частині зміни строку виконання робіт у зв'язку з істотною зміною обставин у відповідності до статті 652 ЦК України. В частині вимог первісного позову, суд першої інстанції зменшив розмір заявлених штрафних санкцій на 90 %, водночас відмовивши в задоволення зустрічного позову з посиланням на недоведеність наявності істотної зміни обставин для внесення змін до контракту. За наслідком апеляційного оскарження позивачем за первісним позовом рішення суду першої інстанції, апеляційний суд змінив рішення суду, зменшивши розмір неустойки на 80 %. При цьому рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову в апеляційному порядку не переглядалося. Скасовуючи судові рішення в частині вимог первісного позову та приймаючи в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, Верховний Суд в пункті 5.15 постанови від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19 зазначив: "... суд апеляційної інстанції зменшив розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій, пославшись на те, що затримка виконання ремонтних робіт відбулась у зв'язку з істотною зміною обставин, які сторони не могли передбачити при укладенні контракту, залишивши поза увагою те, що недоведеність об'єктивного існування таких обставин для внесення змін до контракту в частині зміни строку його виконання, була встановлена рішенням місцевого господарського суду у цій справі від 19.07.2021 під час вирішення спору в частині зустрічного позову, яке у вказаній частині ні позивачем, ні відповідачем не оскаржувалося, а отже набрало законної сили". Відтак, на відміну від справи, що переглядається, підставою для стягнення Верховним Судом у справі № 910/8425/19 всього розміру неустойки слугували обставини саме відсутності оцінки судами попередніх інстанцій майнового стану сторін спору і відповідності розміру пені та штрафу наслідкам порушення, які мали бути враховані для встановлення обставин щодо забезпечення балансу інтересів сторін (пункт 5.16 постанови). Отже, колегія суддів зазначає про те, що відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
49. Зі змісту постанови Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, на яку також посилається скаржник, вбачається, що підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій у цій справі про зменшення розміру неустойки на 99 % та направлення справи на новий розгляд, слугував висновок Верховного Суду про те, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів. Отже, не погодившись з обґрунтованістю зменшення штрафних санкцій на 99 %, Верховний Суд зазначив, що "...в оскаржуваних рішеннях суди, дійшовши висновків про обґрунтованість зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача пені та штрафу на 99 %, фактично не зменшили розмір штрафних санкцій, а звільнили відповідача від їх сплати, що не відповідає наведеним вище правовим нормам, судовій практиці та умовам укладеного між сторонами контракту". Наведене, в свою чергу, виключає висновок про невідповідність здійсненого судами в справі, що переглядається, правозастосування тому, що має місце у справі № 922/2141/21.
50. Щодо посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, спір у якій виник між тими самими сторонами про стягнення штрафних санкцій, що і у справі, яка переглядається, але за іншим контрактом, колегія суддів зазначає таке. Як вбачається з вказаної постанови Верховного Суду (якою, зокрема, з урахуванням вимог статті 300 ГПК України, залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову про стягнення штрафних санкцій в повному обсязі), під час розгляду справи № 910/14591/21, оцінивши наявні в матеріалах справи докази відповідно до вимог статті 86 ГПК України, суд апеляційної інстанції не встановив існування об'єктивних обставин, які перешкоджали відповідачу виконати свої зобов'язання у строк, погоджений сторонами в контракті. Натомість у справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій, серед іншого, встановлено, що під час виконання контракту відбулись об'єктивні обставини, які не залежали від відповідача і перебували поза його контролем, і які істотно ускладнили та відтермінували своєчасне виконання зобов'язань за ним. Таким чином, в аспекті касаційного перегляду судових рішень у цій справі такі доводи скаржника зводяться передусім до посилань на необхідність встановлення судами обставин справи та переоцінки доказів, що суперечить імперативним вимогам частини другої статті 300 ГПК України, відповідно до яких суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
51. З наведених у пунктах 46-50 цієї постанови мотивів колегія суддів також дійшла висновку щодо відсутності підстав для задоволення викладеного в прохальній частині касаційної скарги клопотання скаржника про передачу цієї справи на підставі статті 302 ГПК України на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.
52. З огляду на викладене, Суд вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували у цій справі надане статтею 233 ГК України та частиною третьою статті 551 ЦК України право щодо зменшення розміру пені і штрафу.
53. При цьому колегія суддів також враховує, що касаційна скарга окремо не містить доводів щодо непогодження скаржника з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні з відповідача штрафу за порушення терміну погашення попередньої оплати.
54. Інші аргументи скаржника не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій за результатом розгляду вимог у цій справі.
55. Відхиляючи доводи скаржника суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
56. Верховний Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
57. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
58. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).
59. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.
60. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Міноборони залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду і рішення місцевого господарського суду в оскарженій частині - без змін.
Щодо судових витрат
61. Зважаючи на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.
Висновки щодо застосування норм права
62. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
63. У вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2023 у справі № 910/22026/21 в оскарженій частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Багай
І. С. Берднік