УХВАЛА
12 жовтня 2023 року
м. Київ
cправа № 916/1489/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О.Р. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.,
розглянувши заяву ОСОБА_1
про відвід судді Кібенко О.Р.
у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до відповідачів:
1) ОСОБА_2 ,
2) ОСОБА_1 ,
3) ОСОБА_3 ,
4) ОСОБА_4
про солідарне стягнення 29 975 145,92 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. 22.06.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Одеської області від 14.12.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 у справі №916/1489/22.
2. Для розгляду касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у справі №916/1489/22 визначено колегію суддів у складі: Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2023.
3. Верховний Суд ухвалою від 12.07.2023 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Одеської області від 14.12.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023, розгляд справи призначив у відкритому судовому засіданні на 30.08.2023.
4. 07.08.2023 на адресу Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження на підставі п.5 ч.1 ст.297 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), яке мотивоване тим, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п.1 ч.2 ст.287 ГПК, є непідтвердженою.
5. 25.08.2023 на адресу Верховного Суду надійшли заперечення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на клопотання про закриття касаційного провадження.
6. Верховний Суд ухвалою від 30.08.2023 оголосив перерву у судовому засіданні до 06.09.2023, а ухвалою від 06.09.2023 - до 18.10.2023.
7. На адресу електронної пошти Верховного Суду від представника ОСОБА_1 адвоката Цвігун В.В. надійшла заява про відвід судді Кібенко О.Р. від розгляду справи №916/1489/22, подана 20.09.2023, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 20.09.2023.
8. Оскільки суддя Кібенко О.Р. перебувала у відрядженні з 19.09.2023 до 23.09.2023 (наказ голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2023 №5-в), вказану заяву було передано судді-доповідачу 25.09.2023.
9. У зв'язку із відпусткою судді Студенця В.І. (наказ голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.2023 №124-кв), протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2023 для розгляду справи №916/1489/22 визначено колегію суддів у складі: Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.
10. 29.09.2023 суддя Кондратова І.Д. подала заяву про самовідвід у розгляді справи №916/1489/22 на підставі п.4 ч.1 ст.35 ГПК.
11. У зв'язку із відпусткою судді Бакуліної С.В. (наказ голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2023 №134-кв), протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2023 для розгляду справи №916/1489/22 визначено колегію суддів у складі: Кібенко О.Р. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.
12. Верховний Суд ухвалою від 04.10.2023 відмовив у задоволенні заяви судді Кондратової І.Д. про самовідвід від розгляду справи №916/1489/22; враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13.09.2023 у справі №204/2321/22, заяву ОСОБА_1 про відвід судді Кібенко О.Р. залишив без розгляду, оскільки така заява була подана адвокатом не через підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, а на офіційну електронну адресу Верховного Суду з накладенням його електронного цифрового підпису.
13. 10.10.2023 через систему Електронний суд від представника ОСОБА_1 адвоката Цвігун В.В. надійшла заява про відвід судді Кібенко О.Р. від розгляду справи №916/1489/22, подана цього ж дня.
14. Вказану заяву, із посиланням на п.5 ч.1 ст.35 ГПК, мотивовано наявністю інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
15. Заявник зазначає, що: 1) суд не розглянув клопотання представника відповідача про закриття касаційного провадження не зважаючи на те, що у справі вже відбулося декілька судових засідань та всі сторони надали суду свої пояснення; 2) головуюча суддя своїми діями порушує принципи судочинства, зокрема, принципи верховенства права, диспозитивності та змагальності сторін; у судовому засіданні 06.09.2023 головуюча суддя повідомила сторонам, що Верховний Суд ухвалив постанову від 12.07.2022 у справі №910/18526/21, у якій зробив відповідні висновки щодо застосування норми права, та запропонувала надати учасникам справи пояснення з цього приводу; у відповідності до ч.11 ст.301 ГПК у своїх поясненнях сторони та учасники справи можуть наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного перегляду судового рішення; скаржник не посилався на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.07.2022 у справі №910/18526/21, як на підставу касаційного оскарження; постанова від 12.07.2022 у справі №910/18526/21 ухвалювалася колегією суддів, до складу якої входила суддя Кібенко О.Р., отже у цієї судді вже склалася певна правова позиція.
16. Розглянувши вказану заяву, Верховний Суд вважає її необґрунтованою з огляду на таке.
17. Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статтями 35, 36 ГПК.
18. В силу положень частин 2 та 3 ст.38 ГПК з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи. Відвід повинен бути вмотивованим.
19. Відповідно до ч.1 ст.35 ГПК суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
20. Наведеними нормами передбачено обов'язкові підстави для відводу (самовідводу) судді. Втім, посилання на відповідну обставину повинно бути обґрунтованим, а сама обставина - такою, що дійсно викликає сумнів в неупередженості або об'єктивності судді, колегії суддів.
21. Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
22. Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
23. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети п.1 ст.6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
- "об'єктивним критерієм", який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність; вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду; позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
- "суб'єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій, поведінки судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність; особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Щодо невирішеного клопотання про закриття касаційного провадження
24. Щодо доводів, що суд не вирішив клопотання про закриття касаційного провадження Верховний Суд зазначає таке.
25. 07.08.2023 на адресу Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження на підставі п.5 ч.1 ст.297 ГПК, яке мотивоване тим, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п.1 ч.2 ст.287 ГПК, є непідтвердженою, оскільки правовідносини у цій справі, та у справах, на висновки у яких посилається скаржник, є неподібними.
26. Відповідно до п.5 ч.1 ст.296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п.1 ч.2 ст.287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
27. Закриття касаційного провадження на підставі п.5 ч.1 ст.296 ГПК фактично є вирішенням спору, оскільки таке закриття призведе до залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції.
28. У ч.1 ст.301 ГПК передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень ст.300 цього Кодексу.
29. У частинах 8-10, 12 цієї ст.301 ГПК встановлено наступний порядок розгляду касаційної скарги:
- головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа, за чиєю скаргою та на рішення, ухвалу якого суду розглядається;
- суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст оскаржуваного рішення суду та доводи касаційної скарги;
- учасники справи дають свої пояснення щодо касаційної скарги та відзиву на неї в порядку, встановленому головуючим. Суд може обмежити тривалість пояснень, встановивши для всіх учасників справи рівний проміжок часу, про що оголошується на початку судового засідання;
- вислухавши пояснення учасників справи, суд виходить до нарадчої кімнати.
30. Отже, ст.301 ГПК не передбачає, що перед початком розгляду касаційної скарги по суті суд з'ясовує наявність заяв та клопотань процесуального характеру та вирішує їх, однак ст.207 ГПК (яка визначає правила розгляду справи судом першої інстанції) встановлює, що головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.
31. Водночас, відповідно до усталеної практики колегій суддів та палат Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, клопотання сторони про закриття касаційного провадження, за його наявності, вирішується судом не на стадії вирішення заяв та клопотань учасників справи, а у нарадчій кімнаті, після заслуховування доповіді судді-доповідача та пояснень сторін справи, що повністю відповідає приписам ст.301 ГПК.
32. У засіданнях 30.08.2023 та 06.09.2023 колегія суддів оголошувала перерву та не видалялася до нарадчої кімнати для ухвалення рішення щодо касаційної скарги.
33. Відповідно до ч.2 ст.216 ГПК якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
34. Таким чином, оголошення перерви є правом суду, яке реалізується на його розсуд, виходячи з об'єктивної неможливості вирішити спір у відповідному судовому засіданні.
35. Верховний Суд також звертає увагу, що у доповіді суддя Кібенко О.Р. зазначила про заявлене клопотання, і сторони надавали відповідні пояснення. Отже, весь склад суду був обізнаний про наявність клопотання. Процесуальне рішення про оголошення перерви також ухвалювалося колегією суддів у складі: Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І. (як у засіданні 30.08.2023, так і в засіданні 06.09.2023). Втім, відвід з цих підстав заявлений виключно судді Кібенко О.Р., що може свідчити про намір сторони "обрати склад суду".
36. У п.66. Коментаря до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 №2006/23, вказано, що суддя має уникати занадто частих відводів. Суддя має бути готовим займатися питаннями, які підлягають розгляду у суді. Бувають ситуації, коли з метою захисту прав сторін і збереження суспільної довіри до чесності та непідкупності судових органів необхідно позбавити суддю права розглядати якусь справу та ухвалювати по ній рішення. З іншого боку, численні відводи суддів можуть викликати недовіру суспільства до складу суду та цього судді, а також привести до невиправданої завантаженості його колег. У сторін судового процесу може скластися враження, що вони можуть знайти та обрати суддю для розгляду їх справи, що небажано.
37. Отже, відвід заявленій судді Кібенко О.Р. з підстав не розгляду клопотання про закриття касаційного провадження є безпідставним.
Щодо запитань, поставлених головуючим на засіданні, та дозволу сторонам надати письмові пояснення
38. Заявник зазначає, що суддя Кібенко О.Р. своїми діями порушує принципи судочинства, зокрема, принципи верховенства права, диспозитивності та змагальності сторін; у судовому засіданні 06.09.2023 головуюча суддя повідомила сторонам, що Верховний Суд ухвалив постанову від 12.07.2022 у справі №910/18526/21, у якій зробив відповідні висновки щодо застосування норми права, та запропонувала надати учасникам справи пояснення з цього приводу; у своїх поясненнях сторони та учасники справи можуть наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного перегляду судового рішення; скаржник не посилався на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.07.2022 у справі №910/18526/21, як на підставу касаційного оскарження; постанова від 12.07.2022 у справі №910/18526/21 ухвалювалася колегією суддів, до складу якої входила суддя Кібенко О.Р., отже у цієї судді вже склалася певна правова позиція.
39. Щодо цих доводів Верховний Суд зазначає таке.
40. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1, 2 ст.2 ГПК).
41. Відповідно до ст.13 ГПК учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
42. Статтею 14 ГПК передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
43. Згідно зі ст.42 ГПК учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
44. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (ч.5 ст.161 ГПК).
45. Частинами 3, 4 ст.198 ГПК встановлено, що головуючий відповідно до завдання господарського судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи. Головуючий вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку з дотриманням прав учасників судового процесу.
46. Таким чином, головуючим/колегією суддів реалізуються дискреційні повноваження щодо визначення порядку ведення судового засідання, обсягу та сутності виступів учасників судового провадження у судовому засіданні, необхідності подання додаткових пояснень щодо окремих питань тощо.
47. Підстави касаційного оскарження визначаються у ч.2 ст.287 ГПК.
48. Згідно з ч.2 ст.287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 ст.310 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
49. Відповідно до ст.300 ГПК, яка встановлює межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1 ст.300 ГПК).
50. У ч.4. ст.300 ГПК вказано, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 ч.1 ст.310, ч.2 ст.313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
51. У ч.11 ст.301 вказано, що у своїх поясненнях сторони та учасники справи можуть наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного перегляду судового рішення.
52. Однією із підстав касаційного оскарження було помилкове застосування судами попередніх інстанцій позовної давності. Обґрунтовуючи цю підставу скаржник посилався на неправильне застосування (незастосування) норм ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній на момент подання позову, ч.3 та ч.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24.09.2019 у справі №922/1151/18, від 02.04.2019 у справі №902/326/16, від 07.09.2022 у справі № 904/3867/21, від 27.09.2022 у справі №904/3864/21, а також на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.04.2018 у справі №910/8982/17, від 13.06.2018 у справі №910/4749/16, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17.
53. Скаржник вказав, що суди попередніх інстанцій послалися на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25..05.2021 у справі №910/11027/18, якою вирішено виключну правову проблему щодо питання визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення шкоди в порядку ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Втім, звернув увагу, що на момент ухвалення цієї постанови в законодавстві не було врегульовано моменту, з якого починається перебіг позовної давності. Проте, вже за місяць після ухвалення цієї постанови були внесені відповідні зміни до ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Скаржник також зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо пропуску позовної давності на підставі позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, оскільки не дослідили дати внесення остаточних змін до Акту про формування ліквідаційної маси та Реєстру акцептованих вимог кредиторів банку.
54. Запитання судді Кібенко О.Р. стосувалися застосування постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18. Особливістю застосування цієї постанови є те, що вона була скасована постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/11027/18. Втім, таке скасування відбулось не через зміну правової позиції Верховного Суду, яка викладена у вказаній постанові, а у зв'язку з іншими обставинами, встановленими касаційним судом при розгляді заяви особи про перегляд постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 за нововиявленими обставинами (такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21.11.2022 у справі №904/315/19, від 24.04.2023 у справі №916/1522/22 тощо). Крім того, Велика Палата Верховного Суду, повертаючи справу №927/561/21 на розгляд колегії суддів касаційного суду, в ухвалі від 10.08.2023 вказала, що висновки з постанови від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, які були застосовані у іншій постанові Верховного Суду (від 21.07.2021 у справі №910/12930/18), підлягають застосуванню.
55. В контексті викладеного вище суддею Кібенко О.Р. в засіданні 06.09.2023 було зазначено, що Верховний Суд у справі №910/18526/21, базуючись на висновках із постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, розмежував 2 категорії позовів: 1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звертається з позовом до моменту припинення банку, звертається від імені банку, в інтересах банку, тобто позивачем виступає банк; фонд у такій справі стягує збитки, які завдані його посадовими особами, на користь банку; 2) після припинення банку Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звертається з позовом від власного імені в інтересах вкладників банку.
56. Зокрема, суддя Кібенко О.Р. поставила учасникам справи такі питання:
1) враховуючи, що у справі, яка переглядається, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся з позовом від власного імені, стверджуючи, що він діє в інтересах вкладників банку після припинення банку як юридичної особи, то з якого моменту розпочинається позовна давність?
2) чи не вважаєте ви, що негативні наслідки для вкладників наступили з дати припинення банку як юридичної особи?
3) чи вважаєте ви, що і в першій і в другій категорії позовів, про які було вказано, позовна давність має визначатися відповідно до правового висновку, який був зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 і потім застосований в інших постановах Верховного Суду.
57. Отже, питання судді Кібенко О.Р. були безпосередньо пов'язані із підставами касаційного оскарження, зазначеними скаржником у касаційній скарзі.
58. Верховний Суд також зауважує, що відповідно до ст.36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд, зокрема, забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
59. Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС) у п.1 висновку №20 (2017) від 10.11.2017 "Про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону" (далі - Висновок) вказала, що однакове та уніфіковане застосування закону обумовлює загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність.
60. КРЄС зазначила, що суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть призвести до порушення права на справедливий суд, передбаченого п.1 ст.6 Конвенції (п.9 Висновку).
61. Судді країн континентального права керуються судовою практикою, особливо вищих судів, до чиїх повноваження відноситься забезпечення єдності судової практики. У країнах континентального права рішення суду, особливо Верховного, мають ширше значення, ніж для тієї окремої справи, стосовно якої ухвалене рішення (пункти 12, 13 Висновку).
62. Наявність інструментів щодо забезпечення єдності практики в одному суді особливо актуальне для Верховних Судів. Це питання набуває надзвичайної важливості у випадках, якщо сам Верховний Суд є джерелом невизначеності та суперечливості судової практики замість того, щоб забезпечувати її єдність (п.24 Висновку).
63. Суддя має в цілому застосовувати закон послідовно, і тому надзвичайно важливим є чітке згадування в судовому рішенні про відхід від попередньої судової практики. З такого обґрунтування має бути чітко зрозумілим, що суддя знає, що стала судова практика щодо відповідного питання є іншою. Також має буте надане змістовне пояснення, чому позиція, яка була узгоджена раніше, має змінитися. Тільки на підставі таких пояснень можна встановити, чи відхід від практики був свідомим (чи суддя свідомо відхиляється від судової практики, намагаючись ґрунтовно її змінити), чи суд знехтував наявною сталою судовою практикою або просто не знав про її існування (п.32 Висновку).
64. Правові знання, включно зі знанням судової практики, є одним з елементів суддівських компетенції та професійності (п.39 Висновку).
65. Висновок КРЄС ґрунтується на практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, на рішеннях від 01.12.2009 у справі "Vucinic and others v. Serbia" (заява №44698/06), від 17.03.2012 у справі "Tomic and others v. Montenegro" (заява №18650/09), від 20.10.2011 у справі "Sahin and Shahin v. Turkey" (заява №13279/05), від 12.05.2012 у справі "Albu and others v. Romania" (заява №34796/09).
66. Також КРЄС звернула увагу на роль адвокатів та прокурорів у забезпеченні єдиного застосування закону, вказавши, що для забезпечення найкращої якості правосуддя для сторін, адвокати й прокурори мають докладати належних зусиль і повинні проводити необхідні дослідження судової практики та наводити аргументи щодо застосовності чи, відповідно, незастосовності попередніх рішень (п.47 Висновку).
67. В силу принципу диспозитивності, закріпленого у ст.14 ГПК, та приписів статей 287 та 290 ГПК учасник справи (скаржник) самостійно визначає, про неврахування яких саме правових висновків Верховного Суду зазначати у своїй касаційній скарзі та на які саме постанови Верховного Суду, у яких містяться ті чи інші правові висновки, посилатися.
68. Відповідно до ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
69. Водночас потрібно враховувати роль Верховного Суду, яка полягає у забезпеченні сталості та єдності судової практики, на останній покладено обов'язок вказану судову практику знати й аналізувати та, у випадку виявлення під час касаційного розгляду конкретних справ розбіжностей у судовій практиці, зокрема передавати такі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, що передбачено ст.302 ГПК.
70. У цьому контексті Верховний Суд вважає за необхідне також звернутися до принципу jura novit curia (суд знає закони) який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин норм права, та, відповідно, правових висновків щодо їх застосування.
71. Водночас, ЄСПЛ у справі "Гусєв проти України" (рішення від 14.01.2021, заява №25531/12) дійшов висновку про те, що зміна судом правової кваліфікації відносин повинна мати чіткі підстави, а також відповідати основоположним вимогам справедливого судового розгляду та принципу змагальності, зокрема, суд повинен надати позивачу можливість подати докази та аргументи щодо питань, які стосувалися положення (норми), визнаного застосовним, або шляхом повернення справи на новий розгляд, або в іншому процесуальному порядку з огляду на можливості, передбачені національним законодавством. При цьому ЄСПЛ у наведеному рішенні констатував порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову і зазначив, що висновок, зроблений внаслідок правової кваліфікації не на користь заявника, і відсутність у нього можливості подати відповідні докази та аргументи у зв'язку з цим, мають розглядатися як повністю невиправдані та такі, що суперечать вимогам ст.6 Конвенції стосовно справедливості цивільного провадження і принципу змагальності судового процесу.
72. Саме з урахуванням підходів, визначених у рішенні ЄСПЛ у справі "Гусєв проти України", у судовому засіданні 06.09.2023 суддею-доповідачем було запропоновано надати свої усні, а потім й письмові пояснення усім учасникам справи, зокрема й заявнику.
73. Отже, принцип рівності сторін головуючим не був порушений.
74. Відповідно до ч.4 ст.35 ГПК незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
75. З огляду на вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, про які зазначив заявник (запитання, поставлені головуючим суддею сторонам у судовому засіданні та дозвіл надати письмові пояснення), не свідчать про неупередженість або необ'єктивність судді Кібенко О.Р.
Щодо строку подання заяви про відвід
76. Верховний Суд додатково звертає увагу, що за змістом ч.3 ст.38 ГПК відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
77. 06.09.2023 в судовому засіданні були присутні представники ОСОБА_1 адвокати Маршук Ю.С. та Цвігун В.В.
78. Вказане свідчить, що про обставини, на які посилається заявник (щодо невирішення клопотання про закриття касаційного провадження та пропозиції учасникам справи надати пояснення), останньому стало відомо ще 06.09.2023 в ході судового засідання Верховного Суду.
79. Разом з тим, ні в судовому засіданні, ні протягом двох днів після нього про сумніви в неупередженості судді Кібенко О.Р. Подгорниц Ю.В. (її представники) не повідомила, відвід судді не заявила.
80. Ця заява була вперше подана лише 20.09.2023, тобто через 14 днів після засідання, саме у той час, коли суддя Студенець В.І., який входив до складу колегії, перебував у відпустці, що викликало необхідність зміни складу суду для невідкладного розгляду відводу, що також може свідчити про бажання заявника вплинути на формування складу суду.
Висновки
81. З огляду на вищевикладене, Верховний Суд вважає, що факти та доводи заявника, викладені у заяві про відвід судді Кібенко О.Р., не свідчать про упередженість або необ'єктивність судді Кібенко О.Р., отже, заява про відвід задоволенню не підлягає.
82. Згідно з ч.3 ст.39 ГПК якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому ч.1 ст.32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Керуючись статтями 35, 38, 39, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
1. Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Кібенко О.Р. від розгляду справи №916/1489/22 визнати необґрунтованою.
2. Передати справу №916/1489/22 на автоматизований розподіл для визначення судді з розгляду заяви про відвід судді Кібенко О.Р.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя О. Кібенко
Судді І. Кондратова
В. Студенець