УХВАЛА
13 жовтня 2023 року
м. Київ
cправа № 906/818/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - ДП «Ліси України», скаржник)
на рішення Господарського суду Житомирської області від 18.05.2023
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023
у справі №906/818/22
за позовом Заступника керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі північного офісу Держаудитслужби
до:
1) Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Євраз Ойл»
про визнання недійсним договору,
ВСТАНОВИВ:
ДП «Ліси України» 26.09.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, зокрема, просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 18.05.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі №906/818/22 повністю та ухвалити нове рішення, яким у позові заступника керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби про визнання недійсним договору поставки №300822-1 від 30.08.2022 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євраз Ойл» та Державним підприємством «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство» відмовити повністю.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №906/818/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т. М. - головуючий, Бенедисюк І. М., Колос І. Б.
Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Верховний Суд встановив таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а у випадку оскарження на підставі 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, у цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин, як обов'язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, або інші порушення норм процесуального права передбачені частиною першою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та має бути конкретно зазначено, з вказівкою на частину першу або/та третю статті 310 ГПК України.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
З урахуванням змін до ГПК України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
У поданій касаційній скарзі скаржник зазначає, що не погоджується з ухваленими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, вважає їх прийнятими на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права, а також без врахування висновків Верховного Суду за результатами розгляду спору у подібних правовідносинах, що призвело до невірного вирішення справи.
Підставою для подання касаційної скарги визначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та вказує, що при ухвалені оскаржуваних рішень, суди першої та апеляційної інстанцій помилково врахували правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №907/576/19, від 15.12.2021 у справі №922/490/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18 та не врахували висновки Верховного Суду у постанові від 29.12.2023 у справі №260/1666/19.
При цьому, скаржник зазначивши підставу оскарження постанови апеляційного суду зі справи, як пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України не зазначив які норми матеріального і процесуального права було порушено попередніми судовими інстанціями та яку конкретно норму права застосував суд апеляційної інстанції без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
До того ж скаржник, зазначивши у скарзі, що не погоджується з ухваленими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, вважає їх прийнятими на підставі не повністю досліджених доказів, не визначив, як конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) відповідним переліком пункту частини другої статті 287 ГПК України, так і підставу касаційного оскарження з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК (конкретний її пункт).
Також скаржник визначає й підставу на якій подається касаційна скарга, з посиланням на частину третю статті 287 ГПК України (справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу) та повідомляє, що зазначена справа має виняткове значення для скаржника, оскільки повністю впливає на спосіб здійснення та рішення у даній справі вплине на діяльність касатора в частині застосування/або не застосування Закону України «Про публічні закупівлі» в майбутньому, а також матиме значення для практичного застосування лісогосподарськими підприємствами не лише Житомирської області, але й усієї країни. Вказані доводи та аргументи в контексті передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України є помилковими, адже вони є випадками для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не підставами для касаційного оскарження судових рішень, а з огляду на предмет спору у цій справі, характер спірних правовідносин, вона не визначається як малозначна справа чи справа у якій ціна позову не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, скаржник не зазначає, які конкретно норми права порушені попередніми судовими інстанціями та яку норму права застосував суд апеляційної інстанції без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах так і не визначив, як конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) відповідним пунктом частини другої статті 287 ГПК України, так і підставу касаційного оскарження з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК (конкретний її пункт/пункти), якщо вважає прийняті судові рішення на підставі не повністю досліджених доказів.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті.
Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).
Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та вказати підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, визначену (визначені) у конкретному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України та зазначити, які конкретно норми права порушені попередніми судовими інстанціями; та необхідно вказати, який саме висновок міститься у постановах Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, а суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування цього висновку Верховного Суду так і зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК України (конкретний її пункт/пункти) з відповідним посиланням на статтю 287 ГПК України.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
З огляду на викладене, касаційна скарга ДП «Ліси України» підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків, шляхом надання касаційної скарги в новій редакції та вказати підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, визначену (визначені) у конкретному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України та зазначити, які конкретно норми права порушені попередніми судовими інстанціями; та необхідно вказати, який саме висновок міститься у постановах Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, навести обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справах, в якій Верховний Суд виклав свій висновок, а суд апеляційної інстанції зі справи застосування норми права без урахування цього висновку Верховного Суду так і зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК України (конкретний її пункт/пункти) з відповідним посиланням на статтю 287 ГПК України, якщо вважає прийняті судові рішення на підставі не повністю досліджених доказів.
Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків або не в повному обсязі усунення недоліку протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України, виходячи з вищенаведеного.
Верховний Суд звертає увагу, що з 18 жовтня 2023 року вводиться в дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 №3200-IX. Зокрема, приписами частини шостої статті 6 ГПК України (у редакції Закону, з урахуванням змін) унормовано, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 291, 292 ГПК України, Верховний Суд, -
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Житомирської області від 18.05.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі №906/818/22 - залишити без руху.
2. Надати Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» в особі філії «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через «Електронний суд» або поштою за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.
3. Роз'яснити Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» в особі філії «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
4. Верховний Суд звертає увагу, що з введенням в дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 №3200-IX передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя: Т. Малашенкова